Виробник Лек Фармацевтична компанія д.д./Lek Pharmaceuticals d.d. (відповідальний за випуск серії).

Умови відпуску За рецептом.

Лікарська форма Таблетки, вкриті оболонкою. Основні фізико-хімічні властивості: жовтого кольору круглі, двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою.

Упаковка Таблетки по 40 мг: по 25 таблеток у блістері; по 2 (25 ? 2) блістери у картонній коробці. Таблетки по 80 мг: по 10 таблеток у блістері; по 5 (10 ? 5) блістерів у картонній коробці.

Фармацевтична група

Код АТХ - НЕМАЄ

Дози визначає лікар індивідуально для кожного пацієнта. Препарат слід приймати не розсмоктуючи та не розжовуючи, з достатньою кількістю рідини (наприклад, 1 склянка води, в жодному випадку не грейпфрутовий сік), краще за все під час або одразу після їди. Дорослі та підлітки з масою тіла більше 50 кг. Ішемічна хвороба серця, пароксизмальна надшлуночкова тахікардія, тріпотіння/мерехтіння передсердь. Рекомендована добова доза становить 120-480 мг, розділена на 3-4 прийоми. Максимальна добова доза – 480 мг. Артеріальна гіпертензія. Рекомендована добова доза становить 120-360 мг, розділена на 3 прийоми. Діти старшого дошкільного віку (віком до 6 років) тільки при порушеннях серцевого ритму: рекомендована доза – у межах 80-120 мг на добу, розділена на 2-3 прийоми. Діти віком 6-14 років тільки при порушеннях серцевого ритму: рекомендована доза – у межах 80-360 мг на добу, розділена на 2-4 прийоми. Порушення функції нирок. Доступні дані описано у розділі «Особливості застосування». Пацієнтам із нирковою недостатністю верапамілу гідрохлорид слід застосовувати з обережністю та під ретельним наглядом. Порушення функції печінки. У хворих із порушеннями функції печінки залежно від ступеня тяжкості дія верапамілу гідрохлориду посилюється та подовжується через уповільнення розпаду лікарського засобу. Тому в таких випадках дозування слід встановлювати з особливою обережністю та розпочинати з малих доз (наприклад, для хворих із порушеннями функції печінки спочатку 2-3 рази на добу по 40 мг, відповідно 80-120 мг на добу) (див. розділ «Особливості застосування»). Не приймати препарат у положенні лежачи. Верапамілу гідрохлорид не можна призначати хворим з інфарктом міокарда протягом 7 днів після події. Після тривалої терапії препарат слід відмінити, поступово знижуючи дозу. Тривалість лікування визначається лікарем індивідуально та залежить від стану пацієнта і перебігу захворювання.

– Ішемічна хвороба серця, включаючи стабільну стенокардію напруження; нестабільну стенокардію (прогресуюча стенокардія, стенокардія спокою); вазоспастичну стенокардію (варіантна стенокардія, стенокардія Принцметала); постінфарктну стенокардію у пацієнтів без серцевої недостатності, якщо не показані b-адреноблокатори. – Аритмії: пароксизмальна надшлуночкова тахікардія; тріпотіння/мерехтіння передсердь зі швидкою атріовентрикулярною провідністю (за винятком синдрому Вольфа-Паркінсона-Уайта (WPW). – Артеріальна гіпертензія.

