Виробник ТОВ «АСТРАФАРМ».

Умови відпуску За рецептом.

Лікарська форма Таблетки. Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого кольору плоскоциліндричної форми зі скошеними краями і рискою.

Упаковка По 10 таблеток у блістері; по 1, 2, 3, 6, 9 або по 10 блістерів у коробці. По 10 таблеток в блистере; по 1, 2, 3, 6, 9 или по 10 блистеров в коробке. Категория отпуска. По рецепту. Производитель. ООО «АСТРАФАРМ». Местонахождение. Украина, 08132, Киевская обл., Киево-Святошинский р-н, г. Вишневое, ул. Киевская, 6.

Фармацевтична група Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ). Код АТХ С09А А03.

Код АТХ - НЕМАЄ

Таблетки приймають внутрішньо 1 раз на добу, бажано в один і той же самий час, незалежно від прийому їжі. Добову дозу підбирають індивідуально залежно від реакції пацієнта та показників артеріального тиску. Артеріальна гіпертензія. Препарат застосовують як монотерапію або у комбінації з іншими класами антигіпертензивних засобів. Початкова доза. При артеріальній гіпертензії рекомендована початкова доза становить 10 мг на добу. У пацієнтів з підвищеною активністю ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (зокрема при реноваскулярнiй гіпертензії, надмірному виведенні натрію хлориду з організму та/або дегідратації, серцевої декомпенсації, або сильно вираженої артеріальної гіпертензії), може статися надмірне зниження артеріального тиску після початкової дози. У цих пацієнтів рекомендована початкова доза становить 2,5-5 мг і початок лікування має відбуватися під наглядом лікаря. Для отримання дози 2,5 мг застосувати препарат з відповідним вмістом діючої речовини. Для пацієнтів з нирковою недостатністю дозу необхідно зменшити (див. таблицю 1). Підтримуюча доза. Звичайна ефективна підтримуюча доза становить 20 мг 1 раз на добу. Якщо препарат у вказаній дозі не забезпечує належного терапевтичного ефекту протягом 2-4 тижнів, дозу можна і надалі збільшити. Максимальна добова доза становить 80 мг на добу. Пацієнти, які приймають діуретики. У пацієнтів, які заздалегідь одержують діуретичну терапію, після прийому першої дози лізиноприлу можливе виникнення симптоматичної артеріальної гіпотензії. Лікування діуретиками слід припинити за 2-3 дні до початку лікування препаратом. Якщо неможливо припинити лікування діуретиками, лізиноприл слід призначати у початковій дозі 5 мг на добу. Слід контролювати функцію нирок і рівень калію у сироватці крові. Подальшу дозу необхідно підбирати залежно від артеріального тиску. У разі необхідності, лікування діуретиками можна відновити. Пацієнти з нирковою недостатністю. Для пацієнтів з нирковою недостатністю дози визначають залежно від значення кліренсу креатиніну, як це показано у таблиці 1. Таблиця 1 Кліренс креатиніну (мг/хв) Початкова доза (мг/добу) < 10 (включаючи хворих, які перебувають на гемодіалізі) 2,5* 10-30 2,5-5 31-80 5-10 * Дозу та/або режим дозування встановлюють залежно від значень артеріального тиску. Дозу можна підвищувати не більше ніж до 40 мг на добу з контролем артеріального тиску. Підтримуюча доза залежить від клінічної реакції і підбирається при регулярному контролі показників функції нирок, концентрації калію і натрію в крові. Хронічна серцева недостатність. Пацієнтам із симптоматичною серцевою недостатністю лізиноприл можна застосовувати як доповнення до терапії діуретиками, препаратами наперстянки або ?-блокаторами. Лізиноприл призначають у початковій дозі 2,5 мг на добу під наглядом лікаря, з метою визначення первинного впливу на артеріальний тиск. Дозу препарату слід підвищувати не більше ніж на 10 мг, з тимчасовим інтервалом не менше 2 тижнів і до максимальної дози 35 мг на добу. Визначення дози має бути засноване на клінічному нагляді за кожним пацієнтом. У пацієнтів з високим ризиком розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії (при надмірному виведенні натрію хлориду з організму) з гіпонатріємією або без неї, при гіповолемії, а також у пацієнтів, які отримували високі дози діуретиків, вищеназвані стани перед початком лікування необхідно компенсувати. Гострий інфаркт міокарда. Пацієнтам одночасно слід приймати звичайну стандартну терапію з тромболітичними лікарськими засобами, ацетилсаліциловою кислотою і ?-блокаторами. Лізиноприл сумісний з нітрогліцерином, введеним внутрішньовенно або трансдермально. Початкова доза (у перші 3 дні після перенесеного інфаркту міокарда). Терапію лізиноприлом слід розпочинати у перші 24 години з моменту появи симптомів захворювання. Терапію не слід розпочинати, якщо систолічний артеріальний тиск нижче 100 мм рт. ст. Перша доза лізиноприлу становить 5 мг, через 24 години знову призначають дозу 5 мг, потім призначають дозу 10 мг 1 раз на добу, і далі підтримуюча доза становить 10 мг 1 раз на добу. Пацієнтам із систолічним артеріальним тиском (120 мм рт. ст. або нижче) у перші 3 дні після інфаркту міокарда призначають понижену дозу лізиноприлу – 2,5 мг. При нирковій недостатності (кліренс креатиніну < 80 мл/хв), початкова доза лізиноприлу має бути відкоригована залежно від кліренсу креатиніну пацієнта (див. таблицю 1). Підтримуюча доза. Підтримуюча доза становить 10 мг 1 раз на добу. При виникненні артеріальної гіпотензії (систолічний артеріальний тиск нижче або становить 100 мм рт. ст.) підтримуючу дозу 5 мг тимчасово знижують до 2,5 мг. При виникненні пролонгованої артеріальної гіпотензії (систолічний артеріальний тиск нижче 90 мм рт. ст. більше 1 години) лікування потрібно припинити. Лікування має тривати впродовж 6 тижнів, потім необхідно повторно оцінити стан пацієнта. У пацієнтів, у яких виникають симптоми серцевої недостатності, слід продовжувати лікування лізиноприлом. Діабетична нефропатія. При лікуванні артеріальної гіпертензії у хворих на цукровий діабет типу II і початковою нефропатією доза лізиноприлу становить 10 мг 1 раз на добу. У разі необхідності дозу можна збільшити до 20 мг на добу з метою досягнення значень діастолічного артеріального тиску нижче 90 мм рт. ст. у положенні сидячи. При нирковій недостатності (кліренс креатиніну < 80 мл/хв), початкову дозу препарату необхідно відкоригувати залежно від кліренсу креатиніну пацієнта (див. таблицю 1). Пацієнти літнього віку. У клінічних дослідженнях не були виявлені відмінності ефективності або безпеки препарату у зв’язку з віком. Початкова доза лізиноприлу, що призначається особам літнього віку зі зниженням функції нирок, має бути вiдкоригована згідно з таблицею 1. Згодом дозування визначається залежно від реакції та артеріального тиску. Пацієнти з трансплантацією нирок. Немає досвіду щодо застосування препарату пацієнтам із нещодавньою трансплантацією нирок, тому не рекомендується лікування лізиноприлом таким пацієнтам.

Артеріальна гіпертензія. Хронічна серцева недостатність. Гострий інфаркт міокарда у пацієнтів зі стабільними показниками гемодинаміки (систолічний артеріальний тиск > 100 мм рт. ст.). Діабетична нефропатія при цукровому діабеті (у хворих на інсулінозалежний цукровий діабет ІІ типу).

