Додаток:
Довідка:
0 800 30 20 60
Apteka D.S. Контактні дані:
Адреса офісу: вул. Сахарова, 35 79026 Львів, Україна
Центр підтримки клієнтів: 0 800 30 20 60, Факс: |-, E-mail: office@market-universal.com.ua

Айглімет таблетки 50 мг/1000 мг 28 шт Інструкція

Загальна характеристика
Виробник АТ «Фармак» (первинне та вторинне пакування, маркування, випуск серії з продукції in bulk фірми-виробника Оман Фармасьютикал Продактс Компані ЛЛС, Оман).
Умови відпуску За рецептом.
Лікарська форма Таблетки, вкриті плівковою оболонкою. Основнi фiзико-хiмiчнi властивості: таблетки 50 мг/850 мг: таблетки овальної форми, гладкі з двох сторін, зі скошеними краями, вкриті плівковою оболонкою, жовтого кольору з розміром 20,7 ? 8,8 мм; таблетки 50 мг/1000 мг: таблетки овальної форми, гладкі з двох сторін, зі скошеними краями, вкриті плівковою оболонкою, темно-жовтого кольору з розміром 21,3 ? 10,1 мм.
Упаковка По 7 таблеток у блістері, по 4 блістери у пачці. По 7 таблеток в блистере, по 4 блистера в пачке. Категория отпуска. По рецепту. Производитель. АО «Фармак» (первичная и вторичная упаковка, маркировка, выпуск серии из продукции in bulk фирмы-производителя Оман Фармасьютикал Продактс Компани ЛЛС, Оман). Местонахождение производителя и адрес места осуществления его деятельности. Украина, 04080, г. Киев, ул. Кирилловская, 74.
Фармацевтична група Протидіабетичні препарати. Комбінація пероральних гіпоглікемізуючих препаратів. Код АТХ A10B D08.
Код АТХ - НЕМАЄ
Застосування
Дозування антигіперглікемічного лікування для контролю діабету II типу слід обирати індивідуально на основі поточного режиму терапії, ефективності та переносимості. При застосуванні препарату Айглімет не слід перевищувати максимальну добову дозу вілдагліптину (100 мг). Спосіб застосування Для перорального застосування. Рекомендована початкова доза препарату Айглімет повинна визначатися на основі поточного режиму застосування вілдагліптину та/або метформіну. Прийом препарату Айглімет одночасно з їжею або одразу після вживання їжі може знизити шлунково-кишкові розлади, пов’язані із застосуванням метформіну. Лікування препаратом Айглімет можна розпочати з прийому таблеток 50 мг/850 мг чи 50 мг/1000 мг 2 рази на добу (одна таблетка вранці та одна таблетка ввечері). Початкова доза для пацієнтів, чий стан не контролюється належним чином при застосуванні монотерапії вілдагліптином. На підставі звичайних початкових доз метформіну гідрохлориду (добова доза: 500–1000 мг) лікування препаратом Айглімет можна розпочати з прийому таблеток 50 мг/850 мг 2 рази на добу, поступово титруючи дози після оцінки адекватності відповіді на лікування. Для пацієнтів, чий стан не контролюється належним чином при застосуванні монотерапії метформіну гідрохлоридом у максимально переносимих пацієнтами дозах. Початкова доза препарату Айглімет повинна складатися з вілдагліптину 50 мг 2 рази на добу (загальна добова доза – 100 мг) та метформіну у дозі, яку пацієнт вже приймає. Для пацієнтів, які переходять з одночасного прийому вілдагліптину та метформіну як окремих препаратів. Початкова доза препарату Айглімет повинна відповідати дозам вілдагліптину та метформіну, які застосовувалися до цього. Застосування у комбінації з інсуліном або сульфонілсечовиною. Виходячи з поточної дози метформіну, Айглімет слід приймати у дозі 50 мг/850 мг або 50 мг/1000 мг 2 рази на добу. При застосуванні у комбінації зі сульфонілсечовиною слід розглянути необхідність застосування меншої дози сульфонілсечовини, щоб зменшити ризик розвитку гіпоглікемії. Особливі групи пацієнтів Пацієнти літнього віку (старше 65 років) Оскільки метформін виводиться нирками, а пацієнти літнього віку мають тенденцію до зниження функції нирок, під час прийому препарату Айглімет вони потребують регулярного контролю функції нирок. Порушення функції нирок Айглімет не слід застосовувати для лікування пацієнтів, які мають кліренс креатиніну нижче 60 мл/хв. Порушення функції печінки Айглімет не слід застосовувати для лікування пацієнтів із порушеннями функції печінки, включаючи пацієнтів, у яких рівні АЛТ або АСТ до початку лікування перевищують ВМН більше ніж у 2,5 разів.
Показання
Айглімет показаний для лікування пацієнтів із цукровим діабетом II типу: - дорослих пацієнтів, у яких належний контроль рівня глюкози не може бути забезпечений пероральним прийомом метформіну як монопрепарату у максимально переносимих дозах, або у пацієнтів, які вже отримували лікування комбінацією вілдагліптину та метформіну у вигляді окремих препаратів; - у комбінації зі сульфонілсечовиною (трикомпонентна комбінована терапія) як додатковий до дієти та вправ засіб при лікуванні пацієнтів, стан яких не контролюється належним чином при застосуванні метформіну та сульфонілсечовини; - для проведення трикомпонентної комбінованої терапії з інсуліном як додатковий до дієти та вправ засіб для покращення контролю рівня глюкози при лікуванні пацієнтів, у яких застосування стабільної дози інсуліну та метформіну як монотерапії не забезпечує належного контролю рівня глюкози.
Передозування
Про випадки передозування препарату не повідомлялося. Вілдагліптин При застосуванні препарату у дозі 400 мг було зареєстровано три випадки болю у м’язах та окремі випадки легкої та транзиторної парестезії, гарячки, набряків та транзиторних підвищень рівня ліпази. При дозі 600 мг у одного пацієнта відмічали набряк ступень та кистей, значне підвищення рівня креатинфосфокінази (КФК), яке супроводжувалося збільшенням рівня АСТ, C-реактивного білка і міоглобіну. У трьох інших пацієнтів цієї ж дозової групи був набряк обох ступень, що супроводжувався у двох випадках парестезією. Після припинення застосування досліджуваного препарату всі симптоми і зміни у лабораторних показниках минули. Лікування У разі передозування лікарський засіб слід відмінити та пацієнту слід забезпечити симптоматичне і підтримуюче лікування. Вілдагліптин не піддається діалізу, але основний гідролізний метаболіт вілдагліптину може бути виведений за допомогою гемодіалізу. Метформін Зафіксовано передозування метформіну при прийомі більше ніж 50 г препарату. Гіпоглікемія була зареєстрована в 10 % випадків. Але причинно-наслідкового зв’язку не було виявлено. Значне передозування метформіну (або існуючий ризик лактоацидозу) може призвести до лактоацидозу, який потребує невідкладної медичної допомоги та лікування у медичному закладі.
Застосування в період вагітності
Вагітність Дослідження на тваринах продемонстрували репродуктивну токсичність при застосуванні високих доз вілдагліптину. Щодо метформіну дослідження на тваринах не показали репродуктивної токсичності. Дослідження на тваринах, що були проведені із застосуванням вілдагліптину та метформіну, не виявили ознак тератогенності, але були відзначені фетотоксичні ефекти при токсичних для вагітних самок дозах. Потенційний ризик для людей невідомий. Айглімет не слід застосовувати під час вагітності. Період годування груддю Дослідження на тваринах показали виділення метформіну та вілдагліптину в молоко. Невідомо, чи виділяється вілдагліптин у грудне молоко людини, але відомо, що метформін виділяється у грудне молоко людини у невеликій кількості. Враховуючи пов’язаний із метформіном потенційний ризик неонатальної гіпоглікемії та відсутність даних про вплив вілдагліптину, Айглімет не слід застосовувати жінкам у період годування груддю. Фертильність Дослідження щодо впливу препарату Айглімет на фертильність людини не проводилися.