Симптоми. Симптоми отруєння при передозуванні верапамілом гідрохлоридом залежать від кількості прийнятого препарату, часу, коли були вжиті детоксикаційні заходи, та скорочувальної здатності міокарда (віку пацієнта). Наступні симптоми спостерігаються у разі гострої інтоксикації верапамілом: значне зниження артеріального тиску, серцева недостатність, брадикардія або тахіаритмія (наприклад, граничні ритми з AV-дисоціацією та AV-блокадою високого ступеня), що можуть спричинити кардіогенний шок та зупинку серця. Нечасто спостерігалися порушення свідомості, аж до коми, гіперглікемія, гіпокаліємія, метаболічний ацидоз, гіпоксія, кардіогенний шок, що супроводжується набряком легенів, порушення функції нирок та судоми. При передозуванні нечасто повідомляли про летальні наслідки. Терапевтичні заходи. Терапевтичні заходи спрямовані на видалення речовини з організму та відновлення стабільності серцево-судинної системи. Терапевтичні заходи залежать від часу та способу застосування, а також від типу та тяжкості симптомів отруєння. У разі інтоксикації надмірними кількостями лікарських засобів пролонгованої дії слід враховувати, що речовина може все ще вивільнятися та абсорбуватись у кишечнику більше ніж через 48 годин після прийому. Промивання шлунка рекомендується після перорального прийому верапамілу гідрохлориду, навіть у разі, якщо минуло більше 12 годин з моменту прийому препарату і моторика травного тракту не визначається (відсутність кишкових шумів). У разі підозри на інтоксикацію лікарськими засобами пролонгованої дії слід вжити заходи з активного виведення речовини з організму (штучно викликати блювання, видалити вміст шлунка та тонкої кишки шляхом відсмоктування при проведенні ендоскопічного дослідження, промивання кишечнику, призначення проносних засобів, очищення кишечнику за допомогою клізми). Гемодіаліз не є ефективним, оскільки верапамілу гідрохлорид не виводиться за допомогою діалізу; однак рекомендується провести гемофільтрацію та, у разі необхідності, ферез плазми (високий ступінь зв’язування антагоністів кальцію з білками плазми). Звичайні реанімаційні заходи включають непрямий масаж серця, штучне дихання, дефібриляцію та/або кардіостимуляцію. Спеціальні заходи. Усунення кардіодепресивних впливів, артеріальної гіпотензії і брадикардії. Брадиаритмію лікувати симптоматично із застосуванням атропіну та/або ?-симпатоміметиків (ізопреналіну, орципреналіну), у випадках тяжкої брадиаритмії застосовувати тимчасову кардіостимуляцію. При асистолії одночасно із застосуванням звичайних заходів слід застосувати ?-адренергічну стимуляцію (наприклад, ізопреналін). Кальцій є специфічним антидотом. Наприклад, внутрішньовенно вводять 10-20 мл 10 % розчину глюконату кальцію (2,25–4,5 ммоль), у разі необхідності можна повторити введення або провести додаткову уповільнену краплинну інфузію (наприклад, 5 ммоль/годину). При артеріальній гіпотензії, яка виникла в результаті кардіального шоку або артеріальної вазодилатації, необхідно застосовувати допамін (до 25 мкг/кг маси тіла на хвилину), добутамід (до 15 мкг/кг маси тіла на хвилину), епінефрин або норепінефрин відповідно. Доза цих лікарських засобів залежить від бажаного ефекту. Концентрація кальцію у сироватці крові повинна відповідати верхній межі норми або бути трохи вищою за норму. У зв’язку з вазодилатацією на ранніх етапах проводиться введення замісної рідини (розчин Рінгера або фізіологічний розчин).

Вагітність Верапамілу гідрохлорид проникає через плацентарний бар?єр. Вміст у плазмі венозної крові становить 20-92 % від концентрації у плазмі крові матері. Відсутні достатні дані про прийом верапамілу гідрохлориду у період вагітності. Однак дані обмеженої кількості вагітних жінок, які приймали препарат перорально, не свідчать про розвиток тератогенного ефекту верапамілу гідрохлориду. Дослідження на тваринах свідчать про токсичний вплив на репродуктивну функцію. Таким чином, верапамілу гідрохлорид не слід застосовувати у I та II триместрі вагітності. Верапамілу гідрохлорид можна застосовувати у III триместрі вагітності тільки при особливих показаннях, враховуючи ризик для матері та дитини. Годування груддю Верапаміл проникає у грудне молоко (концентрація у молоці становить приблизно 23 % від концентрації у плазмі крові матері). Обмежені дані перорального прийому з участю людини свідчать, що доза верапамілу, яка попадає в організм новонародженого, низька (0,1-1 % оральної дози, прийнятої матір’ю), тому застосування верапамілу може бути сумісним із годуванням груддю. Ризик для немовляти/дитини грудного віку не може бути виключений. Зважаючи на ризик появи серйозних побічних реакцій у новонароджених, яких годують груддю, верапаміл під час лактації можна застосовувати тільки у разі крайньої потреби для матері. Існують докази того, що в окремих випадках верапаміл може спричинити гіперпролактинемію та галакторею.