Симптоми: артеріальна гіпотензія, циркуляторний шок, електролітні порушення, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, відчуття серцебиття, брадикардія, запаморочення, занепокоєння і кашель. Лікування: внутрішньовенне введення сольових розчинів. При артеріальній гіпотензії слід покласти пацієнта на спину з ледь піднятими догори ногами. Якщо можливо, призначають інфузію ангіотензину II і/або внутрішньовенно вводять катехоламіни. Якщо препарат прийнятий нещодавно, показано промивання шлунка, застосування абсорбентів і натрію сульфату. Для лікування стійкої брадикардії показано застосування кардіостимулятора. Рекомендується постійний контроль лабораторних показників (визначення рівня електролітів і креатиніну в сироватці крові) та життєвих функцій. Лізиноприл може бути видалений з організму за допомогою гемодіалізу, при цьому слід уникати використання поліакрилонітрильних металосульфонатних високоплинних мембран (наприклад AN69). У випадку ангіоневротичного набряку призначають антигістамінні препарати. Якщо клінічна ситуація супроводжується набряком язика, голосової щілини, гортані, необхідно в ургентному порядку розпочати лікування шляхом трансдермального введення 0,3-0,5 мл розчину адреналіну (1:1000), для забезпечення прохідності дихальних шляхів показані інтубація або ларинготомія.

Препарат протипоказаний у період вагітності або годування груддю. Препарат не слід застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим препаратом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і, якщо необхідно, – замінити лікарським засобом, дозволеним для застосування вагітним.