Діти
Айглімет не рекомендується застосовувати для лікування дітей та підлітків (віком до 18 років). Безпека та ефективність застосування препарату для дітей та підлітків не встановлені. Дані відсутні. Айглимет не рекомендуется применять для лечения детей и подростков (до 18 лет). Безопасность и эффективность применения препарата для детей и подростков не установлены. Данные отсутствуют. Передозировка. О случаях передозировки препаратом не сообщалось. Вилдаглиптин При применении препарата в дозе 400 мг были зарегистрированы три случая боли в мышцах и отдельные случаи легкой и транзиторной парестезии, лихорадки, отеков и транзиторных повышений уровня липазы. При дозе 600 мг у одного пациента отмечали отек ступней и кистей, значительное повышение уровня креатинфосфокиназы (КФК), которое сопровождалось увеличением уровня АСТ, C-реактивного белка и миоглобина. У трех других пациентов этой же дозовой группы был отек обеих ступней, который сопровождался в двух случаях парестезией. После прекращения применения исследуемого препарата все симптомы и изменения лабораторных показателей прошли. Лечение В случае передозировки лекарственное средство следует отменить и пациенту следует обеспечить симптоматическое и поддерживающее лечение. Вилдаглиптин не выводится при диализе, но основной гидролизный метаболит вилдаглиптина может быть выведен с помощью гемодиализа. Метформин Зафиксирована передозировка метформина при приеме больше чем 50 г препарата. Гипогликемия была зарегистрирована в 10 % случаев. Однако причинно-следственной связи не было выявлено. Значительная передозировка метформина (или существующий риск лактоацидоза) может привести к лактоацидозу, который требует неотложной медицинской помощи и лечения в медицинском учреждении. Побочные реакции. Приведенные данные касаются совместного введения вилдаглиптина и метформина в виде комбинации со свободной или фиксированной дозой. При применении вилдаглиптина были зарегистрированы редкие случаи ангионевротического отека с такой же частотой, что и в контрольных группах. Более высокий процент случаев был зарегистрирован, когда вилдаглиптин назначали в комбинации с ингибитором АПФ. Большинство случаев были легкими и исчезали при продолжении применения вилдаглиптина. При применении вилдаглиптина были зарегистрированы редкие случаи нарушения функции печени (включая гепатит). В этих случаях у пациентов, как правило, не было симптомов и клинических осложнений, и функциональные печеночные пробы возвращались к нормальному уровню после прекращения лечения. В ходе контролируемых исследований монотерапии и дополнительной терапии длительностью до 24 недель частота повышения уровней АЛТ или АСТ ?3 ? ВГН (определенная как присутствующая по крайней мере при двух последовательных измерениях или во время заключительного визита) составляла 0,2 % для вилдаглиптина 50 мг 1 раз в сутки, 0,3 % для вилдаглиптина 50 мг 2 раза в сутки и 0,2 % для всех препаратов сравнения. Такое повышения уровней трансаминаз было, как правило, бессимптомным, не прогрессирующим по характеру и не было связано с холестазом и желтухой. В контролируемых клинических исследованиях гипогликемия нечасто наблюдалась у пациентов, которые получали вилдаглиптин в комбинации с метформином, и у пациентов, которые получали плацебо и метформин. Случаев тяжелой гипогликемии в группе вилдаглиптина не наблюдалось. Желудочно-кишечные нежелательные явления, в том числе диарея и тошнота, наблюдались во время лечения метформином. В целом, желудочно-кишечные симптомы отмечались у 12,9 % больных, которые получали комбинацию вилдаглиптина и метформина, по сравнению с 18,1 % пациентов, которые получали только метформин. В сравнительных контролируемых исследованиях монотерапии гипогликемия наблюдалась нечасто. Нежелательные реакции, зарегистрированные у пациентов, которые получали вилдаглиптин как монотерапию и дополнительную терапию в ходе двойных слепых исследований, перечислены ниже по классам систем органов и абсолютной частоте. При оценке частоты возникновения побочных реакций использованы такие критерии: очень часто (?1/10), часто (?1/100 – <1/10), нечасто (?1/1000 – <1/100), редко (?1/10000 – <1/1000), очень редко (<1/10000), частота неизвестна (не подлежит оценке по имеющимся данным). В каждой объединенной по частоте группе нежелательные явления представлены в порядке уменьшения серьезности. Инфекции и инвазии Очень редко: инфекции верхних дыхательных путей, назофарингит. Со стороны нервной системы Часто: головокружение, тремор. Нечасто: головная боль. Со стороны сосудистой системы Нечасто: периферические отеки. Со стороны желудочно-кишечного тракта Часто: тошнота. Нечасто: диарея, запор. Со стороны печени Редко: повышенные уровни трансаминаз. Со стороны скелетно-мышечной системы Нечасто: артралгия. Нарушения обмена веществ и питания Нечасто: гипогликемия, увеличение массы тела. Нарушения общего характера Нечасто: астения. Какие-либо нежелательные явления, которые наблюдались при монотерапии вилдаглиптином, не встречались существенно чаще при одновременном применении вилдаглиптина и метформина. Пострегистрационный опыт Побочные реакции на препарат были зарегистрированы в рамках спонтанных пострегистрационных сообщений и в литературе. Поскольку эти сообщения поступают от неопределенного количества добровольцев, то нет возможности достоверно оценить их частоту, потому они классифицируются как «частота неизвестна». - гепатит, который прошел после отмены препарата; - крапивница, панкреатит, буллезные или эксфолиативные поражения кожи, образование пузырей. Известные нежелательные явления, вызванные метформином, представлены ниже Со стороны крови и лимфатической системы Единичные случаи лейкопении, тромбоцитопении и гемолитической анемии. Очень редко: снижение уровня витамина B12 в крови. Нарушения обмена веществ и питания Очень часто: потеря аппетита. Очень редко: лактоацидоз (частота: 3 случая на 100000 человеко-лет). Со стороны нервной системы Часто: дисгевзия (3 %). Нечасто: утомляемость. Со стороны желудочно-кишечного тракта Часто или очень часто: желудочно-кишечные расстройства (5–15 %), такие как тошнота, рвота, диарея и боль в животе (эти симптомы обычно возникают в начале лечения и в большинстве случаев проходят спонтанно). Со стороны печени и желчевыводящих путей Единичные случаи: аномальные результаты функциональных проб печени, например повышение уровня трансаминаз или гепатит (обратимые после отмены метформина). Со стороны кожи и подкожной жировой клетчатки Очень редко: кожные реакции, такие как эритема, зуд, крапивница. Комбинация вилдаглиптина с инсулином (с метформином/без метформина) Частота гипогликемии в контролируемых клинических исследованиях была подобной в обеих группах (14,0 % в группе вилдаглиптина по стравнению с 16,4 % в группе плацебо). Тяжелые гипогликемические явления отмечались у 2 пациентов в группе вилдаглиптина и у 6 пациентов в группе плацебо. Общее влияние на среднюю массу тела было незначительным в обеих группах (+0,6 кг в группе вилдаглиптина и ±0 кг в группе плацебо). Следующие нежелательные явления наблюдались при приеме вилдаглиптина во время этих исследований Со стороны нервной системы Часто: головная боль. Со стороны желудочно-кишечного тракта Часто: тошнота, гастроэзофагеальная рефлюксная болезнь. Нечасто: диарея, метеоризм. Нарушения общего характера Часто: озноб. Лабораторные исследования Часто: снижение уровня глюкозы в крови. Отмена препарата из-за этих нежелательных явлений в целом происходила редко. Комбинация с сульфонилмочевиной Гипогликемия была частой в обеих группах (5,1 % в группе вилдаглиптин + метформин + глимепирид по сравнению с 1,9 % в группе плацебо + метформин + глимепирид). Одно тяжелое гипогликемическое явление было зарегистрировано в группе вилдаглиптина. В конце исследования влияние на среднюю массу тела было незначительным (+0,6 кг в группе вилдаглиптина и -1,0 кг в группе плацебо). Нежелательные явления у пациентов, которые получали препарат 50 мг 2 раза в сутки в комбинации с метформином и сульфонилмочевиной (n = 157): Нарушения обмена веществ и питания Часто: гипогликемия. Со стороны нервной системы Часто: головокружение, тремор. Со стороны кожи Часто: гипергидроз. Нарушения общего характера Часто: астения. Срок годности. 2 года. Условия хранения. Данное лекарственное средство не требует специальных условий хранения. Хранить в недоступном для детей месте.
Умови збегігання
Даний лікарський засіб не потребує спеціальних умов зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці.
Особливості застосування
Загальні Айглімет не замінює інсулін для інсулінзалежних пацієнтів. Препарат не слід застосовувати у пацієнтів з діабетом I типу. Лактоацидоз Лактоацидоз – надзвичайно рідкісне (3 випадки на 100000 людино-років), однак серйозне метаболічне ускладнення, пов’язане з високою кількістю летальних наслідків при відсутності невідкладного лікування. Може виникати в результаті накопичення метформіну. Випадки лактоацидозу у пацієнтів, які приймали метформін, виникали, головним чином, у хворих на діабет із вираженою нирковою недостатністю. У пацієнтів із порушеннями функції печінки кліренс лактату може бути обмеженим. Частоту виникнення лактоацидозу можна і слід знизити, усунувши інші супутні фактори ризику, такі як погано контрольований діабет, кетоз, тривале голодування, надмірне вживання алкоголю, печінкова недостатність та будь-який стан, пов’язаний із гіпоксією (див. також розділи «Протипоказання» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Попередні ознаки і симптоми не є специфічними і можуть проявлятися у вигляді м’язових спазмів, що супроводжуються розладами шлунково-кишкового тракту, болем у животі, підвищеною частотою дихання і вираженою астенією. Лікар повинен враховувати ці симптоми. Лікар повинен також інформувати пацієнтів про можливі ознаки лактоацидозу. Діагностика лактоацидозу Лактоацидоз характеризується ацидозною задишкою, болем у животі та гіпотермією, в подальшому можливий розвиток коми. Діагностичні лабораторні дані включають зниження рН крові, рівень лактату у плазмі крові вище 5 ммоль/л, а також збільшення аніонного інтервалу та коефіцієнта лактат/піруват. У випадку підозри на лактоацидоз лікування даним препаратом слід припинити, а пацієнта негайно госпіталізувати. Найбільш ефективним способом є виведення лактату і метформіну шляхом гемодіалізу (див. розділ «Передозування»). Порушення функції нирок Оскільки метформін виводиться головним чином нирками, слід перед початком і регулярно під час лікування перевіряти кліренс креатиніну: - принаймні один раз на рік у пацієнтів з нормальною функцією нирок; - на розсуд лікаря у пацієнтів з рівнями у нижній межі нормального діапазону або у пацієнтів літнього віку, оскільки безсимптомне зниження функції нирок часто спостерігається у пацієнтів літнього віку. Слід проявляти особливу обережність у ситуаціях, коли функція нирок може бути порушена, наприклад на початку лікування гіпотензивними або діуретичними засобами або при застосуванні нестероїдних протизапальних засобів. Порушення функції печінки Вілдагліптин не слід застосовувати для лікування пацієнтів із порушеннями функції печінки, включаючи пацієнтів, у яких рівень аланінамінотрансферази (АЛТ) або аспартатамінотрансферази (АСТ) до початку лікування перевищує верхню межу норми (ВМН) більше ніж у 2,5 разів. Контроль рівня печінкових ферментів При застосуванні вілдагліптину були зареєстровані рідкісні випадки порушення функції печінки (включаючи гепатит). У