Виробник Товариство з обмеженою відповідальністю «Дослідний завод «ГНЦЛС», або Товариство з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична компанія «Здоров’я», або Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАРМЕКС ГРУП». В

Умови відпуску За рецептом. В В

Лікарська форма Таблетки. Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого чи білого з жовтуватим відтінком кольору, із двоопуклою поверхнею. В В

Упаковка Таблетки № 10х2 у блістерах у пачці. В В

Фармацевтична група Селективні антагоністи кальцію з переважною дією на серце. Похідні фенілалкіламіну. Код АТХ C08D А01. В В

Код АТХ - НЕМАЄ

Дози визначає лікар індивідуально для кожного пацієнта. Препарат слід приймати не розсмоктуючи та не розжовуючи, з достатньою кількістю рідини (наприклад 1 склянка води, в жодному випадку не грейпфрутовий сік), краще за все під час або одразу після їди. Дорослі та підлітки з масою тіла більше 50 кг Ішемічна хвороба серця, пароксизмальна надшлуночкова тахікардія, тріпотіння/мерехтіння передсердь Рекомендована добова доза становить 120-480 мг, розділена на 3-4 прийоми. Максимальна добова доза – 480 мг. Артеріальна гіпертензія Рекомендована добова доза становить 120-360 мг, розподілена на 3 прийоми. Діти старшого дошкільного віку до 6 років тільки при порушеннях серцевого ритму: рекомендована доза – у межах 80-120 мг на добу, розподілена на 2-3 прийоми. Діти 6-14 років тільки при порушеннях серцевого ритму: рекомендована доза – в межах 80-360 мг на добу, розподілена на 2-4 прийоми. Порушення функції нирок Доступні дані описано в розділі «Особливості застосування». Пацієнтам з нирковою недостатністю верапамілу гідрохлорид слід застосовувати з обережністю та під ретельним наглядом. Порушення функції печінки У хворих із порушеннями функцій печінки залежно від ступеня тяжкості дія верапамілу гідрохлориду посилюється та подовжується через уповільнення розпаду лікарського засобу. Тому в таких випадках дозування слід встановлювати з особливою обережністю та розпочинати з малих доз (наприклад, для хворих з порушеннями функцій печінки спочатку 2-3 рази на добу по 40 мг, відповідно 80-120 мг на добу), див. розділ «Особливості застосування». Не приймати препарат у положенні лежачи. Верапамілу гідрохлорид не можна призначати хворим з інфарктом міокарда протягом 7 днів після події. Після тривалої терапії препарат слід відмінити, поступово знижуючи дозу. Тривалість лікування визначається лікарем індивідуально та залежить від стану пацієнта і перебігу захворювання. В

Ішемічна хвороба серця, включаючи: стабільну стенокардію напруження; нестабільну стенокардію (прогресуюча стенокардія, стенокардія спокою), вазоспастичну стенокардію (варіантна стенокардія, стенокардія Принцметала), постінфарктну стенокардію у пацієнтів без серцевої недостатності, якщо не показані b-адреноблокатори. Аритмії: пароксизмальна надшлуночкова тахікардія; тріпотіння/мерехтіння передсердь зі швидкою атріовентрикулярною провідністю (за винятком синдрому Вольфа-Паркінсона-Уайта (WPW). Артеріальна гіпертензія. В В

Симптоми: артеріальна гіпотензія, брадикардія до атріовентрикулярної блокади високого ступеня та зупинки синусового вузла, гіперглікемія, ступор та метаболічний ацидоз. Спостерігалися летальні випадки в результаті передозування. Лікування передозування верапамілу гідрохлориду повинно бути головним чином підтримуючим та індивідуальним. b-адренергічна стимуляція та/або внутрішньовенне введення препаратів кальцію (кальцію хлорид) ефективно застосовуються для усунення симптомів навмисного передозування при пероральному застосуванні верапамілу гідрохлориду. У разі значної артеріальної гіпотензії або атріовентрикулярної блокади високого ступеня необхідно застосовувати засоби, що підвищують артеріальний тиск (судинозвужувальні), або кардіостимулятори, відповідно. При асистолії одночасно з застосуванням звичайних заходів слід застосувати b-адренергічну стимуляцію (наприклад ізопротеренолу гідрохлорид), інші засоби, спрямовані на підвищення артеріального тиску, або провести відновлення серцевої діяльності та дихання. Верапамілу гідрохлорид не виводиться за допомогою гемодіалізу. В

