Виробник Д-р Редді’с Лабораторіс Лтд

Умови відпуску За рецептом.

Лікарська форма Таблетки, вкриті плівковою оболонкою. Основні фізико-хімічні властивості: двоопуклі, гантелеподібної форми таблетки, вкриті плівковою оболонкою сірого кольору з роздільною рискою з обох боків.

Упаковка По 60 таблеток у контейнері. По 1 контейнеру в картонній коробці.

Фармацевтична група Психоаналептики. Засоби для застосовування при деменції. Інші засоби для застосування у разі деменції. Код АТХ N06D X01.

Код АТХ - НЕМАЄ

Лікування слід розпочинати та проводити під наглядом лікаря, який має досвід у діагностиці та лікуванні деменції альцгеймерівського типу. Терапію слід розпочинати тільки за умови наявності опікуна, який буде регулярно контролювати прийом препарату пацієнтом. Лікарський засіб слід приймати перорально 1 раз на добу кожного дня в один і той самий час. Таблетка може бути розділена на дві половини. Таблетки можна застосовувати разом з їжею або незалежно від прийому їжі. Якщо прийом однієї дози препарату був пропущений, не слід подвоювати наступну дозу та продовжувати прийом препарату за звичним графіком. У разі пропуску кількох доз лікарського засобу слід проконсультуватися з лікарем щодо подальшого дозування препарату. Діагноз слід встановлювати відповідно до діючих практичних рекомендацій. Переносимість і дозування лікарського засобу слід регулярно оцінювати, бажано протягом 3 місяців після початку лікування. Таким чином, клінічні переваги застосування мемантину гідрохлориду та переносимість лікарського засобу пацієнтом слід регулярно переглядати відповідно до поточних клінічних рекомендацій. Підтримуюче лікування може тривати доти, поки терапевтичний ефект вважатиметься сприятливим, і пацієнт переноситиме лікування мемантином гідрохлоридом. Припинення терапії лікарським засобом слід розглядати у випадку, якщо зникає терапевтичний ефект або пацієнт погано переносить лікування препаратом. Дорослі Максимальна добова доза становить 20 мг на добу. Поступова модифікація дози Рекомендована початкова доза становить 5 мг на добу, яку слід поступово підвищувати протягом перших 4 тижнів лікування, досягаючи рекомендованої підтримуючої дози наступним чином: 1-й тиждень (1–7 день): Пацієнт повинен приймати 5 мг (? таблетки 10 мг) на добу протягом 7 днів. 2-й тиждень (8–14 день): Пацієнт повинен приймати 10 мг (1 таблетку) на добу протягом 7 днів. 3-й тиждень (15–21 день): Пацієнт повинен приймати 15 мг (1 та ? таблетки) на добу протягом 7 днів. 4-й тиждень (22–28 день): Пацієнт повинен приймати 20 мг (2 таблетки) на добу протягом 7 днів. Рекомендована підтримуюча доза становить 20 мг на добу. Пацієнти літнього віку Відповідно до результатів клінічних досліджень рекомендована доза для пацієнтів віком від 65 років становить 20 мг на добу (2 таблетки по 10 мг 1 раз на добу), як зазначено вище. Пацієнти з порушеннями функції нирок Для пацієнтів з порушенням функції нирок легкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 50–80 мл/хв) зниження дози препарату не потрібне. Пацієнтам з порушенням функції нирок середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 30–49 мл/хв) добову дозу слід зменшити до 10 мг. Якщо пацієнт добре переносить препарат після принаймні 7 днів терапії, дозу можна збільшити до 20 мг на добу відповідно до стандартної схеми титрування дози. Пацієнтам з порушенням функції нирок тяжкого ступеня (кліренс креатиніну 5–29 мл/хв) добову дозу слід зменшити до 10 мг (розділену на два прийоми по 5 мг). Пацієнти з порушеннями функції печінки Для пацієнтів з порушенням функції печінки легкого або середнього ступеня тяжкості (клас A та B за класифікацією Чайлда-П’ю) корекція дози не потрібна. Дані про застосування лікарського засобу пацієнтам з важкими порушеннями печінки відсутні. Застосування лікарського засобу не рекомендується пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки.

Хвороба Альцгеймера від помірного ступеня тяжкості до тяжких форм.

