Додаток:
Довідка:
0 800 30 20 60
Apteka D.S.Контактні дані:
Адреса офісу:вул. Сахарова, 3579026Львів, Україна
Центр підтримки клієнтів:0 800 30 20 60,Факс:-,E-mail:office@market-universal.com.ua
Ліпримар таблетки 40 мг 30 шт

Власнику картки клієнта "D.S." надається постійна знижка на ліки і біологічно-активні добавки, а на всі товари нараховуються бонусні бали.

Вхід в кабінет
Ліпримар таблетки 40 мг 30 штЛіпримар таблетки 40 мг 30 шт
Рейтинг5з 5на основі1відгуків клієнтів
522.0В наявності
Опис товару

Ліпримар таблетки 40 мг 30 шт

Ліпримар таблетки 40 мг 30 шт Інструкція
Діюча речовина
діюча речовина: atorvastatin; 1 таблетка містить аторвастатин кальцію еквівалентно 10В мг або 20В мг, або 40В мг, або 80В мг аторвастатину; допоміжні речовини: кальцію карбонат; целюлоза мікрокристалічна; лактоза, моногідрат; натрію кроскармелоза; полісорбатВ 80; гідроксипропілцелюлоза; магнію стеарат; матеріал для плівкового покриття (гідроксипропілметилцелюлоза, макроголВ 8000, титану діоксид (ЕВ 171), тальк); емульсія симетикону (симетикон, емульсієутворюючий стеарат, згущувач, кислота бензойна, кислота сорбінова). В В
Склад
Лікарська форма
Таблетки, вкриті плівковою оболонкою. В В Основні фізико-хімічні властивості: білі, круглі, вкриті плівковою оболонкою таблетки з гравіруванням «10», «20», «40» або «80» з одного боку та «ATV», «ATV», «ATV», «ATV» – з іншого для таблеток 10В мг, 20В мг, 40В мг і 80В мг відповідно. В В
Фармацевтична група
Препарати, що знижують рівень холестерину і тригліцеридів у сироватці крові. Інгібітори ГМГ-КоА-редуктази. Код АТХВ C10AВ A05. В В
Заявник
Виробник
Пфайзер Менюфекчуринг Дойчленд ГмбХ/Pfizer Manufacturing Deutschland GmbH. В В
Упаковка
По 10 таблеток у блістері, по 3 блістери у картонній коробці. Для таблеток по 10В мг та 20В мг: по 10 таблеток у блістері, по 3 блістери або по 10 блістерів у картонній коробці. В В
Умови відпуску
за рецептом. В В
Клінічні характеристики
Показання
Запобігання серцево-судинним захворюванням у дорослих Для дорослих пацієнтів без клінічно вираженої ішемічної хвороби серця, але з декількома факторами ризику розвитку ішемічної хвороби серця, такими як вік, тютюнопаління, артеріальна гіпертензія, низький рівень ЛПВЩ або наявність ранньої ішемічної хвороби серця у сімейному анамнезі, Ліпримар® показаний для: -зменшення ризику виникнення інфаркту міокарда; -зменшення ризику виникнення інсульту; -зменшення ризику проведення процедур реваскуляризації та стенокардії. В В Для дорослих пацієнтів з цукровим діабетом ІІ типу та без клінічно вираженої ішемічної хвороби серця, але з кількома факторами ризику розвитку ішемічної хвороби серця, такими як ретинопатія, альбумінурія, тютюнопаління або артеріальна гіпертензія, препарат Ліпримар® показаний для: -зменшення ризику виникнення інфаркту міокарда; -зменшення ризику виникнення інсульту. Для дорослих пацієнтів з клінічно вираженою ішемічною хворобою серця Ліпримар® показаний для: -зменшення ризику виникнення нелетального інфаркту міокарда; -зменшення ризику виникнення летального та нелетального інсульту; -зменшення ризику проведення процедур реваскуляризації; -зменшення ризику госпіталізації у зв’язку із застійною серцевою недостатністю; -зменшення ризику виникнення стенокардії. Гіперліпідемія У дорослих пацієнтів -Як доповнення до дієти, щоб зменшити підвищені рівні загального холестерину, холестерину ЛПНЩ, аполіпопротеїнуВ В та тригліцеридів, а також для підвищення рівня холестерину ЛПВЩ у пацієнтів з первинною гіперхолестеринемією (гетерозиготною сімейною та несімейною) та змішаною дисліпідемією (типиВ IIa та IIb за класифікацією Фредріксона). -Як доповнення до дієти для лікування пацієнтів з підвищеними рівнями тригліцеридів у сироватці крові (типВ IV заВ класифікацією Фредріксона). -Для лікування пацієнтів з первинною дисбеталіпопротеїнемією (типВ III за класифікацією Фредріксона) у випадках, коли дотримання дієти є недостатньо ефективним. -Для зменшення загального холестерину та холестерину ЛПНЩ у пацієнтів з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією як доповнення до інших гіполіпідемічних методів лікування (наприклад, аферез ЛПНЩ) або якщо такі методи лікування недоступні. В В У дітей - Як доповнення до дієти для зменшення рівнів загального холестерину, холестерину ЛПНЩ і аполіпопротеїнуВ В у дітей віком від 10 до 17В років з гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією, якщо після відповідної дієтотерапії результатиВ аналізів такі: a) холестерин ЛПНЩ залишається Ві 190В мг/дл (4,91В ммоль/л) або б) холестерин ЛПНЩ Ві 160В мг/дл (4,14В ммоль/л) та: • у сімейному анамнезі наявні ранні серцево-судинні захворювання або • два або більше інших факторів ризику розвитку серцево-судинних захворювань присутні у пацієнта дитячого віку. В В
Протипоказання
- Активне захворювання печінки, яке може включати стійке підвищення рівнів печінкових трансаміназ невідомої етіології. - Гіперчутливість до будь-якого з компонентів цього лікарського засобу.
Застосування
Гіперліпідемія і змішана дисліпідемія Рекомендована початкова доза препарату Ліпримар® становить 10 або 20В мг 1В раз на добу. Для пацієнтів, які потребують значного зниження рівня холестерину ЛПНЩ (більш ніж на 45В %), терапія може бути розпочата із дозування 40В мг 1В раз на добу. Дозовий діапазон препарату Ліпримар® знаходиться у межах від 10 до 80В мг 1В раз на добу. Препарат можна приймати разовою дозою у будь-які години та незалежно від прийому їжі. Початкову та підтримуючі дози препарату Ліпримар® слід підбирати індивідуально, залежно від мети лікування та відповіді. Після початку лікування та/або після титрування дози препарату Ліпримар® слід проаналізувати рівні ліпідів протягом періоду від 2 до 4 тижнів та відповідним чином відкоригувати дозу. Гетерозиготна сімейна гіперхолестеринемія у пацієнтів дитячого віку (віком від 10 до 17В років) Рекомендована початкова доза препарату Ліпримар® становить 10В мг/добу, звичайний діапазон доз становить від 10 до 20В мг перорально один раз на добу. Дози препарату слід підбирати індивідуально, відповідно до мети лікування. Коригування дози слід проводити з інтервалом 4В тижні або більше. В В Гомозиготна сімейна гіперхолестеринемія Доза препарату Ліпримар® для пацієнтів з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією становить від 10 до 80В мг на добу. Ліпримар® слід використовувати як доповнення до інших гіполіпідемічних методів лікування (наприклад, аферез ЛПНЩ) або якщо гіполіпідемічні методи лікування недоступні. В В Одночасна гіполіпідемічна терапія Ліпримар® можна застосовувати з секвестрантами жовчних кислот. Комбінацію інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статинів) та фібратів слід загалом призначати з обережністю (див. розділи «Особливості застосування», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). В В Дозування для пацієнтів з порушенням функції нирок Захворювання нирок не впливає ні на концентрації у плазмі крові, ні на зниження рівня холестерину ЛПНЩ при застосуванні препарату Ліпримар®; отже, коригування дози препарату для пацієнтів з порушенням функції нирок не потрібне (див. розділи «Особливості застосування», «Фармакокінетика»). Дозування для пацієнтів, які приймають циклоспорин, кларитроміцин, ітраконазол або певні інгібітори протеаз Слід уникати лікування препаратом Ліпримар® пацієнтам, які приймають циклоспорин або інгібітори протеази ВІЛ (типранавір + ритонавір), або інгібітор протеази вірусу гепатитуВ C (телапревір). Ліпримар® слід з обережністю призначати пацієнтам з ВІЛ, які приймають лопінавір + ритонавір, та застосовувати у найнижчій необхідній дозі. Пацієнтам, які приймають кларитроміцин, ітраконазол, або пацієнтам з ВІЛ, які приймають комбінації саквінавір + ритонавір, дарунавір + ритонавір, фосампренавір або фосампренавір + ритонавір, терапевтичну дозу препарату Ліпримар® слід обмежити 20В мг, а також рекомендується проводити належні клінічні обстеження для забезпечення застосування найменшої необхідної дози препарату Ліпримар®. Пацієнтам, які приймають інгібітор протеази ВІЛ нелфінавір або інгібітор протеази вірусу гепатитуВ С боцепревір, лікування препаратом Ліпримар® слід обмежити дозою до 40В мг, а також рекомендується проведення відповідних клінічних обстежень для забезпечення застосування найменшої необхідної дози препарату Ліпримар® (див. розділ «Особливості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). В В
Побічна дія