Чіткі та добре вивчені дані застосування препарату вагітним жінкам відсутні. Дослідження на тваринах не виявили прямого або непрямого шкідливого впливу стосовно репродуктивної токсичності. Оскільки дані, отримані в результаті репродуктивних досліджень на тваринах, не завжди можна екстраполювати на людину, препарат слід застосовувати у період вагітності тільки в разі нагальної потреби. Верапаміл проникає через плаценту та визначається у пуповинній крові. Верапаміл та його метаболіти проникають у грудне молоко. Обмежені дані щодо перорального прийому з участю людини свідчать, що доза верапамілу, яка попадає в організм новонародженого, є низькою (0,1-1В % дози, прийнятої матір’ю), тому застосування верапамілу може бути сумісним з годуванням груддю, але ризик для новонароджених не можна виключити. Зважаючи на ризик появи серйозних побічних реакцій у новонароджених, яких годують груддю, верапаміл у період годування груддю можна застосовувати тільки у разі нагальної потреби для матері. В В

Дані щодо фармакокінетики верапамілу у дітей обмежені. Після перорального застосування препарату рівноважні концентрації у плазмі крові трохи менші у дітей порівняно з дорослими. Пацієнти літнього віку. Вік може впливати на фармакокінетику верапамілу у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Період напіввиведення може бути подовжений у пацієнтів літнього віку. Встановлено, що антигіпертензивний ефект верапамілу не залежить від віку. Пацієнти з нирковою недостатністю. Порушення функції нирок не впливає на фармакокінетику верапамілу, що продемонстровано у ході порівняльних досліджень у пацієнтів з нирковою недостатністю термінальної стадії та осіб з нормальною функцією нирок. Верапаміл і норверапаміл не видаляються за допомогою гемодіалізу. Пацієнти з печінковою недостатністю. Період напіввиведення зростає у пацієнтів з порушеною функцією печінки завдяки низькому кліренсу та великому об’єму розподілу. В Верапамілу гідрохлорид можна застосовувати дітям тільки при порушеннях серцевого ритму (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). В

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 оС. Зберігати у недоступному для дітей місці. В В

Гострий інфаркт міокарда Препарат слід застосовувати з обережністю пацієнтам з гострим інфарктом міокарда, ускладненим брадикардією, вираженою артеріальною гіпотензією або дисфункцією лівого шлуночка. Серцева блокада/атріовентрикулярна блокада І ступеня/брадикардія/асистолія Верапамілу гідрохлорид впливає на атріовентрикулярний та синоатріальний вузли та пролонгує час атріовентрикулярної провідності. Застосовувати з обережністю, через те що розвиток атріовентрикулярної блокади ІІ або ІІІ ступеня (що є протипоказанням) або однопучкової, двопучкової або трипучкової блокади ніжки Гіса потребує відміни наступних доз верапамілу гідрохлориду та призначення відповідної терапії в разі потреби. Верапамілу гідрохлорид впливає на атріовентрикулярний та синоатріальний вузли та дуже рідко може спровокувати виникнення атріовентрикулярної блокади ІІ або ІІІ ступеня, брадикардію та надзвичайно рідко – асистолію. Більш вірогідно, що такі симптоми будуть спостерігатися у пацієнтів із синдромом слабкості синусового вузла (синоатріальна вузлова хвороба), який частіше зустрічається у пацієнтів літнього віку. Асистолія у пацієнтів, які не мають синдрому слабкості синусового вузла, зазвичай короткотривала (кілька секунд або менше), зі спонтанним поверненням до атріовентрикулярного вузла або нормального синусового ритму. Якщо це явище не швидкоплинне, слід негайно розпочати відповідну терапію (див. розділ «Побічні реак). Антиаритмічні засоби, b-адреноблокатори Взаємне посилення кардіоваскулярної дії (підвищення ступеня атріовентрикулярної блокади високого ступеня, значне зниження частоти серцевих скорочень, поява серцевої недостатності, значне зниження артеріального тиску). Асимптоматична брадикардія (36 уд/хв) з блукаючим водієм ритму передсердя спостерігалася у пацієнтів, які отримували супутню терапію очними краплями з тимололом (b-адреноблокатор) на тлі лікування верапамілу гідрохлоридом. Дигоксин При одночасному застосуванні верапамілу з дигоксином слід зменшити дозу дигоксину (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Серцева недостатність Перед початком лікування верапамілом необхідно компенсувати серцеву недостатність у пацієнтів із фракцією викиду більше ніж 35 % та адекватно контролювати протягом усього періоду лікування. Інгібітори ГМГ-КoA-редуктази (статини) Див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій». Порушення нервово-м’язової провідності Верапамілу гідрохлорид слід застосовувати з обережністю при наявності хвороб з порушеннями нервово-м’язової провідності (міастенія (Myastenia gravis), синдром Ламберта-Ітона, прогресуюча м’язова дистрофія Дюшена). Ниркова недостатність Хоча дані підтверджених порівняльних досліджень показали, що ниркова недостатність не впливає на фармакокінетику верапамілу у пацієнтів із термінальною стадією ниркової недостатності, було кілька повідомлень, які свідчать про те, що пацієнтам із нирковою недостатністю слід застосовувати верапаміл з обережністю та під ретельним наглядом. Верапаміл не виводиться за допомогою гемодіалізу. Печінкова недостатність Пацієнтам зі значним порушенням функції печінки слід застосовувати верапаміл з обережністю (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Якщо у пацієнта встановлена непереносимість деяких цукрів, слід проконсультуватися з лікарем, перш ніж приймати цей лікарський засіб. В В

