Інструкція Метронідазол розчин для інфузій 0,5 % 100 мл 1 флакон

• Гіперчутливість до метронідазолу або до інших нітроімідазольних похідних, або до будь-якої допоміжної речовини препарату

Дозу корегувати відповідно до індивідуальної реакції пацієнта на лікування, його віку і маси тіла, а також типу і тяжкості захворювання. Слід дотримуватися наступних вказівок при дозуванні: Дорослі і діти віком від 12 років Звичайна доза становить 500 мг кожні 8 годин. У разі наявності медичних показань на початку лікування можна призначити навантажувальну дозу 15 мг/кг маси тіла. Діти віком від 2 до 12 років Кожні 8 годин по 7-10 мг метронідазолу/кг маси тіла, що відповідає добовій дозі 20-30 мг метронідазолу/кг маси тіла. Пацієнти з нирковою недостатністю Немає потреби у зниженні дози (див. розділ «Фармакологічні властивості»). Пацієнти з печінковою недостатністю Оскільки при тяжкій печінковій недостатності період напіввиведення метронідазолу з сироватки крові подовжується, а плазмовий кліренс затримується, таким пацієнтам необхідні нижчі дози (див. розділ «Фармакологічні властивості»). Тривалість лікування Тривалість лікування залежить від його ефективності. У більшості випадків достатнім буде 7-денний курс. У разі наявності клінічних показань лікування можна продовжити (див. також розділ «Особливості застосування»). Перед- і післяопераційна профілактика інфекцій Дорослі і діти віком від 11 років 500 мг, введення закінчити приблизно за 1 годину перед операцією. Дозу вводити повторно через 8 і 16 годин. Діти віком від 2 до 11 років 15 мг/кг маси тіла, введення закінчити приблизно за 1 годину перед операцією, потім вводити по 7,5 мг/кг маси тіла через 8 і 16 годин. Спосіб введення Застосовувати у вигляді внутрішньовенної інфузії. Слід вводити вміст 1 флакона внутрішньовенно повільно, тобто максимум 100 мл протягом щонайменше 20 хвилин, але зазвичай протягом 1 години. Метронідазол можна розводити у 0,9 % розчині натрію хлориду або у 5 % розчині глюкози. Антибіотики, що призначаються одночасно, слід вводити окремо.

• Лікування та профілактика інфекцій, спричинених мікроорганізмами, чутливими до метронідазолу (в основному анаеробними бактеріями). Лікування ефективне у випадках: – інфекцій центральної нервової системи (включаючи абсцес мозку, менінгіт)
• – інфекцій легенів і плеври (включаючи некротизуючу пневмонію, аспіраційну пневмонію, абсцес легенів)
• – ендокардиту
• – інфекцій травного тракту і черевної порожнини, включаючи перитоніт, абсцес печінки, інфекції після операцій на товстій або прямій кишці, гнійні ураження абдомінальної або тазової порожнини
• – гінекологічних інфекцій (включаючи ендометрит після гістеректомії або кесаревого розтину, пологову гарячку, септичний аборт)
• – інфекцій ЛОР-органів і ротової порожнини (включаючи ангіну Сімановського-Плаута-інсента)
• – інфекцій кісток і суглобів (включаючи остеомієліт)
• – газової гангрени
• – септицемії з тромбофлебітом. При змішаних аеробних та анаеробних інфекціях слід застосовувати додатково відповідні антибіотики для лікування аеробних інфекцій. Профілактичне застосування завжди показане перед операціями з високим ризиком анаеробних інфекцій (перед гінекологічними та інтраабдомінальними операціями). При застосуванні метронідазолу слід враховувати національні та міжнародні рекомендації щодо належного застосування антимікробних препаратів.

Небажані ефекти в основному пов’язані з тривалим застосуванням високих доз. Найчастіше спостерігаються нудота, зміна смакових відчуттів і ризик нейропатії у випадку довготривалого застосування. Інфекції та інвазії: генітальні суперінфекції, спричинені Сandida; псевдомембранозний коліт, що може виникати під час або після терапії та проявляється у формі тяжкої персистуючої діареї. Детальний опис невідкладного лікування наведено у розділі «Особливості застосування». З боку крові та лімфатичної системи: лейкопенія, гранулоцитопенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, апластична анемія. Під час тривалого застосування необхідно обов’язково проводити регулярний контроль формули крові. З боку імунної системи: реакції гіперчутливості включаючи шкірні реакції, ангіоневротичний набряк, медикаментозну гарячку, анафілаксію аж до анафілактичного шоку. Тяжкі реакції вимагають негайного терапевтичного втручання. З боку психіки: стан сплутаності свідомості, дратівливість, депресія, психотичні розлади, включаючи галюцинації. З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, сонливість або безсоння, судоми, периферична нейропатія, що проявляється у вигляді парестезії, болю, відчуття важкості та поколювання у кінцівках, енцефалопатія, розвиток підгострого мозочкового синдрому (симптомами якого є наприклад, атаксія, дизартрія, порушення ходи, ністагм, тремор). При появі судом або ознак периферичної нейропатії слід негайно повідомити лікаря. З боку органів зору: розлади зору, двоїння в очах, короткозорість, окулогірний криз. З боку серцево-судинної системи: зміни на ЕКГ, подібні до вирівнювання зубця T. З боку травного тракту: блювання, нудота, діарея, глосит і стоматит, відрижка з гірким смаком, відчуття важкості в епігастральній ділянці, втрата апетиту, металевий присмак у роті, обкладений язик, панкреатит. З боку гепатобіліарної системи: аномальні значення печінкових ферментів і білірубіну, гепатит, жовтяниця. З боку шкіри та підшкірної тканини: алергічні шкірні реакції, включаючи свербіж, кропив’янку, мультиформну еритему, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз. Дві останні реакції вимагають негайного терапевтичного втручання. З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: артралгія, міалгія. З боку сечовидільної системи: темний колір сечі (через виділення метаболіту метронідазолу), дизурія, цистит і нетримання сечі. Загальні розлади і порушення у місці введення: подразнення вен (аж до тромбофлебіту) після внутрішньовенного введення, пустульозне висипання, слабкість. Термін придатності. 3 роки.

