"Таких, як ми, більше не буде": Олівер Сакс про сенс життя

0 800 30 20 60

дзвінки безкоштовні

Аптечна довідка
цілодобово
і
Служба резервування
пн-пт: 9–21, сб-нд: 10–20

"Таких, як ми, більше не буде": Олівер Сакс про сенс життя

Чи була ця інформація корисною для вас?
{3} {0}
Олівер Сакс – один з найбільших популяризаторів медицини, геніальний невролог і просто великий життєлюб. У тексті для колонки, написаної для The New York Times, коли він дізнався про смертельне захворювання, – його досвід сприйняття світу і хвороби. Висновки Олівера Сакса стануть в нагоді усім, хто замислився про життя і те, що ми в ньому отримуємо... 

"Місяць тому мені здавалося, що здоров'я у мене гарне, навіть міцне. Мені 81, але я все ще пропливаю милю за день. Але моя удача закінчилася. Кілька тижнів тому я дізнався, що в моєї печінки множинні метастази. Дев'ять років тому виявилося, що у мене рідкісна пухлина ока. Через радіотерапію та лазери, за допомогою яких видаляли пухлину, я врешті-решт осліп на одне око. У моєму випадку ймовірність, що пухлина ока пустить метастази, була невелика, але мені не пощастило.

Я відчуваю вдячність за дев'ять років здорового і продуктивного життя після того початкового діагнозу, але сьогодні я наодинці зі смертю. Рак поглинув третину моєї печінки, і хоча його поширення можна сповільнити, зупинити його вже не можна.

Мені належить зрозуміти, як прожити мені решту місяців. Я повинен прожити їх найбагатшим, найглибшим, найпродуктивнішим чином. На це мене надихають слова одного з моїх улюблених філософів Давида Юма, який у 65 років, дізнавшись, що смертельно хворий, написав коротку автобіографію. У нього зайняло це всього один день у квітні 1776 року. Він назвав її «Моє життя».

«Я дуже мало страждав від своєї хвороби, і, що ще цікавіше, незважаючи на сильне виснаження організму, моя душевна рівновага ні на хвилину не покидала мене, - писав Юм. - Я зберіг ту ж пристрасть до науки, ту ж жвавість в суспільстві, як і раніше».

Мені пощастило, що я прожив більше 80 років, на 15 років довше Юма, і ці роки були настільки ж багаті в плані роботи і любові. За цей час я опублікував п'ять книг і закінчив автобіографію (вона довша, ніж кілька сторінок Юма), яка буде опублікована цієї весни. І я майже закінчив ще кілька книг.

«Я, - продовжує Юм, - відрізнявся лагідністю натури, самовладанням, відкритою, товариською і веселою вдачею, здатністю прив'язуватися, невмінням сіяти ворожнечу і великою поміркованістю у всіх пристрастях».

Тут я відрізняюся від Юма. Хоча я насолоджувався теплими стосунками і дружбою, у мене немає реальних ворогів, я не можу сказати, що я людина лагідна. Навпаки, я людина досить войовнича, мене часто охоплюють напади жорстокого ентузіазму і повної непомірності у всіх моїх захопленнях.
І все ж один рядок з есе Юма здається мені правильним: «Важко бути менш прив'язаним до життя, ніж я тепер».
За останні кілька днів я зміг побачити своє життя як би з великої висоти, як ландшафт, і в мені поглиблювалося відчуття пов'язаності всіх її складових. Це не означає, що життя для мене скінчилося. Навпаки, я відчуваю себе надзвичайно живим, і я хочу і сподіваюся за решту часу досягти ще більш глибокої дружби, попрощатися з усіма, кого люблю, написати щось ще, помандрувати, якщо вистачить сили, досягти нових рівнів розуміння і сенсу.

Це зажадає зухвалості, ясності і прямоти мови. Мені доведеться домогтися ясності в моїх стосунках зі світом. Але у мене залишиться час і на веселощі (і навіть на якусь дурницю).
Я несподівано відчуваю сфокусованість і бачу перспективу. Немає часу ні для чого несуттєвого. Я повинен зосередитися на собі, на моїй роботі і на моїх друзях. Я більше не буду дивитися новини вечорами. Я більше не буду витрачати свою увагу на політику або суперечки про глобальне потепління.

Це не байдужість, а відсутність прихильності: мене як і раніше глибоко хвилює ситуація на Близькому Сході, глобальне потепління, зростаюча нерівність. Але це більше не моя справа - ці речі належать майбутньому. Я захоплююся, коли зустрічаю обдарованих молодих людей - навіть тих, хто зробив мені біопсію і поставив мені діагноз. Я відчуваю, що майбутнє - в хороших руках.

В останні десять років я все уважніше ставлюся до смертей моїх сучасників. Моє покоління на шляху до виходу, і кожна смерть здавалася мені обривом, відрізанням частини себе. Таких, як ми, більше не буде. Але ніколи не буде і таких, як ви. Коли люди вмирають, їх вже не замінити. Вони залишають дірки, які неможливо заповнити, бо доля - і генетична, і нейронна - кожної людської істоти полягає в тому, щоб стати унікальним індивідом, знайти свій шлях, жити власним життям, померти своєю власною смертю.

Я не можу прикинутися, що позбавлений страху. Але моє головне почуття - подяка. Я любив і був коханим. Мені було дано багато, і я дав дещо у відповідь. Я читав, подорожував, думав і писав. Я спілкувався зі світом, так, як спілкуються тільки письменники і читачі.

А головне, я був розумною істотою, мислячою твариною, на цій прекрасній планеті, і це само по собі було колосальним привілеєм і величезною пригодою."

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Випускні урочистості у Школі біоетики УКУ
За знання платять гроші: стипендії для студентів УКУ від мережі аптек "D.S."
Арт-терапія у «D.S. Таємній аптеці» 

Статті з розділу Для здоров'я духовного

Всі статті