Безпека та ефективність застосування лізиноприлу дітям не встановлені, тому не слід призначати препарат цій віковій категорії пацієнтів. Безопасность и эффективность применения лизиноприла детям не установлены, поэтому не следует назначать препарат Лизиноприл-Астрафарм этой возрастной категории пациентов. Передозировка. Симптомы: артериальная гипотензия, циркуляторный шок, электролитные нарушения, почечная недостаточность, гипервентиляция, тахикардия, ощущение сердцебиения, брадикардия, головокружение, беспокойство и кашель. Лечение: внутривенное введение солевых растворов. При артериальной гипотензии следует положить пациента на спину с приподнятыми вверх ногами. Если возможно, назначают инфузию ангиотензина II и/или внутривенно вводят катехоламины. Если препарат принят недавно, показано промывание желудку, применение абсорбентов и натрия сульфата. Для лечения устойчивой брадикардии показано применение кардиостимулятора. Рекомендуется постоянный контроль лабораторных показателей (определение уровня электролитов и креатинина в сыворотке крови) и жизненных функций. Лизиноприл может быть удален из организма при помощи гемодиализа, при этом следует избегать использования полиакрилонитрильных металлосульфонатных высокопроточных мембран (например AN69). В случае ангионевротического отека назначают антигистаминные препараты. Если клиническая ситуация сопровождается отеком языка, голосовой щели, гортани, необходимо в ургентном порядке начать лечение путем трансдермального введения 0,3-0,5 мл раствора адреналина (1:1000), для обеспечения проходимости дыхательных путей показаны интубация или ларинготомия. Побочные реакции. Со стороны системы крови: снижение уровня гемоглобина и гематокрита, угнетение деятельности костного мозга, анемия, тромбоцитопения, лейкопения, нейтропения, агранулоцитоз, гемолитическая анемия, лимфаденопатия, аутоиммунное заболевание. Со стороны обмена веществ: гипогликемия. Со стороны центральной нервной системы: головокружение, головная боль, изменение настроения, парестезии, нарушение вкусовых ощущений, нарушение сна, нарушение равновесия, дезориентация, спутанность сознания, нарушение нюха, симптомы депрессии, обморок. Со стороны сердечно-сосудистой системы: ортостатический эффект (включая артериальную гипотензию), инфаркт миокарда или цереброваскулярный инсульт, возможно, вторичный из-за чрезмерной артериальной гипотензии у пациентов группы высокого риска, пальпитации, тахикардия, феномен Рейно. Со стороны костно-мышечной системы: были зарегистрированы мышечные спазмы. Со стороны дыхательной системы: кашель, бронхит, ринит, одышка, диспноэ, ангионевротический отек, бронхоспазм, глоссит, синусит, аллергический альвеолит/эозинофильная пневмония. Были зарегистрированы инфекции верхних дыхательных путей. Со стороны пищеварительного тракта: диарея, рвота, тошнота, боль в животе, диспепсия, сухость во рту, уменьшение аппетита, изменение вкуса, панкреатит, интестинальный ангионевротический отек, запор, гепатит (гепатоцеллюлярный или холестатический), желтуха и печеночная недостаточность. Со стороны кожи: сыпь, свербеж, гиперчувствительность/ангионевротический отек лица, конечностей, губ, языка, голосовой щели и/или глотки, ощущение жара, гиперемия кожи, крапивница, алопеция, псориаз, повышенное потовыделение, пемфигус, токсический эпидермальный некролиз, синдром Стивенса-Джонсона, полиморфная эритема, лимфоцитома кожи. Сообщалось о синдроме, включающего один или несколько симптомов: лихорадка, васкулит, миалгия, артралгия/артрит, появление положительных антинуклеарных антител, ускорение скорости оседания эритроцитов, эозинофилия и лейкоцитоз, высыпания, фотосенсибилизация или другие кожные проявления. Со стороны мочевыделительной системы: почечная дисфункция, уремия, острая почечная недостаточность, олигурия/анурия. Со стороны эндокринной системы: неадекватная секреция антидиуретического гормона. Со стороны репродуктивной системы: импотенция, гинекомастия. Общие нарушения: повышенная утомляемость, слабость. Лабораторные показатели: повышение уровня мочевины в крови, креатинина в сыворотке крови, печеночных ферментов, гиперкалиемия, повышение уровня билирубина в сыворотке крови, гипонатриемия, протеинурия. Срок годности. 3 года. Условия хранения. Хранить в оригинальной упаковке при температуре не выше 25 °С. Хранить в недоступном для детей месте.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Симптоматична артеріальна гіпотензія. Спостерігається рідко у пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією. У гіпертензивних пацієнтів, які приймають лізиноприл, вірогідність розвитку артеріальної гіпотензії зростає при зменшенні об’єму циркулюючої крові (наприклад, у результаті лікування діуретиками, обмеження споживання солі з їжею, проведення діалізу, при діареї або блюванні), а також при тяжких формах ренінзалежної артеріальної гіпертензії. Симптоматична артеріальна гіпотензія спостерігалася у пацієнтів із серцевою недостатністю, незалежно від того, чи поєднується вона з нирковою недостатністю. Це найчастіше спостерігається у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю, які змушені приймати великі дози петльових діуретиків, і в яких спостерігається гіпонатріємія або функціональна ниркова недостатність. Пацієнти з підвищеним ризиком артеріальної гіпотензії потребують ретельного спостереження у початковий період лікування і при підборі дози. Це також стосується пацієнтів з ішемічною хворобою серця або захворюванням судин мозку, у яких значне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або порушення мозкового кровообігу. У разі розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта необхідно покласти на спину і за необхідності зробити внутрішньовенне введення розчину натрію хлориду. Скороминуща гіпотензивна реакція не є протипоказанням для наступного прийому препарату. Після відновлення ефективного об’єму крові та зникнення скороминущої гіпотензивної реакції можна продовжити лікування лізиноприлом. У деяких пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю, які мають нормальний або низький артеріальний тиск, може статися додаткове зниження системного артеріального тиску при призначенні лізиноприлу. Цей ефект очікуваний і зазвичай не є причиною для припинення терапії. При виникненні симптоматичної артеріальної гіпотензії може виникнути необхідність зниження дози або припинення прийому лізиноприлу. Артеріальна гіпотензія з гострим інфарктом міокарда. При гострому інфаркті міокарда не можна розпочинати терапію лізиноприлом, якщо через попереднє лікування судинорозширювальними препаратами існує ризик подальшого серйозного погіршення гемодинамічних показників. Це стосується пацієнтів із систолічним артеріальним тиском ? 100 мм рт. ст. або з кардіогенним шоком. У перші 3 дні після інфаркту міокарда слід зменшити дозу препарату, якщо систолічний артеріальний тиск ? 120 мм рт. ст. При систолічному артеріальному тиску ? 100 мм рт. ст. підтримувальну дозу слід зменшити до 5 мг або тимчасовий до 2,5 мг. При стійкій гіпотензії (систолічний артеріальний тиск ? 90 мм рт. ст. упродовж більше 1 години) терапію лізиноприлом слід припинити. Аортальний і мітральний стенози/гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і інші інгібітори АПФ, лізиноприл слід призначати з обережністю пацієнтам з мітральним стенозом або утрудненням викиду з лівого шлуночка (наприклад, при аортальному стенозі або гіпертрофічній кардіоміопатії). Порушення функції нирок. При нирковій недостатності (кліренс креатиніну < 80 мл/хв), початкова доза лізиноприлу має бути визначена залежно від кліренсу креатиніну пацієнта (див. таблицю 1), а потім – залежно від реакції пацієнта на лікування. Рутинний контроль калію і креатиніну є частиною нормальної медичної практики у цих пацієнтів. У пацієнтів із серцевою недостатністю на початку лікування інгібіторами АПФ може спостерігатися погіршення функції нирок. У таких ситуаціях описані випадки гострої ниркової недостатності, зазвичай оборотної. У деяких пацієнтів зі звуженням обох ниркових артерій або зі стенозом артерії єдиної нирки інгібітори АПФ підвищують рівень сечовини в крові і креатиніну в сироватці крові; зазвичай ці зміни проходять після припинення прийому препаратів. Вірогідність цього особливо висока при нирковій недостатності. При наявності реноваскулярної гіпертензії високий ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії і ниркової недостатності. У таких пацієнтів лікування слід розпочинати під ретельним медичним спостереженням з малих доз, які мають бути точно підібрані. Оскільки діуретики можуть внести вклад в описану вище клінічну динаміку, впродовж перших тижнів лікування лізиноприлом їх прийом має бути припинений, а функція нирок потребує ретельного спостереження. У деяких хворих на артеріальну гіпертензію без явного захворювання судин нирок прийом лізиноприлу, особливо на тлі діуретиків, зумовлює підвищення рівня сечовини в крові і креатиніну в сироватці крові; ці зміни, як правило, бувають незначними і скороминущими. Вірогідність їх виникнення вища у хворих з порушенням функції нирок. У таких випадках може виникнути необхідність у зниженні дози і припиненні прийому діуретика і лізиноприлу. Лікування гострого інфаркту міокарда лізиноприлом не показане пацієнтам з ознаками дисфункції нирок, при якій відзначається підвищений рівень креатиніну у сироватці крові 177 мкмоль/л та/або протеїнурія 500 мг/добу. При розвитку дисфункції нирок упродовж терапії лізиноприлом (концентрація креатиніну сироватки перевищує 265 мкмоль/л або удвічі підвищений рівень креатиніну у сироватці крові порівняно з його рівнем, визначеним до початку лікування) прийом препарату слід припинити. Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк. Ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосових зв’язок та гортані рідко розвивається у пацієнтів, які одержують інгібітори АПФ, у т.ч. лізиноприл. У період лікування ангіоневротичний набряк може розвинутися в будь-який час. У цьому випадку прийом лізиноприлу слід негайно припинити, провести відповідне лікування і встановити спостереження за пацієнтом; перш ніж відпустити пацієнта, слід переконатися в тому, що усі симптоми набряку ліквідовані. Навіть у випадках, коли набряк обмежується тільки язиком і ознаки порушення дихання відсутні, пацієнти можуть потребувати тривалого спостереження, оскільки лікування антигістамінними засобами та глюкокортикостероїдами (ГКС) може виявитися недостатнім. В окремих випадках зареєстрований летальний кінець пацієнтів унаслідок ангіоневротичного набряку гортані або язика. Якщо набряк поширюється на язик, голосові зв’язки або гортань, вірогідне перекриття дихальних шляхів, особливо у пацієнтів, які раніше перенесли хірургічне втручання на органах дихання. У таких випадках необхідно вжити заходи невідкладної терапії (введення адреналіну та/або підтримка прохідності дихальних шляхів). Пацієнт має знаходитися під ретельним медичним наглядом до повного і стійкого зникнення симптоматики. У пацієнтів, які мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, не пов’язаний із прийомом інгібітору АПФ, може бути підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку у відповідь на прийом інгібітору АПФ. Гемодіаліз. При призначенні препарату в умовах діалізу з поліакрилвініловою мембраною можливий розвиток анафілактичних реакцій. Рекомендується використання мембран іншого типу для проведення діалізу або застосування лікарських засобів інших груп для лікування пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Анафілактоїдні реакції при ЛПНП-аферезі. Оскільки при аферезі ЛПНП з сульфатом декстрану застосування інгібіторів АПФ може призвести до розвитку анафілактичних реакцій, які можуть представляти загрозу для життя, слід тимчасово відмінити інгібітори АПФ перед кожним аферезом. Десенсибілізація. У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, на тлі десенсибілізуючої терапії (наприклад, проти отрути перетинчастокрилих), розвиваються тривалі анафілактоїдні реакції. Якщо такі пацієнти утримувалися від прийому інгібіторів АПФ на час десенсибілізації, реакцій не спостерігалося, проте випадкове введення АПФ провокувало анафілактоїдну реакцію. Печінкова недостатність. З прийомом інгібіторів АПФ пов’язують розвиток рідкісного синдрому, який починається з холестатичної жовтяниці або гепатиту і переходить у блискавичний некроз печінки, іноді з летальним наслідком. Механізм розвитку цього синдрому незрозумілий. Якщо у пацієнтів, які приймають лізиноприл, розвивається жовтяниця або значно підвищується активність печінкових ферментів, препарат необхідно відмінити, залишаючи пацієнта під спостереженням лікаря до зникнення симптомів. Гіперкаліємія. У деяких пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, у т.ч. лізиноприл, спостерігається підвищення рівня калію в сироватці крові. До групи ризику розвитку гіперкаліємії відносяться пацієнти з нирковою недостатністю або цукровим діабетом, які приймають калійзберігаючі діуретики, або калійвмісні замінники солі, а також ті пацієнти, які приймають інші лікарські засоби, що підвищують рівень калію в сироватці крові (наприклад, гепарин). Якщо прийом зазначених вище препаратів на тлі лікування інгібітором АПФ визнається необхідним, рекомендується регулярний контроль рівня калію в сироватці крові. Пацієнти, хворі на цукровий діабет. Пацієнтам, хворим на цукровий діабет, які приймають гіпоглікемічні засоби або інсулін, необхідно ретельно контролювати рівень глюкози в крові упродовж першого місяця лікування інгібітором АПФ. Літій. Зазвичай не рекомендується поєднувати прийом літію і лізиноприлу. Нейтропенія/агранулоцитоз. У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, можуть розвиватися нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія і анемія. При нормальній функції нирок і при відсутністі ускладнень нейтропенія розвивається рідко. Нейтропенія і агранулоцитоз зворотні та проходять після припинення прийому інгібітору АПФ. Слід проявляти крайню обережність при призначенні лізиноприлу пацієнтам із захворюваннями сполучної тканини з судинними проявами, які проходять курс лікування антидепресантами, приймають алопуринол або прокаїнамід, а також при поєднанні цих чинників, особливо на тлі порушення функції нирок. У деяких таких пацієнтів розвиваються тяжкі інфекції, які не завжди піддаються інтенсивній терапії антибіотиками. Якщо в лікуванні таких пацієнтів застосовують лізиноприл, рекомендується періодично перевіряти кількість лейкоцитів, причому пацієнтів слід попередити про необхідність повідомляти про будь-які ознаки інфекції. Расова приналежність. Інгібітори АПФ частіше спричиняють розвиток ангіоневротичного набряку у пацієнтів негроїдної раси порівняно з пацієнтами іншої расової приналежності. Як і інші інгібітори АПФ, лізиноприл може бути менш ефективним у зниженні артеріального тиску у чорношкірих пацієнтів порівняно з особами інших рас, можливо, внаслідок вищої частоти осіб з низьким рівнем реніну в популяції чорношкірих пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Кашель. При застосуванні інгібіторів АПФ може з’явитися непродуктивний тривалий кашель, який зникає після припинення лікування. Такий кашель, спричинений застосуванням інгібіторів АПФ, слід враховувати при диференціальному діагнозі кашлю. Оперативні втручання/анестезія. У пацієнтів, які піддаються хірургічному втручанню або загальній анестезії препаратами, що знижують артеріальний тиск, лізиноприл може блокувати підвищення утворення ангіотензину II під впливом компенсаторного викиду реніну. Якщо передбачається, що артеріальна гіпотензія розвивається за цим механізмом, вона може бути відкоригована збільшенням ОЦК. Первинний гіперальдостеронізм. У пацієнтів, які страждають на первинний альдостеронізм, інгібітори АПФ неефективні, тому застосування лізиноприлу не рекомендується. Подвійна блокада РААС. Повідомлялося, що супутнє застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ чи аліскірену підвищує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії, порушення функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності). Таким чином подвійна блокада РААС шляхом супутнього застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ чи аліскірену не рекомендована. У разі особливої необхідності у застосуванні терапії подвійної блокади її слід здійснювати під наглядом фахівця та регулярно перевіряти функцію нирок, рівні електролітів та артеріального тиску. Пацієнтам з діабетичною нефропатією не рекомендується одночасно застосовувати інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ.