Дані щодо фармакокінетики верапамілу у дітей обмежені. Після перорального застосування препарату рівноважні концентрації у плазмі крові трохи менші у дітей порівняно з дорослими. Пацієнти літнього віку. Вік може впливати на фармакокінетику верапамілу у пацієнтів із артеріальною гіпертензією. Період напіввиведення може бути подовжений у пацієнтів літнього віку. Встановлено, що антигіпертензивний ефект верапамілу не залежить від віку. Пацієнти з нирковою недостатністю. Порушення функції нирок не впливає на фармакокінетику верапамілу, що продемонстровано у процесі порівняльних досліджень у пацієнтів з нирковою недостатністю термінальної стадії та осіб з нормальною функцією нирок. Верапаміл і норверапаміл не видаляються за допомогою гемодіалізу. Пацієнти з печінковою недостатністю. Період напіввиведення зростає у пацієнтів із порушеннями функції печінки завдяки низькому кліренсу та великому об’єму розподілу. Препарат можна застосовувати дітям тільки при порушеннях серцевого ритму (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Зберігати при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Гострий інфаркт міокарда Препарат слід застосовувати з обережністю пацієнтам із гострим інфарктом міокарда, ускладненим брадикардією, вираженою артеріальною гіпотензією або дисфункцією лівого шлуночка. Порушення провідності/AV-блокада І ступеня/брадикардія/асистолія Верапамілу гідрохлорид впливає на атріовентрикулярний та синоатріальний вузли та пролонгує час атріовентрикулярної провідності. Застосовувати з обережністю, оскільки розвиток AV-блокади ІІ або ІІІ ступеня (що є протипоказанням) або однопучкової, двопучкової або трипучкової блокади ніжки Гіса потребує відміни наступних доз верапамілу гідрохлориду та призначення відповідної терапії у разі потреби. Верапамілу гідрохлорид впливає на атріовентрикулярний та синоатріальний вузли та дуже рідко може спровокувати виникнення AV-блокади ІІ або ІІІ ступеня, брадикардію, дуже рідко – асистолію. Більш вірогідно, що такі симптоми спостерігатимуться у пацієнтів із синдромом слабкості синусового вузла (синатріальна вузлова хвороба), який частіше зустрічається у пацієнтів літнього віку. Асистолія у пацієнтів, які не мають синдрому слабкості синусового вузла, зазвичай короткотривала (кілька секунд або менше), зі спонтанним поверненням до атріовентрикулярного вузла або нормального синусового ритму. Якщо це явище не швидкоплинне, слід негайно розпочати відповідну терапію (див. розділ «Побічні реакції»). Антиаритмічні засоби, b-адреноблокатори та інгаляційні анестетики Антиаритмічні засоби (наприклад, флекаїнід або дизопірамід), ?-адреноблокатори (наприклад, метопролол або пропранолол) та інгаляційні анестетики можуть спричинити взаємне посилення кардіоваскулярної дії (підвищення ступеня AV-блокади високого ступеня, значне зниження частоти серцевих скорочень, поява серцевої недостатності, значне зниження артеріального тиску) при одночасному застосуванні з верапамілу гідрохлоридом. Спостерігалась асимптоматична брадикардія (36 уд/хв) із блукаючим водієм ритму передсердя у пацієнтів, які отримували супутню терапію очними краплями з тимололом (b-адреноблокатор) на тлі лікування верапамілу гідрохлоридом. Дигоксин При одночасному застосуванні верапамілу з дигоксином слід зменшити дозу дигоксину (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Серцева недостатність Перед початком лікування верапамілом необхідно компенсувати серцеву недостатність у пацієнтів із фракцією викиду більше ніж 35 % та адекватно контролювати протягом усього періоду лікування. Інгібітори ГМГ-КoA-редуктази (статини) (Див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Порушення нервово-м’язової провідності Верапамілу гідрохлорид слід з обережністю застосовувати при наявності хвороб із порушеннями нервово-м’язової провідності (міастенія (Myastenia gravis), синдром Ламберта-Ітона, прогресуюча м’язова дистрофія Дюшена). Артеріальна гіпотензія Необхідно проводити ретельний моніторинг артеріального тиску при артеріальній гіпотензії (систолічний тиск нижче 90 мм рт. ст.). Особливі групи пацієнтів. Ниркова недостатність Хоча дані підтверджених порівняльних досліджень показали, що порушення функції нирок у пацієнтів з нирковою недостатністю термінальної стадії не впливають на фармакокінетику верапамілу, в окремих випадках повідомляли, що пацієнтам із порушеннями функції нирок слід застосовувати верапаміл з обережністю та при постійному моніторингу ЕКГ та артеріального тиску. Верапаміл не виводиться за допомогою гемодіалізу. Печінкова недостатність Пацієнтам зі значними порушеннями функції печінки слід застосовувати верапаміл з обережністю (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). При встановленні непереносимості деяких цукрів необхідно проконсультуватися з лікарем, перш ніж приймати цей лікарський засіб. 1 таблетка 40 мг Лекоптину® містить 1,719 мг натрію у вигляді сполук натрію кармелози та кроскармелози, а 80 мг – 4,583 мг натрію у вигляді сполук натрію кармелози та кроскармелози. Слід бути обережним при застосуванні пацієнтам, які застосовують натрій-контрольовану дієту.