Симптоми: при передозуванні можуть виникнути побічні ефекти, описані в розділі «Побічні реакції». Лікування: не існує специфічного лікування чи антидоту, що можна було б застосувати у випадку сильного передозування метронідазолу. У разі необхідності метронідазол можна ефективно виводити шляхом гемодіалізу.

агітність Безпека застосування метронідазолу у період вагітності вивчена недостатньо. Зокрема, повідомлення про його застосування суперечливі. Деякі дослідження виявили підвищення частоти вад розвитку. У дослідженнях на тваринах не виявлено тератогенних ефектів метронідазолу. Протягом І триместру метронідазол слід застосовувати лише для лікування тяжких інфекцій, що загрожують життю, при відсутності безпечнішої альтернативи. Протягом ІІ і ІІІ триместрів метронідазол можна також застосовувати для лікування інших інфекцій, якщо очікувана користь явно переважає можливий ризик. Період годування груддю Оскільки метронідазол екскретується у материнське молоко, під час лікування слід припинити годування груддю. Годування слід поновлювати не раніше ніж через 2-3 дні після завершення терапії, оскільки метронідазол має подовжений період напіввиведення.

Метронідазол можна застосовувати дітям віком від 2 років. Метронидазол можно применять детям с 2 лет. Передозировка. Симптомы: при передозировке могут возникнуть побочные эффекты, описанные в разделе «Побочные реакции». Лечение: не существует специфического лечения или антидота, который можно было бы применить в случае сильной передозировки метронидазола. При необходимости метронидазол можно эффективно выводить путем гемодиализа. Побочные реакции. Нежелательные эффекты в основном связаны с длительным применением высоких доз. Чаще наблюдаются тошнота, изменение вкусовых ощущений и риск нейропатии в случае длительного применения. Инфекции и инвазии: генитальные суперинфекции, вызванные Сandida; псевдомембранозный колит, который может возникать во время или после терапии и проявляется в форме тяжелой персистирующей диареи. Детальное описание неотложного лечения приведено в разделе «Особенности применения». Со стороны крови и лимфатической системы: лейкопения, гранулоцитопения, тромбоцитопения, агранулоцитоз, апластическая анемия. При длительном применении необходимо обязательно проводить регулярный контроль формулы крови. Со стороны иммунной системы: реакции гиперчувствительности включая кожные реакции, ангионевротический отек, медикаментозную лихорадку, анафилаксию вплоть до анафилактического шока. Тяжелые реакции требуют немедленного терапевтического вмешательства. Со стороны психики: состояние спутанности сознания, раздражительность, депрессия, психотические расстройства, включая галлюцинации. Со стороны нервной системы: головная боль, головокружение, сонливость или бессонница, судороги, периферическая нейропатия, проявляющаяся в виде парестезии, боли, ощущение тяжести и покалывания в конечностях, энцефалопатия, развитие подострого мозжечкового синдрома (симптомами которого являются например, атаксия, дизартрия, нарушение походки, нистагм, тремор). При появлении судорог или признаков периферической нейропатии следует немедленно сообщить врачу. Со стороны органов зрения: нарушение зрения, удвоение, близорукость, окулогирный криз. Со стороны сердечно-сосудистой системы: изменения на ЭКГ, подобные к выравниванию зубца T. Со стороны пищеварительного тракта: рвота, тошнота, диарея, глоссит и стоматит, отрыжка с горьким вкусом, ощущение тяжести в эпигастральной области, потеря аппетита, металлический привкус во рту, обложенный язык, панкреатит. Со стороны гепатобилиарной системы: аномальные значения печеночных ферментов и билирубина, гепатит, желтуха. Со стороны кожи и подкожной ткани: аллергические кожные реакции, включая зуд, крапивницу, мультиформную эритему, синдром Стивенса-Джонсона, токсический эпидермальный некролиз. Две последние реакции требуют немедленного терапевтического вмешательства. Со стороны опорно-двигательной системы и соединительной ткани: артралгия, миалгия. Со стороны мочевыделительной системы: темный цвет мочи (через выделение метаболита метронидазола), дизурия, цистит и недержание мочи. Общие расстройства и нарушения в месте введения: раздражение вен (до тромбофлебита) после внутривенного введения, пустулезные высыпания, слабость. Срок годности. 3 года. Условия хранения. Хранить в оригинальной упаковке при температуре не выше 25 °C в недоступном для детей месте. Несовместимость. Это лекарственное средство нельзя смешивать с другими лекарственными средствами, кроме указанных в разделах «Способ применения и дозы» и «Особенности применения».