діюча речовина: lisinopril; 1 таблетка містить лізиноприлу 5 мг або 10 мг, або 20 мг; допоміжні речовини: кальцію гідрофосфат, маніт (Е 421), крохмаль кукурудзяний, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний.

Діуретики. При одночасному застосуванні з діуретиками відзначається сумація антигіпертензивного ефекту. У пацієнтів, які вже приймають діуретики, особливо ті, кому діуретики призначені нещодавно, додавання лізиноприлу іноді може спричинити надмірне зниження артеріального тиску. Вірогідність симптомів артеріальної гіпотензії під впливом лізиноприлу знижується, якщо припинити приймати діуретик перед початком лікування лізиноприлом. Калійзберігаючі діуретики, калійвмісні харчові добавки або солезамінники. Хоча рівень калію в сироватці крові при клінічних дослідженнях інгібіторів АПФ зазвичай залишався у межах норми, у деяких пацієнтів все ж таки розвивалася гіперкаліємія. Ризик гіперкаліємії пов’язують з чинниками, до яких належать ниркова недостатність, цукровий діабет і одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спиронолактон, триамтерен або амiлорид), а також калійвмісних харчових добавок або солезамінників. Застосування калійвмісних харчових добавок, калійзберігаючих діуретиків або калійвмісних солезамінників може призводити до значного підвищення рівня калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок. Під час прийому лізиноприлу на тлі калійвивідних діуретиків гіпокаліємія, спричинена їх прийомом, може бути послаблена. Літій. При одночасному прийомі літію і інгібіторів АПФ оборотно підвищується рівень літію в сироватці крові і розвиваються токсичні ефекти. Застосування тіазидних діуретиків може підвищувати ризик літієвої інтоксикації і посилювати її, якщо вона вже спричинена одночасним прийомом інгібіторів АПФ. Застосовувати лізиноприл одночасно з літієм не рекомендується, але в тих випадках, коли таке поєднання потрібне, слід здійснювати ретельний контроль рівня літію у сироватці крові. Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), включаючи і ацетилсаліцилову кислоту в дозі ? 3 г на добу. Тривалий прийом НПЗЗ може послабити гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ. Ефекти НПЗЗ і інгібіторів АПФ на підвищення рівня калію в сироватці крові підсумовуються, що може призвести до порушення функції нирок. Ці ефекти зазвичай оборотні. В окремих випадках може спостерігатися гостра ниркова недостатність, особливо при порушенні функції нирок, наприклад, в осіб літнього віку або у пацієнтів зi зневодненням організму. Золото. Нітритоїдні реакції (симптоми вазодилатації, включаючи припливи, нудоту, запаморочення, артеріальну гіпотензію, яка може бути дуже тяжкою) після ін’єкції золота (наприклад, натрію ауротиомалату) відзначалися частіше у пацієнтів, які отримували лікування інгібітором АПФ. Інші антигіпертензивні засоби. При одночасному застосуванні лізиноприлу з іншими антигіпертензивними засобами спостерігається посилення гіпотензивного ефекту. Одночасний прийом нітрогліцерину та інших органічних нітратів або вазодилататорів може посилювати гіпотензивний ефект лізиноприлу. Трициклічні антидепресанти, анестетики і антипсихотики. Прийом деяких анестетиків, трициклічних антидепресантів і антипсихотичних засобів на тлі інгібіторів АПФ може посилити артеріальну гіпотензію. Симпатоміметики. Можуть послабляти гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ. Гіпоглікемічні засоби. Епідеміологічні дослідження показали, що одночасний прийом інгібіторів АПФ і гіпоглікемічних засобів (інсулінів та гіпоглікемічних засобів для застосування внутрішньо) може посилювати дію останніх, аж до розвитку гіпоглікемії. Вірогідність таких явищ особливо висока впродовж перших тижнів одночасного лікування пацієнтів, а також при порушенні функції нирок. Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики, ?-адреноблокатори та нітрати. Лізиноприл можна призначати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (у дозах, що застосовуються в кардіології), тромболітичними засобами, ?-адреноблокаторами та нітратами. Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Продемонстровано, що подвійна блокада РААС при супутньому застосуванні інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену характеризується більшою частотою розвитку таких побічних реакцій як артеріальна гіпотензія, гіперглікемія, порушення функції нирок (у тому числі гостра ниркова недостатність) порівняно із застосуванням монотерапії. Алопуринол, цитостатики, імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід. При одночасному застосуванні з лізиноприлом можуть спричинити лейкопенію. Лікарські засоби, що пригнічують функцію кісткового мозку. При одночасному застосуванні з лізиноприлом підвищують ризик виникнення нейтропенії та/або агранулоцитозу. Естрогени. При одночасному застосуванні естрогенів з лізиноприлом можливе зменшення гіпотензивного ефекту лізиноприлу за рахунок затримки рідини в організмі.

Підвищена чутливість до лізиноприлу, до інших компонентів препарату або до інших інгібіторів АПФ. Ангіоневротичний набряк в анамнезі (у тому числі після застосування інгібіторів АПФ, ідіопатичний і спадковий набряк). Аортальний або мітральний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія з вираженими гемодинамічними порушеннями. Білатеральний стеноз ниркової артерії або стеноз артерії єдиної нирки; гострий інфаркт міокарда з нестабільною гемодинамікою; кардіогенний шок; одночасне застосування препарату і високопропускних мембран з поліакрилнітрилнатрію-2-метилалілсульфонату (наприклад, AN 96) при терміновому діалізі; пацієнти з рівнем креатиніну в сироватці крові ? 220 мкмоль/л. Одночасне застосування аліскіренвмісних препаратів пацієнтам з цукровим діабетом або порушеннями функцій нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м2). Первинний гіперальдостеронізм.