діюча речовина: verapamil; 1 таблетка містить верапамілу гідрохлориду у перерахуванні на 100 % речовину 40 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, цукор, повідон, магнію стеарат.

Дослідження метаболізму верапамілу гідрохлориду in vitro показали, що він метаболізується цитохромом Р450 CYP3A4, CYP1A2, CYP2C8, CYP2C9 та CYP2С18. Верапаміл є інгібітором ферментів CYP3A4 та Р-глікопротеїнів (Р-gp). Повідомлялося про клінічно важливі взаємодії з інгібіторами CYP3A4, що супроводжувалися підвищенням рівня верапамілу у плазмі крові, тоді як індуктори CYP3A4 спричиняли зниження плазмових рівнів верапамілу гідрохлориду, тому необхідно проводити моніторинг щодо взаємодії з іншими лікарськими засобами. Потенційні взаємодії, пов’язані з ферментною системою CYP-450 Празозин: підвищення Сmax празозину (~40В %) без впливу на період напіввиведення. Адитивний гіпотензивний ефект. Теразозин: підвищення AUC (~24 %) та Сmax (~25 %) теразозину. Адитивний гіпотензивний ефект. Хінідин: зменшення кліренсу хінідину (~35В %) при пероральному прийомі. Можливий розвиток артеріальної гіпотензії, а у пацієнтів з гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією – набряк легенів. Флекаїнідин: мінімальний вплив на кліренс флекаїнідину у плазмі крові (<~10 %); не впливає на кліренс верапамілу у плазмі крові (див. розділ «Особливості застосування»). Теофілін: зниження орального та системного кліренсу приблизно на 20 %, у курців – на 11В %. Карбамазепін: підвищення AUC карбамазепіну (~46 %) у хворих із рефрактерною парціальною епілепсією; підвищення рівнів карбамазепіну, що може спричиняти побічні ефекти карбамазепіну, такі як диплопія, головний біль, атаксія або запаморочення. Фенітоїн: зниження концентрації верапамілу у плазмі крові. Іміпрамін: збільшення AUC (~15 %) іміпраміну без впливу на активний метаболіт дезипрамін. Глібурид: підвищення Сmax глібуриду приблизно на 28В %, AUC – на 26В %. Колхіцин: збільшення AUC (приблизно у 2 рази) та Смах (приблизно у 1,3 раза) колхіцину. Рекомендується зменшити дозу колхіцину (див. інструкцію для медичного застосування колхіцину). Кларитроміцин, еритроміцин, телітроміцин: можливе підвищення рівнів верапамілу. Рифампіцин: можливе зниження гіпотензивного ефекту. Зниження AUC верапамілу (~97В %), Сmax (~94В %), біодоступності після перорального застосування (~92В %). Доксорубіцин: при одночасному застосуванні доксорубіцину та верапамілу (перорально) підвищується AUC (~104 %) та Сmax (~61 %) доксорубіцину у плазмі крові у хворих із дрібноклітинним раком легенів. Фенобарбітал підвищує оральний кліренс верапамілу у 5 разів. Буспірон: збільшення AUC та Сmax буспірону у 3,4 раза. Мідазолам: збільшення AUC мідазоламу у 3 рази та Сmax – у 2 рази. Метопролол: збільшення AUC метопрололу (~32,5В %) та Сmax (~41В %) у пацієнтів зі стенокардією (див. розділ «Особливості застосування»). Пропранолол: збільшення AUC пропранололу (~65В %) та Сmax (~94В %) у пацієнтів зі стенокардією (див. розділ «Особливості застосування»). Дигоксин: у здорових добровольців збільшення Сmax дигоксину (~44В %), С12h (~53В %), Css (~44В %), AUC (~50В %). Рекомендовано зменшити дозу дигоксину (див. також розділ «Особливості застосування»). Дигітоксин: зменшення кліренсу дигітоксину (~27В %) та екстраренального кліренсу (~29В %). Циметидин: збільшується AUC R-верапамілу (~25В %) та S-верапамілу (~40В %) з