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C у недоступному для дітей місці. Несумісність. Цей лікарський засіб не можна змішувати з іншими лікарськими засобами, крім зазначених у розділах «Спосіб застосування та дози» та «Особливості застосування».

діюча речовина: метронідазол; 100 мл розчину містить метронідазолу – 0,5 г; допоміжні речовини: натрію хлорид, динатрію едетат, вода для ін’єкцій.

Навіть при дотриманні рекомендованого режиму застосування метронідазол може впливати на швидкість реакції і, таким чином, погіршувати здатність керувати автотранспортом і механізмами. Цей вплив здебільшого проявляється на початку лікування.

Алкоголь Під час терапії метронідазолом слід уникати вживання алкогольних напоїв через можливість розвитку побічних реакцій, таких як запаморочення і нудота (дисульфірамоподібний ефект). Аміодарон При одночасному застосуванні метронідазолу та аміодарону повідомлялося про подовження інтервалу QT і шлуночкову тахікардію. При застосуванні аміодарону у комбінації з метронідазолом може бути доцільним моніторинг інтервалу QT на ЕКГ. Пацієнтам, які лікуються амбулаторно, слід порадити звернутися до лікаря при появі симптомів, що можуть вказувати на шлуночкову тахікардію, таких як запаморочення, прискорене серцебиття або втрата свідомості. Барбітурати Фенобарбітал може посилювати печінковий метаболізм метронідазолу, знижуючи період його напіввиведення з плазми крові до 3 годин. Бусульфан Одночасне застосування метронідазолу може значно підвищувати плазмову концентрацію бусульфану. Механізм їх взаємодії не описаний. Через потенційний ризик тяжкої токсичності і летального наслідку, пов’язаний зі зростанням плазмових рівнів бусульфану, слід уникати його одночасного застосування з метронідазолом. Карбамазепін Метронідазол може пригнічувати метаболізм карбамазепіну і внаслідок цього підвищувати його плазмові концентрації. Циметидин Одночасне застосування циметидину в окремих випадках може зменшувати виведення метронідазолу і відповідно призводити до зростання концентрацій останнього у сироватці крові. Контрацептиви Деякі антибіотики у окремих випадках можуть знижувати ефективність пероральних контрацептивів, впливаючи на бактеріальний гідроліз стероїдних кон’югатів у кишечнику і таким чином знижуючи повторне всмоктування некон’югованих стероїдів, внаслідок чого плазмові рівні активних стероїдів знижуються. Ця незвична взаємодія може відзначатися у жінок з високим рівнем виділення стероїдних кон’югатів з жовчю. ідомі випадки неефективності пероральних контрацептивів були пов’язані із застосуванням різних антибіотиків, включаючи ампіцилін, амоксицилін, тетрацикліни, а також метронідазол. Похідні кумарину Одночасне застосування метронідазолу може посилювати антикоагулянтний ефект похідних кумарину і підвищувати ризик кровотечі внаслідок зниження деградації у печінці. Може знадобитися корекція дози антикоагулянтів. Циклоспорин При одночасному лікуванні циклоспорином і метронідазолом існує ризик зростання сироваткових концентрацій циклоспорину. Необхідний частий моніторинг рівнів циклоспорину і креатиніну. Дисульфірам Одночасне застосування дисульфіраму може спричинити стан сплутаності свідомості або навіть психотичні реакції. Комбінації цих препаратів необхідно уникати. Фторурацил Метронідазол пригнічує метаболізм фторурацилу при їх одночасному застосуванні, тобто плазмові концентрації фторурацилу зростають. Літій При одночасному застосуванні метронідазолу із солями літію слід дотримуватись обережності, оскільки під час терапії метронідазолом спостерігалися підвищені сироваткові концентрації літію. Мікофенолят мофетил Речовини, що змінюють шлунково-кишкову флору (наприклад, антибіотики), можуть знижувати оральну біодоступність препаратів мікофенолової кислоти. Під час терапії протиінфекційними засобами рекомендується ретельний клінічний і лабораторний моніторинг для виявлення зменшення імуносупресивного ефекту мікофенолової кислоти. Фенітоїн Метронідазол інгібує метаболізм фенітоїну при одночасному застосуванні, тобто плазмові концентрації фенітоїну знижуються. З іншого боку, ефективність метронідазолу знижується при одночасному застосуванні з фенітоїном. Такролімус Одночасне застосування метронідазолу може призводити до зростання концентрації такролімусу у крові. Імовірний механізм пригнічення печінкового метаболізму такролімусу проходить за допомогою CYP 3A4. Слід часто перевіряти рівні такролімусу у крові і функцію нирок і відповідно коригувати дозування, особливо після початку відміни терапії метронідазолом пацієнтам, стабілізованим на режимі прийому такролімусу. Препарати, що гальмують згортання крові. Метронідазол підсилює дію непрямих антикоагулянтів, подовжує час утворення протромбіну. При сумісному застосуванні з варфарином – збільшується час згортання крові. За 24 години до внутрішньовенного вливання метронідазолу бажано припинити приймання непрямих антикоагулянтів через рот.