З боку системи крові: зниження рівня гемоглобіну і гематокриту, пригнічення діяльності кісткового мозку, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, лімфаденопатія, аутоімунне захворювання. З боку обміну речовин: гіпоглікемія. З боку центральної нервової системи: запаморочення, головний біль, зміна настрою, парестезії, порушення смакових відчуттів, порушення сну, порушення рівноваги, дезорієнтація, сплутаність свідомості, порушення нюху, симптоми депресії, непритомність. З боку серцево-судинної системи: ортостатичний ефект (включаючи артеріальну гіпотензію), інфаркт міокарда або цереброваскулярний інсульт, можливо, вторинний через надмірну артеріальну гіпотензію у пацієнтів групи високого ризику, пальпітації, тахікардія, феномен Рейно. З боку кістково-м’язової системи: були зареєстровані м’язові спазми. З боку дихальної системи: кашель, бронхіт, риніт, задишка, диспное, ангіоневротичний набряк, бронхоспазм, глосит, синусит, алергічний альвеолит/еозинофільна пневмонія. Були зареєстровані інфекції верхніх дихальних шляхів. З боку травного тракту: діарея, блювання, нудота, біль у животі, диспепсія, сухість у роті, зменшення апетиту, зміна смаку, панкреатит, інтестинальний ангіоневротичний набряк, запор, гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), жовтяниця і печінкова недостатність. З боку шкіри: висипи, свербіж, гіперчутливість/ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або глотки, відчуття жару, гіперемія шкіри, кропив’янка, алопеція, псоріаз, підвищене потовиділення, пемфігус, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, поліморфна еритема, лімфоцитома шкіри. Повідомлялося про синдром, що включає один або кілька симптомів: гарячка, васкуліт, міалгія, артралгія/артрит, поява позитивних антинуклеарних антитіл, прискорення швидкості осідання еритроцитів, еозинофілія і лейкоцитоз, висипання, фотосенсибілізація або інші шкірні прояви. З боку сечовидільної системи: ниркова дисфункція, уремія, гостра ниркова недостатність, олігурія/анурія. З боку ендокринної системи: неадекватна секреція антидіуретичного гормону. З боку репродуктивної системи: імпотенція, гінекомастія. Загальні порушення: підвищена втомлюваність, слабкість. Лабораторні показники: підвищення рівня сечовини у крові, креатиніну у сироватці крові, печінкових ферментів, гіперкаліємія, підвищення рівня білірубіну у сироватці крові, гіпонатріємія, протеїнурія. Термін придатності. 3 роки.

Слід брати до уваги можливість виникнення запаморочення і підвищеної втомлюваності, що може впливати на здатність керувати автотранспортом або іншими механізмами.