цих випадках у пацієнтів зазвичай не спостерігалися симптоми та клінічні ускладнення і функціональні печінкові проби (ФПП) поверталися до нормального рівня після припинення лікування. До початку лікування препаратом Айглімет слід проводити ФПП для визначення їх вихідного рівня у пацієнтів. Слід проводити контроль ФПП кожні 3 місяці під час лікування впродовж першого року лікування, а також періодично після цього. Пацієнти, у яких спостерігається підвищення рівня трансаміназ, потребують повторної оцінки функції печінки для підтвердження зміни показників, після чого слід часто проводити ФПП, доки змінені показники не повернуться до нормального рівня. Якщо зберігається перевищення ВМН показників АСТ та АЛТ більше ніж у 3 рази, рекомендується відмінити лікування препаратом Айглімет. Пацієнти, у яких розвивається жовтяниця або інші ознаки, що вказують на порушення функції печінки, потребують припинення лікування препаратом Айглімет. Після припинення лікування препаратом Айглімет та нормалізації ФПП повторне лікування цим препаратом розпочинати не слід. Серцева недостатність Клінічне дослідження вілдагліптину у пацієнтів із серцевою недостатністю І–ІІІ функціонального класу за класифікацією Нью-Йоркської кардіологічної асоціації (NYHA) показало, що лікування вілдагліптином не було пов’язано зі зміною фракції викиду лівого шлуночка або загостренням наявної застійної серцевої недостатності порівняно з плацебо. Досвід застосування вілдагліптину у клінічних дослідженнях за участю пацієнтів, які мають ІII–ІV функціональні класи за класифікацією Нью-Йоркської кардіологічної асоціації (NYHA), відсутній, тому застосовувати його цим пацієнтам не слід. Метформін протипоказаний пацієнтам із серцевою недостатністю, тому Айглімет також протипоказаний цим пацієнтам. Розлади з боку шкіри У доклінічних токсикологічних дослідженнях вілдагліптину повідомлялося про ураження шкіри, включаючи утворення пухирів та виразок на кінцівках тварин. Хоча в процесі клінічних досліджень не було відзначено збільшення частоти ураження шкіри, досвід щодо ускладнень з боку шкіри у пацієнтів із цукровим діабетом був обмежений. Крім того, мали місце післяреєстраційні повідомлення про бульозні та ексфоліативні ураження шкіри. Таким чином, при проведенні регулярного догляду за пацієнтами з цукровим діабетом рекомендується контроль за порушеннями з боку шкіри, такими як утворення пухирів або виразок. Панкреатит При проведенні післяреєстраційного спостереження мали місце небажані реакції у вигляді гострого панкреатиту. Пацієнти повинні бути проінформовані про характерний симптом гострого панкреатиту – стійкий, сильний біль у животі. Після припинення лікування вілдагліптином відбувалося припинення проявів панкреатиту. При підозрах на панкреатит слід припинити прийом вілдагліптину та інших потенційно небезпечних з цієї точки зору препаратів. Гіпоглікемія Гіпоглікемія зазвичай не виникає у пацієнтів, які отримують терапію препаратом Айглімет, але може виникнути, якщо калорійність їжі недостатня, якщо фізичні навантаження не компенсуються додатковою калорійністю їжі або при вживанні алкоголю. Особи літнього віку, ослаблені або виснажені пацієнти, а також особи з наднирковою або гіпофізарною недостатністю або алкогольною інтоксикацією є схильними до гіпоглікемії. Гіпоглікемію може бути важко діагностувати у літніх людей та пацієнтів, які приймають бета-блокатори. Відомо, що похідні сульфонілсечовини спричиняють гіпоглікемію. Пацієнти, які отримують Айглімет у поєднанні із сульфонілсечовиною, мають ризик виникнення гіпоглікемії. Для зниження ризику розвитку гіпоглікемії доцільно застосування найнижчих доз сульфонілсечовини. Хірургічні втручання Оскільки Айглімет містить метформін, лікування цим препаратом слід припинити за 48 годин до планового хірургічного втручання із загальною, спінальною або епідуральною анестезією і не слід відновлювати раніше ніж через 48 годин після цього (за умови нормальної функції нирок та перорального вживання їжі). Рентгенологічні дослідження Внутрішньосудинне введення йодовмісних контрастних речовин при проведенні рентгенологічних досліджень може призвести до гострого порушення функції нирок. Таким чином, через вміст метформіну слід припинити прийом препарату Айглімет до або під час такого дослідження і відновити його не раніше ніж через 48 годин після дослідження і тільки за умови нормальної функції нирок. Гіпоксичні стани Серцево-судинна недостатність (шок), гостра серцева недостатність, гострий інфаркт міокарда та інші стани, що характеризуються гіпоксією, пов’язані з виникненням лактоацидозу, що може призвести до преренальної азотемії. При виникненні таких станів терапію препаратом Айглімет слід негайно припинити. Вплив алкоголю Алкоголь, як відомо, потенціює дію метформіну на метаболізм лактату. Пацієнтів слід застерегти від надмірного вживання алкоголю. Вплив на рівень вітаміну В12 Метформін, який входить до складу препарату, знижує рівень концентрації вітамину В12 приблизно у 7 % пацієнтів. Також зниження може асоціюватися з анемією, ці прояви швидко минають при припиненні лікування. Рекомендоване щорічне визначення гематологічних показників у пацієнтів, які отримують препарат Айглімет. Зміни у клінічному стані у пацієнтів із контрольованим цукровим діабетом ІІ типу Зазвичай стан пацієнтів добре контролюється при застосуванні препарату Айглімет, але треба врахувати ризик виникнення кетоацидозу або лактоацидозу і при перших відхиленнях від норми негайно відмінити застосування препарату та вжити відповідних заходів. Втрата контролю за рівнем глюкози У пацієнтів зі стабілізованим рівнем глюкози на будь-якому діабетичному режимі може відбутися втрата контролю за рівнем глюкози при виникненні будь-яких стресових ситуацій, таких як гарячка, травми, інфекційні захворювання, хірургічні втручання. При виникненні таких ситуацій слід призупинити застосування препарату і контролювати рівень глікемії за допомогою інсуліну, а після нормалізації стану пацієнта поновити застосування препарату.
Діюча речовина
діючі речовини: вілдагліптин, метформіну гідрохлорид; 1 таблетка 50 мг/850 мг містить 50 мг вілдагліптину та 850 мг метформіну гідрохлориду; 1 таблетка 50 мг/1000 мг містить 50 мг вілдагліптину та 1000 мг метформіну гідрохлориду; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, коповідон K 25, кросповідон (тип Б), гідроксипропілцелюлоза, магнію стеарат; плівкова оболонка – Opadry® Yellow 03F520096 (для таблеток 50 мг/850 мг), Opadry® Yellow 03F520097 (для таблеток 50 мг/1000 мг): гіпромелоза, титану діоксид (E 171), заліза оксид жовтий (E 172), макрогол, тальк.
Склад
Інші лікарські форми
Офіційні дослідження лікарської взаємодії препарату вілдагліптин з метформіном не проводилися. Нижче наведено відомості про взаємодії діючих речовин, вілдагліптину та метформіну окремо. Вілдагліптин Оскільки вілдагліптин не є субстратом ферментів цитохрому P (CYP) 450 і не гальмує та не індукує ферменти системи CYP 450, малоймовірно, щоб вілдагліптин при одночасному застосуванні взаємодіяв із субстратами, інгібіторами або індукторами цих ферментів. Клінічні дослідження проводились із застосуванням пероральних протидіабетичних засобів у пацієнтів з діабетом ІІ типу або препаратів з вузьким терапевтичним вікном. Ці дослідження не показали клінічно значущих фармакокінетичних взаємодій із пероральними протидіабетичними засобами (глібенкламідом, піоглітазоном, метформіном), амлодипіном, дигоксином, раміприлом, симвастатином, валсартаном або варфарином. Метформіну гідрохлорид Зниження гіпоглікемічної ефективності Глюкокортикоїди (системні і місцеві), бета-2-агоністи, діуретики, фенотіазини (наприклад, хлорпромазин), гормони щитовидної залози, естрогени, оральні контрацептиви, замісні гормональні продукти, фенітоїн, нікотинова кислота, блокатори кальцієвих каналів, ізоніазид і тетракозактид можуть підвищувати рівень глюкози в крові. Потенціація гіпоглікемічної ефективності Фуросемід викликає збільшення рівня метформіну у плазмі (Cmax – на 22 %, AUC – на 15 %) та не змінює його нирковий кліренс. Ніфедипін викликає збільшення рівня метформіну у плазмі (Cmax – на 20 %, AUC – на 9 – 20 %) шляхом збільшення абсорбції метформіну. Циметидин збільшує Cmax метформіну на 60 % та AUC – на 40 %. Він не впливає на період напіввиведення метформіну. Інші активні речовини (амілорид, дигоксин, морфін, прокаїнамід, хінідин, хінін, ранітидин, триамтерен, триметоприм або ванкоміцин), які виводяться за допомогою активної ниркової канальцевої секреції, мають потенціал до взаємодії з метформіном. Відповідно, у пацієнтів, які отримують такі лікарські засоби, слід забезпечити ретельний контроль під час лікування метформіном. Інгібітори АПФ можуть знижувати рівень глюкози в крові. Рівень глюкози в крові також може знижуватися під дією бета-блокаторів, хоча кардіоселективні (бета-1-селективні) бета-блокатори виявляють такі взаємодії значно меншою мірою, ніж некардіоселективні засоби. Спільне застосування інгібіторів МАО і пероральних протидіабетичних засобів може поліпшити толерантність до глюкози і збільшити гіпоглікемічний ефект. Супутнє вживання алкоголю може потенціювати гіпоглікемічну дію метформіну і навіть призвести до гіпоглікемічної коми. Збільшення або зменшення гіпоглікемічної дії метформіну Н2-антагоністи, клонідин і резерпін можуть збільшити або зменшити ефект метформіну. Порушення контролю рівня глюкози в крові (у тому числі гіпер- або гіпоглікемія) спостерігалися після спільного введення хінолонів і метформіну. Взаємодії, які збільшують небажані явища метформіну Діуретики Порушення функції нирок через діуретики (особливо петльові діуретики) може призвести до лактоацидозу. Застосування діуретиків може призвести до підвищення рівня глюкози в крові. Йодовмісні контрастні речовини Для отримання інформації про взаємодію з йодовмісними контрастними речовинами і ризик виникнення лактоацидозу див. розділ «Особливості застосування». Алкоголь При гострій алкогольній інтоксикації у пацієнтів, які приймають метформін, існує підвищений ризик розвитку лактоацидозу, особливо після голодування або при недостатності харчування або порушенні функції печінки. Взаємодії, які впливають на ефективність інших речовин Метформін знижує рівень фуросеміду в плазмі (Cmax – на 33 %, AUC – на 12 %) і скорочує кінцевий період напіввиведення на 32 %, не змінюючи нирковий кліренс фуросеміду. Дія фенпрокоумону може бути зменшена, оскільки його виведення прискорюється під дією метформіну. Дослідження взаємодії з глібенкламідом, ніфедипіном, ібупрофеном і пропранололом не виявили клінічно значимого впливу на фармакокінетичні параметри цих речовин. Інші взаємодії Симптоми гіпоглікемії можна зменшити за допомогою симпатолітиків (наприклад, бета-блокаторів, клонідину, гуанетидину, резерпіну).
Заявник
Клінічні характеристики
Протипоказання
- Підвищена чутливість до вілдагліптину або метформіну гідрохлориду, або до будь-яких інших компонентів препарату; - діабетичний кетоацидоз або діабетична прекома; - ниркова недостатність або порушення функції нирок (кліренс креатиніну <60 мл/хв); - гострі стани, які можуть змінювати функцію нирок, такі як дегідратація, тяжка інфекція, шок, внутрішньосудинне введення йодовмісних контрастних речовин; - гострі або хронічні захворювання, які можуть призвести до тканинної гіпоксії, такі як серцева або дихальна недостатність, нещодавно перенесений інфаркт міокарда, шок; - порушення функції печінки; - гостра алкогольна інтоксикація, алкоголізм; - період годування груддю.