Фармакодинамiка. Метронідазол – це стабільна сполука, що здатна проникати у мікроорганізми. За анаеробних умов метронідазол утворює з мікробною піруват-фередоксиноксидоредуктазою нітрозорадикали шляхом окиснення фередоксину і флаводоксину. Нітрозорадикали утворюють продукти приєднання з основними парами ДНК, що призводить до розриву ланцюгів ДНК і до загибелі клітин. Мінімальна інгібуюча концентрація (MIC) встановлена Європейським комітетом з тестування антимікробної чутливості, точки переривання, що відділяють чутливі організми (S) від резистентних (R), наступні: грампозитивні анаероби (S: ? 4 мг/мл, R > 4 мг/мл); грамнегативні анаероби (S: ? 4 мг/мл, R > 4 мг/мл). Перелік чутливих і резистентних мікроорганізмів: Зазвичай чутливі штами Анаероби Bacteroides fragilis Clostridium difficile° Clostridium perfringens°? Fusobacterium spp.° Peptoniphilus spp.° Peptostreptococcus spp.° Porphyromonas spp.° Prevotella spp. Veillonella spp.° Інші мікроорганізми Entamoeba histolytica° Gardnerella vaginalis° Giardia lamblia° Trichomonas vaginalis° Штами, для яких набута чутливість може становити проблему Грамнегативні аероби Helicobacter pylori Природно резистентні мікроорганізми сі облігатні аероби Грампозитивні мікроорганізми Enterococcus spp. Staphylococcus spp. Streptococcus spp. Грамнегативні мікроорганізми Enterobacteriaceae Haemophilus spp. ° На час публікації цих таблиць доступних даних не існувало. У первинній літературі наведено імовірні стандартні референтні посилання і терапевтичні рекомендації щодо чутливості відповідних штамів. ? Можна застосовувати лише пацієнтам з алергією на пеніцилін. Механізми резистентності до метронідазолу Механізми резистентності до метронідазолу дотепер досліджені лише частково. Резистентність до метронідазолу Helicobacter pylori спричинена мутаціями генів, що кодують НАДФН-нітроредуктазу. Ці мутації призводять до обміну амінокислот, що спричиняє неактивність ензимів. Таким чином, етап активації метронідазолу активним нітрозорадикалом не відбувається. Штами Bacteroides резистентні до метронідазолу завдяки генам, що кодують нітроімідазолредуктази, які перетворюють нітроімідазоли в аміноімідазоли, внаслідок чого утворення антибактеріально ефективних нітрозорадикалів інгібується. Існує повна перехресна резистентність між метронідазолом та іншими нітроімідазольними похідними (тінідазолом, орнідазолом, німоразолом). Розповсюдженість набутої чутливості індивідуальних штамів може змінюватися залежно від регіону і часу. Тому необхідно використовувати специфічні місцеві дані, особливо для ефективного лікування тяжких інфекцій. У випадку сумнівів щодо ефективності метронідазолу, пов’язаних з місцевою картиною резистентності, слід скористатися порадою експерта. Необхідно встановити мікробіологічний діагноз, включаючи визначення штамів мікроорганізмів та їх чутливість до метронідазолу, особливо у випадку тяжкої інфекції або неефективності лікування. Фармакокінетика. Оскільки Метронідазол вводять внутрішньовенно, його біодоступність становить 100 %. Розподіл Метронідазол після введення широко метаболізується у тканинах організму. Метронідазол виявлено у більшості тканин і рідин організму, включаючи жовч, кістки, церебральний абсцес, спинно-мозкову рідину, печінку, слину, сім’яну рідину і виділення з піхви, де досягаються концентрації, близькі до концентрації у плазмі крові. ін також проникає через плаценту і у материнське молоко у концентраціях, еквівалентних концентраціям у сироватці крові. Зв’язування з протеїнами становить менше 20 %, видимий об’єм розподілу становить 36 літрів. Біотрансформація Метронідазол метаболізується у печінці шляхом окиснення бокових ланцюгів і утворення глюкуроніду. Його метаболіти включають продукт кислотного окиснення, гідроксильне похідне і глюкуронід. Основний метаболіт у сироватці крові – гідроксильований метаболіт, а основний метаболіт у сечі – кислотний. иведення Приблизно 80 % речовини виводиться із сечею, з них менше 10 % – у незміненій формі. Невелика кількість виводиться печінкою. Період напіввиведення становить приблизно 8 годин. Характеристики у спеціальних групах пацієнтів Ниркова недостатність затримує виділення лише незначною мірою. При тяжких захворюваннях печінки слід очікувати на затримку плазмового кліренсу і подовження періоду напіввиведення із сироватки крові (до 30 годин).