діюча речовина: верапаміл; 1 таблетка містить верапамілу гідрохлориду 40 мг або 80 мг; допоміжні речовини: таблетки по 40 мг: крохмаль кукурудзяний, лактози моногідрат, крохмаль картопляний, натрію кроскармелоза, тальк, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, повідон, натрію кармелоза, сахароза, полісорбат 80, кальцію карбонат, барвник хіноліновий жовтий (Е 104), титану діоксид (E 171), капол 600; таблетки по 80 мг: крохмаль кукурудзяний, лактози моногідрат, крохмаль картопляний, целюлоза мікрокристалічна, натрію кроскармелоза, тальк, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, повідон, натрію кармелоза, сахароза, полісорбат 80, кальцію карбонат, барвник хіноліновий жовтий (Е 104), титану діоксид (E 171), капол 600.

Дослідження метаболізму верапамілу гідрохлориду in vitro показали, що він метаболізується цитохромом Р450 CYP3A4, CYP1A2, CYP2C8, CYP2C9 та CYP2С18. Верапаміл є інгібітором ферментів CYP3A4 та Р-глікопротеїнів (Р-gp). Повідомляли про клінічно важливі взаємодії з інгібіторами CYP3A4, що супроводжувалися підвищенням рівня верапамілу в плазмі крові, тоді як індуктори CYP3A4 спричиняли зниження плазмових рівнів верапамілу гідрохлориду, тому необхідно проводити моніторинг щодо взаємодії з іншими лікарськими засобами. Сумісне застосування верапамілу та препаратів, які в основному метаболізуються CYP3A4 або є субстратом P-gp, може бути пов’язано з підвищенням концентрацій препаратів, що може збільшувати або подовжувати як терапевтичні, так і несприятливі ефекти супутнього препарату. Потенційні взаємодії, пов’язані з ферментною системою CYP450. ?-адреноблокатори. Празозин: підвищення максимальної концентрації у плазмі крові (Сmax) празозину (~40 %) без впливу на період напіввиведення. Адитивний гіпотензивний ефект. Теразозин: підвищення площі під фармакокінетичною кривою «концентрація-час» AUC (~24 %) та Сmax (~25 %) теразозину. Адитивний гіпотензивний ефект. Антиаритмічні засоби. Хінідин: зменшення кліренсу хінідину (~35 %) при пероральному прийомі. Можливий розвиток артеріальної гіпотензії, а у пацієнтів із гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією – набряк легенів. Флекаїнід: мінімальний вплив на кліренс флекаїніду в плазмі крові (<~10 %); не впливає на кліренс верапамілу в плазмі крові (див. розділ «Особливості застосування»). Аміодарон: підвищення рівня аміодарону в плазмі крові. Антиастматичні препарати. Теофілін: зниження орального та системного кліренсу приблизно на 20 %, у курців – приблизно на 11 %. Протисудомні препарати/протиепілептичні препарати. Карбамазепін: підвищення AUC карбамазепіну (~46 %) у хворих із рефрактерною парціальною епілепсією; Зниження рівня верапамілу гідрохлориду в плазмі крові, підвищення рівня карбамазепіну, що може спричинити побічні ефекти карбамазепіну, такі як диплопія, головний біль, атаксія або запаморочення. Фенітоїн: зниження концентрації верапамілу в плазмі крові. Антидепресанти. Іміпрамін: збільшення AUC (~15 %) іміпраміну без впливу на активний метаболіт дезипрамін. Збільшення рівня верапамілу гідрохлориду в плазмі крові Глібурид: підвищення Сmax глібуриду приблизно на 28 %, AUC – на 26 %. Протидіабетичні засоби. Колхіцин: збільшення AUC (приблизно у 2 рази) та Сmах (приблизно в 1,3 раза) колхіцину. Зниження дози колхіцину (одночасне застосування колхіцину та верапамілу гідрохлориду не рекомендоване). Протиінфекційні препарати. Кларитроміцин, еритроміцин, телітроміцин: можливе підвищення рівня верапамілу. Рифампіцин: можливе зниження гіпотензивного ефекту. Зниження AUC верапамілу (~97 %), Сmax (~94 %), біодоступності після перорального застосування (~92 %). Відсутні зміни у фармакокінетиці при внутрішньовенному введенні верапамілу. Протипухлинні засоби. Доксорубіцин: при одночасному застосуванні доксорубіцину та верапамілу (перорально) підвищується AUC (~104 %) та Сmax (~61 %) доксорубіцину в плазмі крові у хворих із дрібноклітинним раком легенів. У пацієнтів з новоутвореннями на пізній стадії