Побічна дія
Якщо не вказано інше, частота і тяжкість зареєстрованих побічних ефектів були загалом подібні у пацієнтів, які одержували паклітаксел для лікування карциноми яєчників або молочної залози, або ДРЛ. ік не впливав на жодний зі спостережуваних видів токсичності. Мієлосупресія є найбільш розповсюдженим побічним ефектом. Тяжка нейтропенія (< 0,5 ? 109/л) спостерігалася у 28 % пацієнтів, але випадків гарячки не зареєстровано. Тільки в 1 % пацієнтів спостерігалася тяжка нейтропенія протягом ? 7 днів. Тромбоцитопенія спостерігалася в 11 % пацієнтів. У 3 % пацієнтів рівень кількості тромбоцитів становив < 50 ? 109/л як мінімум один раз протягом даного дослідження. Анемія спостерігалася у 64 % пацієнтів, але вона була тяжкою (Hb < 5 ммоль/л) тільки у 6 % пацієнтів. Частота і тяжкість анемії пов’язані з базовими показниками гемоглобіну. Повідомлялося про синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові (ДЗ-синдром), часто в поєднанні зі сепсисом або поліорганною недостатністю. Нейротоксичність, в основному периферична нейропатія, ймовірно, виникає часто і є більш тяжким побічним ефектом, що розвивається при інфузії 175 мг/м2 паклітакселу протягом 3 годин (у 85 % випадків – нейротоксичність, у 15 % випадків – тяжка), ніж при інфузії 135 мг/м2 паклітакселу протягом 24 годин (у 25 % випадків – периферична нейропатія, у 3 % – тяжка) у комбінації паклітакселу з цисплатином. иявлене очевидне зростання частоти тяжкої нейротоксичності у пацієнтів з ДРЛ і карциномою яєчників при лікуванні інфузією паклітакселу протягом 3 годин з подальшим введенням цисплатину. Периферична нейропатія може виникати протягом першого курсу лікування, а стан може погіршуватися з підвищенням системного контакту з паклітакселом. Периферична нейропатія вимагала припинення лікування паклітакселом у декількох випадках. Сенсорні симптоми покращуються або зменшуються протягом декількох місяців після припинення введення паклітакселу. Наявна нейропатія в результаті попереднього лікування не є протипоказанням для лікування паклітакселом. Артралгію або міалгію спостерігали у 60 % пацієнтів, і у 13 % пацієнтів вона була тяжкою. Серйозні реакції гіперчутливості з можливим летальним результатом (визначені як артеріальна гіпотензія, що потребує лікування, ангіоневротичний набряк, синдром гострої дихальної недостатності, що потребує лікування бронходилататорами, або генералізована кропив’янка) спостерігалися у 2 пацієнтів (< 1 % всіх пацієнтів). У 34 % пацієнтів (17 % всіх курсів лікування) виникали легкі реакції гіперчутливості. Такі легкі реакції, переважно припливи і висипання, не потребували лікування або відміни паклітакселу. Реакції в місці ін’єкції при внутрішньовенному введенні можуть призвести до місцевого набряку, болю, еритеми і затвердіння. Крововиливи можуть призвести до целюліту. Зареєстровано декілька повідомлень про лущення та/або відшаровування шкіри, пов’язані з крововиливом. Також може змінюватися колір шкіри. Зареєстровані окремі повідомлення про шкірні реакції, так звані місцеві запальні реакції в ділянці попередніх крововиливів після введення паклітакселу в іншому місці. Дотепер не існує специфічного лікування реакцій транссудації. Алопеція, яка починалася раптово, спостерігалася у 87 % пацієнтів. иражена втрата ?50 % волосся очікується для більшості пацієнтів, у яких вже була алопеція. У таблиці 2 наведено перелік побічних ефектів, що супроводжували монотерапію паклітакселом у вигляді інфузії протягом 3 годин при метастатичній хворобі (клінічне дослідження на 812 пацієнтах), і побічних ефектів, про які повідомлялося в ході постмаркетингового застосування* паклітакселу. Частота побічних ефектів представлена нижче відповідно до наступних критеріїв: дуже часто (? 