Побічна дія
Наведені дані стосуються спільного введення вілдагліптину і метформіну у вигляді комбінації з вільною або фіксованою дозою. При застосуванні вілдагліптину були зареєстровані рідкісні випадки ангіоневротичного набряку з такою ж частотою, що і в контрольних групах. Більший процент випадків був зареєстрований, коли вілдагліптин призначали в комбінації з інгібітором АПФ. Більшість випадків були легкими та зникали при продовженні застосування вілдагліптину. При застосуванні вілдагліптину були зареєстровані рідкісні випадки порушення функції печінки (включаючи гепатит). У цих випадках у пацієнтів зазвичай не було симптомів та клінічних ускладнень і функціональні печінкові проби поверталися до нормального рівня після припинення лікування. В процесі контрольованих досліджень монотерапії та додаткової терапії тривалістю до 24 тижнів частота підвищень рівнів АЛТ або АСТ ?3 ? ВМН (визначена як наявна, принаймні у двох послідовних вимірюваннях або під час заключного візиту) становила 0,2 % для вілдагліптину 50 мг 1 раз на добу, 0,3 % для вілдагліптину 50 мг 2 рази на добу та 0,2 % для всіх препаратів порівняння. Такі підвищення рівнів трансаміназ були зазвичай безсимптомними, не прогресуючими за характером та не були пов’язані з холестазом та жовтяницею. У контрольованих клінічних дослідженнях гіпоглікемія нечасто спостерігалась у пацієнтів, які отримували вілдагліптин у комбінації з метформіном, і в пацієнтів, які отримували плацебо і метформін. Випадків тяжкої гіпоглікемії у групі вілдагліптину не спостерігалось. Шлунково-кишкові небажані явища, в тому числі діарея і нудота, спостерігалися під час лікування метформіном. У цілому, шлунково-кишкові симптоми відзначалися у 12,9 % хворих, які отримували комбінацію вілдагліптину і метформіну, порівняно з 18,1 % пацієнтів, які отримували тільки метформін. У порівняльних контрольованих дослідженнях монотерапії гіпоглікемія спостерігалася нечасто. Небажані реакції, зареєстровані у пацієнтів, які отримували вілдагліптин як монотерапію та додаткову терапію в процесі подвійних сліпих досліджень, перераховані нижче за класами систем органів та абсолютною частотою. При оцінюванні частоти виникнення побічних реакцій використано такі критерії: дуже часто (?1/10), часто (?1/100 – <1/10), нечасто (?1/1000 – <1/100), рідко (?1/10,000 – <1/1000), дуже рідко (<1/10000), частота невідома (не підлягає оцінці за наявними даними). У кожній об’єднаній за частотою групі небажані явища представлені у порядку зменшення серйозності. Інфекції та інвазії Дуже рідко: інфекції верхніх дихальних шляхів, назофарингіт. З боку нервової системи Часто: запаморочення, тремор. Нечасто: головний біль. З боку судинної системи Нечасто: периферичні набряки. З боку шлунково-кишкового тракту Часто: нудота. Нечасто: діарея, запор. З боку печінки Рідко: підвищені рівні трансаміназ. З боку скелетно-м’язової системи Нечасто: артралгія. Порушення обміну речовин і харчування Нечасто: гіпоглікемія, збільшення маси тіла. Порушення загального характеру Нечасто: астенія. Жодні небажані явища, що спостерігалися при монотерапії вілдагліптином, не виявлялись істотно частіше при одночасному застосуванні вілдагліптину та метформіну. Післяреєстраційний досвід Побічні реакції на препарат були зареєстровані в рамках спонтанних післяреєстраційних повідомлень та в літературі. Оскільки ці повідомлення надходять від невизначеної кількості добровольців, то немає можливості достовірно оцінити їх частоту, тому вони класифікуються як «частота невідома». - Гепатит, що минув після відміни препарату. - Кропив’янка, панкреатит, бульозні або ексфоліативні ураження шкіри, утворення пухирів. Відомі небажані явища, спричинені метформіном, представлені нижче З боку крові і лімфатичної системи Поодинокі випадки лейкопенії, тромбоцитопенії та гемолітичної анемії. Дуже рідко: зниження рівня вітаміну B12 у крові. Порушення обміну речовин і харчування Дуже часто: втрата апетиту. Дуже рідко: лактоацидоз (частота: 3 випадки на 100000 людино-років). З боку нервової системи Часто: дисгевзія (3 %). Нечасто: втомлюваність. З боку шлунково-кишкового тракту Часто або дуже часто: шлунково-кишкові розлади (5–15 %), такі як нудота, блювання, діарея і біль у животі (ці симптоми зазвичай виникають на початку лікування і в більшості випадків минають спонтанно). З боку печінки і жовчовивідних шляхів Поодинокі випадки: аномальні результати функціональних проб печінки, наприклад підвищення рівня трансаміназ або гепатит (оборотні після відміни метформіну). З боку шкіри та підшкірної жирової клітковини Дуже рідко: шкірні реакції, такі як еритема, свербіж, кропив’янка. Комбінація вілдагліптину з інсуліном (з метформіном/без метформіну) Частота гіпоглікемії у контрольованих клінічних дослідженнях була подібною в обох групах (14,0 % у групі вілдагліптину порівняно з 16,4 % у групі плацебо). Тяжкі гіпоглікемічні явища були відзначені у 2 пацієнтів у групі вілдагліптину та у 6 пацієнтів у групі плацебо. Загальний вплив на середню масу тіла був незначним в обох групах (+0,6 кг у групі вілдагліптину та ±0 кг у групі плацебо). Наступні небажані явища спостерігалися при прийомі вілдагліптину під час цих досліджень З боку нервової системи Часто: головний біль. З боку шлунково-кишкового тракту Часто: нудота, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба. Нечасто: діарея, метеоризм. Порушення загального характеру Часто: озноб. Лабораторні дослідження Часто: зниження рівня глюкози в крові. Відміна препарату через ці небажані явища в цілому відбувалася рідко. Комбінація зі сульфонілсечовиною Гіпоглікемія була частою в обох групах (5,1 % у групі вілдагліптин + метформін + глімепірид порівняно з 1,9 % у групі плацебо + метформін + глімепірид). Одне тяжке гіпоглікемічне явище було зареєстроване в групі вілдагліптину. В кінці дослідження вплив на середню масу тіла був незначним (+0,6 кг у групі вілдагліптину та –1,0 кг у групі плацебо). Небажані явища у пацієнтів, які отримували препарат 50 мг 2 рази на добу у комбінації з метформіном і сульфонілсечовиною (n = 157): Порушення обміну речовин і харчування Часто: гіпоглікемія. З боку нервової системи Часто: запаморочення, тремор. З боку шкіри Часто: гіпергідроз. Порушення загального характеру Часто: астенія. Термін придатності. 2 роки.
Водіння авто
Не проводилися дослідження впливу препарату на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Тому хворі, у яких може виникнути запаморочення, повинні уникати діяльності, пов’язаної з керуванням автотранспортом або роботи з механізмами.
Адреса
Україна, 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 74. ИНСТРУКЦИЯ по медицинскому применению лекарственного средства АЙГЛИМЕТ (AIGLIMET) Состав: действующие вещества: вилдаглиптин, метформина гидрохлорид; 1 таблетка 50 мг/850 мг содержит 50 мг вилдаглиптина и 850 мг метформина гидрохлорида; 1 таблетка 50 мг/1000 мг содержит 50 мг вилдаглиптина и 1000 мг метформина гидрохлорида; вспомогательные вещества: целлюлоза микрокристаллическая, коповидон K 25, кросповидон (тип Б), гидроксипропилцеллюлоза, магния стеарат; пленочная оболочка – Opadry® Yellow 03F520096 (для таблеток 50 мг/850 мг), Opadry® Yellow 03F520097 (для таблеток 50 мг/1000 мг): гипромелоза, титана диоксид (E 171), железа оксид желтый (E 172), макрогол, тальк. Лекарственная форма. Таблетки, покрытые пленочной оболочкой. Основные физико-химические свойства: таблетки 50 мг/850 мг: таблетки овальной формы, гладкие с двух сторон, со скошенными краями, покрытые пленочной оболочкой, желтого цвета с размером 20,7 ? 8,8 мм; таблетки 50 мг/1000 мг: таблетки овальной формы, гладкие с двух сторон, со скошенными краями, покрытые пленочной оболочкой, темно-желтого цвета с размером 21,3 ? 10,1 мм. Фармакотерапевтическая группа. Противодиабетические препараты. Комбинация пероральных гипогликемизирующих препаратов. Код АТХ A10B D08. Фармакологические свойства. Фармакодинамика. Айглимет является комбинацией двух антигликемических веществ с разными механизмами действия, которые улучшают контроль глюкозы у пациентов с диабетом II типа: вилдаглиптин, представитель семейства ингибиторов дипептидилпептидазы-4 (ДПП-4) и метформина гидрохлорид, представитель класса бигуанидов. Вилдаглиптин, представитель класса веществ, которые усиливают работу островкового аппарата поджелудочной железы, является мощным и селективным ингибитором ДПП-4. Метформин действует, главным образом, путем уменьшения эндогенной продукции глюкозы в печени. Вилдаглиптин Вилдаглиптин действует, главным образом, путем угнетения ДПП-4, фермента, который отвечает за деградацию инкретиновых гормонов ГПП-1 (глюкагонподобного пептида-1) и ГИП (глюкозозависимого инсулинотропного полипептида). Угнетение вилдаглиптином активности ДПП-4 приводит к быстрому и полному увеличению эндогенного уровня инкретиновых гормонов ГПП-1 и ГИП после приема пищи и натощак. Путем увеличения эндогенных уровней этих инкретиновых гормонов вилдаглиптин повышает чувствительность бета-клеток к глюкозе, в результате чего улучшается глюкозозависимое выделение инсулина. Лечение пациентов с сахарным диабетом ІІ типа вилдаглиптином в дозах от 50 до 100 мг в сутки значительно улучшило маркеры функции бета-клеток, включая HOMA-? (гомеостатическую модель оценки функции бета-клеток), отношение проинсулина к инсулину и показатели чувствительности бета-клеток при многократном проведении теста толерантности к пище. У лиц без диабета (с нормальным уровнем глюкозы) вилдаглиптин не стимулировал секрецию инсулина или снижение уровня глюкозы. Путем повышения уровня эндогенного ГПП-1 вилдаглиптин увеличивает чувствительность альфа-клеток поджелудочной железы к глюкозе, в результате чего увеличивается секреция глюкозосоответствующего глюкагона. Усиленное повышение соотношения инсулин/глюкагон во время гипергликемии обусловливает рост уровня инкретинового гормона, что приводит к снижению