відповідним зниженням кліренсу R- та S-верапамілу. Циклоспорин: збільшення AUC, Сmax, Сss циклоспорину приблизно на 45В %. Еверолімус: збільшення AUC еверолімусу (приблизно у 3,5 раза) та Сmax (приблизно у 2,3 раза). Збільшення Ctrough верапамілу (приблизно у 2,3 раза). Може бути необхідним точне визначення концентрації та дози еверолімусу. Сиролімус: збільшення AUC (приблизно у 2,2 раза) сиролімусу, збільшення AUC (приблизно у 1,5 раза) S-верапамілу. Може бути потрібним визначення концентрацій та корекція дози сиролімусу. Такролімус: можливе збільшення рівня цього препарату у плазмі крові. Ліпідознижувальні засоби (інгібітори ГМГ-КоА-редуктази (статини)): лікування інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази (симвастатин, аторвастатин, ловастатин) для пацієнтів, які приймають верапаміл, слід розпочинати з найнижчих можливих доз та поступово їх збільшувати. Якщо пацієнту, який вже приймає верапаміл, необхідне призначення інгібітору ГМГ-КоА-редуктази, слід врахувати необхідне зниження дози статинів і підібрати дозування відповідно до концентрації холестерину у плазмі крові. Аторвастатин: можливе підвищення рівня аторвастатину. Аторвастатин збільшує AUC верапамілу приблизно на 43 %. Ловастатин: можливе підвищення рівня ловастатину. Збільшення AUC (~63 %) і Сmax (~32 %) верапамілу. Симвастатин: збільшення AUC симвастатину приблизно у 2,6 раза, Сmax симвастатину – у 4,6В раза. Флувастатин, правастатин та розувастатин не метаболізуються цитохромом CYP3A4 та мають меншу імовірність взаємодії з верапамілом. Алмотриптан: збільшення AUC на 20В %, Сmax – на 24 %. Сульфінпіразон: підвищення орального кліренсу верапамілу в 3 рази, зменшення біодоступності – на 60В %. Може спостерігатися зниження гіпотензивного ефекту. Грейпфрутовий сік: збільшується AUC R-верапамілу (~49 %) та S-верапамілу (~37 %), збільшується Сmax R-верапамілу (~75 %) та S-верапамілу (~51 %) без зміни періоду напіввиведення та ниркового кліренсу. Слід уникати вживання грейпфрутового соку з верапамілом. Звіробій продірявлений: зменшується AUC R-верапамілу (~78 %) та S-верапамілу (~80 %) з відповідним зниженням Сmax. Інші взаємодії Противірусні (ВІЛ) засоби: через здатність деяких противірусних засобів, таких як ритонавір, пригнічувати метаболізм плазмові концентрації верапамілу можуть зростати. Призначати з обережністю або може виникнути необхідність у зниженні дози верапамілу. Літій: повідомлялося про підвищену нейротоксичність літію при одночасному застосуванні верапамілу гідрохлориду та літію без або з підвищенням рівнів літію у плазмі крові. Однак у пацієнтів, які постійно отримували однакову дозу літію перорально, додавання верапамілу гідрохлориду призводило до зниження рівнів літію у плазмі крові. Пацієнти, які отримують обидва лікарські засоби, повинні перебувати під ретельним наглядом. Нейром’язові блокатори: клінічні дані та дослідження на тваринах свідчать, що верапамілу гідрохлорид може потенціювати активність нейром’язових блокаторів (курареподібних та деполяризуючих). Може виникнути необхідність у зниженні дози верапамілу гідрохлориду та/або дози нейром’язового блокатора при одночасному їх застосуванні. Ацетилсаліцилова кислота: підвищена можливість кровотечі. Етанол (алкоголь): підвищення рівня етанолу у плазмі крові. Антигіпертензивні засоби, діуретики, вазодилататори: посилення гіпотензивного ефекту. В В