1/10), часто (? 1/100 і < 1/10), нечасто (? 1/1000 і < 1/100), рідко (? 1/10000 і < 1/1000), дуже рідко (<1/10000), частота невідома (неможливо оцінити за наявними даними). У кожній групі побічні реакції наведені в порядку зменшення серйозності. Таблиця 2 Інфекції та інвазії Дуже часто: інфекції (переважно інфекції сечових шляхів та інфекції верхніх дихальних шляхів) із зареєстрованими летальними випадками. Нечасто: септичний шок. Рідко: сепсис*, перитоніт*, пневмонія*. З боку системи крові Дуже часто: мієлосупресія, нейтропенія, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, кровотеча. Рідко: гарячкова нейтропенія*. Дуже рідко: гостра мієлоїдна лейкемія*, синдром мієлодисплазії*. Частота невідома: синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові (ДЗ). З боку імунної системи Дуже часто: легкі реакції гіперчутливості (переважно припливи і висипання). Нечасто: клінічно значущі реакції гіперчутливості, що потребують лікування (наприклад, артеріальна гіпотензія, ангіоневротичний набряк, синдром дихальної недостатності, генералізована кропив’янка, озноб, біль у спині, біль у грудях, тахікардія, біль у животі, біль у кінцівках, підвищення потовиділення та артеріальна гіпертензія). Рідко: анафілактичні реакції*. Дуже рідко: анафілактичний шок*. Метаболічні порушення Дуже рідко: анорексія*. Частота невідома: синдром лізису пухлини*. З боку психіки Дуже рідко: сплутаність свідомості*. З боку нервової системи Дуже часто: нейротоксичність (переважно периферична нейропатія). Рідко: моторна нейропатія (з незначною периферичною слабкістю)*. Дуже рідко: великі епілептичні напади*, автономна нейропатія (що призводить до паралітичного завороту кишок та ортостатичної гіпотензії)*, енцефалопатія*, конвульсії*, запаморочення*, атаксія*, головний біль*. З боку органів зору Дуже рідко: неврит зорового нерва та/або порушення зору (очна мігрень)*, особливо у пацієнтів, які одержали вищі дози, ніж рекомендовано. Частота невідома: макулярний набряк*, фотопсія*, плаваючі помутніння скловидного тіла*. З боку органів слуху Дуже рідко: втрата слуху*, ототоксичність*, дзвін у вухах*, запаморочення*. З боку серцево-судинної системи Дуже часто: артеріальна гіпотензія. Часто: брадикардія. Нечасто: інфаркт міокарда, А-блокада і синкопе, кардіоміопатія, безсимптомна шлуночкова тахікардія, тахікардія з екстрасистолією, артеріальна гіпертензія, тромбоз, тромбофлебіт. Рідко: серцева недостатність. Дуже рідко: мерехтіння передсердь*, суправентрикулярна тахікардія*, шок*. Частота невідома: флебіт. З боку дихальної системи Рідко: дихальна недостатність*, легенева емболія*, фіброз легень*, інтерстиціальна пневмонія*, задишка*, плевральний випіт*. Дуже рідко: кашель*. З боку травного тракту Дуже часто: пронос, нудота, блювання, мукозит. Рідко: обструкція кишки*, перфорація кишки*, ішемічний коліт*, панкреатит*. Дуже рідко: тромбоз брижових судин*, псевдомембранозний коліт*, нейтропенічний коліт*, асцит*, езофагіт*, запор*. З боку гепатобіліарної системи Дуже рідко: печінковий некроз*, печінкова енцефалопатія* (обидва випадки із зареєстрованим летальним результатом). З боку шкіри та підшкірної клітковини Дуже часто: алопеція. Часто: тимчасові незначні