продукции глюкозы в печени в условиях натощак и после приема пищи, а это приводит к снижению уровня глюкозы. Известный эффект повышенных уровней ГПП-1 с задержкой желудочного сока не наблюдается при лечении вилдаглиптином. Метформина гидрохлорид Метформин является пероральным антидиабетическим средством класса бигуанидов, гипогликемический эффект которого основывается, главным образом, на преодолении резистентности к инсулину в печени и мышцах. При наличии инсулина он снижает как базальный, так и постпрандиальный уровень глюкозы в плазме. Метформин не стимулирует секрецию инсулина, поэтому не приводит к гипогликемии при монотерапии. Метформин может вызывать снижение глюкозы с помощью трех механизмов: - Выработка глюкозы в печени в значительной степени отвечает за гипергликемию в состоянии натощак. Метформин снижает выработку глюкозы в печени, которая активируется резистентностью к инсулину путем угнетения глюконеогенеза и гликогенолиза, таким образом одновременно противодействует гипергликемическому эффекту глюкагона. С помощью этого механизма метформин снижает гипергликемию натощак. - Ухудшенное периферическое поглощение и накопление глюкозы в основном отвечают за постпрандиальную гипергликемию. Метформин повышает чувствительность клеток к инсулину, стимулируя активность инсулиновых рецепторов тирозинкиназы, тем самым способствуя поглощению глюкозы на клеточном уровне. Метформин увеличивает пропускную способность всех клеточных мембранных транспортеров глюкозы (GLUT). Этот эффект метформина особенно заметен при гипергликемии. Внутриклеточный синтез гликогена увеличивается путем стимуляции ключевого фермента, гликогенсинтазы. С помощью этого механизма метформин снижает гипергликемию после приема пищи. - Метформин снижает абсорбцию глюкозы в кишечном тракте, тем самым снижая влияние глюкозы после приема пищи. У людей, независимо от влияния на гликемию, метформина гидрохлорид имеет благоприятный эффект на метаболизм липидов. Это было показано для терапевтических доз в контролируемых, средней продолжительности или длительных клинических исследованиях: метформина гидрохлорид снижает уровень общего холестерина, липопротеинов низкой плотности и триглицеридов. Кроме того, в некоторых исследованиях было показано, что метформин повышает уровень липопротеинов высокой плотности. Метформин также проявляет фибринолитические свойства. Проспективное рандомизированное исследование UKPDS (Британское проспективное исследование сахарного диабета) установило долгосрочные преимущества интенсивного контроля глюкозы в крови при диабете ІІ типа. Анализ результатов у пациентов с чрезмерной массой тела, которые получали метформин после недостаточной эффективности исключительно диеты, показал: - значительное снижение абсолютного риска любых связанных с диабетом осложнений в группе метформина (29,8 событий/1000 пациенто-лет) по сравнению с группой, которая получала исключительно диету (43,3 событий/1000 пациенто-лет), р = 0,0023, по сравнению с комбинированными группами, которые получали сульфонилмочевину и инсулин как монотерапию (40,1 событий/1000 пациенто-лет), р = 0,0034; - значительное снижение абсолютного риска летальных последствий, связанных с диабетом: метформин 7,5 событий/1000 пациенто-лет, исключительно диета 12,7 событий/1000 пациенто-лет, р = 0,017; - значительное снижение абсолютного риска количества летальных случаев: метформин 13,5 событий/1000 пациенто-лет по сравнению с исключительно диетой 20,6 событий/1000 пациенто-лет (р = 0,011) и по сравнению с комбинированными группами, которые получали сульфонилмочевину и инсулин как монотерапию, 18,9 событий/1000 пациенто-лет (р = 0,021); - значительное снижение абсолютного риска развития инфаркта миокарда: метформин 11 событий/1000 пациенто-лет, исключительно диета 18 событий/1000 пациенто-лет (р = 0,01). Фармакокинетика. Всасывание Вилдаглиптин с метформином В исследовании биоэквивалентности препарата вилдаглиптин с метформином таблетки разных концентраций (50 мг/850 мг и 50 мг/1000 мг) сравнивали с комбинацией отдельных препаратов вилдаглиптина и метформина гидрохлорида в соответствующих дозах. Прием пищи не влиял на объем и степень всасывания вилдаглиптина – действующего вещества препарата вилдаглиптин с метформином. Максимальная концентрация в плазме крови (Cmax) и площадь под кривой «концентрация – время» (AUC) метформина гидрохлорида при приеме препарата вилдаглиптин с метформином в дозе 50 мг/1000 мг вместе с едой снижались на 26 и 7 % соответственно, а время достижения (Tmax) замедлялось (с 2,0 до 4,0 часов). Ниже приводятся фармакокинетические свойства отдельных действующих веществ препарата. Вилдаглиптин После перорального приема натощак вилдаглиптин быстро всасывается. Абсолютная биодоступность составляет 85 %. Cmax достигается приблизительно через 1 час. Прием пищи не изменяет общую экспозицию (AUC). Метформина гидрохлорид После перорального приема метформина Cmax достигается приблизительно через 2,5 часа. Считается, что всасывание осуществляется в основном в верхних отделах желудочно-кишечного тракта. Абсолютная биодоступность метформина гидрохлорида (таблеток по 850 мг), принятого натощак, составляет у здоровых добровольцев приблизительно от 50 до 60 %. Прием перорально одноразовой дозы 500–2500 мг обусловил менее чем пропорциональное увеличение Cmax, возможно, в результате механизма насыщения. При обычном дозировании и режиме приема метформина равновесные плазматические концентрации достигаются в границах 24–48 часов и обычно составляют менее 1 мкг/мл. В контролируемых клинических исследованиях Cmax не превышала 4 мкг/мл даже при применении максимальных доз. Прием пищи снижает объем и немного замедляет всасывание метформина гидрохлорида, о чем свидетельствуют приблизительно на 40 % меньшая средняя Cmax, на 25 % меньшая AUC, а также увеличение на 35 мин Tmax. Клиническое значение такого снижения неизвестно. Распределение Вилдаглиптин Связывание вилдаглиптина с белками плазмы крови является низким (9,3 %), вилдаглиптин распределяется одинаково между плазмой и эритроцитами. Средний объем распределения вилдаглиптина в стационарной фазе после внутривенного введения (Vss) составляет 71 л, что указывает на внесосудистое распределение. Метформина гидрохлорид Связывание метформина с белками плазмы является незначительным. Метформин проникает в эритроциты. Максимальная концентрация в крови ниже, чем максимальная концентрация в плазме крови, и достигается приблизительно через то же время. Эритроциты, вероятно, представляют собой вторичный участок распределения. Средний объем распределения (Vd) составляет 63–276 литров. Метаболизм Вилдаглиптин Метаболизм является основным путем выведения вилдаглиптина у людей (69 % дозы). Основной метаболит LAY151 является фармакологически неактивным и представляет собой продукт гидролиза цианового фрагмента (57 % дозы), за ним идет продукт гидролиза амидного фрагмента (4 % дозы). Вилдаглиптин не метаболизируется ферментами цитохрома P450. Метформина гидрохлорид Метформин выводится с мочой в неизмененном виде. У человека метаболиты не определены. Выведение Вилдаглиптин 85 % дозы выводится с мочой, 15 % дозы – с калом. После перорального применения 23 % дозы выводится с мочой в виде неизмененного вилдаглиптина. Период полувыведения после перорального применения составляет приблизительно 3 часа. Метформина гидрохлорид Метформин выводится из организма с мочой без изменений. Почечный клиренс составляет >400 мл/мин, то есть приблизительно в 3,5 раза больше, чем клиренс креатинина. Соответственно, препарат главным образом выводится путем активной канальцевой секреции. После перорального приема конечный период полувыведения составляет приблизительно 6,5 часов. При проведении измерений в цельной крови период полувыведения составляет около 17,6 часа. У пациентов с нормальной функцией почек метформин не накапливается в организме в стандартных дозах (1500–2000 мг). Вилдаглиптин Линейность/нелинейность Cmax для вилдаглиптина и AUC увеличивались почти пропорционально дозированию во всем диапазоне терапевтических доз. Пол Не наблюдали никакой разницы в фармакокинетических параметрах вилдаглиптина у здоровых добровольцев мужского и женского пола. Возраст Концентрации в плазме повышены у пациентов старше 70 лет, однако эти изменения не считаются клинически значимыми. Печеночная недостаточность Влияние вилдаглиптина (100 мг) не повышалось после одноразовой дозы 100 мг у пациентов с легкой и умеренной печеночной недостаточностью. У пациентов с тяжелой печеночной недостаточностью влияние было увеличено на 22 % (68 % верхнего предела ДИ). Почечная недостаточность В ходе исследования фармакокинетики AUC вилдаглиптина увеличивалась в среднем в 1,4; 1,7 и 2 раза у пациентов с легкой (клиренс креатинина [CrCl] 50 – <80 мл/мин), умеренной (CrCl 30 – <50 мл/мин) и тяжелой (CrCl <30 мл/мин) почечной недостаточностью соответственно по сравнению со здоровыми добровольцами. AUC метаболита LAY151 увеличивалась в 1,6; 3,2 и 7,3 раза, а метаболита BQS867 – в 1,4; 2,7 и 7,3 раза у пациентов с нарушениями функции почек легкой, средней и тяжелой степени тяжести соответственно. Ограниченные данные у пациентов с терминальной стадией хронической почечной недостаточности (ХПН) указывают на то, что показатели данной группы похожи с такими у пациентов с нарушениями функции почек тяжелой степени. LAY151 AUC у пациентов с ХПН был в 6,8 раза выше, чем у пациентов с нормальной функцией почек. Выведение вилдаглиптина при гемодиализе ограничено (через 4 часа после одноразового приема составляет 3 % при длительности процедуры больше 3–4 часов). Влияние метформина: у пациентов с нарушениями функции почек почечный клиренс уменьшается пропорционально клиренсу креатинина, с удлинением периода полувыведения и риском накопления. Этнические группы Ограниченные данные свидетельствуют об отсутствии влияния этнической