У зв’язку з тим, що клінічні дослідження проводяться в умовах, які коливаються у широких межах, частоту виникнення небажаних реакцій, що спостерігаються під час клінічних досліджень лікарського засобу, не можна безпосередньо порівнювати з показниками, отриманими під час клінічних досліджень іншого препарату, та вони можуть не відображати показники частоти, що спостерігається у клінічній практиці. У базі даних плацебо-контрольованого клінічного дослідження препарату Ліпримар® серед 16066 пацієнтів (8755 отримували Ліпримар® та 7311 отримували плацебо; віковий діапазон 10‒93В роки, 39В % жінок, 91В % європеоїдної раси, 3В % негроїдної раси, 2В % монголоїдної раси, 4В % інші) з медіаною лікування, що становила 53В тижні, 9,7В % пацієнтів, які отримували Ліпримар®, та 9,5В % пацієнтів, які отримували плацебо, припинили застосування препарату через небажані реакції, незалежно від причинного зв’язку з препаратом. П’ять найбільш поширених небажаних реакцій у пацієнтів, які отримували лікування препаратом Ліпримар®, що призводили до припинення застосування препарату та траплялися з частотою, вищою, ніж у групі плацебо, були: міалгія (0,7В %), діарея (0,5В %), нудота (0,4В %), підвищення рівня аланінамінотрансферази (АЛТ) (0,4В %) та печінкових ферментів (0,4В %). У пацієнтів, які отримували лікування препаратом Ліпримар® у плацебо-контрольованих дослідженнях (n=8755), найчастіше спостерігалися такі небажані реакції (частота випадків 2В % або більше та вище, ніж у групі плацебо), незалежно від причинного зв’язку: назофарингіт (8,3В %), артралгія (6,9В %), діарея (6,8В %), біль у кінцівках (6,0В %) та інфекція сечовивідних шляхів (5,7В %). У таблиціВ 4 підсумовується частота клінічних небажаних реакцій, незалежно від причинного зв’язку, зареєстрованих у 2В % пацієнтів або більше та з частотою, вищою, ніж у групі плацебо, у пацієнтів, які отримували лікування препаратом Ліпримар® (n=8755), за даними 17 плацебо-контрольованих досліджень. ТаблицяВ 4 Клінічні небажані реакції, що виникали у 2В % пацієнтів та більше, якіВ отримували лікування будь-якою дозою препарату Ліпримар®, та з частотою, вищою, ніж у групі плацебо, незалежно від причинного зв’язку (%В пацієнтів). В В Небажана реакція* Будь-яка доза N=8755 10В мг N=3908 20В мг N=188 40В мг N=604 80В мг N=4055 Плацебо N=7311 Назофарингіт 8,3 12,9 5,3 7 4,2 8,2 Артралгія 6,9 8,9 11,7 10,6 4,3 6,5 Діарея 6,8 7,3 6,4 14,1 5,2 6,3 Біль у кінцівках 6 8,5 3,7 9,3 3,1 5,9 Інфекція сечовивідних шляхів 5,7 6,9 6,4 8 4,1 5,6 Диспепсія 4,7 5,9 3,2 6 3,3 4,3 Нудота 4 3,7 3,7 7,1 3,8 3,5 М’язово-скелетний біль 3,8 5,2 3,2 5,1 2,3 3,6 М’язові спазми 3,6 4,6 4,8 5,1 2,4 3 Міалгія 3,5 3,6 5,9 8,4 2,7 3,1 Безсоння 3 2,8 1,1 5,3 2,8 2,9 Фаринголарингеальний біль 2,3 3,9 1,6 2,8 0,7 2,1 * Небажана реакція > 2В % у будь-якій дозі більше, ніж у групі плацебо В В До інших небажаних реакцій, про які повідомлялося під час плацебо-контрольованих досліджень, належать: загальні порушення: відчуття нездужання, пірексія; з боку травної системи: шлунково-кишковий дискомфорт, відрижка, метеоризм, гепатит, холестаз; з боку скелетно-м’язової системи: м’язово-скелетний біль, підвищена втомлюваність м’язів, біль у шиї, набрякання суглобів, тендинопатія (іноді ускладнена розривом сухожилля); з боку метаболізму та харчування: підвищення трансаміназ, відхилення від норми функціональних проб печінки, підвищення рівня лужної фосфатази в крові, підвищення активності креатинфосфокінази, гіперглікемія; зВ боку нервової системи: кошмарні сновидіння; з боку дихальної системи: носова кровотеча; з боку шкіри та її придатків: кропив’янка; з боку органів зору: нечіткість зору, порушення зору; з боку органів слуху та рівноваги: шум у вухах; з боку сечостатевої системи: лейкоцитоурія; з боку репродуктивної системи та молочних залоз: гінекомастія. Частоту виникнення побічних реакцій визначали таким чином: часто (>В 1/100, <В 1/10); нечасто (>В 1/1000, <В 1/100); рідкісні (>В 1/10000, <В 1/1000); надзвичайно рідкісні (<В 1/10000). Порушення функції нервової системи: часто: головний біль; нечасто: запаморочення, парестезія, гіпестезія, дисгевзія, амнезія; рідкісні: периферичні нейропатії. Порушення функції шлунково-кишкового тракту: часто: запор; нечасто: панкреатит, блювання. Порушення функції скелетно-м’язової системи та сполучної тканини: часто: біль у суглобах, біль у спині; рідкісні: міопатія, міозит, рабдоміоліз. Загальні порушення: нечасто: астенія, біль у грудях, периферичні набряки, стомлюваність. Порушення метаболізму та харчування: нечасто: гіпоглікемія, збільшення маси тіла, анорексія. Порушення функції печінки та жовчного міхура: надзвичайно рідкісні: печінкова недостатність. Порушення з боку шкіри та сполучної тканини: нечасто: шкірні висипання, свербіж, алопеція; рідкісні: ангіоневротичний набряк, бульозний дерматит (у тому числі мультиформна еритема), синдром Стівенса ‒ Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. Розлади дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часті: біль у горлі та гортані. Розлади системи крові та лімфатичної системи: рідкісні: тромбоцитопенія. Розлади імунної системи: часто: алергічні реакції; надзвичайно рідкісні: анафілаксія. Розлади органів зору: нечасто: затуманення зору. Зміни результатів лабораторних аналізів: часто: відхилення результатів функціональних проб печінки, підвищення активності креатинфосфокінази крові; нечасто: позитивний результат аналізу на вміст лейкоцитів у сечі. Як і при застосуванні інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, у пацієнтів, які приймали аторвастатин, спостерігали підвищення активності трансаміназ сироватки крові. Ці зміни зазвичай були слабко вираженими, тимчасовими та не потребували втручання або лікування. Клінічно значуще підвищення активності трансаміназ сироватки крові (перевищення верхньої межі норми більш ніж у 3 рази) спостерігали у 0,8В % пацієнтів, які приймали аторвастатин. Це підвищення мало дозозалежний характер та було оборотним у всіх пацієнтів. У 2,5В % пацієнтів, які приймали аторвастатин, спостерігали зростання активності креатинкінази сироватки крові, що більш ніж у 3 рази перевищувала верхню межу норми. Це збігається зі спостереженнями при застосуванні інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази у ході клінічних досліджень. У 0,4В % пацієнтів, які отримували аторвастатин, спостерігалися рівні, що перевищували верхню межу норми більш ніж у 10В разів. Побічні реакції, які виникли під час клінічних досліджень: інфекція сечовивідного тракту, цукровий діабет, інсульт. У дослідженні ASCOT (Anglo-Scandinavian Cardiac Outcomes Trial), яке включало 10305 учасників (віковий діапазон 40‒80В років, 19В % жінок; 94,6В % представників європеоїдної раси, 2,6В % представників негроїдної раси, 1,5В % південно-азійського походження та 1,3В % змішаного походження/інших), які отримували лікування препаратом Ліпримар® у дозі 10В мг щоденно (n=5В 168) або плацебо (n=5В 137), профіль безпеки та переносимості препарату у пацієнтів, які отримували Ліпримар®, був порівнюваним з таким у групі плацебо впродовж періоду подальшого спостереження з медіаною тривалості 3,3В року. У дослідженні CARDS (Collaborative Atorvastatin Diabetes Study), яке включало 2838 пацієнтів (у віковому діапазоні 39‒77В років, 32В % жінок; 94,3В % представників європеоїдної раси, 2,4В % південно-азійського походження, 2,3В % афро-карибського походження та 1В % інших) з цукровим діабетом ІІ типу, які отримували лікування препаратом Ліпримар® у дозі 10В мгВ на добу (n=1В 428) або плацебо (n=1В 410), не спостерігалося жодної різниці у загальній частоті небажаних реакцій абоВ серйозних небажаних реакцій між групами лікування впродовж періоду подальшого спостереження з медіаною тривалості 3,9В року. Про жодні випадки рабдоміолізу не повідомлялося. У дослідженні TNT (Treating to New Targets Study), яке включало 10001 пацієнта (віковий діапазон 29‒78 років, 19В % жінок; 94,1В % представників європеоїдної раси, 2,9В % представників негроїдної раси, 1,0В % представників монголоїдної раси та 2,0В % інших) з клінічно вираженою ішемічною хворобою серця, які отримували Ліпримар® у дозі 10В мг на добу (n=5006) або Ліпримар® у дозі 80В мг на добу (n=4995), спостерігалися більш серйозні небажані реакції та випадки припинення застосування препарату через небажані реакції у групі пацієнтів, які отримували високі дози аторвастатину (92, 1,8В %; 497, 9,9В % відповідно), порівняно з групою пацієнтів, які отримували низькі дози препарату (69, 1,4В %; 404, 8,1В % відповідно), впродовж періоду подальшого спостереження з медіаною тривалості 4,9В року. Стійкі підвищення рівня трансаміназ (у 3 рази або більше вище верхньої межі норми, двічі впродовж 4‒10В днів) спостерігалися у 62 (1,3В %) осіб, які отримували аторвастатин у дозі 80В мг та у 9 (0,2В %) осіб, які отримували