при внутрішньовенному введенні верапамілу відсутні суттєві зміни у фармакокінетиці доксорубіцину. Азольні фунгістатики. Клотримазол, кетоконазол, ітраконазол: збільшення рівня верапамілу гідрохлориду у плазмі крові. Барбітурати. Фенобарбітал підвищує оральний кліренс верапамілу приблизно у 5 разів. Бензодіазепіни та інші анксіолітики. Буспірон: збільшення AUC та Сmax буспірону приблизно у 3,4 раза. Збільшення рівня верапамілу гідрохлориду у плазмі крові. Мідазолам: збільшення AUC мідазоламу приблизно у 3 рази та Сmах – приблизно у 2 рази. Збільшення рівня верапамілу гідрохлориду у плазмі крові. ?-адреноблокатори. Метопролол: збільшення AUC метопрололу (~32,5 %) та Сmax (~41 %) у пацієнтів зі стенокардією (див. розділ «Особливості застосування»). Збільшення рівня верапамілу гідрохлориду у плазмі крові. Пропранолол: збільшення AUC пропранололу (~65 %) та Сmax (~94 %) у пацієнтів зі стенокардією (див. розділ «Особливості застосування»). Збільшення рівня верапамілу гідрохлориду у плазмі крові. Серцеві глікозиди. Дигоксин: у здорових добровольців збільшення Сmax дигоксину (~44 %), С12h (~53 %), Css (~44 %), AUC (~50 %). Рекомендовано зменшити дозу дигоксину (див. також розділ «Особливості застосування»). Дигітоксин: зменшення кліренсу дигітоксину (~27 %) та екстраренального кліренсу (~29 %). Антагоністи H2-рецепторів. Циметидин: збільшується AUC R-верапамілу (~25 %) та S-верапамілу (~40 %) з відповідним зниженням кліренсу R- та S-верапамілу. Циметидин знижує кліренс верапамілу після внутрішньовенного введення верапамілу. Імунологічні засоби/імуносупресивні засоби. Циклоспорин: збільшення AUC, Сmax, СSS циклоспорину приблизно на 45 %. Еверолімус: збільшення AUC еверолімусу (приблизно у 3,5 рази) та Сmax (приблизно у 2,3 раза). Збільшення Ctrough верапамілу (приблизно в 2,3 раза). Може бути необхідним точне визначення концентрації та корекція дози еверолімусу. Сиролімус: збільшення AUC сиролімусу (приблизно у 2,2 раза), збільшення AUC S-верапамілу (приблизно в 1,5 раза). Може бути необхідним визначення концентрації та корекція дози сиролімусу. Такролімус: можливе збільшення рівня цього препарату в плазмі крові. Ліпідознижувальні засоби (інгібітори ГМГ-КоА-редуктази. Аторвастатин: можливе підвищення рівня аторвастатину. Аторвастатин збільшує AUC верапамілу приблизно на 43 %. Ловастатин: можливе підвищення рівня ловастатину. Збільшення AUC (~63 %) і Сmax (~32 %) верапамілу. Симвастатин: збільшення AUC симвастатину приблизно у 2,6 раза, Сmax симвастатину – у 4,6 раза. Антагоністи серотонінових рецепторів. Алмотриптан: збільшення AUC приблизно на 20 %, Сmax – на 24 %. Підвищення рівня верапамілу гідрохлориду в плазмі крові. Засоби, що сприяють виведенню сечової кислоти. Сульфінпіразон: підвищення орального кліренсу верапамілу приблизно у 3 рази, зменшення біодоступності приблизно на 60 %. Немає змін у концентрації в плазмі крові при введенні верапамілу внутрішньовенно. Може спостерігатися зниження гіпотензивного ефекту. Інші пероральні антикоагулянти прямої дії (ПАПД). Підвищена абсорбція ПАПД, оскільки вони є субстратами P-gp, а також, якщо застосовно, знижене виведення ПАПД, які метаболізуються CYP3А4, можуть призвести до збільшення системної біодоступності ПАПД. Деякі дані дають змогу припустити можливість збільшення ризику кровотечі, особливо у пацієнтів з додатковими факторами ризику. Може бути потрібне зменшення дози ПАПД при застосуванні з пероральним верапамілом (див. інструкцію для медичного застосування щодо дозування ПАПД). Інше. Грейпфрутовий сік: збільшується AUC R-верапамілу (~49 %) та S-верапамілу (~37 %), збільшується Сmax R-верапамілу (~75 %) та S-верапамілу (~51 %) без зміни періоду напіввиведення та ниркового кліренсу. Слід уникати вживання грейпфрутового соку з верапамілом. Звіробій продірявлений: зменшується AUC R-верапамілу (~78 %) та S-верапамілу (~80 %) з відповідним зниженням Сmax. Інші лікарські взаємодії та додаткова інформація. Противірусні (ВІЛ) засоби: через здатність