принадлежности на фармакокинетику вилдаглиптина. Клинические характеристики. Показания. Айглимет показан для лечения пациентов с сахарным диабетом II типа: - взрослых пациентов, у которых надлежащий контроль уровня глюкозы не может быть обеспечен пероральным приемом метформина как монопрепарата в максимально переносимых дозах, или у пациентов, которые уже получали лечение комбинацией вилдаглиптина и метформина в виде отдельных препаратов; - в комбинации с сульфонилмочевиной (трехкомпонентная комбинированная терапия) как дополнительное к диете и упражнениям средство при лечении пациентов, состояние которых не контролируется должным образом при применении метформина и сульфонилмочевины; - для проведения трехкомпонентной комбинированной терапии с инсулином как дополнительное к диете и упражнениям средство для улучшения контроля уровня глюкозы при лечении пациентов, у которых применение стабильной дозы инсулина и метформина как монотерапии не обеспечивает надлежащего контроля уровня глюкозы. Противопоказания. - Повышенная чувствительность к вилдаглиптину или метформину гидрохлориду, или к каким-либо другим компонентам препарата; - диабетический кетоацидоз или диабетическая прекома; - почечная недостаточность или нарушения функции почек (клиренс креатинина <60 мл/мин); - острые состояния, которые могут изменять функцию почек, такие как дегидратация, тяжелая инфекция, шок, внутрисосудистое введение йодсодержащих контрастных веществ; - острые или хронические заболевания, которые могут привести к тканевой гипоксии, такие как сердечная или дыхательная недостаточность, недавно перенесенный инфаркт миокарда, шок; - нарушения функции печени; - острая алкогольная интоксикация, алкоголизм; - период кормления грудью. Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий. Официальные исследования лекарственного взаимодействия препарата вилдаглиптин с метформином не проводились. Ниже приведены сведения о взаимодействиях действующих веществ, вилдаглиптина и метформина отдельно. Вилдаглиптин Поскольку вилдаглиптин не является субстратом ферментов цитохрома P (CYP) 450 и не тормозит и не индуцирует ферменты системы CYP 450, маловероятно, чтобы вилдаглиптин при одновременном применении взаимодействовал с субстратами, ингибиторами или индукторами этих ферментов. Клинические исследования проводились с применением пероральных противодиабетических средств у пациентов с диабетом ІІ типа или препаратов с узким терапевтическим окном. Эти исследования не показали клинически значимых фармакокинетических взаимодействий с пероральными противодиабетическими средствами (глибенкламидом, пиоглитазоном, метформином), амлодипином, дигоксином, рамиприлом, симвастатином, валсартаном или варфарином. Метформина гидрохлорид Снижение гипогликемической эффективности Глюкокортикоиды (системные и местные), бета-2-агонисты, диуретики, фенотиазины (например, хлорпромазин), гормоны щитовидной железы, эстрогены, оральные контрацептивы, заместительные гормональные продукты, фенитоин, никотиновая кислота, блокаторы кальциевых каналов, изониазид и тетракозактид могут повышать уровень глюкозы в крови. Потенциация гипогликемической эффективности Фуросемид вызывает увеличение уровня метформина в плазме (Cmax – на 22 %, AUC – на 15 %) и не изменяет его почечный клиренс. Нифедипин вызывает увеличение уровня метформина в плазме (Cmax – на 20 %, AUC – на 9–20 %) путем увеличения абсорбции метформина. Циметидин увеличивает Cmax метформина на 60 % и AUC – на 40 %. Он не влияет на период полувыведения метформина. Другие активные вещества (амилорид, дигоксин, морфин, прокаинамид, хинидин, хинин, ранитидин, триамтерен, триметоприм или ванкомицин), которые выводятся с помощью активной почечной канальцевой секреции, имеют потенциал взаимодействия с метформином. Соответственно, у пациентов, которые получают такие лекарственные средства, следует обеспечить тщательный контроль во время лечения метформином. Ингибиторы АПФ могут снижать уровень глюкозы в крови. Уровень глюкозы в крови также может снижаться под действием бета-блокаторов, хотя кардиоселективные (бета-1-селективные) бета-блокаторы проявляют такие взаимодействия значительно в меньшей степени, чем некардиоселективные средства. Совместное применение ингибиторов МАО и пероральных противодиабетических средств может улучшить толерантность к глюкозе и увеличить гипогликемический эффект. Сопутствующее употребление алкоголя может потенцировать гипогликемическое действие метформина и даже привести к гипогликемической коме. Увеличение или уменьшение гипогликемического действия метформина Н2-антагонисты, клонидин и резерпин могут увеличить или уменьшить эффект метформина. Нарушения контроля уровня глюкозы в крови (в том числе гипер- или гипогликемия) наблюдались после совместного введения хинолонов и метформина. Взаимодействия, которые увеличивают нежелательные явления метформина Диуретики Нарушение функции почек из-за диуретиков (особенно петлевые диуретики) может привести к лактоацидозу. Применение диуретиков может привести к повышению уровня глюкозы в крови. Йодсодержащие контрастные вещества Для получения информации о взаимодействии с йодсодержащими контрастными веществами и риске возникновения лактоацидоза см. раздел «Особенности применения». Алкоголь При острой алкогольной интоксикации у пациентов, которые принимают метформин, существует повышенный риск развития лактоацидоза, особенно после голодания или при недостаточности питания или нарушении функции печени. Взаимодействия, которые влияют на эффективность других веществ Метформин снижает уровень фуросемида в плазме (Cmax – на 33 %, AUC – на 12 %) и сокращает конечный период полувыведения на 32 %, не изменяя почечный клиренс фуросемида. Действие фенпрокоумона может быть уменьшено, поскольку его выведение ускоряется под действием метформина. Исследования взаимодействия с глибенкламидом, нифедипином, ибупрофеном и пропранололом не обнаружили клинически значимого влияния на фармакокинетические параметры этих веществ. Другие взаимодействия Симптомы гипогликемии можно уменьшить с помощью симпатолитиков (например, бета-блокаторов, клонидина, гуанетидина, резерпина). Особенности применения. Общие Айглимет не заменяет инсулин для инсулинозависимых пациентов. Препарат не следует применять у пациентов с диабетом I типа. Лактоацидоз Лактоацидоз – чрезвычайно редкое (3 случая на 100000 человеко-лет), однако серьезное метаболическое осложнение, связанное с высоким количеством летальных последствий при отсутствии неотложного лечения. Может возникать в результате накопления метформина. Случаи лактоацидоза у пациентов, которые принимали метформин, возникали, главным образом, у больных диабетом с выраженной почечной недостаточностью. У пациентов с нарушениями функции печени клиренс лактата может быть ограниченным. Частоту возникновения лактоацидоза можно и следует снизить, устранив другие сопутствующие факторы риска, такие как плохо контролируемый диабет, кетоз, длительное голодание, чрезмерное употребление алкоголя, печеночная недостаточность и любое состояние, связанное с гипоксией (см. также разделы «Противопоказания» и «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»). Предшествующие признаки и симптомы не являются специфическими и могут проявляться в виде мышечных спазмов, которые сопровождаются расстройствами желудочно-кишечного тракта, болью в животе, повышенной частотой дыхания и выраженной астенией. Врач должен учитывать эти симптомы. Врач должен также информировать пациентов о возможных признаках лактоацидоза. Диагностика лактоацидоза Лактоацидоз характеризуется ацидозной одышкой, болью в животе и гипотермией, в дальнейшем возможно развитие комы. Диагностические лабораторные данные включают снижение рН крови, уровень лактата в плазме крови выше 5 ммоль/л, а также увеличение анионного интервала и коэффициента лактат/пируват. В случае подозрения на лактоацидоз лечение данным лекарственным препаратом следует прекратить, а пациента немедленно госпитализировать. Наиболее эффективным способом является выведение лактата и метформина путем гемодиализа (см. раздел «Передозировка»). Нарушения функции почек Поскольку метформин выводится главным образом почками, следует перед началом и регулярно во время лечения проверять клиренс креатинина: - по крайней мере один раз в год у пациентов с нормальной функцией почек; - на усмотрение врача у пациентов с уровнями в нижнем пределе нормального диапазона или у пациентов пожилого возраста, поскольку бессимптомное снижение функции почек часто наблюдается у пациентов пожилого возраста. Следует проявлять особую осторожность в ситуациях, когда функция почек может быть нарушена, например в начале лечения гипотензивными или диуретическими средствами или при применении нестероидных противовоспалительных средств. Нарушения функции печени Вилдаглиптин не следует применять для лечения пациентов с нарушениями функции печени, включая пациентов, у которых уровень аланинаминотрансферазы (АЛТ) или аспартатаминотрансферазы (АСТ) до начала лечения превышает верхнюю границу нормы (ВГН) больше чем в 2,5 раза. Контроль уровня печеночных ферментов При применении вилдаглиптина были зарегистрированы редкие случаи нарушения функции печени (включая гепатит). В этих случаях у пациентов, как правило, не было симптомов и клинических осложнений и функциональные печеночные пробы (ФПП) возвращались к нормальному уровню после прекращения лечения. До начала лечения препаратом Айглимет следует провести ФПП для определения их исходного уровня у пациентов. Следует проводить контроль ФПП каждые 3 месяца во время лечения на протяжении первого года лечения, а также периодически после этого. Пациенты, у которых наблюдается повышение уровня трансаминаз, требуют повторной оценки функции печени для подтверждения изменения показателей, после чего следует часто проводить ФПП, пока измененные показатели не