аторвастатин у дозі 10В мг. Підвищення рівнів КК (уВ 10 разів або більше вище верхньої межі нормального діапазону) були загалом низькими, але були вищими у групі пацієнтів, які отримували високі дози аторвастатину (13, 0,3В %), порівняно з групою пацієнтів, що отримували низькі дозиВ аторвастатину (6, 0,1В %). У дослідженні IDEAL (Incremental Decrease in Endpoints through Aggressive Lipid Lowering Study), яке включало 8888 пацієнтів (у віковому діапазоні 26‒80В років, 19В % жінок; 99,3В % представників європеоїдної раси, 0,4В % представників монголоїдної раси, 0,3В % представників негроїдної раси та 0,04В % інших), які отримували Ліпримар® у дозі 80 В мг/добу (n=4439) або симвастатин у дозі 20–40В мг на добу (n=4449), не спостерігалося жодної відмінності у загальній частоті небажаних реакцій або серйозних небажаних реакцій між групами лікування впродовж періоду подальшого спостереження з медіаною тривалості 4,8 року. У дослідженні SPARCL (Stroke Prevention by Aggressive Reduction in Cholesterol Levels), яке включало 4731 пацієнта (віковий діапазон 21‒92 роки, 40В % жінок; 93,3В % представників європеоїдної раси, 3,0В % представників негроїдної раси, 0,6В % представників монголоїдної раси та 3,1В % інших) без клінічно вираженої ішемічної хвороби серця, але з наявністю в анамнезі інсульту або транзиторної ішемічної атаки (TIA) протягом попередніх 6 місяців, які отримували Ліпримар® у дозі 80В мг (n=2365) або плацебо (n=2366), упродовж періоду подальшого спостереження з медіаною тривалості 4,9В року спостерігалася вища частота випадків стійкого підвищення рівня печінкових трансаміназ (у 3В рази або більше вище верхньої межі норми двічі впродовж 4‒10 днів) у групі пацієнтів, якіВ отримували аторвастатин (0,9В %), порівняно з групою плацебо (0,1В %). Випадки підвищення рівня креатинкінази (уВ 10В разів вище верхньої межі норми) були рідкісними, але спостерігалися частіше у групі пацієнтів, які отримували аторвастатин (0,1%), ніж у групі плацебо (0,0В %). Цукровий діабет був зареєстрований як небажана реакція уВ 144В пацієнтів (6,1В %) групи, що отримувала аторвастатин, та у 89В пацієнтів (3,8В %) групи плацебо (див. розділ «Особливості застосування»). При post-hoc аналізі продемонстровано, що Ліпримар® у дозі 80В мг зменшував частоту ішемічного інсульту (218 з 2365, 9,2В %, проти 274 з 2366, 11,6В %) та підвищував частоту випадків геморагічного інсульту (55 з 2365, 2,3В %, проти 33 з 2366, 1,4В %) порівняно з плацебо. Частота випадків летального геморагічного інсульту була подібною між групами (17 випадків у групі препарату Ліпримар® порівняно з 18 випадками у групі плацебо). Частота випадків нелетального геморагічного інсульту була значно вищою у групі пацієнтів, які отримували аторвастатин (38 випадків нелетального геморагічного інсульту), порівняно зВ групою плацебо (16 випадків нелетального геморагічного інсульту). Виявилося, що пацієнти, які вступили до дослідження зВ геморагічним інсультом в анамнезі, отримали підвищений ризик геморагічного інсульту (7 (16В %) Ліпримар® проти 2В (4В %)В плацебо). Значущих відмінностей між групами лікування щодо летальності з усіх причин не спостерігалося: 216 (9,1В %) у групі, що отримувала Ліпримар® у дозі 80В мг/добу, проти 211 (8,9В %) у групі плацебо. Частина пацієнтів, які померли через серцево-судинну патологію, була чисельно меншою у групі пацієнтів, які отримували Ліпримар® у дозі 80В мг (3,3В %), ніж у групі плацебо (4,1В %). Частина пацієнтів, які померли не через серцево-судинну патологію, була чисельно більшою у групі пацієнтів, які отримували Ліпримар® у дозі 80В мг (5,0В %), ніж у групі плацебо (4,0В %). Побічні реакції під час клінічних досліджень застосування препарату Ліпримар® у дітей Під час 26-тижневого контрольованого дослідження у хлопців та у дівчат після початку менструацій з гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією (у віці від 10 до 17В років) (nВ =В 140, 31В % ‒ жіночої статі; 92В % ‒ представники європеоїдної раси, 1,6В % ‒ представники негроїдної раси, 1,6В % ‒ представники монголоїдної раси та 4,8В % ‒ представники інших етнічних груп) профіль безпеки та переносимості препарату Ліпримар® у дозі від 10В мг до 20В мг на добу як доповнення до дієти для зниження загального холестерину, рівня холестерину ЛПНЩ та рівня aпoліпопротеїнуВ B був загалом подібним до профілю плацебо. Досвід постреєстраційного застосування препарату. Протягом постреєстраційного застосування препарату Ліпримар® були виявлені нижчезазначені небажані реакції. Оскільки про ці реакції повідомляється на добровільній основі від популяції невідомої чисельності, не завжди можна достовірно оцінити їх частоту або встановити причинно-наслідковий зв’язок із застосуванням препарату. До небажаних реакцій, пов’язаних із лікуванням препаратом Ліпримар®, зареєстрованих після виходу препарату на ринок незалежно від оцінки причинно-наслідкового зв’язку, належать: анафілаксія, ангіоневротичний набряк, бульозні висипання (у тому числі ексудативна мультиформна еритема, синдром Стівенса‒Джонсона та токсичний епідермальний некроліз), рабдоміоліз, міозит, підвищена втомлюваність, розрив сухожилля, летальна та нелетальна печінкова недостатність, запаморочення, депресія, периферична нейропатія, панкреатит та інтерстиціальна хвороба легень. Надходили рідкісні повідомлення про випадки імунологічно опосередкованої некротизуючої міопатії, пов’язаної із застосуванням статинів (див. розділ «Особливості застосування»). Надходили рідкісні постреєстраційні повідомлення про когнітивні розлади (такі як втрата пам’яті, безпам’ятність, амнезія, порушення пам’яті, сплутаність свідомості), пов’язані із застосуванням статинів. Ці когнітивні розлади були зареєстровані при застосуванні всіх статинів. Загалом вони не належали до категорії серйозних небажаних реакцій та були оборотними після припинення прийому статинів, мали різний час до початку прояву (від 1В дня до кількох років) та зникнення (медіана тривалості становила 3В тижні). Під час застосування деяких статинів були описані такі небажані явища: розлад статевої функції; виняткові випадки інтерстиціальної хвороби легенів, особливо під час довгострокового лікування. Під час постмаркетингових спостережень повідомлялося про нижчезазначені побічні реакції. Порушення функції кровоносної та лімфатичної системи: тромбоцитопенія. Порушення функції імунної системи: алергічні реакції, анафілаксія (у тому числі анафілактичний шок). Порушення метаболізму та харчування: збільшення маси тіла. Порушення функції нервової системи: головний біль, гіпестезія, дисгевзія. Розлади шлунково-кишкового тракту: біль у животі. Порушення функції органів слуху та лабіринту: шум у вухах. Шкіра та підшкірна тканина: кропив’янка. Порушення функції скелетно-м’язової системи та сполучної тканини: артралгія, біль у спині. Загальні порушення: біль у грудях, периферичний набряк, нездужання, втома. Зміни результатів лабораторних аналізів: підвищення активності аланін-амінотрансферази, підвищення активності креатинфосфокінази крові. В В Термін придатності. 3 роки. В В
Передозування
Специфічного лікування передозування препаратом Ліпримар® немає. У разі передозування пацієнта слід лікувати симптоматично та при необхідності застосовувати підтримуючі заходи. Через високий ступінь зв’язування препарату з білками плазми не слід очікувати значного підсилення кліренсу препарату Ліпримар® за допомогою гемодіалізу. В В
Вагітність