Україна, 21034, м. інниця, вул. олошкова, б. 55 або Україна, 23219, інницька обл., інницький р-н, с. інницькі Хутори, вул. Немирівське шосе, б. 84А.

Пацієнтам з тяжкими ураженнями печінки, порушеним гемопоезом (включаючи гранулоцитопенію), метронідазол слід застосовувати лише у випадку, якщо очікувана користь переважає потенційну небезпеку. Через ризик погіршання стану метронідазол слід застосовувати пацієнтам з активними або хронічними тяжкими розладами периферичної або центральної нервової системи лише у випадку, якщо очікувана користь значно переважає потенційну небезпеку. У пацієнтів, які отримували лікування метронідазолом, відмічалися конвульсивні напади і периферична нейропатія, остання характеризувалась онімінням або парестезією кінцівок. Поява неврологічної патології потребує термінової оцінки співвідношення користь/ризик для продовження терапії. У випадку тяжких реакцій гіперчутливості (включаючи анафілактичний шок), лікування метронідазолом необхідно негайно припинити і розпочати загальну невідкладну терапію. Тяжка персистуюча діарея, що з’являється під час лікування або протягом наступних тижнів, може бути наслідком псевдомембранозного коліту (у багатьох випадках спричиненого Сlostridium difficile), див. розділ «Побічні реакції». Це захворювання кишечнику, спричинене антибіотиками, може загрожувати життю і потребує негайного відповідного лікування. Не можна приймати препарати, що пригнічують перистальтику. Тривалість лікування метронідазолом або препаратами, що містять інші нітроімідазоли, не повинна перевищувати 10 днів. Лише в особливих випадках у разі нагальної потреби період лікування можна подовжити у супроводі відповідного клінічного і лабораторного моніторингу. Повторну терапію слід максимально обмежити до окремих вибраних випадків. Слід чітко дотримуватися цих обмежень, оскільки не можна виключати можливої мутагенної активності метронідазолу, а також через підвищення частоти розвитку певних пухлин, що було зафіксоване у дослідженнях на тваринах. Тривала терапія метронідазолом може бути пов’язана з пригніченням функції кісткового мозку, що може призвести до порушення гемопоезу. Його прояви наведені у розділі «Побічні реакції». Під час тривалої терапії слід ретельно контролювати формулу крові. плив на лабораторні показники Метронідазол впливає на результати ензиматично-спектрофотометричного визначення аспартатамінотрансферази, аланінамінотрансферази, лактатдегідрогенази, тригліцеридів і глюкозогексокінази, знижуючи їх значення (можливо, до нуля). Метронідазол має високі значення поглинання при довжині хвилі, на якій визначають нікотинамідаденіндинуклеотид (NADH). Тому при вимірюванні NADH методом постійного потоку, що базується на визначенні кінцевої точки зниження відновленого NADH, метронідазол може маскувати підвищені концентрації печінкових ензимів. Можуть відзначатися незвично низькі концентрації печінкових ензимів, включаючи нульові значення. Лише для одноразового застосування. Невикористані залишки знищити. Метронідазол, розчин для інфузій, можна розводити у 0,9 % розчині натрію хлориду або у 5 % розчині глюкози. Під час процедури розведення слід вжити звичайних заходів асептики. Розчин слід застосовувати, лише якщо він прозорий, а пляшка не має видимих ознак ушкодження.