вернутся к нормальному уровню. Если сохраняется превышение ВГН показателей АСТ и АЛТ больше чем в 3 раза, рекомендуется отменить лечение препаратом Айглимет. Пациенты, у которых развивается желтуха или другие признаки, которые указывают на нарушение функции печени, требуют прекращения лечения препаратом Айглимет. После прекращения лечения препаратом Айглимет и нормализации ФПП повторное лечение этим препаратом начинать не следует. Сердечная недостаточность Клиническое исследование вилдаглиптина у пациентов с сердечной недостаточностью І-ІІІ функционального класса по классификации Нью-Йоркской кардиологической ассоциации (NYHA) показало, что лечение вилдаглиптином не было связано с изменением фракции выброса левого желудочка или обострением имеющейся застойной сердечной недостаточности по сравнению с плацебо. Опыт применения вилдаглиптина в клинических исследованиях при участии пациентов, которые имеют ІII-ІV функциональные классы по классификации Нью-Йоркской кардиологической ассоциации (NYHA), отсутствует, поэтому применять его этим пациентам не следует. Метформин противопоказан пациентам с сердечной недостаточностью, поэтому Айглимет также противопоказан этим пациентам. Расстройства со стороны кожи В доклинических токсикологических исследованиях вилдаглиптина сообщалось о поражении кожи, включая образование пузырей и язв на конечностях животных. Хотя в ходе клинических исследований не было отмечено увеличения частоты поражения кожи, опыт относительно осложнений со стороны кожи у пациентов с сахарным диабетом был ограничен. Кроме того, имели место пострегистрационные сообщения о буллезных и эксфолиативных поражениях кожи. Таким образом, при проведении регулярного наблюдения за пациентами с сахарным диабетом рекомендуется контроль за нарушениями со стороны кожи, такими как образование пузырей или язв. Панкреатит При проведении пострегистрационного наблюдения имели место нежелательные реакции в виде острого панкреатита. Пациенты должны быть проинформированы о характерном симптоме острого панкреатита – стойкой, сильной боли в животе. После прекращения лечения вилдаглиптином происходило прекращение проявлений панкреатита. При подозрениях на панкреатит следует прекратить прием вилдаглиптина и других потенциально опасных с этой точки зрения препаратов. Гипогликемия Гипогликемия обычно не возникает у пациентов, которые получают терапию препаратом Айглимет, но может возникнуть, если калорийность пищи является недостаточной, если физические нагрузки не компенсируются дополнительной калорийностью пищи или при употреблении алкоголя. Лица пожилого возраста, ослабленные или истощенные пациенты, а также лица с надпочечниковой или гипофизарной недостаточностью или алкогольной интоксикацией склонны к гипогликемии. Гипогликемию может быть трудно диагностировать у пожилых людей и пациентов, которые принимают бета-блокаторы. Известно, что производные сульфонилмочевины вызывают гипогликемию. Пациенты, которые получают Айглимет в сочетании с сульфонилмочевиной, имеют риск возникновения гипогликемии. Для снижения риска развития гипогликемии целесообразно применение самых низких доз сульфонилмочевины. Хирургические вмешательства Поскольку Айглимет содержит метформин, лечение этим препаратом следует прекратить за 48 часов до планового хирургического вмешательства с общей, спинальной или эпидуральной анестезией и не следует возобновлять раньше, чем через 48 часов после этого (при условии нормальной функции почек и перорального употребления пищи). Рентгенологические исследования Внутрисосудистое введение йодсодержащих контрастных веществ при проведении рентгенологических исследований может привести к острому нарушению функции почек. Таким образом, из-за содержания метформина следует прекратить прием препарата Айглимет до или во время такого исследования и возобновить его не раньше, чем через 48 часов после исследования, и только при условии нормальной функции почек. Гипоксические состояния Сердечно-сосудистая недостаточность (шок), острая сердечная недостаточность, острый инфаркт миокарда и другие состояния, характеризующиеся гипоксией, связаны с возникновением лактоацидоза, что может привести к преренальной азотемии. При возникновении таких состояний терапию препаратом Айглимет следует немедленно прекратить. Влияние алкоголя Алкоголь, как известно, потенцирует действие метформина на метаболизм лактата. Пациентов следует предостеречь от чрезмерного употребления алкоголя. Влияние на уровень витамина В12 Метформин, который входит в состав препарата, снижает уровень концентрации витамина В12 приблизительно у 7 % пациентов. Также снижение может ассоциироваться с анемией, эти проявления быстро проходят при прекращении лечения. Рекомендовано ежегодное определение гематологических показателей у пациентов, которые получают препарат Айглимет. Изменения в клиническом состоянии у пациентов с контролируемым сахарным диабетом ІІ типа Обычно состояние пациентов хорошо контролируется при применении препарата Айглимет, но надо учитывать риск возникновения кетоацидоза или лактоацидоза и при первых отклонениях от нормы немедленно отменить применение препарата и принять соответствующие меры. Потеря контроля за уровнем глюкозы У пациентов со стабилизированным уровнем глюкозы на любом диабетическом режиме может произойти потеря контроля за уровнем глюкозы при возникновении любых стрессовых ситуаций, таких как лихорадка, травмы, инфекционные заболевания, хирургические вмешательства. При возникновении таких ситуаций следует приостановить применение препарата и контролировать уровень гликемии с помощью инсулина, после нормализации состояния пациента возобновить применение препарата. Применение в период беременности или кормления грудью. Беременность Исследования на животных продемонстрировали репродуктивную токсичность при применении высоких доз вилдаглиптина. Относительно метформина исследования на животных не показали репродуктивной токсичности. Исследования на животных, которые были проведены с применением вилдаглиптина и метформина, не обнаружили признаков тератогенности, но были отмечены фетотоксические эффекты при токсичных для беременных самок дозах. Потенциальный риск для людей неизвестен. Айглимет не следует применять во время беременности. Период кормления грудью Исследования на животных показали выделение метформина и вилдаглиптина в молоко. Неизвестно, выделяется ли вилдаглиптин в грудное молоко человека, но известно, что метформин выделяется в грудное молоко человека в небольшом количестве. Учитывая связанный с метформином потенциальный риск неонатальной гипогликемии и отсутствие данных о влиянии вилдаглиптина, Айглимет не следует применять женщинам в период кормления грудью. Фертильность Исследования относительно влияния препарата Айглимет на фертильность человека не проводились. Способность влиять на скорость реакции при управлении автотранспортом или другими механизмами. Не проводились исследования влияния препарата на скорость реакции при управлении автотранспортом или работе с другими механизмами. Поэтому больные, у которых может возникнуть головокружение, должны избегать деятельности, связанной с управлением автотранспортом или работой с механизмами. Способ применения и дозы. Дозирование антигипергликемического лечения для контроля диабета II типа следует подбирать индивидуально на основе текущего режима терапии, эффективности и переносимости. При применении препарата Айглимет не следует превышать максимальную суточную дозу вилдаглиптина (100 мг). Способ применения Для перорального применения. Рекомендованная начальная доза препарата Айглимет должна определяться на основе текущего режима применения вилдаглиптина и/или метформина. Прием препарата Айглимет одновременно с пищей или сразу после приема пищи может снизить желудочно-кишечные расстройства, связанные с применением метформина. Лечение препаратом Айглимет можно начать с приема таблеток 50 мг/850 мг или 50 мг/1000 мг 2 раза в сутки (одна таблетка утром и одна таблетка вечером). Начальная доза для пациентов, чье состояние не контролируется должным образом при применении монотерапии вилдаглиптином. На основании обычных начальных доз метформина гидрохлорида (суточная доза: 500–1000 мг) лечение препаратом Айглимет можно начать с приема таблеток 50 мг/850 мг 2 раза в сутки, постепенно титруя дозы после оценки адекватности ответа на лечение. Для пациентов, чье состояние не контролируется должным образом при применении монотерапии метформина гидрохлоридом в максимально переносимых пациентами дозах. Начальная доза препарата Айглимет должна состоять из вилдаглиптина 50 мг 2 раза в сутки (общая суточная доза – 100 мг) и метформина в дозе, которую пациент уже принимает. Для пациентов, которые переходят с одновременного приема вилдаглиптина и метформина как отдельных препаратов. Начальная доза препарата Айглимет должна отвечать дозам вилдаглиптина и метформина, которые применялись до этого. Применение в комбинации с инсулином или сульфонилмочевиной. Исходя из текущей дозы метформина, Айглимет следует принимать в дозе 50 мг/850 мг или 50 мг/1000 мг 2 раза в сутки. При применении в комбинации с сульфонилмочевиной следует рассмотреть необходимость применения самой низкой дозы сульфонилмочевины, чтобы уменьшить риск развития гипогликемии. Особые группы пациентов Пациенты пожилого возраста (старше 65 лет) Поскольку метформин выводится почками, а пациенты пожилого возраста имеют тенденцию к снижению функции почек, во время приема препарата Айглимет они требуют регулярного контроля функции почек. Нарушения функции почек Айглимет не следует применять для лечения пациентов, которые имеют клиренс креатинина ниже 60 мл/мин. Нарушения функции печени Айглимет не следует применять для лечения пациентов с нарушениями функции печени, включая пациентов, у которых уровни АЛТ или АСТ до начала лечения превышает ВГН больше чем в 2,5 раза.