Гіперчутливість до верапамілу або до будь-якого іншого компонента препарату. Кардіогенний шок. Атріовентрикулярна блокада II або III ступеня (крім пацієнтів з функціонуючим штучним водієм ритму). Синдром слабкості синусового вузла (крім пацієнтів з функціонуючим штучним водієм ритму). Серцева недостатність зі зниженням фракції викиду менше 35 % та/або тиском у легеневій артерії вище 20 мм рт. ст. (якщо тільки вторинна надшлуночкова тахікардія не піддається впливу терапії верапамілом). Фібриляція/тріпотіння передсердь при наявності додаткових провідних шляхів (WPW-синдром та LGL-синдром). У таких пацієнтів при застосуванні верапамілу гідрохлориду є ризик розвитку шлуночкової тахіаритмії, включаючи шлуночкову фібриляцію. Під час лікування препаратом не застосовувати одночасно внутрішньовенно ОІ-адреноблокатори (за винятком інтенсивної терапії). В В

Найчастіше спостерігалися такі побічні реакції: головний біль, запаморочення; шлунково-кишкові розлади: нудота, запор та біль у животі; також брадикардія, тахікардія, відчуття серцебиття, зниження артеріального тиску, гіперемія, периферичний набряк та втомлюваність. З боку імунної системи: гіперчутливість. Неврологічні розлади: запаморочення, головний біль, парестезія, тремор, екстрапірамідальні розлади, параліч (тетрапарез)*, епілептичні напади. З боку обміну речовин, метаболізму: невідомо – гіперкаліємія. Психічні порушення: сонливість. З боку органів слуху та вестибулярного апарату: дзвін у вухах, вертиго. З боку серцево-судинної системи: брадикардія, гіперемія, зниження артеріального тиску, відчуття серцебиття, тахікардія, атріовентрикулярна блокада І, II або III ступеня, серцева недостатність, зупинка синусового вузла, синусова брадикардія, асистолія. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: бронхоспазм, невідомо – диспное. Шлунково-кишкові розлади: нудота, запори, біль у животі, блювання, дискомфорт у животі, кишкова непрохідність, гіперплазія ясен (гінгівіт та кровотеча). З боку шкіри і підшкірної клітковини: гіпергідроз, ангіоневротичний набряк, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, макулопапульозний висип, алопеція, кропив’янка, відчуття свербежу, свербіж, пурпура. З боку опорно-рухової системи і сполучної тканини: міалгія, артралгія, м’язова слабкість. З боку нирок та сечовидільної системи: невідомо – ниркова недостатність. З боку репродуктивної системи та молочних залоз: еректильна дисфункція, гінекомастія, галакторея. Загальні розлади: периферичний набряк, втомлюваність. Лабораторні показники: підвищення рівнів печінкових ферментів та рівня пролактину в сироватці крові. * У ході постмаркетингових спостережень один раз повідомлялося про параліч (тетрапарез), асоційований з комбінованим застосуванням верапамілу та колхіцину. Це може бути зумовлено проникненням колхіцину через гематоенцефалічний бар’єр внаслідок пригнічення верапамілом CYP3A4 та P-gp, див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій». В В Термін придатності. 5 років. В В

Через антигіпертензивний ефект верапамілу гідрохлориду, залежно від індивідуальної реакції, здатність керувати транспортними засобами, працювати з механізмами або працювати в небезпечних умовах може бути порушена. Особливо це стосується початкової фази лікування, при підвищенні дози, при зміні гіпотензивного препарату, а також при одночасному прийомі препарату з алкоголем. Верапаміл може підвищувати рівень алкоголю в плазмі крові та уповільнювати його виведення, тому дія алкоголю може підсилюватися. В В