Наявні лише обмежені дані щодо передозування. Симптоми Ознаки та симптоми, які найчастіше супроводжують передозування мемантину у клінічних дослідженнях та у світовому маркетинговому досвіді, окремо або в поєднанні з іншими препаратами та/або алкоголем, включають: збудження, астенію, брадикардію, сплутаність свідомості, кому, запаморочення, зміни ЕКГ, підвищення артеріального тиску, млявість, втрату свідомості, психоз, неспокій, сповільнені рухи, сонливість, ступор, нестабільність ходи, візуальні галюцинації, вертиго, блювання та слабкість. Відносно значні передозування (200 мг і 105 мг на добу протягом 3 днів відповідно) були або пов’язані з симптомами підвищеної втомлюваності, слабкості та/або діареї, або мали безсимптомний перебіг. При передозуванні до 140 мг або невстановленою дозою спостерігали симптоми з боку центральної нервової системи (сплутаність свідомості, в’ялість, сонливість, вестибулярні запаморочення, збудження, агресія, галюцинації, розлади ходи) та/або симптоми з боку травного тракту (блювання та діарея). Найбільш відомим у світі було передозування після прийому дози 2000 мг мемантину гідрохлориду у пацієнта, який приймав мемантин разом з невстановленими антидіабетичними препаратами. У пацієнта розвинулась кома впродовж 10 днів, пізніше – диплопія та збудження. Після симптоматичного лікування та плазмаферезу пацієнт одужав без наслідків. Лікування Симптоматичне, специфічного антидоту при передозуванні або інтоксикації не існує. Слід застосувати стандартні клінічні процедури для виведення діючої речовини з організму, наприклад промивання шлунка, прийом активованого вугілля (порушує можливу кишково-печінкову рециркуляцію), методи підкислення реакції сечі, форсований діурез. У випадку надмірної загальної стимуляції центральної нервової системи симптоматичні лікувальні заходи слід застосовувати з обережністю.

Даних щодо впливу мемантину при застосуванні його у період вагітності немає. Експериментальні дослідження на тваринах вказують на можливість уповільнення внутрішньоутробного росту при впливі концентрацій, ідентичних або дещо більших від тих, що застосовують для людини. Потенційний ризик для людини невідомий. Лікарський засіб не слід застосовувати у період вагітності, за винятком випадків, зумовлених чіткою та явною необхідністю, коли потенційна користь від застосування препарату переважає можливий ризик для плода. Невідомо, чи відбувається екскреція мемантину у грудне молоко. Однак, враховуючи ліпофільність субстанції, жінкам, які застосовують лікарський засіб, слід утриматися від годування груддю. Побічний вплив мемантину на репродуктивну функцію чоловіків та жінок не відзначався.

Лікарський засіб не слід застосовувати дітям через недостатність даних щодо безпеки та ефективності.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Слід дотримуватись обережності при застосовуванні лікарського засобу пацієнтам з епілепсією, з епізодами судом в анамнезі або пацієнтам з факторами ризику розвитку епілепсії. Слід уникати одночасного застосування антагоністів N-метил-D-аспартату (NMDA), таких як амантадин, кетамін або декстрометорфан. Ці сполуки впливають на ту саму систему рецепторів, що й мемантину гідрохлорид, тому побічні реакції (переважно з боку центральної нервової системи) можуть виникати частіше або бути більш вираженими. Деякі фактори, що спричиняють збільшення рН сечі, можуть вимагати необхідності ретельного нагляду за станом пацієнта. До цих факторів відносять різкі зміни в раціоні, наприклад, перехід з м’ясної на вегетаріанську дієту або прийом великої кількості антацидних шлункових лікарських засобів. Крім того, рН сечі може підвищуватися на тлі ниркового канальцевого ацидозу (НКА) або тяжких інфекцій сечовивідних шляхів, спричинених бактеріями Proteus. У більшості клінічних досліджень виключали пацієнтів з нещодавно перенесеним інфарктом міокарда, некомпенсованою застійною серцевою недостатністю (клас III–IV за класифікацією Нью-Йоркської кардіологічної асоціації) або неконтрольованою артеріальною гіпертензією. Внаслідок цього наявні лише обмежені відповідні дані, а за станом пацієнтів з такими захворюваннями необхідний ретельний нагляд. У разі встановленої непереносимості деяких цукрів, слід проконсультуватися з лікарем, перш ніж приймати цей лікарський засіб.

діюча речовина: мемантин; 1 таблетка містить мемантину гідрохлориду 10 мг; допоміжні речовини: лактоза, моногідрат; крохмаль кукурудзяний; повідон; кремнію діоксид колоїдний безводний; тальк; магнію стеарат; плівкова оболонка Opadry Gray 03B17618 (склад плівкової оболонки: гіпромелоза, титану діоксид (Е 171), поліетиленгліколь, заліза оксид чорний (E 172)).

