Як зустріти старість у радості: 10 тез отця Арнальдо Панграцці

0 800 30 20 60

дзвінки безкоштовні

Аптечна довідка
цілодобово
і
Служба резервування
пн-пт: 9–21, сб-нд: 10–20

Як зустріти старість у радості: 10 тез отця Арнальдо Панграцці

Чи була ця інформація корисною для вас?
{1} {0}

Отець Арнальдо Панграцці, професор Міжнародного богословського інституту “Камілліанум”, – про старість, виклики, які вона приносить зі собою, і те, як переступити останній поріг життя з надією

Він приїжджає до України вдесяте. Професор Міжнародного богословського інституту душпастирства в галузі охорони здоров’я “Камілліанум”, що в Римі, ініціював cтворення багатьох груп взаємодопомоги у Північній та Південній Америці, Європі, Азії та Африці. А відкриті лекції на тему старості і смерті в УКУ викликали жваве зацікавлення, незважаючи на те, що це не надто популярна тема.  Він був четвертою дитиною у сім’ї (усього їх було семеро). Коли отець Арнальдо зрозумів, що дні батьків пораховані, відклав усі справи і щодня навідував їх: сідав у поїзд і їхав шість кілометрів, щоби просто побути з ними. Його батько помер у нього на руках…

Старість.jpg

“Легше розділити атом, ніж розрубати упередження про старість”, – стверджував свого часу Альберт Ейнштейн. Але старість не є ні нудною, ні депресивною, ні страшною. Старість є Еверестом, але подорож до нього розпочинається здалеку – з молодості. Молода людина швидко долає відстань, проте стара знає правильний шлях. Молоді мають допомогти особам похилого віку провести осінь життя не в спогадах, а в радості.

Нашим обов’язком перед людством є віддати іншим бодай те, що ми отримали. В сучасному світі це велика драма – те, що старі люди є неналежно пошановані, мода пропагує молодих і сильних, але такими ми будемо не завжди! В культурах країн Африки і Азії добре розвинене почуття обов’язку перед рідними, там досі має значення думка старшого покоління. Старші охоче діляться знаннями з молодими. Зі зростанням освітніх можливостей, появою інтернету культ старших і досвідчених занепадає, вони стають некорисними для решти суспільства.

Одна моя знайома, 98-річна бабуся, плела з ниток ляльки. Ці вироби її діти возили зі собою на місії. Вона мала свої читання на літургії, робила каву у будинку для стареньких. Потім їй ампутували обидві ноги через діабет, але вона навіть лежачи підтримувала всіх, хто до неї приходив! Саме вона надихнула мене на лекції про старість. тому що ця жінка з італійської півночі надихала на правильне старіння багатьох: і тих, кому двадцять, і тих, кому за сорок. Коли її не стало, на похорон прийшло дуже багато людей, щоби засвідчити ту любов, якої вона всіх навчила.

Три великі рани у нашому житті – народження, любов і смерть. Виклик, перед яким ми всі стоїмо, – готуватися до смерті. Треба жити своїм життям, але дозволити, аби ця свідомість була частиною нашого життя. Багато людей не хочуть думати про смерть, буцімто з ними цього не станеться. Якщо ми усвідомимо плинність життя, то більше цінуватимемо час, відведений нам.

Один зі способів допомогти приготуватися до смерті – це мати силу бути поруч зі старенькими. Давньоримський філософ Сенека казав: “Щоби навчитися жити – потрібне ціле життя, щоби навчитися вмирати – потрібне ціле життя”. Народження і смерть є спільним для всіх. Ми часто говоримо про народження, але не про смерть. Відтак великим викликом для нас є думки і розмови на цю тему. Це також виклик як для Церкви та культури, так і для мас-медіа та виховних процесів. Ми повинні зняти табу, яке перешкоджає нам про це говорити.
  
“Правильне” старіння полягає у зміні сприйняття себе і своєї цілі на Землі. Контроль над життям є нічим іншим, як цілковитою ілюзією. Смерть пригадує нам, що життя не є вічним, що вмирання є доброю нагодою зростати у чеснотах. Крім того, людське життя є ланцюжком маленьких смертей. Взагалі старі люди – це “катедра різних втрат”. Люди бояться вмирати тоді, коли відчувають, що їхнє життя змарноване. Тому вихід один – не змарнувати життя! Коли розумієш ці речі, стає легше приймати старість і смерть.

Зустріч зі смертю дає правдиве світло щодо деяких правд життя. Коли помирав славетний полководець Александр Македонський, то попросив своїх воїнів про три речі – щоби його гріб на своїх плечах несли лікарі, щоби завойовані ним скарби були розкидані дорогою до його могили і щоби його руки виступали над труною. Александр хотів у такий спосіб показати світові, що лікарі не мають жодної влади зцілення перед лицем смерті, що скарбів ніхто зі собою в могилу не забере, а порожні руки вказували на те, що ми приходимо в цей світ без нічого і покидаємо його в такий же спосіб.