Україна, 61057, Харківська обл., місто Харків, вулиця Воробйова, будинок 8. (Товариство з обмеженою відповідальністю «Дослідний завод «ГНЦЛС») Україна, 61013, Харківська обл., місто Харків, вулиця Шевченка, будинок 22. (Товариство з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична компанія «Здоров’я») Україна, 08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Шевченка, буд. 100. (Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАРМЕКС ГРУП»)

Фармакодинаміка. Верапаміл блокує трансмембранний потік іонів кальцію у кардіоміоцити та клітини гладких м’язів судин. Він безпосередньо зменшує потребу міокарда у кисні за рахунок впливу на енергетично затратні процеси метаболізму у клітинах міокарда та непрямим чином впливає на зменшення постнавантаження. Завдяки блокуванню кальцієвих каналів клітин гладкої мускулатури коронарних артерій приплив крові до міокарда посилюється, навіть у постстенотичних ділянках, та усувається спазм коронарних артерій. Антигіпертензивна ефективність верапамілу зумовлена зменшенням опору периферичних судин без збільшення частоти серцевих скорочень як рефлекторної відповіді. Небажаних змін фізіологічних величин тиску крові не спостерігається. Верапаміл чинить виражену антиаритмічну дію, особливо при надшлуночковій аритмії. Він затримує проведення імпульсу в атріовентрикулярному вузлі, внаслідок чого, залежно від типу аритмії, відновлюється синусовий ритм та/або частота скорочень шлуночків нормалізується. Нормальний рівень частоти серцевих скорочень не змінюється або незначною мірою знижується. Фармакокінетика. Верапамілу гідрохлорид являє собою рацемічну суміш, що складається з рівних частин R-енантіомеру та S-енантіомеру. Верапаміл активно метаболізується. Норверапаміл є одним із 12 метаболітів, що визначаються у сечі, має 10-20 % фармакологічної активності верапамілу та становить 6 % виведеного препарату. Рівноважні концентрації норверапамілу та верапамілу у плазмі крові є однаковими. Рівноважна концентрація досягається через 3-4 дні після багаторазового прийому препарату 1 раз на добу. Абсорбція Більше 90 % верапамілу після перорального прийому швидко та майже повністю всмоктується у тонкій кишці. Середня біодоступність у здорових добровольців після одноразового прийому препарату становить 22 %, що пояснюється екстенсивним печінковим метаболізмом першого проходження. Біодоступність збільшується у 2 рази після багаторазового прийому. Максимальна концентрація верапамілу у плазмі крові досягається через 1-2 години після прийому таблеток з негайним вивільненням, норверапамілу – через 1 годину. Прийом їжі не впливає на біодоступність верапамілу. В Розподіл Верапаміл широко розподіляється у тканинах організму, у здорових добровольців об’єм розподілу становить від 1,8 до 6,8 л/кг. Зв’язування верапамілу з білками плазми становить приблизно 90В %. Метаболізм Верапаміл активно метаболізується. У ході досліджень метаболізму in vitro встановлено, що верапаміл метаболізується за допомогою цитохрому P450 CYP3A4, CYP1A2, CYP2C8, CYP2C9 і CYP2C18. Встановлено, що після перорального прийому препарату здоровими добровольцями чоловічої статі верапамілу гідрохлорид піддається інтенсивному метаболізму у печінці з утворенням 12 метаболітів, більшість з яких визначалася в слідових кількостях. Основні метаболіти були визначені як різні N- і O-деалкіловані продукти верапамілу. Серед цих метаболітів тільки норверапаміл чинить фармакологічну дію (приблизно 20 % початкової сполуки), що було встановлено у ході досліджень на собаках. Виведення Період напіввиведення становить 3-7 годин при пероральному застосуванні. Близько 50 % введеної дози виводиться нирками протягом 24 годин, 70 % – протягом 5 днів. До 16 % дози виводиться з фекаліями. Близько 3-4 % препарату, що виводиться нирками, виводиться у незміненому стані. Загальний кліренс верапамілу майже такий самий високий, як і печінковий кровотік, і становить приблизно 1 л/год/кг (діапазон: 0,7-1,3 л/год/кг). Особливі групи пацієнтів