З огляду на фармакологічні ефекти та механізм дії мемантину гідрохлориду можуть спостерігатися наступні реакції взаємодії: • механізм дії препаратів вказує на те, що ефекти леводопи, агоністів допамінергічних рецепторів та антихолінергічних засобів можуть посилюватися на тлі одночасного прийому NMDA-антагоністів, таких як мемантину гідрохлорид. Можливим є послаблення ефектів барбітуратів та нейролептичних засобів. Сумісне призначення мемантину гідрохлориду та спазмолітичних засобів, дантролену або баклофену може модифікувати їх ефекти, що може зумовити необхідність корекції доз. • необхідно уникати одночасного застосування мемантину та амантадину через ризик фармакотоксичного психозу. Обидві сполуки є хімічно пов’язаними NMDA-антагоністами. Це може бути вірним також щодо кетаміну і декстрометорфану. Відомо про можливий ризик комбінації мемантину та фенітоїну. • оскільки мемантин частково виводиться за допомогою канальцевої секреції, одночасне застосування препаратів, таких як гідрохлоротіазтид, тріамтерен, метформін, циметидин, ранітидин, прокаїнамід, хінідин, хінін та нікотин, які використовують одну і ту ж катіонну транспортну систему нирок, потенційно можуть взаємодіяти з лікарським засобом, зумовлюючи зміни рівнів обох препаратів у плазмі крові. • не можна виключати імовірність зниження рівня гідрохлоротіазиду (ГХТ) у сироватці крові на тлі супутнього застосування мемантину та ГХТ або будь-якої комбінації з ГХТ. Одночасне застосування мемантину і гідрохлоротіазиду/тріамтерену не впливало на біодоступність мемантину або тріамтерену, проте біодоступність гідрохлоротіазиду знизилася на 20 %. • були повідомлення про поодинокі випадки підвищення міжнародного нормалізованого співвідношення (МНС) у пацієнтів, які одночасно отримували варфарин. Хоча причинно-наслідкові зв’язки у цих випадках не були встановлені, у пацієнтів, які одночасно отримують пероральні антикоагулянти, доцільно ретельно контролювати протромбіновий час або МНС. Фармакокінетичні дослідження з оцінки потенціалу взаємодії мемантину з варфарином та бупропріоном показали, що мемантин не впливає на фармакокінетику субстрату CYP2B6 бупропріону або його метаболіту гідроксибупропріону. У ході фармакокінетичних досліджень одноразових доз у молодих здорових добровольців не спостерігали значущих реакцій взаємодії «активна речовина/активна речовина» між мемантином та глібуридом/метформіном або донепезилом. Відповідно до наявних даних клінічних досліджень у молодих здорових добровольців не спостерігали значущого впливу мемантину гідрохлориду на фармакокінетику галантаміну. Лікарський засіб in vitro не є інгібітором ферментів CYP1A2, 2А6, 2С9, 2D6, 2Е1, ЗА, флавінвмісної монооксігенази, епоксид гідролази або сульфатіону. Мемантин переважно виводиться нирками, і не очікується, що препарати, які є субстратами та/або інгібіторами системи CYP450, впливатимуть на метаболізм мемантину. Препарати, які призводять до підвищеної лужності сечі Кліренс мемантину був знижений приблизно на 80 % при підвищенні рівня лужності сечі до pH 8. Тому, зміни у pH сечі можуть призводити до накопичення препарату в організмі з можливим збільшенням побічних ефектів. pH сечі може бути змінений дієтою, прийомом лікарських засобів (наприклад, інгібіторів карбоангідрази, бікарбонату натрію) та клінічним станом пацієнта (спричиненим, наприклад, нирковим канальцевим ацидозом або важкими інфекціями сечовивідних шляхів). Отже, мемантин слід застосовувати з обережністю при цих станах. Застосування мемантину з інгібітором ацетилхолінестерази Одночасне застосування мемантину з інгібітором ацетилхолінестерази донепезилом гідрохлоридом не впливало на фармакокінетику обох сполук. Крім того, мемантин не впливав на інгібування ацетилхолінестерази донепезилом. У клінічному дослідженні з участю пацієнтів із середньою або тяжкою формами хвороби Альцгеймера спостерігався несприятливий побічний ефект при поєднанні мемантину та донепезилу, подібний до того, який спостерігається при застосуванні донезилу у монотерапії.

Гіперчутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин лікарського засобу.