деяких противірусних засобів, таких як ритонавір, пригнічувати метаболізм, плазмові концентрації верапамілу можуть зростати. Призначати з обережністю, може виникнути необхідність у зниженні дози верапамілу. Також верапамілу гідрохлорид може спричинити підвищення рівня цих лікарських засобів у плазмі крові шляхом впливу на розпад. Літій: повідомляли про підвищену нейротоксичність літію при одночасному застосуванні верапамілу гідрохлориду та літію без або з підвищенням рівня літію у плазмі крові. Однак у пацієнтів, які постійно отримували однакову дозу літію перорально, додавання верапамілу гідрохлориду призводило до зниження рівня літію у плазмі крові. Пацієнти, які отримують обидва лікарські засоби, повинні перебувати під ретельним наглядом. Нейром’язові блокатори: клінічні дані та дослідження на тваринах свідчать, що верапамілу гідрохлорид може потенціювати активність нейром’язових блокаторів (курареподібних та деполяризуючих). Може виникнути необхідність у зниженні дози верапамілу гідрохлориду та/або дози нейром’язового блокатора при одночасному їх застосуванні. Ацетилсаліцилова кислота: підвищена можливість кровотечі. Етанол (алкоголь): підвищення рівня етанолу в плазмі крові. Інгібітори ГМГ-КоА-редуктази (статини): лікування інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази (симвастатином, аторвастатином, ловастатином) для пацієнтів, які приймають верапаміл, слід розпочинати з найнижчих можливих доз та поступово їх збільшувати. Якщо пацієнту, який вже приймає верапаміл, необхідне призначення інгібітора ГМГ-КоА-редуктази, слід врахувати необхідне зниження дози статинів і підібрати дозування відповідно до концентрації холестерину в плазмі крові. Якщо верапаміл та симвастатин застосовувати одночасно у високих дозах, підвищується ризик розвитку міопатії/рабдоміолізу. Дозу симвастатину слід коригувати ­(див. розділ «Особливості застосування»). Флувастатин, правастатин та розувастатин не метаболізуються ізоферментом цитохрому P450 3A4. Взаємодія з верапамілом малоймовірна. Антигіпертензивні засоби, діуретики, вазодилататори: посилення гіпотензивного ефекту з ризиком прискореного зниження артеріального тиску. Антиаритмічні засоби (наприклад, флекаїнід, дизопірамід), ?-адреноблокатори (наприклад, метопролол, пропранолол), інгаляційні анестетики. Взаємне посилення кардіоваскулярної дії (AV-блокада високого ступеня, значне зниження частоти серцевих скорочень, поява серцевої недостатності, значне зниження артеріального тиску). ?-блокатори не слід застосовувати одночасно внутрішньовенно пацієнтам, які отримують верапамілу гідрохлорид (за винятком інтенсивної терапії). Одночасне застосування верапамілу гідрохлориду внутрішньовенно з антиадренергічними речовинами може призвести до розширеної гіпотензивної відповіді. Особливо у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями в анамнезі, наприклад тяжкою кардіоміопатією, застійною серцевою недостатністю або нещодавно перенесеним інфарктом міокарда, ризик побічної реакції підвищується на тлі одночасного введення ?-блокаторів або дизопіраміду внутрішньовенно та верапамілу внутрішньовенно, оскільки класи обох речовин знижують скорочувальну здатність міокарда та AV-провідність. Одночасне застосування івабрадину протипоказане через додатковий ефект зниження частоти серцебиття верапамілом щодо ефекту івабрадину (див. розділ «Протипоказання»). Очікується, що одночасне застосування верапамілу з дабігатраном призводить до підвищення концентрації дабігатрану в крові. Слід проявляти обережність через ризик кровотечі. При одночасному застосуванні верапамілу для перорального застосування та дабігатрану етексилату (150 мг) Cmax та AUC дабігатрану збільшувалися. Величина цієї зміни залежить від часу прийому та лікарської форми верапамілу. Пацієнтам зі слабким та помірним порушенням функції нирок при супутньому застосуванні верапамілу та дабігатрану етексилату рекомендований ретельний клінічний нагляд, особливо у разі виникнення кровотечі.