зміни нігтів та шкіри. Рідко: свербіж*, висипання*, еритема*. Дуже рідко: синдром Стівенса-Джонсона*, епідермальний некроліз*, поліморфна еритема*, ексфоліативний дерматит*, кропив’янка*, оніхоліз* (пацієнтам, які одержують даний препарат, слід захищати руки і ноги від сонця). Частота невідома: склеродерма*. З боку кістково-м’язової системи Дуже часто: артралгія, міалгія. Частота невідома: системний червоний вовчак*. Загальні порушення і реакції в місці введення Часто: реакції в місці ін’єкції (включаючи локалізований набряк, біль, еритему, затвердіння, випадкова екстравазація може призводити до флегмони, фіброзу і некрозу шкіри). Рідко: жар*, зневоднення*, астенія*, набряк*, нездужання*. Лабораторні показники Часто: виражене підвищення рівня АСТ (СГОТ), виражене підвищення рівня лужної фосфатази. Нечасто: виражене підвищення рівня білірубіну. Рідко: підвищення рівня креатиніну крові*. У пацієнтів з раком молочної залози, які одержували паклітаксел для ад’ювантної терапії після лікування AЦ, спостерігалися нейротоксичність, алергічні реакції, артралгія/міалгія, анемія, інфекція, гарячка, нудота/блювання і діарея частіше порівняно з пацієнтами, які одержували тільки AЦ. Частота цих побічних реакцій узгоджувалася з монотерапією паклітакселом, як повідомлялося вище. Комбіноване лікування Зареєстрована вища частота і більш тяжка форма нейротоксичності, артралгії/міалгії та гіперчутливості у пацієнтів, які одержували паклітаксел у вигляді 3?годинної інфузії з наступним введенням цисплатину при хіміотерапії першої лінії карциноми яєчників, ніж у тих, кого лікували циклофосфамідом з наступним введенням цисплатину. Мієлосупресія виникає не так часто і є легшою при інфузії паклітакселу протягом 3 годин з наступним введенням цисплатину, порівняно з лікуванням циклофосфамідом з наступним введенням цисплатину. При хіміотерапії першої лінії раку молочної залози з метастазами спостерігалися більш тяжкі випадки нейтропенії, анемії, периферичної невропатії, артралгії/міалгії, астенії, гарячки і діареї. Частіше вказані випадки виникали, якщо паклітаксел (220 мг/м2) вводили 3-годинною інфузією через 24 години після введення доксорубіцину (50 мг/м2) порівняно зі стандартним лікуванням ФДЦ (500 мг/м2 5-фторурацилу, 50 мг/м2 доксорубіцину, 500 мг/м2 циклофосфаміду). Рідше спостерігали такі побічні ефекти як нудота і блювання, і вони були легшими при схемі лікування паклітакселом (220 мг/м2)/доксорубіцином (50 мг/м2) порівняно зі стандартною схемою лікування ФДЦ. Застосування кортикостероїдів, можливо, сприяло зменшенню кількості побічних ефектів, а також полегшенню нудоти і блювання в групі, яка одержувала паклітаксел/доксорубіцин. При введенні паклітакселу з трастузумабом у вигляді інфузії протягом 3 годин для лікування першої лінії пацієнтів з карциномою молочної залози з метастазами наступні побічні ефекти зареєстровані частіше, ніж при монотерапії паклітакселом (без урахування відношення до паклітакселу або трастузумабу): серцева недостатність (8 % проти 1 %), інфекція (46 % проти 27 %), озноб (42 % проти 4 %), гарячка (47 % проти 23 %), кашель (42 % проти 22 %), висипання (39 % проти 18 %), артралгія (37 % проти 21 %), тахікардія (12 % проти 4 %), діарея (45 % проти 30 %), артеріальна гіпертензія (11 % проти 3 %), носова кровотеча (18 % проти 4 %), акне (11 % проти 3 %), простий герпес (12 % проти 3 %), випадкова травма (13 % проти 3 %), безсоння (25 % проти 13 %), риніт (22 % проти 5 %), синусит (21 % проти 