Надія є! Супроводжуючи стареньких, не треба бачити Христа в тих, що страждають, а й стати для них Христом. Бог хоче використати нашу особистість, щоби творити добро. Але Христос не прийшов, щоб усунути наш біль, а щоб не лише прийняти, але й перемінити його у щось інше.

Найкращим університетом є страждання. Біль не може залишитися стерильним, біль має дати людині добрий плід. Вмирання дає надію. Надія вмираючих – у нових методах лікування, які допомагають покращити здоров’я, у духовному досвіді. Якщо віра сильна, вона допоможе примиритися зі смертю. Тому завдання медичних капеланів, лікарів, працівників госпісів – допомогти людині написати останній розділ у своїй життєвій книзі. Не треба давати їй свій “пакет” того, у що вмираючі повинні вірити, але наше завдання – зрозуміти, як спосіб віри помираючого допомагає йому пережити останні миті життя.

У своїй старості я хотів би встигнути переглянути всі ті фільми, які не мав змоги подивитися, готуючись до лекцій по всьому світу, і прочитати всі ті гарні книжки, які не встиг, пишучи власні. Я боюся раптової смерті... Хотів би мати хворобу, яка допомогла б мені систематизувати все, духовно підготуватися до смерті. Думаю, за років двадцять у мене буде хвороба Альцгеймера, тож спочатку буду страждати я, а потім мої ближні. Але я хотів би могти сміятися! Ми стаємо старими саме тоді, коли перестаємо сміятися. Тому треба сміятися!

На думку Арнальдо Панграцці, людям похилого віку необхідно:
• відкрити різні способи полегшення самотності;
• з гідністю прийняти страждання;
• відчути повагу інших;
• отримати відповідне лікування (якщо потрібно – спеціальний заклад для стареньких);
• змиритися зі своїми слабкостями і вразливістю;
• пережити близькість і любов (члени сім’ї не повинні їх критикувати);
• розділити свої спогади;
• висловити каяття, розчарування;
• знайти підтримку в спільній молитві, Святих таїнствах;
• привести до ладу незавершене (нездійснені бажання, заповіт, останню волю);
• повірити у потойбіччя;
• довірити себе Богові;
• попрощатися із життям.

Молитва особи похилого віку

Господи, не дозволь, щоб я став одним з тих старих буркунів, які завше нарікають та бурчать, які робляться сумними та нестерпними для інших. Збережи мою усмішку навіть тоді, коли в мене вже не стане більшості зубів.
Господи, вчини мене усміхненим старцем, збережи моє серце відкритим. Вчини мене благородним старцем, який вміє поділитися своїми великими грошима з тими, хто їх не має, та розділити квіти зі свого саду з тими, хто не має землі, щоб їх вирощувати.
Не дозволь, щоб я став людиною минулого, яка завжди говорить про старі добрі часи, коли ніколи не було холодно, та постійно нарікає на старість, коли постійно падає дощ.
Господи, вчини мене старцем, який не забуває свою молодість і вміє оновити молодість інших.
Господи, я не прошу в тебе удачі і щастя. Я лише прошу Тебе, щоб моя остання пора була гарною і щоб вона була свідченням Твоєї краси. Амінь.

(Арнальдо Панграцці, Турин, 1987 р.)

Послання старця

Якщо мої кроки непевні і мої руки невмілі, підтримайте мене. Якщо мої вуха слабкі і я роблю зусилля, щоб почути ваш голос, пожалійте мене. Якщо мій зір є недосконалим і моє розуміння слабке, допоможіть мені. Якщо мої руки є слабкими і розливають по столі вино, вдайте, що не бачите. Якщо по дорозі ви мене зустрінете, зупиніться і поговоріть зі мною. Якщо ж побачите мене на самоті і сумним, усміхніться мені. Якщо впродовж дня я розповідатиму вам одну і ту ж історію, будьте терпеливими. Якщо я буду поводитися як дитина, огорніть мене любов’ю. Якщо я ніколи не думаю про смерть, допоможіть мені підготуватися до переходу. Якщо я хворий та незграбний, підтримайте мене…
Благословенні ті, які мене люблять і не змушують плакати…

(Арнальдо Панграцці, Турин, 1987 р.)

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Випускні урочистості у Школі біоетики УКУ
За знання платять гроші: стипендії для студентів УКУ від мережі аптек "D.S."
Арт-терапія у «D.S. Таємній аптеці»

Статті з розділу Для здоров'я духовного

Всі статті