Під час клінічних досліджень мемантину загальна частота небажаних явищ не відрізнялася від такої на тлі прийому плацебо, а негативні явища зазвичай мали легкий або середній ступінь тяжкості. Наведені нижче у таблиці побічні реакції, що спостерігалися під час клінічних досліджень і у постмаркетинговому досвіді, за частотою визначаються як: дуже часто (?1/10), часто (?1/100 до <1/10), нечасто (?1/1000 до <1/100), поодинокі (?1/10000 до <1/1000), рідкісні (<1/10000), невизначені (не можна встановити за наявними даними). Клас системи органів Частота Побічні реакції З боку тіла в цілому Часто Втомлюваність, біль Інфекції та інвазії Нечасто Грибкові інфекції З боку імунної системи Часто Підвищена чутливість до лікарського засобу Психічні розлади Часто Сонливість Нечасто Сплутаність свідомості Нечасто Галюцинації1 Невідомо Психотичні реакції2, суїцидальне мислення2 З боку центральної нервової системи Часто Запаморочення Часто Порушення рівноваги Часто Головний біль Нечасто Порушення ходи Рідко Судоми З боку серцево-судинної системи Нечасто Серцева недостатність Часто Артеріальна гіпертензія Нечасто Венозний тромбоз/тромбоемболія З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння Часто Задишка, кашель З боку травного тракту Часто Запор Нечасто Блювання Невідомо Панкреатит2 З боку скелетно-м’язової системи Часто Біль у попереку З боку гепатобіліарної системи Часто Підвищення активності печінкових ферментів Невідомо Гепатит З боку крові та лімфатичної системи2 Невідомо Агранулоцитоз, лейкопенія (включаючи нейтропенію), панцитопенія, тромбоцитопенія, тромбоцитопенічна пурпура З боку нирок та сечовидільної системи Невідомо Гостра ниркова недостатність, підвищення рівня креатиніну, порушення функції нирок З боку шкіри та підшкірної клітковини Невідомо Синдром Стівенса-Джонсона Системні порушення та ускладнення у місці введення Часто Головний біль Нечасто Втомлюваність 1 Галюцинації переважно спостерігали у пацієнтів із тяжкою формою хвороби Альцгеймера. 2 Окремі повідомлення, отримані у постмаркетинговому періоді. Хвороба Альцгеймера пов’язана з депресією, суїцидальними ідеями та суїцидом. Про такі випадки повідомляли у постмаркетинговому досвіді застосування препарату. Термін придатності. 2 роки.

Хвороба Альцгеймера від середньої тяжкості до тяжких форм зазвичай зумовлює погіршення можливості керувати автомобілем та порушення здатності працювати з іншими механізмами. Окрім того, лікарський засіб має незначний або помірний вплив на швидкість реакції людини, тому амбулаторних пацієнтів слід попередити про необхідність дотримання особливої обережності при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Дільниця № 41, с. Бачупалі, Бачупалі Мандал, округ Медчал Малкайгірі, Телангана 500090, Індія Повідомити про побічну реакцію або відсутність ефективності при застосуванні лікарського засобу Ви можете за телефонами (цілодобово): +380 44 207 51 97 або +380 50 414 39 39; а також за електронною адресою: DrugSafetyUa@drreddys.com