– Гіперчутливість до верапамілу або до будь-якого іншого компонента препарату. – Кардіогенний шок. – Атріовентрикулярна блокада II або III ступеня (крім пацієнтів із функціонуючим штучним водієм ритму). – Синдром слабкості синусового вузла (крім пацієнтів із функціонуючим штучним водієм ритму). – Серцева недостатність зі зниженням фракції викиду менше 35 % та/або тиском у легеневій артерії вище 20 мм рт. ст. (якщо тільки вторинна надшлуночкова тахікардія не піддається впливу терапії верапамілом). – Фібриляція/тріпотіння передсердь при наявності додаткових провідних шляхів (WPW-синдром та LGL-синдром). У таких пацієнтів при застосуванні верапамілу гідрохлориду є ризик розвитку шлуночкової тахіаритмії, включаючи шлуночкову фібриляцію. – Застосування у комбінації з івабрадином (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). – Під час лікування Лекоптином® не застосовувати одночасно внутрішньовенно ?-адреноблокатори (за винятком інтенсивної терапії).

Для кожної системи органів побічні реакції класифікуються залежно від частоти повідомлень: дуже часті (?1/10), часті (?1/100, <1/10), нечасті (?1/1000, <1/100), поодинокі (?1/10000, <1/1000), рідкісні (<1/10000), частота невідома (частоту не можна встановити з наявних даних). Найчастіше спостерігалися такі побічні реакції: головний біль, запаморочення, шлунково-кишкові розлади (нудота, запор та біль у животі), брадикардія, тахікардія, відчуття серцебиття, зниження артеріального тиску, гіперемія, периферичний набряк та втомлюваність. З боку імунної системи: частота невідома – гіперчутливість. Неврологічні розлади: часті – запаморочення або млявість, головний біль, невропатія; поодинокі – парестезія, тремор; частота невідома – екстрапірамідальні розлади, параліч (тетрапарез)*, епілептичні напади. Порушення обміну речовин, метаболізму: нечасті: зменшення толерантності до глюкози; частота невідома – гіперкаліємія. Психічні порушення: часті: нервозність; поодинокі – сонливість. З боку органів слуху та вестибулярного апарату: поодинокі – дзвін у вухах; частота невідома – вертиго. З боку серцево-судинної системи: часті – брадикардія, поява серцевої недостатності або загострення існуючої серцевої недостатності, гіперемія, зниження артеріального тиску та/або ортостатичні порушення регуляції, припливи, артеріальна гіпотензія; нечасті – відчуття серцебиття, тахікардія; частота невідома – атріовентрикулярна блокада І, II або III ступеня, серцева недостатність, зупинка синусового вузла, синусова брадикардія, асистолія. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: частота невідома – бронхоспазм, диспное. З боку шлунково-кишкового тракту: часті – нудота, запор; нечасті – біль у животі; поодинокі – блювання, частота невідома – дискомфорт у животі, кишкова непрохідність, гіперплазія ясен (гінгівіт та кровотеча). З боку гепатобіліарної системи: нечасті – можливий алергічно зумовлений гепатит із реверсивним підвищенням печінкових ферментів. З боку шкіри і підшкірної клітковини: нечасті – еритромелалгія; поодинокі – гіпергідроз; рідкісні – фотодерматит; частота невідома – ангіоневротичний набряк, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, макулопапульозні висипання, алопеція, кропив’янка, відчуття свербежу, свербіж, пурпура. З боку опорно-рухової системи і сполучної тканини: рідкісні – загострення міастенії (Myastenia gravis), синдром Ламберта-Ітоната та прогресуючої м’язової дистрофії Дюшена; частота невідома – міалгія, артралгія, м’язова слабкість. З боку нирок та сечовидільної системи: частота невідома – ниркова недостатність. З боку репродуктивної системи та молочних залоз: частота невідома – еректильна дисфункція, гінекомастія, галакторея. Загальні розлади: часті – периферичний набряк, нечасті – втомлюваність. Лабораторні показники: частота невідома – підвищення рівня печінкових ферментів та рівня пролактину в сироватці крові. * У процесі постмаркетингових спостережень один раз повідомляли про параліч (тетрапарез), асоційований із комбінованим застосуванням верапамілу та колхіцину. Це може бути зумовлено проникненням колхіцину через гематоенцефалічний бар’єр внаслідок пригнічення верапамілом CYP3A4 та P-gp (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Примітка У пацієнтів з імплантованим штучним водієм ритму не виключена можливість підвищення крокосенсорного порога під дією верапамілу. У пацієнтів із серцево-судинним захворюванням в анамнезі, наприклад у пацієнтів із тяжкою кардіоміопатією, застійною серцевою недостатністю або недавнім інфарктом міокарда, ризик розвитку тяжких побічних реакцій підвищується при введенні ?-блокаторів або дизопіраміду внутрішньовенно одночасно з внутрішньовенним введенням верапамілу, оскільки класи обох речовин виявляють кардіодепресивний ефект. Термін придатності. 5 років.