Україна, 08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Київська, 6. ИНСТРУКЦИЯ по медицинскому применению лекарственного средства ЛИЗИНОПРИЛ-АСТРАФАРМ LISINOPRIL-ASTRAPHARM Состав: действующее вещество: lisinopril; 1 таблетка содержит лизиноприла 5 мг или 10 мг, или 20 мг; вспомогательные вещества: кальция гидрофосфат, манит (Е 421), крахмал кукурузный, магния стеарат, кремния диоксид коллоидный безводный. Лекарственная форма. Таблетки. Основные физико-химические свойства: таблетки белого цвета плоскоцилиндрической формы со скошенными краями и риской. Фармакотерапевтическая группа. Ингибиторы ангиотензинпревращающего фермента (АПФ). Код АТХ С09А А03. Фармакологические свойства. Фармакодинамика. Лизиноприл – ингибитор АПФ. АПФ является пептидилдипептидазой, которая катализирует преобразование ангиотензина I в вазоконстрикторный пептид, ангиотензин II, который также стимулирует секрецию альдостерона. Ингибирование АПФ приводит к снижению концентрации в плазме крови ангиотензина II, что приводит к снижению активности вазопрессоров и секреции альдостерона. Последнее снижение может привести к увеличению концентрации калия в сыворотке крови. Поскольку механизм действия при гипертензии осуществляется посредством угнетения ренин-ангиотензин-альдостероновой системы, лизиноприл оказывает гипотензивное действие даже у гипертензивных пациентов с низким уровнем ренина. АПФ идентичен к кининазе-ферменту, разрушающему брадикинин. Роль повышенного уровня брадикинина (обладающего выраженными вазодилатирующими свойствами) в ходе лечения лизиноприлом полностью не выяснена и требует дальнейшего изучения. Фармакокинетика. Абсорбция. После перорального приема лизиноприл медленно и не полностью всасывается в пищеварительном тракте. Абсорбция препарата после приема составляет приблизительно 25 % с межиндивидуальной вариабельностью (6-60 %). Одновременный прием пищи не влияет на всасывание. Максимальная концентрация в плазме крови достигается приблизительно через 6-8 часов. Распределение. Равновесные концентрации в сыворотке крови достигаются в течение 2-3 дней после введения препарата. Помимо АПФ, не связывается с белками плазмы крови. Метаболизм и выведение. Не метаболизируется, выводится с мочой в неизмененном виде. Удаляется при гемодиализе. Фармакокинетика у особых групп пациентов. При нарушении функции почек выведение лизиноприла снижается пропорционально степени нарушения функциональных нарушений (это снижение становится клинически важным при клубочковой фильтрации ниже 30 мл/мин). При сердечной недостаточности почечный клиренс лизиноприла снижается. Для пациентов пожилого возраста характерны более высокие концентрации лизиноприла в плазме крови и значения площади под кривой «концентрация-время» (увеличены примерно на 60 %), чем у пациентов младшего возраста. Клинические характеристики. Показания. Артериальная гипертензия. Хроническая сердечная недостаточность. Острый инфаркт миокарда у пациентов со стабильными показателями гемодинамики (систолическое артериальное давление > 100 мм рт. ст.). Диабетическая нефропатия при сахарном диабете (у больных с инсулинозависимым сахарным диабетом ІІ типа). Противопоказания. Повышенная чувствительность к лизиноприлу, к другим компонентам препарата или к другим ингибиторам АПФ. Ангионевротический отек в анамнезе (в том числе после применения ингибиторов АПФ, идиопатический и наследственный отек). Аортальный или митральный стеноз или гипертрофическая кардиомиопатия с выраженными гемодинамическими нарушениями. Билатеральный стеноз почечной артерии или стеноз артерии единственной почки; острый инфаркт миокарда с нестабильной гемодинамикой; кардиогенный шок; одновременное применение препарата и высокопропускных мембран с полиакрилнитрилнатрия-2-метилалилсульфоната (например, AN 96) при срочном диализе; пациенты с уровнем креатинина в сыворотке крови ? 220 мкмоль/л. Одновременное применение алискиренсодержащих препаратов пациентам с сахарным диабетом или нарушениями функций почек (СКФ < 60 мл/мин/1,73 м2). Первичный гиперальдостеронизм. Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий. Диуретики. При одновременном применении с диуретиками отмечается суммация антигипертензивного эффекта. У пациентов, которые уже принимают диуретики, особенно те, кому диуретики назначены недавно, добавление лизиноприла иногда может стать причиной чрезмерного снижения артериального давления. Вероятность симптомов артериальной гипотензии под влиянием лизиноприла снижается, если прекратить принимать диуретик перед началом лечения лизиноприлом. Калийсберигающие диуретики, калийсодержащие пищевые добавки или солезаменители. Хотя уровень калия в сыворотке крови при клинических исследованиях ингибиторов АПФ обычно оставался в пределах нормы, у некоторых пациентов все же развивалась гиперкалиемия. Риск гиперкалиемии связывают с факторами, к которым относятся почечная недостаточность, сахарный диабет и одновременный прием калийсберегающих диуретиков (например, спиронолактон, триамтерен или амилорид), а также калийсодержащих пищевых добавок или солезаменителей. Применение калийсодержащих пищевых добавок, калийсберегающих диуретиков или калийсодержащих солезаменителей может приводить к значительному повышению уровня калия в сыворотке крови, особенно у пациентов с нарушением функции почек. Во время приема лизиноприла на фоне калийвыводящих диуретиков гипокалиемия, вызванная их приемом, может быть ослаблена. Литий. При одновременном приеме лития и ингибиторов АПФ обратимо повышается уровень лития в сыворотке крови и развиваются токсичные эффекты. Применение тиазидных диуретиков может повышать риск литиевой интоксикации и усиливать ее, если она уже вызвана одновременным приемом ингибиторов АПФ. Применять лизиноприл одновременно с литием не рекомендуется, но в тех случаях, когда такое сочетание необходимо, нужно проводить тщательный контроль уровня лития в сыворотке крови. Нестероидные противовоспалительные средства (НПВС), включая и ацетилсалициловую кислоту в дозе ? 3 г в сутки. Длительный прием НПВС может ослабить гипотензивный эффект ингибиторов АПФ. Эффекты НПВС и ингибиторов АПФ на повышение уровня калия в сыворотке крови суммируются, что может привести к нарушению функции почек. Эти эффекты обычно обратимы. В отдельных случаях может наблюдаться острая почечная недостаточность, особенно при нарушении функции почек, например, у лиц пожилого возраста или у пациентов с обезвоживанием организма. Золото. Нитритоидные реакции (симптомы вазодилатации, включая приливы, тошноту, головокружение, артериальную гипотензию, которая может быть очень тяжелой) после инъекции золота (например, натрия ауротиомалата) отмечались чаще у пациентов, получавших лечение ингибитором АПФ. Другие антигипертензивные средства. При одновременном применении лизиноприла с другими антигипертензивными средствами наблюдается усиление гипотензивного эффекта. Одновременный прием нитроглицерина и других органических нитратов или вазодилататоров может усиливать гипотензивный эффект лизиноприла. Трициклические антидепрессанты, анестетики и антипсихотики. Прием некоторых анестетиков, трициклических антидепрессантов и антипсихотических средств на фоне ингибиторов АПФ может усилить артериальную гипотензию. Симпатомиметики. Могут ослаблять гипотензивный эффект ингибиторов АПФ. Гипогликемические средства. Эпидемиологические исследования показали, что одновременный прием ингибиторов АПФ и гипогликемических средств (инсулинов и гипогликемических средств для приема внутрь) может усиливать действие последних, вплоть до развития гипогликемии. Вероятность таких явлений особенно высокая в течение первых недель одновременного лечения пациентов, а также при нарушении функции почек. Ацетилсалициловая кислота, тромболитики, b-адреноблокаторы и нитраты. Лизиноприл можно назначать одновременно с ацетилсалициловой кислотой (в дозах, которые применяют в кардиологии), тромболитическими средствами, ?-адреноблокаторами и нитратами. Двойная блокада ренин-ангиотензин-альдостероновой системы (РААС). Продемонстрировано, что двойная блокада РААС при сопутствующем применении ингибиторов АПФ, антагонистов рецепторов ангиотензина ІІ или алискирена характеризуется большей частотой развития таких побочных реакций как артериальная гипотензия, гипергликемия, нарушение функции почек (в том числе острая почечная недостаточность) по сравнению с применением монотерапии. Аллопуринол, цитостатики, иммунодепрессанты, кортикостероиды, прокаинамид. При одновременном применении с лизиноприлом могут вызвать лейкопению. Лекарственные средства, угнетающие функцию костного мозга. При одновременном применении с лизиноприлом повышают риск возникновения нейтропении и/или агранулоцитоза. Эстрогены. При одновременном применении эстрогенов с лизиноприлом возможно уменьшение гипотензивного эффекта лизиноприла за счет задержки жидкости в организме. Особенности применения. Симптоматическая артериальная гипотензия. Наблюдается редко у пациентов с неосложненной артериальной гипертензией. У гипертензивных пациентов, принимающих лизиноприл, вероятность развития артериальной гипотензии возрастает при уменьшении объема циркулирующей крови (например, в результате лечения диуретиками, ограничения потребления соли с пищей, проведения диализа, при диарее или рвоте), а также при тяжелых формах ренинзависимой артериальной гипертензии. Симптоматическая артериальная гипотензия наблюдалась у пациентов с сердечной недостаточностью, независимо от того, сочетается ли она с почечной недостаточностью. Это чаще всего наблюдается у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью, вынужденных принимать большие дозы петлевых диуретиков, и у которых наблюдается гипонатриемия или функциональная почечная недостаточность. Пациенты с повышенным риском артериальной гипотензии нуждаются в тщательном наблюдении в начальный период лечения и при подборе дозы. Это также касается пациентов с ишемической болезнью сердца или заболеванием сосудов мозга, у которых значительное снижение артериального давления может привести к инфаркту миокарда или нарушение мозгового кровообращения. В случае развития артериальной гипотензии пациента необходимо положить на спину и при необходимости сделать внутривенное введение раствора натрия хлорида. Преходящая гипотензивная реакция не является противопоказанием для последующего приема препарата. После восстановления эффективного объема крови и исчезновение преходящей гипотензивной реакции можно продолжить лечение лизиноприлом. У некоторых пациентов с хронической сердечной недостаточностью, имеющих нормальное или низкое артериальное давление, может произойти дополнительное снижение системного артериального давления при назначении лизиноприла. Данный эффект ожидаемый и обычно не является причиной для прекращения терапии. При возникновении симптоматической гипотензии может возникнуть необходимость снижения дозы или прекращение приема лизиноприла. Артериальная гипотензия с острым инфарктом миокарда. При остром инфаркте миокарда нельзя начинать терапию лизиноприлом, если из-за предыдущего лечения сосудорасширяющими препаратами существует риск дальнейшего серьезного ухудшения гемодинамических показателей. Это касается пациентов с систолическим артериальным давлением ? 100 мм рт. ст. или с кардиогенным шоком. В первые 3 дня после инфаркта миокарда следует уменьшить дозу препарата если систолическое артериальное давление ? 120 мм рт. ст. При систолическом артериальном давлении ? 100 мм рт. ст. поддерживающую дозу нужно уменьшить до 5 мг или временно до 2,5 мг. При стойкой гипотензии (систолическое артериальное давление ? 90 мм рт. ст. в течение более 1 часа) терапию лизиноприлом нужно прекратить. Аортальный и митральный стенозы/гипертрофическая кардиомиопатия. Как и другие ингибиторы АПФ, лизиноприл нужно назначать с осторожностью пациентам с митральным стенозом или затруднением выброса из левого желудочка (например, при аортальном стенозе или гипертрофической кардиомиопатии). Нарушение функции почек. При почечной недостаточности (клиренс креатинина <80 мл/мин), начальная доза лизиноприла должна быть определена в зависимости от клиренса креатинина пациента (см. таблицу 1), а затем – в зависимости от реакции пациента на лечение. Рутинный контроль калия и креатинина является частью нормальной медицинской практики у этих пациентов. У пациентов с сердечной недостаточностью в начале лечения ингибиторами АПФ может наблюдаться ухудшение функции почек. В таких ситуациях описанные случаи острой почечной недостаточности, обычно оборотной. У некоторых пациентов с сужением обеих почечных артерий или со стенозом артерии единственной почки ингибиторы АПФ повышают уровень мочевины в крови и креатинина в сыворотке крови; обычно эти изменения проходят после прекращения приема препаратов. Вероятность этого особенно высока при почечной недостаточности. При наличии реноваскулярной гипертензии высок риск развития тяжелой артериальной гипотензии и почечной недостаточности. У таких пациентов лечение следует начинать под тщательным медицинским наблюдением с малых доз, которые должны быть точно подобраны. Поскольку диуретики могут внести вклад в описанную выше клиническую динамику, в течение первых недель лечения лизиноприлом их прием должен быть прекращен, а функция почек нуждается в тщательном наблюдении. У некоторых больных с артериальной гипертензией без явного заболевания сосудов почек прием лизиноприла, особенно на фоне диуретиков, вызывает повышение уровня мочевины в крови и креатинина в сыворотке крови; эти изменения, как правило, бывают незначительными и преходящими. Вероятность их возникновения выше у больных с нарушением функции почек. В таких случаях может возникнуть необходимость в снижении дозы и прекращении приема диуретика и лизиноприла. Лечение острого инфаркта миокарда лизиноприлом не показано пациентам с признаками дисфункции почек, при которой отмечается повышенный уровень креатинина в сыворотке крови 177 мкмоль/л и/или протеинурия 500 мг/сут. При развитии дисфункции почек в течение терапии лизиноприлом (концентрация