- - Лактація. В В Оцінка ризиків Ліпримар® протипоказаний вагітним жінкам, оскільки не встановлена безпека його застосування вагітним і немає явної користі прийому ліпідознижувальних препаратів під час вагітності. Оскільки інгібітори ГМГ-КоА-редуктази знижують синтез холестерину та, можливо, синтез інших біологічно активних речовин, які є похідними холестерину, Ліпримар® може шкідливо впливати на плід. Прийом препарату Ліпримар® слід припинити, як тільки встановлена вагітність (див. розділ «Протипоказання»). Розрахунковий фоновий ризик значних вроджених мальформацій та викиднів для вказаної популяції невідомий. У загальній популяції США розрахунковий фоновий ризик значних вроджених мальформацій та викиднів при клінічно визнаних вагітностях становить 2–4В % та 15–20В % відповідно. Контрацепція Ліпримар® може завдавати шкоди плоду при застосуванні вагітною жінкою. Жінки репродуктивного віку мають бути проінформовані про необхідність ефективної контрацепції під час лікування цим препаратом. Клінічні дані Обмежені опубліковані дані обсерваційних досліджень, метааналізів та клінічних випадків щодо застосування аторвастатину кальцію не показали підвищеного ризику виникнення серйозних вроджених мальформацій чи викиднів. Надходили рідкісні повідомлення про вроджені аномалії після внутрішньоутробної експозиції інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази. Проспективне спостереження приблизно 100В випадків вагітностей у жінок, які лікувалися симвастатином чи ловастатином, показало, що частота випадків вроджених аномалій плода, викиднів та внутрішньоутробних смертей/мертвонароджень не перевищувала частоти, очікуваної для загальної популяції. Кількість випадків є достатньою, щоб виключити ≥ 3‒4-кратне підвищення вроджених аномалій розвитку плода порівняно з фоновою частотою. У 89В % вагітних, за якими вели проспективне спостереження, лікування препаратом розпочиналося до вагітності та припинялося під час ІВ триместру після виявлення вагітності. Період годування груддю Ліпримар® протипоказаний під час годування груддю. Відсутня інформація про вплив препарату на дитину, яку годують груддю, чи на лактацію. Невідомо, чи проникає аторвастатин у грудне молоко, однак було показано, що інший лікарський засіб цього класу потрапляє у грудне молоко; аторвастатин присутній у молоці щурів. Оскільки статини потенційно здатні спричинити серйозні небажані реакції у немовлят, які знаходяться на грудному годуванні, жінкам, які потребують лікування препаратом Ліпримар®, не слід годувати груддю (див. розділ «Протипоказання»). В В
Діти
Уявний кліренс при пероральному прийомі аторвастатину в дітей виявився подібним до кліренсу в дорослої людини при масштабуванні алометрично за масою тіла, оскільки маса тіла була єдиною значною коваріатою в популяційній фармакокінетичній моделі аторвастатину із даними, які включали дітей з гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією (у віці від 10 до 17В років, nВ =В 29), у відкритому 8-тижневому дослідженні. Стать. Концентрація препарату Ліпримар® у плазмі крові жінок відрізняється від такої у чоловіків (приблизно на 20В % вище за показником Cmax та на 10В % нижче за показником AUC). Однак немає клінічно значущої відмінності у зниженні рівня холестерину ЛПНЩ при застосуванні препарату Ліпримар® у чоловіків та жінок. Порушення функції нирок. Захворювання нирок не впливають на концентрацію препарату Ліпримар® у плазмі крові або на зниження ХС-ЛПНЩ, а отже, коригування дози препарату для пацієнтів з порушеннями функції нирок не потрібне (див. розділи «Спосіб застосування та дози», «Особливості застосування»). Гемодіаліз. Незважаючи на те, що за участю пацієнтів з термінальною стадією захворювання нирок дослідження не проводились, вважається, що гемодіаліз не підвищує значущим чином кліренс препарату Ліпримар®, оскільки препарат інтенсивно зв’язується з білками плазми крові. Печінкова недостатність. Концентрації препарату Ліпримар® у плазмі крові помітно підвищені у пацієнтів з хронічною алкогольною хворобою печінки. Значення показників Cmax та AUC у 4В рази вищі у пацієнтів із захворюванням печінки класу А за шкалою Чайлда ‒ ϒю. У пацієнтів із захворюванням печінки класу В за шкалою Чайлда ‒ ϒю значення показників Cmax та AUC підвищуються приблизно 16-кратно та 11-кратно відповідно (див. розділ «Протипоказання»). ТаблицяВ 1 Вплив одночасно застосовуваних препаратів на фармакокінетику аторвастатину Одночасно застосовувані препарати та режим дозування Аторвастатин Доза (мг) Співвідношення AUC& Співвідношення Cmax& #Циклоспорин 5,2В мг/кг/добу, стабільна доза 10В мг один раз на добу впродовж 28В днів 8,69 10,66 #Типранавір 500В мг двічі на добу/ ритонавір 200В мг двічі на добу, 7В днів 10В мг РД (разова доза) 9,36 8,58 #Телапревір 750В мг кожні 8В годин, 10В днів 20В мг РД 7,88 10,60 #, ‡Саквінавір 400В мг двічі на добу/ ритонавір 400В мг двічі на добу, 15В днів 40В мг 1В раз на добу впродовж 4В днів 3,93 4,31 #Кларитроміцин 500В мг двічі на добу, 9В днів 80В мг 1В раз на добу впродовж 8В днів 4,54 5,38 #Дарунавір 300В мг двічі на добу/ ритонавір 100В мг двічі на добу, 9В днів 10В мг 1В раз на добу впродовж 4В днів 3,45 2,25 #Ітраконазол 200В мг 1В раз на добу, 4В дні 40В мг РД 3,32 1,20 #Фосампренавір 700В мг двічі на добу/ ритонавір 100В мг двічі на добу, 14В днів 10В мг 1В раз на добу впродовж 4В днів 2,53 2,84 #Фосампренавір 1400В мг 2В рази на добу, 14В днів 10В мг 1В раз на добу впродовж 4В днів 2,30 4,04 #Нелфінавір 1250В мг 2В рази на добу, 14В днів 10В мг 1В раз на добу впродовж 28В днів 1,74 2,22 #Грейпфрутовий сік, 240В мл 1В раз на добу* 40В мг 1В раз на добу 1,37 1,16 Дилтіазем 240В мг 1В раз на добу, 28В днів 40В мг 1В раз на добу 1,51 1,00 Еритроміцин 500В мг 4В рази на добу, 7В днів 10В мг 1В раз на добу 1,33 1,38 Амлодипін 10В мг, разова доза 80В мг 1В раз на добу 1,18 0,91 Циметидин 300В мг 4В рази на добу, 2В тижні 10В мг 1В раз на добу впродовж 2В тижнів 1,00 0,89 Колестипол 10В г 2В рази на добу, 24В тижнів 40В мг 1В раз на добу впродовж 8В тижнів Не застосовується 0,74** Маалокс TC® 30В мл 4В рази на добу, 17В днів 10В мг 1В раз на добу впродовж 15В днів 0,66 0,67 Ефавіренз 600В мг 1В раз на добу, 14В днів 10В мг впродовж 3В днів 0,59 1,01 #Рифампін 600В мг 1В раз на добу, 7В днів (при одночасному застосуванні) † 40В мг 1В раз на добу 1,12 2,90 #Рифампін 600В мг 1В раз на добу, 5В днів (окремими дозами) † 40В мг 1В раз на добу 0,20 0,60 #Гемфіброзил 600В мг двічі на добу, 7В днів 40В мгВ 1В раз на добу 1,35 1,00 #Фенофібрат 160В мг 1В раз на добу, 7В днів 40В мг 1В раз на добу 1,03 1,02 #Боцепревір 800В мг 3В рази на добу, 7В днів 40В мг 1В раз на добу 2,32 2,66 & Співвідношення за методами лікування (одночасне застосування лікарського засобу з аторвастатином у порівнянні з застосуванням аторвастатину окремо). В # Для отримання інформації про клінічну значущість див. розділиВ «Особливості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій». * Повідомлялося про більші підвищення AUC (співвідношення AUC до 2,5) та/або Cmax (співвідношення Сmax до 1,71) при надмірному споживанні грейпфрутового соку (750В мл – 1,2В літра на добу або більше). ** Співвідношення, що ґрунтується на одиничній вибірці, взятій через 8–16 год після застосування дози. † Через механізм подвійної взаємодії рифампіну рекомендується одночасне застосування аторвастатину з рифампіном, оскільки було показано, що відстрочений прийом аторвастатину після застосування рифампіну пов’язаний зі значним зниженням концентрації аторвастатину у плазмі крові. ‡ Доза комбінації препаратів саквінавір + ритонавір у цьому дослідженні не є клінічно застосовуваною дозою. Підвищення експозиції аторвастатину при застосуванні у клінічних умовах, імовірно, буде вищим, ніж те, що спостерігалося у цьому дослідженні. Тому застосовувати препарат слід з обережністю та у найнижчій необхідній дозі. ТаблицяВ 2 Вплив аторвастатину на фармакокінетику одночасно застосовуваних лікарських засобів Аторвастатин Одночасно застосовуваний лікарський засіб та режим дозування Препарат/доза (мг) Співвідношення AUC Співвідношення Cmax 80В мг 1В раз на добу впродовж 15В днів Антипірин 600В мг одноразово 1,03 0,89 80В мг 1В раз на добу впродовж 10В днів #Дигоксин 0,25В мг 1В раз на добу, 20В днів 1,15 1,20 40В мг 1В раз на добу впродовж 22В днів Пероральні контрацептиви 1В раз на добу, 2В місяці – норетистерон 1В мг – етинілестрадіол 35В мкг 1,28В 1,19В В В 1,23В 1,30В 10В мг раз на добу Типранавір 500В мг 2В рази на добу/ ритонавір 200В мг 2 рази на добу, 7В днів 1,08 0,96 10В мг 1В раз на добу впродовж 4В днів Фосампренавір 1400В мг 2В рази на добу, 14В днів 0,73 0,82 10В мг 1В раз на добу впродовж 4В днів Фосампренавір 700В мг 2В рази на добу/ ритонавір 100В мг 2В рази на добу, 14В днів 0,99 0,94 # Для отримання інформації про клінічну значущість див. розділВ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій». В В Гетерозиготна сімейна гіперхолестеринемія Безпека та ефективність застосування препарату Ліпримар® встановлені для дітей віком від 10 до 17В років з гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією як доповнення до дієти для зниження загального холестерину, рівня ЛПНЩ та рівня аполіпопротеїнуВ B, коли після адекватної спроби дієтотерапії відмічаються: • холестерин ЛПН٠≥ 190В мг/дл (4,91В ммоль/л) або • холестерин ЛПН٠≥ 160В мг/дл (4,14В ммоль/л) і o у сімейному анамнезі наявна сімейна гіперхолестеринемія або ранні серцево-судинні захворювання у родичів першого або другого ступеня або o присутні два або більше інші фактори ризику серцево-судинних захворювань. В В Показання для застосування препарату Ліпримар® підтверджене на основі досліджень: ·В В В В В Плацебо-контрольоване клінічне дослідження тривалістю 6В місяців за участю 187 хлопців та дівчат після початку менструацій віком від 10 до 17В