Приватне акціонерне товариство «Інфузія». Місцезнаходження заявника та/або представника заявника. Україна, 04073, м. Київ, Московський проспект, б. 21-А. ИНСТРУКЦИЯ по медицинскому применению лекарственного средства метронидазол Состав: действующее вещество: метронидазол; 100 мл раствора содержат метронидазола – 0,5 г; вспомогательные вещества: натрия хлорид, динатрия эдетат, вода для инъекций. Лекарственная форма. Раствор для инфузий. Основные физико-химические свойства: прозрачная, бесцветная или слегка зеленовато-желтого цвета жидкость, теоретическая осмолярность – 303 мосмоль/л, pH 4,5-6,0. Фармакотерапевтическая группа. Антибактериальные средства для системного применения. Производные имидазола. Код АТХ J01X D01. Фармакологические свойства. Фармакодинамика. Метронидазол – это стабильное соединение, способное проникать в микроорганизмы. анаэробных условиях метронидазол образует с микробной пируват- фередоксиноксидоредуктазой нитрозорадикалы путем окисления фередоксину и флаводоксину. Нитрозорадикалы образуют продукты присоединения с основными парами ДНК, что приводит к разрыву цепей ДНК и к гибели клеток. Минимальная ингибирующая концентрация (MIC) установлена Европейским комитетом по тестированию антимикробной чувствительности, точки прерывания, отделяющие чувствительные организмы (S) от резистентных (R), следующие: грамположительные анаэробы (S: ? 4 мг/мл, R > 4 мг/мл); грамотрицательные анаэробы (S: ? 4 мг/мл, R > 4 мг/мл). Перечень чувствительных и резистентных микроорганизмов: Обычно чувствительные штаммы Анаэробы Bacteroides fragilis Clostridium difficile° Clostridium perfringens°? Fusobacterium spp.° Peptoniphilus spp.° Peptostreptococcus spp.° Porphyromonas spp.° Prevotella spp. Veillonella spp.° Другие микроорганизмы Entamoeba histolytica° Gardnerella vaginalis° Giardia lamblia° Trichomonas vaginalis° Штаммы, для которых приобретенная чувствительность может составлять проблему Грамотрицательные аэробы Helicobacter pylori Природно резистентные микроорганизмы се облигатные аэробы Грамположительные микроорганизмы Enterococcus spp. Staphylococcus spp. Streptococcus spp. Грамотрицательные микроорганизмы Enterobacteriaceae Haemophilus spp. ° На время публикации этих таблиц доступных данных не существовало. первичной литературе приведены возможные стандартные референтные ссылки и терапевтические рекомендации по поводу чувствительности соответствующих штаммов. ? Можно применять только пациентам с аллергией на пенициллин. Механизмы резистентности к метронидазолу Механизмы резистентности к метронидазолу до сих пор исследованы лишь частично. Резистентность к метронидазолу Helicobacter pylori вызвана мутациями генов, кодирующих НАДФН-нитроредуктазы. Эти мутации приводят к обмену аминокислот, что вызывает неактивность энзимов. Таким образом, этап активации метронидазола активным нитрозорадикалом не происходит. Штаммы Bacteroides резистентные к метронидазолу благодаря генам, кодирующим нитроимидазолредуктазы, которые превращают нитроимидазолы в аминоимидазолы, вследствие чего образование антибактериально эффективных нитрозорадикалов ингибируется. Существует полная перекрестная резистентность между метронидазолом и другими нитроимидазольными производными (тинидазол, орнидазол, ниморазол). Распространенность приобретенной чувствительности индивидуальных штаммов может изменяться в зависимости от региона и времени. Поэтому необходимо использовать специфические местные данные, особенно для эффективного лечения тяжелых инфекций. случае сомнений относительно эффективности метронидазола, связанных с местной картиной резистентности, следует воспользоваться советом эксперта. Необходимо установить микробиологический диагноз, включая определение штаммов микроорганизмов и их чувствительность к метронидазолу, особенно в случае тяжелой инфекции или неэффективности лечения. Фармакокинетика. Поскольку метронидазол вводят внутривенно, его биодоступность составляет 100 %. Распределение Метронидазол после введения широко метаболизируется в тканях организма. Метронидазол обнаружено в большинстве тканей и жидкостей организма, включая желчь, кости, церебральный абсцесс, спинномозговую жидкость, печень, слюну, семенную жидкость и выделения из влагалища, где достигаются концентрации, близкие к концентрации в плазме крови. Он также проникает через плаценту и в материнское молоко в концентрациях, эквивалентных концентрациям в сыворотке крови. Связывание с протеинами составляет менее 20 %, видимый объем распределения составляет 36 литров. Биотрансформация Метронидазол метаболизируется в печени путем окисления боковых цепей и образования глюкуронида. Его метаболиты включают продукт кислотного окисления, гидроксильное производное и глюкуронид. Основной метаболит в сыворотке крови – гидроксилированный метаболит, а основной метаболит в моче – кислотный. ыведение Примерно 80 % вещества выводится с мочой, из них менее 10 % – в неизмененном виде. Небольшое количество выводится печенью. Период полувыведения составляет приблизительно 8 часов. Характеристики в специальных группах пациентов Почечная недостаточность задерживает выделение лишь незначительно. При тяжелых заболеваниях печени следует ожидать задержку плазменного клиренса и удлинение периода полувыведения из сыворотки крови (до 30 часов). Клинические характеристики. Показания. Лечение и профилактика инфекций, вызванных микроорганизмами, чувствительными к метронидазолу (в основном анаэробными бактериями). Лечение эффективно в случаях: - инфекций центральной нервной системы (включая абсцесс мозга, менингит); - инфекций легких и плевры (включая некротизирующую пневмонию, аспирационную пневмонию, абсцесс легких); - эндокардита; - инфекций пищеварительного тракта и брюшной полости, включая перитонит, абсцесс печени, инфекции после операций на толстой или прямой кишке, гнойные поражения абдоминальной и тазовой