Фармакологічні властивості
Фармакодинаміка. Айглімет є комбінацією двох антиглікемічних речовин із різними механізмами дії, які покращують контроль глюкози у пацієнтів з діабетом II типу: вілдагліптин, представник сімейства інгібіторів дипептидилпептидази-4 (ДПП-4) та метформіну гідрохлорид, представник класу бігуанідів. Вілдагліптин, представник класу речовин, що посилюють роботу острівкового апарату підшлункової залози, є потужним та селективним інгібітором ДПП-4. Метформін діє, головним чином, шляхом зменшення ендогенної продукції глюкози в печінці. Вілдагліптин Вілдагліптин діє, головним чином, шляхом пригнічення ДПП-4, ферменту, який відповідає за деградацію інкретинових гормонів ГПП-1 (глюкагонподібного пептиду-1) та ГІП (глюкозозалежного інсулінотропного поліпептиду). Пригнічення вілдагліптином активності ДПП-4 призводить до швидкого та повного збільшення ендогенного рівня інкретинових гормонів ГПП-1 та ГІП після вживання їжі та натще. Шляхом збільшення ендогенних рівнів цих інкретинових гормонів вілдагліптин підвищує чутливість бета-клітин до глюкози, внаслідок чого поліпшується глюкозозалежне виділення інсуліну. Лікування пацієнтів із цукровим діабетом ІІ типу вілдагліптином в дозах від 50 до 100 мг на добу значно покращило маркери функції бета-клітин, включаючи HOMA-? (гомеостатичну модель оцінки функції бета-клітин), відношення проінсуліну до інсуліну та показники чутливості бета-клітин при багаторазовому проведенні тесту толерантності до їжі. В осіб без діабету (з нормальним рівнем глюкози) вілдагліптин не стимулював секрецію інсуліну чи зниження рівня глюкози. Шляхом підвищення рівня ендогенного ГПП-1 вілдагліптин збільшує чутливість альфа-клітин підшлункової залози до глюкози, внаслідок чого збільшується секреція глюкозо-відповідного глюкагону. Посилене підвищення співвідношення інсулін/глюкагон під час гіперглікемії обумовлює зростання рівня інкретинового гормону, що призводить до зниження продукції глюкози у печінці в умовах натще та після вживання їжі, що призводить до зниження рівня глюкози. Відомий ефект підвищених рівнів ГПП-1 із затримкою шлункового соку не спостерігається при лікуванні вілдагліптином. Метформіну гідрохлорид Метформін є пероральним антидіабетичним засобом класу бігуанідів, гіпоглікемічний ефект якого ґрунтується, головним чином, на подоланні резистентності до інсуліну в печінці і м’язах. При наявності інсуліну він знижує як базальний, так і постпрандіальний рівень глюкози в плазмі. Метформін не стимулює секрецію інсуліну, тому не призводить до гіпоглікемії при монотерапії. Метформін може спричиняти зниження глюкози за допомогою трьох механізмів: - Вироблення глюкози в печінці значною мірою відповідає за гіперглікемію у стані натще. Метформін знижує вироблення глюкози в печінці, що активізується резистентністю до інсуліну шляхом пригнічення глюконеогенезу і глікогенолізу, таким чином одночасно протидіє гіперглікемічному ефекту глюкагону. За допомогою цього механізму метформін знижує гіперглікемію натще. - Погіршене периферичне поглинання та накопичення глюкози в основному відповідають за постпрандіальну гіперглікемію. Метформін підвищує чутливість клітин до інсуліну, стимулюючи активність інсулінових рецепторів тирозинкінази, тим самим сприяючи поглинанню глюкози на клітинному рівні. Метформін збільшує пропускну здатність всіх клітинних мембранних транспортерів глюкози (GLUT). Цей ефект метформіну особливо помітний при гіперглікемії. Внутрішньоклітинний синтез глікогену збільшується шляхом стимуляції ключового ферменту, глікогенсинтази. За допомогою цього механізму метформін знижує гіперглікемію після вживання їжі. - Метформін знижує абсорбцію глюкози у кишковому тракті, тим самим знижуючи вплив глюкози після вживання їжі. У людей, незалежно від впливу на глікемію, метформіну гідрохлорид має сприятливий ефект на метаболізм ліпідів. Це було показано для терапевтичних доз у контрольованих, середньострокових або довгострокових клінічних дослідженнях: метформіну гідрохлорид знижує рівень загального холестерину, ліпопротеїнів низької щільності та тригліцеридів. Крім того, в деяких дослідженнях було показано, що метформін підвищує рівень ліпопротеїнів високої щільності. Метформін також виявляє фібринолітичні властивості. Проспективне рандомізоване дослідження UKPDS (Британське проспективне дослідження цукрового діабету) встановило довгострокові переваги інтенсивного контролю глюкози в крові при діабеті ІІ типу. Аналіз результатів у пацієнтів з надмірною масою тіла, які отримували метформін після недостатньої ефективності виключно дієти, показав: - значне зниження абсолютного ризику будь-яких пов’язаних із діабетом ускладнень у групі метформіну (29,8 подій/1000 пацієнто-років) порівняно з групою, що отримувала виключно дієту (43,3 подій/1000 пацієнто-років), р = 0,0023, порівняно з комбінованими групами, що отримували сульфонілсечовину та інсулін як монотерапію (40,1 подій/1000 пацієнто-років), р = 0,0034; - значне зниження абсолютного ризику летальних наслідків, пов’язаних із діабетом: метформін 7,5 подій/1000 пацієнто-років, виключно дієта 12,7 подій/1000 пацієнто-років, р = 0,017; - значне зниження абсолютного ризику кількості летальних випадків: метформін 13,5 подій/1000 пацієнто-років порівняно з виключно дієтою 20,6 подій/1000 пацієнто-років (р = 0,011) і порівняно з комбінованими групами, що отримували сульфонілсечовину та інсулін як монотерапію, 18,9 подій/1000 пацієнто-років (р = 0,021); - значне зниження абсолютного ризику розвитку інфаркту міокарда: метформін 11 подій/1000 пацієнто-років, виключно дієта 18 подій/1000 пацієнто-років (р = 0,01). Фармакокінетика. Всмоктування Вілдагліптин з метформіном У дослідженні біоеквівалентності препарату вілдагліптин з метформіном таблетки різних концентрацій (50 мг/850 мг і 50 мг/1000 мг) порівнювали з комбінацією окремих препаратів вілдагліптину і метформіну гідрохлориду у відповідних дозах. Вживання їжі не впливало на об’єм та ступінь всмоктування вілдагліптину – діючої речовини препарату вілдагліптин з метформіном. Максимальна концентрація в плазмі крові (Cmax) і площа під кривою «концентрація – час» (AUC) метформіну гідрохлориду при прийомі препарату вілдагліптин з метформіном у дозі 50 мг/1000 мг разом із їжею знижувалися на 26 і 7 % відповідно, а час досягнення (Tmax) уповільнювався (з 2,0 до 4,0 годин). Нижче наводяться фармакокінетичні властивості окремих діючих речовин препарату. Вілдагліптин Після перорального прийому натще вілдагліптин швидко всмоктується. Абсолютна біодоступність становить 85 %. Cmax досягається приблизно через 1 годину. Вживання їжі не змінює загальну експозицію (AUC). Метформіну гідрохлорид Після перорального прийому метформіну Cmax досягається приблизно через 2,5 години. Передбачається, що всмоктування здійснюється в основному у верхніх відділах шлунково-кишкового тракту. Абсолютна біодоступність метформіну гідрохлориду (таблеток по 850 мг), прийнятому натще, становить у здорових добровольців приблизно від 50 до 60 %. Прийом перорально одноразової дози 500–2500 мг обумовив менш ніж пропорційне збільшення Cmax, можливо, внаслідок насичувального механізму. При звичайному дозуванні та режимі прийому метформіну рівноважні плазматичні концентрації досягаються у межах 24–48 годин та зазвичай становлять менше 1 мкг/мл. У контрольованих клінічних дослідженнях Cmax не перевищувала 4 мкг/мл навіть при застосуванні максимальних доз. Вживання їжі знижує об’єм та трохи уповільнює всмоктування метформіну гідрохлориду, про що свідчать приблизно на 40 % менша середня Cmax, на 25 % менша AUC, а також збільшення на 35 хв Tmax. Клінічне значення такого зниження невідоме. Розподіл Вілдагліптин Зв’язування вілдагліптину з білками плазми крові низьке (9,3 %), вілдагліптин розподіляється однаково між плазмою та еритроцитами. Середній об’єм розподілу вілдагліптину у стаціонарній фазі після внутрішньовенного введення (Vss) становить 71 л, що вказує на позасудинний розподіл. Метформіну гідрохлорид Зв’язування метформіну з білками плазми незначне. Метформін проникає в еритроцити. Максимальна концентрація в крові є нижча, ніж максимальна концентрація у плазмі крові, і досягається приблизно через той самий час. Еритроцити, ймовірно, являють собою вторинну ділянку розподілу. Середній об’єм розподілу (Vd) становить 63–276 літрів. Метаболізм Вілдагліптин Метаболізм є основним шляхом виведення вілдагліптину у людей (69 % дози). Основний метаболіт LAY151 є фармакологічно неактивним і є продуктом гідролізу ціанового фрагмента (57 % дози), за ним іде продукт гідролізу амідного фрагмента (4 % дози). Вілдагіптин не метаболізується ферментами цитохрому P450. Метформіну гідрохлорид Метформін виводиться із сечею у незміненому вигляді. У людини метаболіти не визначені. Виведення Вілдагліптин 85 % дози виводиться із сечею, 15 % дози – з калом. Після перорального застосування 23 % дози виводиться із сечею у вигляді незміненого вілдагліптину. Період напіввиведення після перорального застосування становить приблизно 3 години. Метформіну гідрохлорид Метформін виводиться з організму із сечею без змін. Нирковий кліренс становить > 400 мл/хв, тобто є приблизно в 3,5 раза більшим, ніж кліренс креатиніну. Відповідно, препарат головним чином виводиться шляхом активної канальцевої секреції. Після перорального прийому кінцевий період напіввиведення становить приблизно 6,5 години. При проведенні вимірювань у цільній крові період напіввиведення становить близько 17,6 години. У пацієнтів з нормальною функцією нирок метформін не накопичується в організмі у стандартних дозах (1500 – 2000 мг). Вілдагліптин Лінійність/нелінійність Cmax для вілдагліптину та AUC збільшувалися майже пропорційно дозуванню в усьому діапазоні терапевтичних доз. Стать Не спостерігали жодної різниці у фармакокінетичних параметрах вілдагліптину у здорових добровольців чоловічої та жіночої статі. Вік Концентрації в плазмі підвищені у пацієнтів старше 70 років, проте ці зміни не вважаються клінічно значущими. Печінкова недостатність Вплив вілдагліптину (100 мг) не підвищувався після одноразової дози 100 мг у пацієнтів з легкою та помірною печінковою недостатністю. У пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю вплив був збільшений на 22 % (68 % верхньої межі ДІ). Ниркова недостатність У процесі дослідження фармакокінетики AUC вілдагліптину збільшувалася в середньому в 1,4; 1,7 та 2 рази у пацієнтів з легкою (кліренс креатиніну [CrCl] 50 – <80 мл/хв), помірною (CrCl 30 – <50 мл/хв) та тяжкою (CrCl <30 мл/хв) нирковою недостатністю відповідно порівняно зі здоровими добровольцями. AUC метаболіту LAY151 збільшувалася в 1,6; 3,2 і 7,3 раза, а метаболіту BQS867 – в 1,4; 2,7 і 7,3 раза у пацієнтів із порушеннями функції нирок легкого, середнього і тяжкого ступеня тяжкості відповідно. Обмежені дані у пацієнтів із термінальною стадією хронічної ниркової недостатності (ХНН) вказують на те, що показники даної групи схожі з такими у пацієнтів з порушеннями функції нирок тяжкого ступеня. LAY151 AUC у пацієнтів із ХНН був у 6,8 раза вищим, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Виведення вілдагліптину при гемодіалізі обмежене (через 4 години після одноразового прийому становить 3 % при тривалості процедури більше 3?4 годин). Вплив метформіну: у пацієнтів із порушеннями функції нирок нирковий кліренс зменшується пропорційно кліренсу креатиніну, з продовженням періоду напіввиведення і ризиком накопичення. Етнічні групи Обмежені дані свідчать про відсутність впливу етнічної приналежності на фармакокінетику вілдагліптину.
Фармакологічні характеристики

Властивості номенклатури

Торгівельна назва
Айглімет
Форма випуску
таблетки
Виробник
Фармак
Країна власник ліцензії
Україна
Умови відпуску
Потрібен рецепт
Діючі речовини
- -
- -
Айглімет таблетки 50 мг/850 мг  28 шт
Фармак
0
Є в наявності
від299.70грн
Форма входу