креатинина сыворотки превышает 265 мкмоль/л или вдвое повышен уровень креатинина в сыворотке крови по сравнению с его уровнем, определенным до начала лечения) прием препарата нужно прекратить. Повышенная чувствительность/ангионевротический отек. Ангионевротический отек лица, конечностей, губ, языка, голосовых связок и гортани редко развивается у пациентов, получающих ингибиторы АПФ, в т. ч. лизиноприл. В период лечения ангионевротический отек может развиться в любое время. В этом случае прием лизиноприла нужно немедленно прекратить, провести соответствующее лечение и установить наблюдение за пациентом; прежде чем отпустить пациента, нужно убедиться в том, что все симптомы отека ликвидированы. Даже в случаях, когда отек ограничивается только языком и признака нарушения дыхания отсутствуют, пациенты могут нуждаться в длительном наблюдении, поскольку лечение антигистаминными средствами и глюкокортикостероидами (ГКС) может оказаться недостаточным. В отдельных случаях зарегистрирован летальный исход у пациентов вследствие ангионевротического отека гортани или языка. Если отек распространяется на язык, голосовые связи или гортань, возможно перекрытие дыхательных путей, особенно у пациентов, ранее перенесших хирургическое вмешательство на органах дыхания. В таких случаях необходимо принять меры неотложной терапии (введение адреналина и/или поддержание проходимости дыхательных путей). Пациент должен находиться под тщательным медицинским наблюдением до полного и стойкого исчезновения симптоматики. У пациентов, имеющих в анамнезе ангионевротический отек, не связанный с приемом ингибитора АПФ, может быть повышен риск развития ангионевротического отека в ответ на прием ингибитора АПФ. Гемодиализ. При назначении препарата в условиях диализа с полиакрилвиниловой мембраной возможно развитие анафилактических реакций. Рекомендуется использование мембран другого типа для проведения диализа или применение лекарственных средств других групп для лечения пациентов с артериальной гипертензией. Анафилактоидные реакции при ЛПНП-аферезе. Так как при аферезе ЛПНП с сульфатом декстрану применение ингибиторов АПФ может привести к развитию анафилактических реакций, которые могут представлять угрозу для жизни, нужно временно отменить ингибиторы АПФ перед каждым аферезом. Десенсибилизация. У пациентов, принимающих ингибиторы АПФ, на фоне десенсибилизирующей терапии (например, против яда перепончатокрылых), развиваются длительные анафилактоидные реакции. Если такие пациенты воздерживались от приема ингибиторов АПФ во время десенсибилизации, реакций не наблюдалось, однако случайное введение АПФ провоцировало анафилактоидную реакцию. Печеночная недостаточность. С приемом ингибиторов АПФ связывают развитие редкого синдрома, который начинается с холестатической желтухи или гепатита и переходит в молниеносный некроз печени, иногда с летальным исходом. Механизм развития этого синдрома непонятен. Если у пациентов, принимающих лизиноприл, развивается желтуха или значительно повышается активность печеночных ферментов, препарат необходимо отменить, оставляя пациента под наблюдением врача до исчезновения симптомов. Гиперкалиемия. У некоторых пациентов, принимающих ингибиторы АПФ, в т.ч. лизиноприл, наблюдается повышение уровня калия в сыворотке крови. К группе риска развития гиперкалиемии относятся пациенты с почечной недостаточностью или сахарным диабетом, принимающие калийсберегающие диуретики, или калийсодержащие заменители соли, а также те пациенты, которые принимают другие лекарственные средства, повышающие уровень калия в сыворотке крови (например, гепарин). Если прием перечисленных выше препаратов на фоне лечения ингибитором АПФ признается необходимым, рекомендуется регулярный контроль уровня калия в сыворотке крови. Пациенты с сахарным диабетом. Пациентам с сахарным диабетом, которые принимают гипогликемические средства или инсулин, необходимо тщательно контролировать уровень глюкозы в крови в течение первого месяца лечения ингибитором АПФ. Литий. Обычно не рекомендуется сочетать прием лития и лизиноприла. Нейтропения/агранулоцитоз. У пациентов, принимающих ингибиторы АПФ, могут развиваться нейтропения/ агранулоцитоз, тромбоцитопения и анемия. При нормальной функции почек и при отсутствии осложнений нейтропения развивается редко. Нейтропения и агранулоцитоз обратимы и проходят после прекращения приема ингибитора АПФ. Следует проявлять крайнюю осторожность при назначении лизиноприла пациентам с заболеваниями соединительной ткани с сосудистыми проявлениями, проходящим курс лечения антидепрессантами, принимающим аллопуринол или прокаинамид, а также при сочетании этих факторов, особенно на фоне нарушения функции почек. У некоторых таких пациентов развиваются тяжелые инфекции, которые не всегда поддаются интенсивной терапии антибиотиками. Если в лечении таких пациентов применяют лизиноприл, рекомендуется периодически проверять количество лейкоцитов, причем пациентов следует предупредить о необходимости сообщать о любых признаках инфекции. Расовая принадлежность. Ингибиторы АПФ чаще вызывают развитие ангионевротического отека у пациентов негроидной расы по сравнению с пациентами другой расовой принадлежности. Как и другие ингибиторы АПФ, лизиноприл может быть менее эффективным в снижении артериального давления у чернокожих пациентов по сравнению с лицами других рас, возможно, вследствие более высокой частоты лиц с низким уровнем ренина в популяции чернокожих пациентов с артериальной гипертензией. Кашель. При применении ингибиторов АПФ может появиться непродуктивный длительный кашель, который исчезает после прекращения лечения. Такой кашель, вызванный применениям ингибиторов АПФ, нужно учитывать при дифференциальном диагнозе кашля. Оперативные вмешательства/анестезия. У пациентов, подвергающихся хирургическому вмешательству или общей анестезии препаратами, снижающими артериальное давление, лизиноприл может блокировать повышение образования ангиотензина II под влиянием компенсаторного выброса ренина. Если предполагается, что артериальная гипотензия развивается по этому механизму, она может быть откорректирована увеличениям ОЦК. Первичный гиперальдостеронизм. У пациентов, страдающих первичным альдостеронизмом, ингибиторы АПФ неэффективны, поэтому применение лизиноприла не рекомендуется. Двойная блокада РААС. Сообщалось, что сопутствующее применение ингибиторов АПФ, блокаторов рецепторов ангиотензина ІІ или алискирена повышает риск развития артериальной гипотензии, гиперкалиемии, нарушение функции почек (в том числе острой почечной недостаточности). Таким образом двойная блокада РААС путем сопутствующего применения ингибиторов АПФ, блокаторов рецепторов ангиотензина ІІ или алискирена не рекомендована. В случае особой необходимости в применении терапии двойной блокады ее следует осуществлять под наблюдением специалиста и регулярно проверять функцию почек, уровни электролитов и артериального давления. Пациентам с диабетической нефропатией не рекомендуется одновременно применять ингибиторы АПФ и блокаторы рецепторов ангиотензина ІІ. Применение в период беременности или кормления грудью. Препарат противопоказан в период беременности или кормления грудью. Препарат не следует применять беременным или женщинам, планирующим забеременеть. Если во время лечения этим препаратом подтверждается беременность, его применение необходимо немедленно прекратить и, при необходимости, – заменить лекарственным средством, разрешенным для применения беременным. Способность влиять на скорость реакции при управлении автотранспортом или другими механизмами. Нужно принимать во внимание возможность возникновения головокружения и повышенной утомляемости, что может влиять на способность управлять автотранспортом или другими механизмами. Способ применения и дозы. Таблетки принимают внутрь 1 раз в сутки, желательно в одно и тоже время, независимо от приема пищи. Суточную дозу подбирают индивидуально в зависимости от реакции пациента и показателей артериального давления. Артериальная гипертензия. Препарат применяют в качестве монотерапии или в комбинации с другими классами антигипертензивных средств. Начальная доза. При артериальной гипертензии рекомендованная начальная доза составляет 10 мг в сутки. У пациентов с повышенной активностью ренин-ангиотензин-альдостероновой системы (в частности при реноваскулярной гипертензии, чрезмерном выведении натрия хлорида из организма и/или дегидратации, сердечной декомпенсации, или сильно выраженной артериальной гипертензии), может случиться резкое снижение артериального давления после начальной дозы. У этих пациентов рекомендованная начальная доза составляет 2,5-5 мг и начало лечения должно происходить под наблюдением врача. Для получения дозы 2,5 мг применять препарат с соответствующим содержанием действующего вещества. Для пациентов с почечной недостаточностью дозу необходимо уменьшить (см. таблицу 1). Поддерживающая доза. Обычная эффективная поддерживающая доза составляет 20 мг 1 раз в сутки. Если препарат в указанной дозе не обеспечивает надлежащий терапевтический эффект в течение 2-4 недель, дозу можно в дальнейшем увеличивать. Максимальная суточная доза составляет 80 мг в сутки. Пациенты, принимающие диуретики. У пациентов, которые заранее получают диуретическую терапию, после приема первой дозы лизиноприла возможно возникновение симптоматической артериальной гипотензии. Лечение диуретиками следует прекратить за 2-3 дня до начала лечения препаратом. Если невозможно прекратить лечение диуретиками, лизиноприл следует назначать в начальной дозе 5 мг в сутки. Следует контролировать функцию почек и уровень калия в сыворотке крови. Дальнейшую дозу необходимо подбирать в зависимости от артериального давления. В случае необходимости лечение диуретиками можно восстановить. Пациенты с почечной недостаточностью. Для пациентов с почечной недостаточностью дозы определяют в зависимости от значения клиренса креатинина, как это показано в таблице 1. Таблица 1 Клиренс креатинина (мг/мин) Начальная доза (мг/сутки) < 10 (включая больных, находящихся на гемодиализе) 2,5* 10-30 2,5-5 31-80 5-10 * Дозу и/или режим дозирования устанавливают в зависимости от значений артериального давления. Дозу можно повышать не больше чем до 40 мг в сутки с контролем артериального давления. Поддерживающая доза зависит от клинической реакции и подбирается при регулярном контроле показателей функции почек, концентрации калия и натрия в крови. Хроническая сердечная недостаточность. Пациентам с симптоматической сердечной недостаточностью лизиноприл можно применять как дополнение к терапии диуретиками, препаратами наперстянки или ?-блокаторами. Лизиноприл назначают в начальной дозе 2,5 мг в сутки под наблюдением врача, с целью определения первичного влияния на артериальное давление. Дозу препарата следует повышать не больше чем на 10 мг, з временным интервалом не меньше 2 недель и до максимальной дозы 35 мг в сутки. Определение дозы должно быть обосновано на клиническом наблюдении за каждым пациентом. У пациентов с высоким риском развития симптоматической артериальной гипотензии (при чрезмерном выведении натрия хлорида из организма) с гипонатриемией или без нее, при гиповолемии, а также у пациентов, которые получали высокие дозы диуретиков, вышеперечисленные состояния перед началом лечения необходимо компенсировать. Острый инфаркт миокарда. Пациентам одновременно следует принимать обычную стандартную терапию с тромболитическими лекарственными средствами, ацетилсалициловой кислотой и ?-блокаторами. Лизиноприл совместим с нитроглицерином, введенным внутривенно или трансдермально. Начальная доза (в первые 3 дня после перенесенного инфаркта миокарда). Терапию лизиноприлом следует начинать в первые 24 часа с момента появления симптомов заболевания. Терапию не следует начинать, если систолическое артериальное давление ниже 100 мм рт. ст. Первая доза лизиноприла составляет 5 мг, через 24 часа снова назначают дозу 5 мг, затем назначают дозу 10 мг 1 раз в сутки, и далее поддерживающая доза составляет 10 мг 1 раз в сутки. Пациентам с систолическим артериальным давлением (120 мм рт. ст. или ниже) в первые 3 дня после инфаркта миокарда назначают сниженную дозу лизиноприла – 2,5 мг. При почечной недостаточности (клиренс креатинина < 80 мл/мин), начальная доза лизиноприла должна быть скорректирована в зависимости от клиренса креатинина пациента (см. таблицу 1). Поддерживающая доза. Поддерживающая доза составляет 10 мг 1 раз в сутки. При возникновении артериальной гипотензии (систолическое артериальное давление ниже или равно 100 мм рт. ст.) поддерживающую дозу 5 мг временно снижают до 2,5 мг. При возникновении пролонгированной артериальной гипотензии (систолическое артериальное давление ниже 90 мм рт. ст. больше 1 часа) лечение нужно прекратить. Лечение должно продолжаться в течение 6 недель, затем необходимо повторно оценить состояние пациента. У пациентов, у которых возникают симптомы сердечной недостаточности, следует продолжать лечение лизиноприлом. Диабетическая нефропатия. При лечении артериальной гипертензии у больных сахарным диабетом II типа и начальной нефропатией доза лизиноприла составляет 10 мг 1 раз в сутки. В случае необходимости дозу можно увеличить до 20 мг в сутки с целью достижения значений диастолического артериального давления ниже 90 мм рт. ст. в сидячем положении. При почечной недостаточности (клиренс креатинина <80 мл/мин), начальную дозу препарата необходимо откорректировать в зависимости от клиренса креатинина пациента (см. таблицу 1). Пациенты пожилого возраста. В клинических исследованиях не были выявлены отличия эффективности или безопасности препарата в связи с возрастом. Начальная доза лизиноприла, назначаемая лицам пожилого возраста со сниженной функцией почек, должна быть откорректирована согласно с таблицей 1. Далее дозирование определяется в зависимости от реакции и артериального давления. Пациенты с трансплантацией почек. Нет опыта относительно применения препарата пациентам с недавней трансплантацией почек. Поэтому не рекомендуется лечение лизиноприлом таким пациентам.