років. Пацієнти, які отримували лікування препаратом Ліпримар® у дозі 10В мг або 20В мг щодня, мали загалом подібний профіль небажаних реакцій до такого у пацієнтів, які отримували плацебо. У цьому вузькому контрольованому дослідженні не було виявлено значущого впливу препарату на ріст або статеве дозрівання хлопців або на тривалість менструального циклу у дівчат. ·В В В В В Трирічне відкрите неконтрольоване дослідження за участю 163 дітей віком від 10 до 15В років з гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією, для яких підбирали дозу для досягнення цільового рівня холестерину ЛПНЩ < 130В мг/дл (3,36В ммоль/л). Безпека та ефективність застосування препарату Ліпримар® при зниженні холестерину ЛПНЩ, як правило, відповідають показникам, які спостерігалися у дорослих пацієнтів, незважаючи на обмеження плану неконтрольованого дослідження. Необхідна консультація дівчат після початку менструацій щодо контрацепції, якщо це доречно для пацієнта. Довгострокової ефективності терапії препаратом Ліпримар®, розпочатої в дитинстві для зменшення захворюваності та смертності у дорослому віці, не встановлено. Безпека та ефективність терапії препаратом Ліпримар® не встановлена для дітей віком до 10В років з гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією. Гомозиготна сімейна гіперхолестеринемія Клінічна ефективність препарату у дозах до 80В мг/добу протягом 1В року була оцінена у неконтрольованому дослідженні уВ пацієнтів з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, до якого було включено 8 дітей. В В
Особливості застосування
Скелетні м’язи Надходили рідкісні повідомлення про випадки рабдоміолізу з гострою нирковою недостатністю внаслідок міоглобінурії при застосуванні препарату Ліпримар® та інших лікарських засобів цього класу. Наявність в анамнезі порушення функції нирок може бути фактором ризику розвитку рабдоміолізу. Такі пацієнти потребують більш ретельного моніторингу для виявлення порушень з боку скелетних м’язів. Аторвастатин, як і інші препарати групи статинів, іноді спричиняє міопатію, що визначається як болі у м’язах або слабкість м’язів у поєднанні з підвищенням показників креатинфосфокінази (КФК) у понад 10В разів вище верхньої межі норми. Одночасне застосування вищих доз аторвастатину з певними лікарськими засобами, такими як циклоспорин і потужні інгібітори CYPВ 3A4 (наприклад кларитроміцин, ітраконазол та інгібітори протеаз ВІЛ), підвищує ризик міопатії/рабдоміолізу. Надходили рідкісні повідомлення про випадки імунологічно опосередкованої некротизуючої міопатії (ІОНМ) – аутоімунної міопатії, пов’язаної із застосуванням статинів.В ІОНМ характеризується такими ознаками: слабкість проксимальних м’язів та підвищений рівень креатинкінази у сироватці крові, які зберігаються, незважаючи на припинення лікування статинами; м’язова біопсія виявляє некротизуючу міопатію без значного запалення; при застосуванні імуносупресивних засобів спостерігається позитивна динаміка. Можливість розвитку міопатії слід розглядати у будь-якого пацієнта з дифузними міалгіями, болісністю або слабкістю м’язів та/або значним підвищенням КФК. Пацієнтам слід рекомендувати негайно повідомляти про випадки болю у м’язах, болісності або слабкості м’язів невідомої етіології, особливо якщо це супроводжується відчуттям нездужання або підвищенням температури або якщо ознаки та симптоми захворювання м’язів зберігаються після припинення прийому препарату Ліпримар®. Лікування препаратом слід припинити у разі значного підвищення рівня КФК, діагностування або підозриВ на міопатію. Ризик міопатії під час лікування препаратами цього класу підвищується при одночасному застосуванні циклоспорину, похідних фіброєвої кислоти, еритроміцину, кларитроміцину, інгібітору протеази вірусу гепатиту С телапревіру, комбінаційВ інгібіторів протеази ВІЛ, у тому числі саквінавір + ритонавір, лопінавір + ритонавір, типранавір + ритонавір, дарунавір + ритонавір, фосампренавір та фосампренавір + ритонавір, а також ніацину або антимікотиків групи азолів. Лікарі, які розглядають можливість комбінованої терапії препаратом Ліпримар® та похідними фіброєвої кислоти, еритроміцином, кларитроміцином, комбінаціями саквінавір + ритонавір, лопінавір + ритонавір, дарунавір + ритонавір, фосампренавіром, фосампренавір + ритонавір, антимікотиками групи азолів або ліпідомодифікуючими дозами ніацину, повинні ретельно зважити потенційні переваги та ризики, а також ретельно моніторити стан пацієнтів щодо будь-яких проявів болю, болісності або слабкості у м’язах, особливо протягом початкових місяців терапії та протягом будь-якого з періодів титрування дози у напрямку збільшення будь-якого з препаратів. Слід розглянути можливість застосування низьких початкових та підтримуючих доз аторвастатину при одночасному прийомі з вищезгаданими лікарськими препаратами (див.В розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). У таких ситуаціях може розглядатися можливість періодичного визначення КФК, але немає гарантії, що такий моніторинг допоможе запобігти випадкам тяжкої міопатії. Повідомлялося про випадки міопатії, у тому числі рабдоміолізу, при одночасному застосуванні аторвастатину з колхіцином, тому аторвастатин з колхіцином слід призначати пацієнтам з обережністю (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Терапію препаратом Ліпримар® слід тимчасово або повністю припинити будь-якому пацієнту з гострим, серйозним станом, що вказує на розвиток міопатії, або при наявності фактора ризику розвитку ниркової недостатності внаслідок рабдоміолізу (наприклад, тяжка гостра інфекція, гіпотензія, хірургічна операція, травма, тяжкі метаболічні, ендокринні та електролітичні розлади, а також неконтрольовані судоми). Порушення функції печінки Було показано, що статини, як і деякі інші гіполіпідемічні терапевтичні засоби, асоціюються з відхиленням від норми біохімічних показників функції печінки. Стійке підвищення (більш ніж у 3В рази вище верхньої межі нормального діапазону, яке виникло 2В рази або більше) рівнів сироваткових трансаміназ спостерігалося у 0,7В % пацієнтів, які отримували Ліпримар® під час клінічних досліджень. Частота випадків цих відхилень від норми становила 0,2В %, 0,2В %, 0,6В % таВ 2,3В % для доз препарату 10, 20, 40 та 80В мг відповідно. Під час клінічних досліджень препарату в одного пацієнта розвинулась жовтяниця. Підвищені показники функціональних проб печінки (ФПП) у інших пацієнтів не були пов’язані з жовтяницею або іншими клінічними симптомами. Після зменшення дози, перерви у застосуванні препарату або припинення його застосування рівні трансаміназ поверталися до рівнів перед лікуванням або приблизно до цих рівнів без негативних наслідків. 18 з 30В пацієнтів зі стійким підвищенням показників функціональних проб печінки продовжували лікування препаратом Ліпримар® у менших дозах. Перед тим як розпочинати терапію препаратом Ліпримар®, рекомендується отримати результати аналізів щодо ферментів печінки та здавати аналізи повторно у разі клінічної потреби. Надходили рідкісні постреєстраційні повідомлення про випадки летальної та нелетальної печінкової недостатності у пацієнтів, які приймали препарати групи статинів, у тому числі аторвастатин. У разі серйозного ураження печінки з клінічними симптомами та/або гіпербілірубінемією або жовтяницеюВ під час застосування препарату Ліпримар® слід негайно припинити лікування. Якщо не визначено альтернативної етіології, неВ слід повторно розпочинати лікування препаратом. Ліпримар® слід з обережністю призначати пацієнтам, які зловживають алкоголем та/або мають в анамнезі захворювання печінки. Ліпримар® протипоказаний при активному захворюванні печінки або стійкому підвищенні рівнів печінкових трансаміназ невідомої етіології (див. розділ «Протипоказання»). Ендокринна функція Повідомлялося про підвищення рівня HbA1c та концентрації глюкози у сироватці крові натще при застосуванні інгібіторів ГМГ‑КоА-редуктази, у тому числі препарату Ліпримар®. Статини перешкоджають синтезу холестерину та теоретично можуть ослабляти секрецію стероїдів надниркових залоз та/або гонадних стероїдів. Клінічні дослідження показали, що Ліпримар® не знижує базальну концентрацію кортизолу плазми та не порушує адреналовий резерв. Вплив статинів на запліднюючу здатність сперми не досліджувався у достатньої кількості пацієнтів. Невідомо, яким чином препарат впливає та й чи взагалі впливає на систему «статеві залози-гіпофіз-гіпоталамус» у жінок уВ передменопаузальний період. Слід бути обережним при одночасному застосуванні препарату групи статинів з лікарськими засобами, які можуть знижувати рівні або активність ендогенних стероїдних гормонів, такими як