полости; - гинекологических инфекций (включая эндометрит после гистерэктомии или кесарева сечения, родовую горячку, септический аборт); - инфекций ЛОР-органов и ротовой полости (включая ангину Симановский-Плаута-инсента); - инфекции костей и суставов (включая остеомиелит); - газовой гангрены; - септицемии с тромбофлебитом. При смешанных аэробных и анаэробных инфекциях следует дополнительно применять соответствующие антибиотики для лечения аэробных инфекций. Профилактическое применение всегда показано перед операциями с высоким риском анаэробных инфекций (перед гинекологическими и интраабдоминальными операциями). При применении метронидазола следует учитывать национальные и международные рекомендации по надлежащему применению антимикробных препаратов. Противопоказания. Гиперчувствительность к метронидазолу или к другим нитроимидазольным производным, или к любому вспомогательному веществу препарата. заимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий. Алкоголь о время терапии метронидазолом следует избегать употребления алкогольных напитков из-за возможности развития побочных реакций, таких как головокружение и тошнота (дисульфирамоподобный эффект). Амиодарон При одновременном применении метронидазола и амиодарона сообщалось про удлинение интервала QT и желудочковую тахикардию. При применении амиодарона в комбинации с метронидазолом может быть целесообразным мониторинг интервала QT на ЭКГ. Пациентам, которые лечатся амбулаторно, следует посоветовать обратиться к врачу при появлении симптомов, которые могут указывать на желудочковую тахикардию, таких как головокружение, учащенное сердцебиение или потеря сознания. Барбитураты Фенобарбитал может усиливать печеночный метаболизм метронидазола, снижая период его полувыведения из плазмы крови до 3 часов. Бусульфан Одновременное применение метронидазола может значительно повышать плазменную концентрацию бусульфана. Механизм их взаимодействия не описан. Через потенциальный риск тяжелой токсичности и летального исхода, связанный с ростом плазменных уровней бусульфана, следует избегать его одновременного применения с метронидазолом. Карбамазепин Метронидазол может угнетать метаболизм карбамазепина и вследствие этого повышать его плазменные концентрации. Циметидин Одновременное применение циметидина в отдельных случаях может уменьшать выведение метронидазола и соответственно приводить к росту концентраций последнего в сыворотке крови. Контрацептивы Некоторые антибиотики в отдельных случаях могут снижать эффективность пероральных контрацептивов, воздействуя на бактериальный гидролиз стероидных конъюгатов в кишечнике и таким образом снижая повторное всасывание неконъюгированных стероидов, в результате чего плазменные уровни активных стероидов снижаются. Это необычное взаимодействие может отмечаться у женщин с высоким уровнем выделения стероидных конъюгатов с желчью. Известные случаи неэффективности пероральных контрацептивов были связаны с применением различных антибиотиков, включая ампициллин, амоксициллин, тетрациклин, а также метронидазол. Производные кумарина Одновременное применение метронидазола может усиливать антикоагулянтный эффект производных кумарина и повышать риск кровотечения вследствие снижения деградации в печени. Может потребоваться коррекция дозы антикоагулянтов. Циклоспорин При одновременном лечении циклоспорином и метронидазолом существует риск увеличения сывороточных концентраций циклоспорина. Необходим частый мониторинг уровней циклоспорина и креатинина. Дисульфирам Одновременное применение дисульфирама может вызвать состояние спутанности сознания или даже психотические реакции. Комбинации этих препаратов необходимо избегать. Фторурацил Метронидазол подавляет метаболизм фторурацила при их одновременном применении, т.е. плазменные концентрации фторурацила увеличиваются. Литий При одновременном применении метронидазола с солями лития следует соблюдать осторожность, поскольку во время терапии метронидазолом наблюдались повышенные сывороточные концентрации лития. Микофенолят мофетил ещества, изменяющие желудочно-кишечную флору (например, антибиотики), могут снижать оральную биодоступность препаратов микофеноловой кислоты. о время терапии противоинфекционными средствами рекомендуется тщательный клинический и лабораторный мониторинг для выявления уменьшения иммуносупрессивного эффекта микофеноловой кислоты. Фенитоин Метронидазол ингибирует метаболизм фенитоина при одновременном применении, т.е. плазменные концентрации фенитоина снижаются. С другой стороны, эффективность метронидазола снижается при одновременном применении с фенитоином. Такролимус Одновременное применение метронидазола может приводить к увеличению концентрации такролимуса в крови. ероятный механизм угнетения печеночного метаболизма такролимуса проходит с помощью CYP 3A4. Следует часто контролировать уровень такролимуса в крови и функцию почек и соответственно корректировать дозировки, особенно после начала отмены терапии метронидазолом пациентам, находящимся на стабильном режиме приема такролимуса. Препараты, тормозящие свертываемость крови. Метронидазол усиливает действие непрямых антикоагулянтов, удлиняет время образования протромбина. При совместном применении с варфарином – увеличивается время свертывания крови. За 24 часа до внутривенного вливания метронидазола желательно прекратить прием непрямых антикоагулянтов через рот. Особенности применения. Пациентам с тяжелыми поражениями печени, нарушенным гемопоэзом (включая гранулоцитопению), метронидазол следует применять только в случае, если ожидаемая польза превышает потенциальную опасность. Из-за риска ухудшения состояния метронидазол следует применять пациентам с активными или хроническими тяжелыми нарушениями периферической или центральной нервной системы только в случае, если ожидаемая польза значительно превосходит потенциальную опасность. У