7 %) і реакції в місці ін’єкції (7 % проти 1 %). Деякі із вказаних відмінностей частоти можуть бути віднесені до більшої кількості і тривалості курсів лікування комбінацією паклітакселу/трастузумабу порівняно з монотерапією паклітакселом. Зареєстровані повідомлення про тяжкі побічні ефекти при застосуванні подібних схем лікування паклітакселом/трастузумабом і при монотерапії паклітакселом. При введенні доксорубіцину в комбінації з паклітакселом при лікуванні карциноми молочної залози з метастазами спостерігали атипове скорочення серця (зменшення фракції викиду лівого шлуночка ? 20 %) у 15 % пацієнтів порівняно з 10 % пацієнтів, які одержували стандартну схему лікування ФДЦ. Застійну серцеву недостатність спостерігали у < 1 % як при лікуванні паклітакселом/доксорубіцином, так і при стандартному лікуванні ФДЦ. ведення трастузумабу в комбінації з паклітакселом у пацієнтів, які попередньо одержували антрацикліни, показало зростання частоти і тяжкості серцевої дисфункції порівняно з монотерапією паклітакселом. Усі пацієнти реагували на відповідне лікування, за винятком цих рідкісних випадків. Зареєстровані повідомлення про випадки радіаційного пневмоніту в пацієнтів, які одержували супутню променеву терапію. Пов’язана зі СНІДом саркома Капоші За винятком гематологічних і печінкових побічних ефектів, частота і тяжкість побічних ефектів загалом подібні у хворих на саркому Капоші і пацієнтів, які одержували монотерапію паклітакселом для лікування інших солідних пухлин. Розлади з боку крові та лімфатичної системи Мієлосупресія була основним видом обмежуючої дозу токсичності. Нейтропенія є найважливішим видом гематологічної токсичності. Під час початкового лікування тяжка нейтропенія зустрічається (< 0,5 ? 109/л) у 20 % пацієнтів. Протягом всього періоду лікування тяжку нейтропенію спостерігали у 39 % пацієнтів. Нейтропенію спостерігали протягом > 7 днів у 41 % пацієнтів і протягом 30-35 днів у 8 % пацієнтів. Протягом 35 днів дана нейтропенія зникала у всіх обстежених пацієнтів. Частота нейтропенії 4 ступеня тяжкості, яка тривала > 7 днів, становила 22 %. Зареєстровано повідомлення про випадки нейтропенічної гарячки, пов’язаної з лікуванням паклітакселом, у 14 % пацієнтів і в 1,3 % курсів лікування. Зареєстровано 3 летальні випадки сепсису (2,8 %) під час введення паклітакселу, які були пов’язані з даним лікарським засобом. У 50 % пацієнтів спостерігали тромбоцитопенію, і вона була тяжкою (< 50 ? 109/л) у 9 % випадків. Тільки у 14 % виникало зниження кількості тромбоцитів < 75 ? 109/л, як мінімум один раз у ході лікування. Зареєстровані повідомлення про випадки кровотечі, пов’язаної з паклітакселом, у < 3 % пацієнтів. Анемію (Hb < 11 г/дл) спостерігали у 61 % пацієнтів, і вона була тяжкою (Hb < 8 г/дл) в 10 % випадків. 21 % пацієнтів потребували трансфузії еритроцитів. Гепатобіліарні розлади Серед пацієнтів (> 50 % приймали інгібітор протеази) із функцією печінки з нормальними основними показниками у 28 % був підвищений рівень білірубіну, у 43 % – підвищений рівень лужної фосфатази і в 44 % – підвищений рівень АСТ (СГОТ). Для кожного із вказаних параметрів зростання було вираженим в 1 % випадків. Звітність про підозрювані небажані реакції Звітність про підозрювані небажані реакції лікарського засобу після отримання реєстраційного посвідчення має важливе значення. Це дозволяє продовжувати моніторинг співвідношення користь/ризик лікарського засобу. Прохання до медичних фахівців повідомляти про будь-які підозрювані небажані реакції згідно з національним законодавством. Термін придатності. 