кетоконазол, спіронолактон та циметидин. Застосування пацієнтам з нещодавніми випадками інсульту або транзиторної ішемічної атаки При post-hoc аналізі дослідження SPARCL (Stroke Prevention by Aggressive Reduction in Cholesterol Levels/Запобігання інсульту шляхом різкого зменшення рівнів холестерину), під час якого Ліпримар® у дозі 80В мг на противагу плацебо застосовували 4731 пацієнту без ішемічної хвороби серця, які мали в анамнезі випадки інсульту або транзиторної ішемічної атаки протягом попередніх 6В місяців, спостерігалася більша частота випадків геморагічного інсульту у групі пацієнтів, які отримували Ліпримар® у дозі 80В мг порівняно з групою плацебо (55 випадків, 2,3В % у групі аторвастатину порівняно з 33 випадками, 1,4В % у групі плацебо; СР: 1,68, 95В % ДІ: 1,09, 2,59; p=0,0168). Частота випадків летального геморагічного інсульту була подібною в усіх групах лікування (17 та 18 для груп аторвастатину та плацебо відповідно). Частота випадків нелетального геморагічного інсульту була значно вищою у групі пацієнтів, які отримували аторвастатин (38, 1,6В %), порівняно з групою плацебо (16, 0,7В %). Деякі початкові характеристики, у тому числі наявність випадків геморагічного та лакунарного інсульту під час включення до дослідження, асоціювалися з вищою частотою випадків геморагічного інсульту у групі пацієнтів, які отримували аторвастатин (див. розділ «Побічні реак). Серед 39828 пацієнтів, які отримували Ліпримар® у клінічних дослідженнях, 15813 (40В %) пацієнтів були віком від 65В років, а 2800 (7В %) пацієнтів були віком від 75В років. Не спостерігалося жодної загальної відмінності у безпеці та ефективності препарату між цими пацієнтами та молодшими пацієнтами, так само, як не було зареєстровано жодних відмінностей у відповіді на лікування між пацієнтами літнього віку та молодшими пацієнтами згідно з іншим клінічним досвідом, проте не можна виключати більшу чутливість деяких старших пацієнтів. Оскільки старший вік (понад 65В років) єВ фактором схильності до міопатії, слід з обережністю призначати Ліпримар® пацієнтам літнього віку. Печінкова недостатність Ліпримар® протипоказаний пацієнтам з активним захворюванням печінки, включаючи стійке підвищення рівнів печінкових трансаміназ невідомої етіології (див. розділи «Протипоказання» та «Фармакологічні властивості»). До початку лікування Аторвастатин слід з обережністю призначати пацієнтам зі схильністю до розвитку рабдоміолізу. До початку лікування статинами у пацієнтів, схильних до розвитку рабдоміолізу, слід визначати рівень КК при: - порушенні функції нирок; - гіпофункції щитовидної залози; - спадкових розладах м’язової системи у сімейному або особистому анамнезі; - перенесених у минулому випадках токсичного впливу статинів або фібратів на м’язи; - перенесених у минулому захворюваннях печінки та/або зловживанні алкоголем. Для пацієнтів літнього віку (понад 70В років) необхідність проведення означених заходів слід оцінювати з урахуванням наявності інших факторів схильності до розвитку рабдоміолізу. Підвищення рівня препарату у плазмі крові можливе, зокрема, у разі взаємодії (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій») та застосування особливим популяціям пацієнтів (див. розділ «Фармакокінетика»), у тому числі пацієнтам зі спадковими хворобами. У таких випадках рекомендовано оцінювати співвідношення ризиків та очікуваної користі від лікування та проводити клінічний моніторинг стану пацієнтів. Якщо до початку лікування рівень КК значно підвищений (перевищує ВМН більш ніж у 5В разів), лікування розпочинати не слід. Вимірювання рівня креатинкінази Рівень креатинкінази не слід визначати після інтенсивних фізичних навантажень або за наявності будь-яких можливих альтернативних причин підвищення рівня КК, оскільки це може ускладнити інтерпретацію результатів. Якщо на початковому рівні спостерігається значне підвищення КК (перевищення ВМН більш ніж у 5В разів), то через 5‒7В днів необхідно провести повторне визначення для підтвердження результату. Під час лікування Пацієнти повинні знати про необхідність негайно повідомляти про розвиток болю у м’язах, судом чи слабкості, особливо коли вони супроводжуються нездужанням або гарячкою. У разі появи цих симптомів під час лікування аторвастатином необхідно визначити рівень КК у цього пацієнта. Якщо рівень КК значно підвищений (перевищує ВМН більш ніж у 5В разів), лікування слід припинити. Доцільність припинення лікування слід також розглянути, якщо підвищення рівня КК не сягає п’ятикратного перевищення ВМН, але симптоми з боку м’язів мають тяжкий характер та щоденно стають причиною неприємних відчуттів. Після зникнення симптомів та нормалізації рівня КК можна розглянути можливість відновлення лікування аторвастатином або початку лікування альтернативним статином за умови застосування мінімальної можливої дози препарату та ретельного нагляду за станом пацієнта. Лікування аторвастатином необхідно припинити, якщо спостерігається клінічно значуще підвищення рівня КК (перевищення ВМН більш ніж у 10В разів) або встановлено діагноз рабдоміолізу (або є підозра на розвиток рабдоміолізу). В В Одночасне застосування з іншими лікарськими засобами Ризик розвитку рабдоміолізу підвищується при одночасному застосуванні аторвастатину з деякими лікарськими засобами, що можуть збільшити концентрацію аторвастатину у плазмі крові. Прикладами таких препаратів можуть бути потужні інгібітори CYPВ 3A4 або транспортних білків: циклоспорин, телітроміцин, кларитроміцин, делавірдин, стирипентол, кетоконазол, вориконазол, ітраконазол, посаконазол та інгібітори протеаз ВІЛ, у тому числі ритонавір, лопінавір, атазанавір, індинавір, дарунавір. При одночасному застосуванні з гемфіброзилом та іншими похідними фібрової кислоти, боцепревіром, еритроміцином, ніацином та езетимібом, телапревіром або з комбінацією телапревір/ритонавір також зростає ризик виникнення міопатій. Якщо можна, слід застосовувати інші лікарські засоби (що не взаємодіють з аторвастатином) замість вищезгаданих. Якщо необхідно проводити одночасне лікування аторвастатином та згаданими препаратами, слід ретельно зважити користь та ризики. Якщо пацієнти приймають лікарські засоби, що підвищують концентрацію аторвастатину у плазмі крові, рекомендується знижувати дозу аторвастатину до мінімальної. Крім того, у разі застосування потужних інгібіторів CYPВ 3A4 слід розглянути можливість застосування меншої початкової дози аторвастатину. Також рекомендується проводити належний клінічний моніторинг стану цих пацієнтів. Аторвастатин не можна призначати одночасно з фузидовою кислотою, яку застосовують системно, або впродовж 7В днів після припинення лікування фузидовою кислотою. Пацієнтам, яким системне застосування фузидової кислоти вважається необхідним, лікування статинами слід призупинити на весь період застосування фузидової кислоти. У пацієнтів, які отримували фузидову кислоту та статини у комбінації, були зареєстровані випадки рабдоміолізу (в тому числі летальні) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Пацієнту слід рекомендувати негайно звертатися за медичною допомогою у разі виникнення будь-яких симптомів слабкості, болю або болісної чутливості у м’язах. Терапію статинами можна продовжити через 7В днів після отримання останньої дози фузидової кислоти. За виняткових обставин, коли потрібне довгострокове системне застосування фузидової кислоти, наприклад, для лікування тяжких інфекцій, необхідність одночасного застосування препарату Ліпримар® та фузидової кислоти слід розглядати тільки в індивідуальному порядку та здійснювати під ретельним наглядом лікаря. Інтерстиціальна хвороба легенів Під час лікування деякими статинами (особливо під час тривалого лікування) були описані виняткові випадки розвитку інтерстиціальної хвороби легенів. До проявів хвороби можна віднести задишку, непродуктивний кашель та загальне погіршення самопочуття (стомлюваність, зниження маси тіла та гарячка). У разі виникнення підозри на інтерстиціальну хворобу легенів слід припинити лікування статинами. Наповнювачі До складу препарату Ліпримар® входить лактоза. Цей препарат не слід приймати пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями, пов’язаними з непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа або порушенням мальабсорбції глюкози-галактози. Терапія ліпідомодифікуючими препаратами повинна бути одю зі складових комплексної терапії для пацієнтів зі значно підвищеним ризиком розвитку атеросклеротичних захворювань судин через гіперхолестеринемію. Медикаментозна терапія рекомендується як доповнення до дієти, коли результату від дотримання дієти, що обмежує споживання насичених жирів та холестерину, а також від застосування інших немедикаментозних заходів було недостатньо. Пацієнтам з ішемічною хворобою серця або декількома факторами ризику розвитку ішемічної хвороби серця прийом препарату Ліпримар® можна розпочати одночасно з дотриманням дієти. Обмеження застосування Ліпримар® не досліджували за умов, коли основним відхиленням від норми з боку ліпопротеїнів є підвищення рівня хіломікронів (типиВ I та V за класифікацією Фредріксона). В В