Через антигіпертензивний ефект верапамілу гідрохлориду, залежно від індивідуальної реакції, здатність керувати транспортними засобами, працювати з механізмами або працювати в небезпечних умовах може бути порушена. Особливо це стосується початкової фази лікування, при підвищенні дози, при зміні гіпотензивного препарату, а також при одночасному прийомі препарату з алкоголем. Верапаміл може підвищувати рівень алкоголю у плазмі крові та уповільнювати його виведення, тому дія алкоголю може підсилюватися.

Веровшкова 57, Любляна 1526, Словенія/Verovskova 57, Ljubljana 1526, Slovenia.

Фармакодинаміка. Верапаміл блокує трансмембранний потік іонів кальцію у кардіоміоцити та клітини гладких м’язів судин. Він безпосередньо зменшує потребу міокарда у кисні за рахунок впливу на енергетично затратні процеси метаболізму у клітинах міокарда та непрямим чином впливає на зменшення постнавантаження. Завдяки блокуванню кальцієвих каналів клітин гладкої мускулатури коронарних артерій приплив крові до міокарда посилюється навіть у постстенотичних ділянках та усувається спазм коронарних артерій. Антигіпертензивна ефективність верапамілу зумовлена зменшенням опору периферичних судин без збільшення частоти серцевих скорочень як рефлекторної відповіді. Небажаних змін фізіологічних величин тиску крові не спостерігається. Верапаміл чинить виражену антиаритмічну дію, особливо при надшлуночковій аритмії. Він затримує проведення імпульсу в атріовентрикулярному вузлі, внаслідок чого, залежно від типу аритмії, відновлюється синусовий ритм та/або частота скорочень шлуночків нормалізується. Нормальний рівень частоти серцевих скорочень не змінюється або незначною мірою знижується. Верапамілу гідрохлорид являє собою рацемічну суміш, що складається з рівних частин R-енантіомеру та S-енантіомеру. Верапаміл активно метаболізується. Норверапаміл є одним із 12 метаболітів, що визначаються у сечі, має 10-20 % фармакологічної активності верапамілу та становить 6 % виведеного препарату. Рівноважні концентрації норверапамілу та верапамілу в плазмі крові однакові. Рівноважна концентрація досягається через 3-4 дні після багаторазового прийому препарату 1 раз на добу. Абсорбція. Більше 90 % верапамілу після перорального прийому швидко та майже повністю всмоктується у тонкій кишці. Середня біодоступність у здорових добровольців після одноразового прийому препарату становить 22 %, що пояснюється екстенсивним печінковим метаболізмом першого проходження. Біодоступність збільшується у 2 рази після багаторазового прийому. Максимальна концентрація верапамілу в плазмі крові (Сmax) досягається через 1-2 години після прийому таблеток із негайним вивільненням, норверапамілу – через 1 годину. Вживання їжі не впливає на біодоступність верапамілу. Розподіл. Верапаміл широко розподіляється у тканинах організму, у здорових добровольців об’єм розподілу становить від 1,8 до 6,8 л/кг. Зв’язування верапамілу з білками плазми крові становить приблизно 90 %. Метаболізм. Верапаміл активно метаболізується. У процесі досліджень метаболізму in vitro встановлено, що верапаміл метаболізується за допомогою цитохрому P450 CYP3A4, CYP1A2, CYP2C8, CYP2C9 і CYP2C18. Встановлено, що після перорального прийому препарату здоровими добровольцями чоловічої статі верапамілу гідрохлорид піддається інтенсивному метаболізму в печінці з утворенням 12 метаболітів, більшість із яких визначалося у слідових кількостях. Основні метаболіти були визначені як різні N- і O-деалкіловані продукти верапамілу. Серед цих метаболітів тільки норверапаміл чинить фармакологічну дію (приблизно 20 % початкової сполуки), що було встановлено у процесі досліджень на собаках. Виведення. Період напіввиведення становить 3-7 годин при пероральному застосуванні. Близько 50 % введеної дози виводиться нирками протягом 24 годин, 70 % – протягом 5 днів. До 16 % дози виводиться з фекаліями. Близько 3-4 % препарату, що виводиться нирками, виводиться у незміненому стані. Загальний кліренс верапамілу майже такий самий високий, як і печінковий кровотік, і становить приблизно 1 л/год/кг (діапазон: 0,7-1,3 л/год/кг). Особливі групи пацієнтів.