3 роки. Після відкриття флакона: з мікробіологічної, хімічної і фізичної точки зору препарат може зберігатися протягом максимум 28 днів при температурі 25 °C. Споживач несе відповідальність за тривалість зберігання до застосування та умови зберігання. Після розведення: показано, що розбавлений розчин для інфузій хімічно і фізично стабільний протягом 72 годин при температурі 25 °C. Не слід зберігати розбавлені розчини в холодильнику. З мікробіологічної точки зору, розбавлений розчин необхідно використати негайно.
Фармакологічні властивості
Фармакодинаміка. Паклітаксел являє собою новий протимікроканальцевий засіб, який сприяє збиранню мікротрубочок із димерів тубуліну, а також стабілізує мікротрубочки, попереджаючи деполімеризацію. Дана стабільність призводить до інгібування нормальної динамічної реорганізації мережі мікротрубочок, що важлива для життєвої інтерфази і мітотичних функцій клітини. Крім того, паклітаксел спричиняє аномальні масиви або пучки мікротрубочок через цикл клітини і множинні астери мікротрубочок під час мітозу. Фармакокінетика. Розподіл Після внутрішньовенного введення паклітаксел виявляє двофазове зниження рівнів концентрації в плазмі. У дослідженнях in vitro показано, що 89-98 % лікарського засобу зв'язується з білками сироватки крові людини. Наявність циметидину, ранітидину, дексаметазону або дифенгідраміну не впливає на зв'язування паклітакселу з білками крові людини. Середній об’єм розподілу у фазі плато варіював від 198 до 688 л/м2, указуючи на обширний позасудинний розподіл та/або зв’язування тканинами. Індивідуальна мінливість системного впливу паклітакселу була мінімальною. Не зареєстровано даних щодо акумуляції паклітакселу при проведенні множинних курсів лікування. Біотрансформація Фармакокінетика метаболізму паклітакселу у людини ще повністю не з’ясована. Середні показники для кумулятивного сечового відновлення незміненого лікарського засобу становили від 1,3 до 12,6 % дози, вказуючи на обширний ненирковий кліренс. Печінковий метаболізм і кліренс жовчі можуть бути головними механізмами для диспозиції паклітакселу. Ймовірно, паклітаксел метаболізується перш за все ферментами цитохрому P450. Після введення радіоміченого паклітакселу в середньому 26 %, 2 % і 6 % радіоактивності виводиться з каловими масами як 6a-гідроксипаклітаксел, 3’-p-гідроксипаклітаксел і 6a-3’-p-дигідроксипаклітаксел відповідно. Утворення вказаних гідроксильованих метаболітів каталізується CYP2C8, -3A4, а також -2C8 і -3A4 відповідно. Елімінація Фармакокінетичні параметри паклітакселу визначали після 3- та 24-годинної інфузії при застосуванні доз 135 мг/м? і 175 мг/м? відповідно. середньому кінцевий період напіввиведення знаходився в діапазоні від 3 до 52,7 години, а середні значення загального кліренсу коливалися від 11,6 до 24,0 л/год/м?; очевидно, що загальний кліренс зменшувався зі збільшенням концентрації паклітакселу в плазмі. Лінійність/нелінійність При проведенні 3-годинної інфузії збільшення дози призводило до нелінійності фармакокінетичних параметрів. При 30-процентному збільшенні дози від 135 мг/м? до 175 мг/м? максимальна концентрація в плазмі (Cmax) і площа під кривою залежності «концентрація-час» (AUC 0-?) збільшувалися на 75 % і 81 % відповідно. Фармакокінетичні параметри у пацієнтів зі саркомою Капоші Після внутрішньовенного введення паклітакселу в дозі 100 мг/м? шляхом 3-годинної