Водіння авто
Здійснює дуже незначний вплив на швидкість реакції під час керування автотранспортом або іншими механізмами. В В
Інші лікарські
Ризик розвитку міопатії під час лікування статинами підвищується у разі одночасного застосування похідних фіброєвої кислоти, ліпідомодифікуючих доз ніацину, циклоспорину або потужних інгібіторів CYPВ 3A4 (наприклад кларитроміцину, інгібіторів протеази ВІЛ та ітраконазолу) (див. розділи «Особливості застосування» та «Фармакологічні властивості»). Потужні інгібітори CYPВ 3A4. Ліпримар® метаболізується цитохромом P450В 3A4. Одночасне застосування препарату Ліпримар® з потужними інгібіторами CYPВ 3A4 може призвести до підвищення концентрацій аторвастатину у плазмі крові (див. таблицюВ 3 та детальну інформацію, наведену нижче). Ступінь взаємодії та підсилення дії залежать від мінливості впливу на CYPВ 3A4. Слід по можливості уникати одночасного застосування з потужними інгібіторами CYPВ 3A4 (наприклад з циклоспорином, телітроміцином, кларитроміцином, делавірдином, стирипентолом, кетоконазолом, вориконазолом, ітраконазолом, посаконазолом та інгібіторами протеаз ВІЛ, у тому числі ритонавіром, лопінавіром, атазанавіром, індинавіром, дарунавіром). Якщо неможливо уникнути одночасного застосування цих препаратів з аторвастатином, слід розглянути можливість застосування меншої початкової та максимальної доз аторвастатину. Також рекомендується проводити належний клінічний моніторинг стану пацієнта (див. таблицюВ 3). Помірні інгібітори CYPВ 3A4 (наприклад еритроміцин, дилтіазем, верапаміл та флуконазол) можуть підвищувати концентрацію аторвастатину у плазмі крові (див. таблицюВ 1). Одночасне застосування еритроміцину та статинів супроводжується підвищенням ризику розвитку міопатії. Дослідження взаємодії лікарських засобів для оцінки впливу аміодарону або верапамілу на аторвастатин не проводились. Відомо, що аміодарон та верапаміл пригнічують активність CYPВ 3A4, а отже, одночасне призначення цих препаратів з аторвастатином може призвести до збільшення експозиції аторвастатину. Таким чином, при одночасному застосуванні аторвастатину та цих помірних інгібіторів CYPВ 3А4 слід розглянути можливість призначення менших максимальних доз аторвастатину та проведення клінічного моніторингу стану пацієнта. Також клінічний моніторинг стану пацієнта рекомендовано проводити після початку лікування інгібітором або після корекції його дози. Грейпфрутовий сік. Містить один або більше компонентів, що інгібують CYPВ 3A4 та можуть підвищувати концентрації аторвастатину у плазмі крові, особливо при надмірному споживанні грейпфрутового соку (більше 1,2В літра на добу). Кларитроміцин. Значення AUC аторвастатину значно підвищувалось при одночасному застосуванні препарату Ліпримар® у дозіВ 80В мг та кларитроміцину (500В мг двічі на добу) порівняно із застосуванням тільки препарату Ліпримар® (див. розділ «Фармакологічні властивості»). Отже, пацієнтам, які приймають кларитроміцин, слід з обережністю застосовувати Ліпримар® уВ дозі вище 20В мг (див. розділи «Особливості застосування» та «Спосіб застосування та дози»). Комбінація інгібіторів протеаз. Значення AUC аторвастатину значно підвищувалось при одночасному застосуванні препарату Ліпримар® з декількома комбінаціями інгібіторів протеази ВІЛ, а також з інгібітором протеази вірусу гепатиту С телапревіром порівняно із застосуванням тільки препарату Ліпримар® (див. розділ «Фармакологічні властивості»). Тому пацієнтам, які приймають інгібітори протеази ВІЛ типранавір + ритонавір або інгібітор протеази вірусу гепатитуВ C телапревір, слід уникати одночасного застосування препарату Ліпримар®. Препарат слід з обережністю призначати пацієнтам, які приймають інгібітори протеази ВІЛ лопінавір + ритонавір, та застосовувати у найнижчій необхідній дозі. Для пацієнтів, які приймають інгібітори протеази ВІЛ саквінавір + ритонавір, дарунавір + ритонавір, фосампренавір або фосампренавір + ритонавір, доза препарату Ліпримар® не повинна перевищувати 20В мг; застосовувати їх слід з обережністю (див. розділи «Особливості застосування» та «Спосіб застосування та дози»). При застосуванні пацієнтам, які приймають інгібітор протеази ВІЛ нелфінавір або інгібітор протеази вірусу гепатитуВ С боцепревір, доза препарату Ліпримар® не повинна перевищувати 40В мг, а також рекомендується проведення ретельного клінічного моніторингуВ пацієнтів. Ітраконазол. Значення AUC аторвастатину значно підвищувалось при одночасному застосуванні препарату Ліпримар® у дозі 40В мг та ітраконазолу у дозі 200В мг (див. розділ «Фармакологічні властивості»). Отже, пацієнтам, які приймають ітраконазол, слід бути обережними, якщо доза препарату Ліпримар® перевищує 20В мг (див. розділи «Особливості застосування» та «Спосіб застосування та дози»). Циклоспорин. Аторвастатин та його метаболіти є субстратами транспортера OATP1B1. Інгібітори OATP1B1 (наприклад циклоспорин) можуть підвищувати біодоступність аторвастатину. Значення AUC аторвастатину значно підвищувалось при одночасному застосуванні препарату Ліпримар® у дозі 10В мг та циклоспорину у дозі 5,2В мг/кг/добу порівняно ізВ застосуванням тільки препарату Ліпримар® (див. розділ «Фармакологічні властивості»). Слід уникати одночасного застосування препарату Ліпримар® та циклоспорину (див. розділ «Особливості застосування»). Медичні рекомендації щодо застосування лікарських засобів, що взаємодіють, підсумовано у таблиціВ 3 (див. також розділи «Спосіб застосування та дози», «Особливості застосування», «Фармакологічні властивості»). ТаблицяВ 3 Взаємодії лікарських засобів, пов’язані зВ підвищеним ризиком міопатії/рабдоміолізу Препарати, що взаємодіють Медичні рекомендації щодоВ застосування Циклоспорин, інгібітори протеази ВІЛ (типранавір + ритонавір), інгібітор протеази вірусу гепатитуВ С (телапревір) Уникати застосування аторвастатину Інгібітор протеази ВІЛ (лопінавірВ + ритонавір) Застосовувати з обережністю таВ у найменшій необхідній дозі Кларитроміцин, ітраконазол, інгібітори протеази ВІЛ (саквінавір + ритонавір*, дарунавір + ритонавір, фосампренавір, фосампренавірВ +В ритонавір) Не перевищувати дозу 20В мг аторвастатину на добу Інгібітор протеази ВІЛ (нелфінавір) Інгібітор протеази вірусу гепатиту С (боцепревір) Не перевищувати дозу 40В мг аторвастатину на добу *Застосовувати з обережністю та в найменшій необхідній дозі. В В Гемфіброзил. У зв’язку з підвищеним ризиком міопатії/рабдоміолізу при одночасному прийомі інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази з гемфіброзилом слід уникати сумісного застосування препарату Ліпримар® з гемфіброзилом (див. розділ «Особливості застосування»). Інші фібрати. Оскільки відомо, що ризик розвитку міопатії під час лікування інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази підвищується при одночасному прийомі інших фібратів, Ліпримар® слід застосовувати з обережністю при сумісному призначенні з іншими фібратами (див. розділ «Особливості застосування»). Ніацин. Ризик виникнення побічних явищ з боку скелетних м’язів може збільшуватися при застосуванні препарату уВ комбінації з ніацином, а отже, за таких умов слід розглянути можливість зниження дози препарату Ліпримар® (див. розділ «Особливості застосування»). Рифампін або інші індуктори цитохрому P450В 3A4. Одночасне застосування препарату з індукторами цитохрому P450В 3A4 (наприклад, ефавіренз, рифампін) може призводити до нестійкого зменшення концентрації аторвастатину у плазмі крові. Через механізм подвійної взаємодії рифампіну рекомендується одночасне застосування препарату Ліпримар® з рифампіном, оскільки було показано, що відстрочений прийом препарату після введення рифампіну пов’язаний зі значним зниженням концентрації аторвастатину у плазмі крові. Дилтіазему гідрохлорид. Одночасний прийом аторвастатину (40В мг) та дилтіазему (240В мг) супроводжується підвищенням концентрації аторвастатину у плазмі крові. Циметидин. У результаті проведених досліджень ознак взаємодії аторвастатину та циметидину не виявлено. Антациди. Одночасний пероральний прийом аторвастатину та суспензії антацидного препарату, що містить магній та алюмінію гідроксид, супроводжується зниженням концентрації аторвастатину у плазмі крові приблизно