Фармакодинаміка. Лизиноприл – інгібітор АПФ. АПФ є пептидилдипептидазою, яка каталізує перетворення ангіотензину I у вазоконстрикторний пептид, ангіотензин II, який також стимулює секрецію альдостерону. Інгібування АПФ призводить до зниження концентрації у плазмі крові ангіотензину II, що призводить до зниження активності вазопресорів та секреції альдостерону. Останнє зниження може привести до збільшення концентрації калію в сироватці крові. Оскільки механізм дії при гіпертензії здійснюється за допомогою пригнічення ренін-ангиотензин-альдостеронової системи, лізиноприл чинить гіпотензивну дію навіть у гіпертензивних пацієнтів з низьким рівнем реніну. АПФ ідентичний до кінінази-ферменту, що руйнує брадикінін. Роль підвищеного рівня брадикініну (що має виражені вазодилатуючі властивості) у ході лікування лізиноприлом повністю не з’ясована і вимагає подальшого вивчення. Фармакокінетика. Абсорбція. Після перорального прийому лізиноприл повільно і не повністю всмоктується у травному тракті. Абсорбція препарату після прийому становить приблизно 25 % з міжіндивідуальною варіабельністю (6-60 %). Одночасне вживання їжі не впливає на всмоктування. Максимальна концентрація у плазмі крові досягається приблизно через 6-8 годин. Розподіл. Рівноважні концентрації у сироватці крові досягаються впродовж 2-3 днів після введення препарату. Окрім АПФ, не зв’язується з білками плазми крові. Метаболізм і виведення. Не метаболізується, виводиться з сечею у незміненому виді. Видаляється при гемодіалізі. Фармакокінетика в особливих груп пацієнтів. При порушенні функції нирок виведення лізиноприлу знижується пропорційно до ступеня порушення функціональних порушень (це зниження стає клінічно важливим при клубочковій фільтрації нижче 30 мл/хв). При серцевій недостатності нирковий кліренс лізиноприлу знижується. Для пацієнтів літнього віку характерні вищі концентрації лізиноприлу у плазмі крові і значення площі під кривою «концентрація-час» (збільшені приблизно на 60 %), ніж у пацієнтів молодшого віку.