інфузії 19 пацієнтам зі саркомою Капоші середня Cmax становила 1,530 нг/мл (діапазон 761–2,860 нг/мл), середня AUC – 5,619 нг•год/мл (діапазон 2,609-9,428 нг•год/мл). Кліренс дорівнював 20,6 л/год/м? (діапазон 11-38 л/год/м?), об'єм розподілу становив 291 л/м? (діапазон 121-638 л/м?). Кінцевий період напіввиведення становив у середньому 23,7 години (діапазон 12-33 години). Пацієнти з нирковою або печінковою недостатністю плив ниркової або печінкової дисфункції на фармакокінетичні показники після інфузії паклітакселу протягом 3 годин формально не досліджували. Фармакокінетичні параметри, одержані від одного пацієнта, якому при гемодіалізі вводили інфузією 135 мг/м2 паклітакселу протягом 3 годин, були у межах інтервалу параметрів, визначених у пацієнтів, які не перебувають на гемодіалізі. Паклітаксел у комбінації з іншими лікарськими засобами У клінічних випробуваннях, де паклітаксел і доксорубіцин вводили супутньо, розподіл і елімінація доксорубіцину та його метаболітів були пролонгованими. Загальний вміст доксорубіцину в плазмі крові був на 30 % вище, якщо паклітаксел вводили негайно після доксорубіцину, ніж після інтервалу 24 години між введенням лікарських засобів.
Особливості
Лікування паклітакселом слід здійснювати під наглядом кваліфікованого онколога, який має досвід застосування протипухлинних хіміотерапевтичних засобів. Оскільки можливі серйозні реакції гіперчутливості, в наявності має бути відповідне реанімаційне обладнання. Через можливість екстравазації під час введення препарату рекомендується ретельно спостерігати за місцем інфузії щодо ознак можливої інфільтрації. Перед введенням паклітакселу пацієнтам необхідно призначити премедикацію кортикостероїдами, антигістамінними препаратами та антагоністами Н2-рецепторів. Паклітаксел слід вводити до цисплатину при їх комбінованому застосуванні. Тяжкі реакції гіперчутливості із задишкою, артеріальною гіпотензією (що потребували відповідного лікування), ангіоневротичним набряком і генералізованою кропив’янкою спостерігалися менш ніж у 1 % хворих, які отримували паклітаксел після адекватної премедикації. Ймовірно, ці реакції є гістамінопосередкованими. У випадку появи тяжких реакцій гіперчутливості застосування препарату необхідно негайно припинити і розпочати симптоматичне лікування, причому не слід повторно вводити препарат. Мієлосупресія (переважно нейтропенія) є головним токсичним ефектом, що обмежує дозу препарату. Під час лікування необхідно контролювати вміст клітин крові не менше 2 разів на тиждень. Повторне введення препарату допускається лише після збільшення кількості нейтрофілів до рівня ? 1,5?109/л (? 1,0?109/л у разі саркоми Капоші), а тромбоцитів – до рівня ? 100?109/л (? 75?109/л у разі саркоми Капоші). Під час клінічних досліджень більшість хворих зі саркомою Капоші отримували гранулоцитарний колонієстимулюючий фактор (ГКСФ). Тяжкі порушення провідності серця під час лікування паклітакселом зазначалися дуже рідко. При їх появі необхідно призначити відповідне лікування, а у разі подальшого введення препарату слід проводити безперервний моніторинг функції серця. Під час введення паклітакселу можливий розвиток артеріальної гіпотензії, артеріальної гіпертензії і брадикардії. Рекомендується спостерігати за життєво важливими функціями організму, особливо протягом першої години інфузії паклітакселу. Тяжкі серцево-судинні порушення спостерігаються у пацієнтів із недрібноклітинним раком легенів частіше, ніж у хворих на рак