на 35В %. При цьому гіполіпідемічна дія аторвастатину не змінювалась. Колестипол. Концентрація аторвастатину у плазмі крові була нижчою (співвідношення концентрації аторвастатину 0,74) при одночасному прийомі аторвастатину та колестиполу. При цьому гіполіпідемічна дія комбінації аторвастатину та колестиполу перевищувала ефект, який дає прийом кожного з цих препаратів окремо. Азитроміцин. Одночасне призначення аторвастатину (10В мг 1В раз на добу) та азитроміцину (500В мг 1В раз на добу) не супроводжувалося змінами концентрації аторвастатину у плазмі крові. Інгібітори транспортних білків. Інгібітори транспортних білків (наприклад циклоспорин) здатні підвищувати рівень системної експозиції аторвастатину (див. таблицю 1). Вплив пригнічення накопичувальних транспортних білків на концентрацію аторвастатину в клітинах печінки невідомий. Якщо уникнути одночасного призначення цих препаратів неможливо, рекомендовано зниження дози та проведення клінічного моніторингу ефективності аторвастатину (див. таблицюВ 1). Езетиміб. Застосування езетимібу як монотерапії пов’язують з розвитком явищ з боку м’язової системи, у тому числі рабдоміолізу. Таким чином, при одночасному застосуванні езетимібу та аторвастатину ризик розвитку цих явищ збільшується. Рекомендовано проводити належний клінічний моніторинг стану таких пацієнтів. Фузидова кислота. При одночасному системному застосуванні фузидової кислоти зі статинами може підвищуватися ризик розвитку міопатії, в тому числі рабдоміолізу. Механізм взаємодії (чи є вона фармакодинамічною або фармакокінетичною, чи обох видів одночасно) на сьогодні невідомий. Повідомлялося про випадки рабдоміолізу (у тому числі з летальним наслідком) у пацієнтів, які отримували комбінацію цих препаратів. Якщо необхідне системне застосування фузидової кислоти, слід припинити застосування аторвастатину на весь період застосування фузидової кислоти (див. розділ «Особливості застосування»). Дигоксин. При одночасному застосуванні багаторазових доз препарату Ліпримар® та дигоксину рівноважні концентрації дигоксину у плазмі крові підвищуються (див. розділ «Фармакокінетика»). Слід належним чином контролювати стан пацієнтів, які приймають дигоксин. Пероральні контрацептиви. Одночасне застосування препарату Ліпримар® з пероральними контрацептивами підвищувало значення AUC для норетистерону та етинілестрадіолу (див. розділ «Фармакологічні властивості»). Ці підвищення слід брати до уваги при виборі перорального контрацептива для жінки, яка приймає Ліпримар®. Варфарин. Ліпримар® не чинив клінічно значущої дії на протромбіновий час у пацієнтів, якіВ проходили довготривале лікування варфарином. Колхіцин. При одночасному застосуванні аторвастатину з колхіцином повідомлялося про випадки міопатії, уВ томуВ числі рабдоміолізу, тому слід з обережністю призначати аторвастатин з колхіцином. Інші лікарські засоби. Клінічні дослідження показали, що одночасне застосовування аторвастатину і гіпотензивних препаратів та його застосування в ході естрогензамісної терапії не супроводжувалось клінічно значущими побічними ефектами. Досліджень взаємодії з іншими препаратами не проводилось. В В
Фармакологічні властивості
Фармакодинаміка. Ліпримар® являє собою синтетичний гіполіпідемічний лікарський засіб. Аторвастатин є інгібітором 3-гідрокси-3-метилглутарил-коферментВ A (ГМГ-КоА) редуктази, ферменту, що каталізує перетворення ГМГ-КоА в мевалонат – початковий та лімітуючийВ етап біосинтезу холестерину. В В Ліпримар® є селективним конкурентним інгібітором ГМГ-КоА-редуктази, ферменту, від якого залежить швидкість перетворення 3-гідрокси-3-метилглутарил-коферментуВ A в мевалонат, речовину-попередник стеролів, у тому числі холестерину. В експериментальних моделях у тварин Ліпримар® знижує рівень холестерину та ліпопротеїнів у плазмі шляхом інгібування уВ печінці ГМГ-КоА-редуктази і синтезу холестерину та шляхом збільшення кількості печінкових рецепторів ЛПНЩ на поверхні клітин для посилення поглинання та катаболізму ЛПНЩ; Ліпримар® також зменшує продукування ЛПНЩ та кількість цих частинок. Ліпримар®, як і його деякі метаболіти, є фармакологічно активними у людини. Головним місцем дії аторвастатину є печінка, яка відіграє головну роль у синтезі холестерину та кліренсі ЛПНЩ. Доза препарату, на відміну від системної концентрації препарату, краще корелює зі зменшенням рівня холестерину ЛПНЩ. Індивідуальний підбір дози препарату слід здійснювати залежно від терапевтичної відповіді (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). В В Фармакокінетика. Всмоктування. Ліпримар® швидко абсорбується після перорального прийому та максимальна його концентрація у плазмі крові досягається протягом 1‒2В годин. Ступінь абсорбції зростає пропорційно до дози препарату Ліпримар®. Абсолютна біодоступність аторвастатину (вихідний лікарський засіб) становить приблизно 14В %, а системна біодоступність інгібуючої активності щодо ГМГ-КоА-редуктази становить приблизно 30В %. Низьку системну доступність препарату пов’язують з передсистемним кліренсом у слизовій оболонці шлунково-кишкового тракту та/або передсистемною біотрансформацією у печінці. Хоча їжа зменшує швидкість та ступінь абсорбції лікарського засобу приблизно на 25В % та 9В % відповідно, з огляду на показники Cmax та AUC (площа під кривою «концентрація-час»), зниження рівня холестерину ЛПНЩ є подібним при прийомі препарату Ліпримар® як з їжею, так і окремо. При застосуванні аторвастатину ввечері його концентрація у плазмі крові була нижчою (приблизно на 30В % за показниками Cmax та AUC), ніжВ при ранковому прийомі. Однак зниження рівня холестерину ЛПНЩ є однаковим незалежно від часу прийому препарату (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Розподіл. Середній об’єм розподілу препарату Ліпримар® становить приблизно 381В літр. Понад 98В % препарату зв’язується з білками плазми крові. Концентраційне співвідношення кров/плазма, що становить приблизно 0,25, вказує на погане проникнення препарату в еритроцити. На підставі спостережень у щурів вважається, що Ліпримар® здатний проникати у грудне молоко (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»). Метаболізм. Ліпримар® інтенсивно метаболізується до орто- та парагідроксильованих похідних і різних продуктів бета-окислення. При дослідженнях in vitro інгібування ГМГ-КоА-редуктази орто- та парагідроксильованими метаболітами еквівалентне інгібуванню препаратом Ліпримар®. Приблизно 70В % циркулюючої інгібіторної активності щодо ГМГ-КоА-редуктази пов’язано з активними метаболітами. Дослідження in vitro свідчать про важливість метаболізму препарату Ліпримар® цитохромом P450В 3A4, що узгоджується з підвищеними концентраціями препарату Ліпримар® у плазмі крові людини після одночасного застосування з еритроміцином, відомим інгібітором цього ізоферменту (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Екскреція. Ліпримар® та його метаболіти виводяться головним чином з жовчю після печінкового та/чи позапечінкового метаболізму, однак цей препарат, очевидно, не зазнає кишково-печінкової рециркуляції. Середній період напіввиведення препарату Ліпримар® з плазми крові людини становить приблизно 14В годин, але період напівзменшення інгібіторної активності щодо ГМГ-КоА-редуктази становить від 20 до 30В годин через вплив активних метаболітів. Після перорального прийому препарату з сечею виділяється менше ніж 2В % дози. Особливі популяції пацієнтів Пацієнти літнього віку. Концентрація препарату Ліпримар® у плазмі є вищою (приблизно 40В % для Cmax та 30В % для AUC) уВ здорових суб’єктів літнього віку (віком від 65В років), ніж у молодих дорослих пацієнтів. Клінічні дані свідчать про більший ступінь зниження ЛПНЩ при застосуванні будь-якої дози препарату у пацієнтів літнього віку порівняно з молодими пацієнтами (див. розділ «Особливості застосування»).
Фармакологічні характеристики
Умови збегігання
Спеціальні умови зберігання не вимагаються. Зберігати у недоступному для дітей місці. В В
Адреса
Бетрібштетте Фрайбург, Мусвальдаль 1, 79090 Фрайбург, Німеччина/Betriebsstatte Freiburg, Mooswaldallee 1, 79090 Freiburg, Germany. В В
Властивості номенклатури
Форма випуску
таблетки
Виробник
Пфайзер Менюфекчуринг Дойчленд
Країна власник ліцензії
Німеччина
Торгівельна назва
Ліпримар
Умови відпуску
Потрібен рецепт
Діючі речовини
Аторвастатин - 40.0 - мг
Упаковка / 30 шт.

від522.00грн

блістер

від173.83грн

  • Знижка 3% актуальна тільки при замовленні на сайті!
  • Форма випускутаблетки
  • ВиробникПфайзер Менюфекчуринг Дойчленд
  • Країна власник ліцензіїНімеччина
  • Торгівельна назваЛіпримар
  • Умови відпускуПотрібен рецепт
Шукати аптеки:
Шукати товар:
Форма входу