пациентов, получавших лечение метронидазолом, отмечались судорожные приступы и периферическая нейропатия, последняя характеризовалась онемением или парестезией конечностей. Появление неврологической патологии требует срочной оценки соотношения польза/риск для продолжения терапии. случае тяжелых реакций гиперчувствительности (включая анафилактический шок), лечение метронидазолом необходимо немедленно прекратить и начать общую неотложную терапию. Тяжелая персистирующая диарея, появляющаяся во время лечения или в течение следующих недель, может быть следствием псевдомембранозного колита (во многих случаях вызванного Сlostridium difficile), см. раздел «Побочные реакции». Это заболевание кишечника, вызванное антибиотиками, может угрожать жизни и требует немедленного соответствующего лечения. Нельзя принимать препараты, подавляющие перистальтику. Продолжительность лечения препаратом или препаратами, содержащими другие нитроимидазолы, не должна превышать 10 дней. Только в особых случаях при необходимости период лечения можно продлить в сопровождении соответствующего клинического и лабораторного мониторинга. Повторную терапию следует максимально ограничить в отдельно выбранных случаях. Следует четко придерживаться этих ограничений, поскольку нельзя исключать возможной мутагенной активности метронидазола, а также из-за повышения частоты развития некоторых опухолей, что было зафиксировано в исследованиях на животных. Длительная терапия метронидазолом может быть связана с угнетением функции костного мозга, что может привести к нарушению гемопоэза. Его проявления представлены в разделе «Побочные реакции». При длительной терапии необходимо контролировать формулу крови. лияние на лабораторные показатели Метронидазол влияет на результаты энзиматического спектрофотометрического определения аспартатаминотрансферазы, аланинаминотрансферазы, лактатдегидрогеназы, триглицеридов и глюкозогексокиназы, снижая их значения (возможно, до нуля). Метронидазол имеет высокие значения поглощения при длине волны, на которой определяют никотинамидадениндинуклеотид (NADH). Поэтому при измерении NADH методом постоянного потока, основанного на определении конечной точки снижения восстановленного NADH, метронидазол может маскировать повышенные концентрации печеночных энзимов. Могут отмечаться необычно низкие концентрации печеночных энзимов, включая нулевые значения. Только для однократного применения. Неиспользованные остатки уничтожить. Метронидазол, раствор для инфузий, можно разводить в 0,9 % растворе натрия хлорида или в 5 % растворе глюкозы. о время процедуры разведения следует принять обычные меры асептики. Раствор следует применять, только если он прозрачный, а бутылка не имеет видимых признаков повреждения. Применение в период беременности или кормления грудью. Беременность Безопасность применения метронидазола в период беременности изучена недостаточно. частности, сообщение о его применении противоречивы. Некоторые исследования выявили повышение частоты пороков развития. исследованиях на животных не выявлено тератогенных эффектов метронидазола. течение I триместра метронидазол следует применять только для лечения тяжелых инфекций, угрожающих жизни, при отсутствии более безопасной альтернативы. течение II и III триместров метронидазол можно также применять для лечения других инфекций, если ожидаемая польза явно превышает возможный риск. Период кормления грудью Поскольку метронидазол проникает в грудное молоко, во время лечения надо прекратить кормление грудью. Кормление следует возобновлять не ранее чем через 2-3 дня после окончания терапии, поскольку метронидазол имеет удлиненный период полувыведения. Способность влиять на скорость реакции при управлении автотранспортом или другими механизмами. Даже при соблюдении рекомендованного режима применения метронидазол может влиять на скорость реакции и, таким образом, ухудшать способность управлять автотранспортом и механизмами. Это влияние в основном проявляется в начале лечения. Способ применения и дозы. Дозу корректировать в соответствии с индивидуальной реакцией пациента на лечение, возрастом и массой тела, а также типом и тяжестью заболевания. Следует придерживаться следующих указаний при дозировке: зрослые и дети с 12 лет Обычная доза составляет 500 мг каждые 8 часов. При наличии медицинских показаний в начале лечения можно назначить нагрузочную дозу 15 мг/кг массы тела. Дети возрастом от 2 до 12 лет Каждые 8 часов по 7-10 мг метронидазола/кг массы тела, что соответствует суточной дозе 20-30 мг метронидазола/кг массы тела. Пациенты с почечной недостаточностью Нет необходимости в снижении дозы (см. раздел «Фармакологические свойства»). Пациенты с печеночной недостаточностью Поскольку при тяжелой печеночной недостаточности период полувыведения метронидазола из сыворотки крови удлиняется, а плазменный клиренс задерживается, таким пациентам необходимы более низкие дозы (см. раздел «Фармакологические свойства»). Продолжительность лечения Продолжительность лечения зависит от его эффективности. большинстве случаев достаточным будет 7-дневный курс. При наличии клинических показаний лечение можно продолжить (см. раздел «Особенности применения»). Пред-и послеоперационная профилактика инфекций зрослые и дети с 11 лет 500 мг, введение закончить примерно за 1 час перед операцией. Дозу вводить повторно через 8 и 16 часов. Дети с 2 до 11 лет 15 мг/кг массы тела, введение закончить примерно за 1 час перед операцией, затем вводить по 7,5 мг/кг массы тела через 8 и 16 часов. Способ введения Применять в виде внутривенной инфузии. Следует вводить содержимое 1 флакона внутривенно медленно, то есть максимум 100 мл в течении по меньшей мере 20 минут, но обычно в течение 1 часа. Метронидазол можно разводить в 0,9 % растворе натрия хлорида или в 5 % растворе глюкозы. Антибиотики, которые назначаются одновременно, следует вводить отдельно.