Фармакодинаміка. У проявах симптомів і прогресуванні нейродегенеративної деменції важливу роль відіграє порушення глутаматергічної нейротрансмісії, особливо з участю NMDA (N-метил- D-аспартат)-рецепторів. Мемантину гідрохлорид являє собою потенціалзалежний, середньої афінності неконкурентний антагоніст NMDA-рецепторів. Мемантину гідрохлорид пригнічує ефекти патологічно підвищених рівнів глутамату, який може призвести до дисфункції нейронів. Фармакокінетика. Абсорбція Абсолютна біодоступність мемантину становить приблизно 100 %. Після перорального застосування пікові концентрації препарату у плазмі крові (Tmax) досягаються від 3 до 8 годин. Ознак впливу прийому їжі на всмоктування препарату немає. Розподіл Добова доза 20 мг зумовлює стабільну концентрацію мемантину у плазмі крові у межах від 70 до 150 нг/мл (0,5–1 мкмоль) зі значними індивідуальними варіаціями. При застосуванні добових доз від 5 до 30 мг відношення вмісту препарату у цереброспінальній рідині та сироватці крові становить 0,52. Середній об’єм розподілу мемантину становить 9–11 л/кг. Приблизно 45 % мемантину зв’язується з протеїнами плазми крові. Біотрансформація Близько 80 % циркулюючих в організмі людини споріднених з мемантином гідрохлоридом сполук присутні у вигляді початкової речовини. Основними метаболітами в людини є N-3,5-диметил-глудантан, ізомерна суміш 4- і 6-гідроксимемантину, а також 1-нітрозо- 3,5-диметиладамантан. Жоден із цих метаболітів не проявляє антагоністичної дії відносно NMDA-рецепторів. Участі цитохрому Р450 у метаболізмі in vitro не виявлено. У дослідженні при пероральному застосуванні 14C-мемантину в середньому 84 % дози було еліміновано протягом 20 днів, більше 99 % дози було виведено нирками. Елімінація Мемантин переважно (приблизно 48 %) виділяється незмінним із сечею і має термінальний період напіввиведення приблизно 60–80 годин. Решта переважно перетворюється на три полярних метаболіти, які мають мінімальну антагоністичну активність NMDA-рецептора: кон’югат N-глюкуроніду, 6-гідроксимемантин та 1-нітродезамінідований мемантин. Усього 74 % застосованої дози виділяється у вигляді основного препарату та кон’югату N-глюкуроніду. Ренальний кліренс включає активну канальцеву секрецію, яка модерується за допомогою Ph-залежної канальцевої реабсорбції, опосередкованої, можливо, катіонними транспортними білками. У здорових добровольців з нормальною функцією нирок загальний кліренс (Cltot) становить 170 мл/хв/1,73 м2, частина якого зумовлена канальцевою секрецією. Швидкість ниркового кліренсу мемантину гідрохлориду може знижуватися на 7–9 порядків при збільшенні лужності сечі. Збільшення лужності сечі може бути спричинене різкою зміною харчового раціону, наприклад, переходом з м’ясної на вегетаріанську дієту або прийомом великої кількості антацидних шлункових засобів. Лінійність Фармакокінетика має лінійний характер у діапазоні доз 10–40 мг. Фармакодинамічний/фармакокінетичний зв’язок При дозі мемантину 20 мг на добу рівень вмісту у цереброспінальній рідині відповідає величині ki (константа гальмування) мемантину, що становить 0,5 мкмоль у ділянці фронтальної кори головного мозку людини. Фармакокінетика окремих груп населення Стать При багаторазовому застосуванні доз 20 мг на добу у жінок експозиція була приблизно на 45 % більшою, ніж у чоловіків, проте не спостерігалося змін в експозиції при врахуванні маси тіла. Пацієнти літнього віку Фармакокінетика мемантину у молодих та пацієнтів літнього віку аналогічна. Ниркова недостатність Фармакокінетику мемантину гідрохлориду оцінювали після одноразового застосування дози 20 мг пацієнтам із помірним порушенням функції нирок (кліренс креатиніну (CLcr) 50–80 мл/хв), пацієнтам із середнім порушенням функції нирок (CLcr 30–49 мл/хв), пацієнтам із важкими порушеннями функції нирок (CLcr 5–29 мл/хв) та здорових добровольців (CLcr > 80 мл/хв), максимально наближених за віком, статтю та показниками маси тіла до пацієнтів із порушеннями функції нирок. Середній AUC збільшився на 4 %, 60 % та 115 % відповідно у суб’єктів з помірним, середнім та важким порушенням функції нирок порівняно зі здоровими особами. Кінцевий період напіввиведення збільшувався у пацієнтів з помірним, середнім і тяжким порушенням функції нирок на 18 %, 41 % та 95 % відповідно порівняно зі здоровими добровольцями. Корекція дозування рекомендована для пацієнтів з важким порушенням функції нирок. Печінкова недостатність Фармакокінетика мемантину оцінювалася після застосування одноразових пероральних доз 20 мг пацієнтам із помірним порушенням функції печінки (клас В за шкалою Чайлда-П’ю, оцінка 7–9) та пацієнтам, які були наближені за віком, статтю та масою тіла до людей із захворюваннями печінки. Не спостерігалося змін в експозиції мемантину (на основі Сmax і AUC) у пацієнтів із помірними порушеннями функції печінки порівняно зі здоровими добровольцями, однак кінцевий період напіввиведення збільшився приблизно на 16 %. Немає потреби у коригуванні доз, рекомендованих для пацієнтів з помірними та середніми порушеннями печінкової функції. Мемантин слід застосовувати з обережністю пацієнтам з важкими розладами функції печінки, оскільки фармакокінетика мемантину у цій популяції не оцінювалася.