молочної залози або яєчників. Під час клінічних досліджень був один випадок розвитку серцевої недостатності після терапії паклітакселом у пацієнта із саркомою Капоші, хворого на СНІД. Коли паклітаксел застосовують у поєднанні з доксорубіцином або трастузумабом для первинної хіміотерапії метастатичного раку молочної залози, необхідно контролювати функцію серця. Хворі, яким планується така комбінована терапія, перед початком лікування повинні проходити ретельне кардіологічне обстеження, що включає ЕКГ і ЕхоКГ-дослідження, а також MUGA-сканування. процесі лікування контроль функції серця необхідно регулярно повторювати (наприклад, кожні 3 місяці). Такий моніторинг дає змогу вчасно виявити розвиток порушень функції серця. Частота контролю шлуночкової функції повинна визначатися кумулятивною дозою антрациклінів (у мг/м2 поверхні тіла). Якщо результати свідчать про погіршення функції серця, навіть безсимптомні, необхідно ретельно зважувати потенційну користь від продовження лікування і можливий ризик ушкодження серця, інколи необоротного. У разі продовження комбінованої хіміотерапії необхідно частіше контролювати функцію серця (кожні 1-2 курси). Хоча периферична нейропатія є частим побічним ефектом при лікуванні паклітакселом, тяжка нейропатія розвивається рідко. У серйозних випадках рекомендується знижувати всі наступні дози паклітакселу на 20 % (на 25 % у разі саркоми Капоші). Тяжка нейротоксичність частіше виникала у пацієнтів з недрібноклітинним раком легень і раком яєчників при хіміотерапії першої лінії з паклітакселом у вигляді 3-годинної інфузії в комбінації з цисплатином, ніж у пацієнтів, які отримували тільки паклітаксел або циклофосфамід з подальшим введенням цисплатину. У пацієнтів із порушеннями функції печінки ризик токсичних ефектів (зокрема мієлосупресії III-IV ступеня тяжкості) вищий. При введенні паклітакселу шляхом 3-годинних інфузій не спостерігається посилення токсичних ефектів у пацієнтів з легкими порушеннями функції печінки. Однак при більш тривалому введенні паклітакселу у хворих з порушеннями функції печінки від помірних до тяжких може спостерігатися виражена мієлосупресія. Пацієнти повинні перебувати під пильним наглядом лікаря через можливість виявлення ознак розвитку глибокої мієлосупресії. На сьогодні недостатньо даних для розробки рекомендацій щодо корекції дозування для хворих з порушеннями функції печінки легкого або середнього ступеня тяжкості. Інформація про лікування паклітакселом хворих з тяжким холестазом відсутня. Оскільки Паклімедак містить етанол, необхідно враховувати його можливий вплив на центральну нервову систему. Необхідно вживати усіх заходів для запобігання внутрішньоартеріальному введенню паклітакселу, оскільки на тваринах виявлялися тяжкі тканинні реакції після його внутрішньоартеріального введення. ідзначалися поодинокі випадки псевдомембранозного коліту, зокрема у хворих без супутньої терапії антибіотиками. Це необхідно враховувати при диференціальній діагностиці тяжкої або персистуючої діареї під час або незабаром після лікування паклітакселом. При поєднанні хіміотерапії паклітакселом із променевою терапією у ділянці легень, незалежно від їхньої послідовності, спостерігалися випадки розвитку інтерстиціального пневмоніту. У хворих із саркомою Капоші рідко були тяжкі запалення слизових оболонок. У разі тяжких реакцій дози паклітакселу знижують на 25 %. Препарат містить олію рицинову поліетоксильовану, яка може викликати тяжкі алергічні реакції.