Виробник Мерк Шарп і Доум Б.В., Нідерланди / Merck Sharp & Dohme B.V., the Netherlands. В В

Умови відпуску За рецептом. В В

Лікарська форма Таблетки, вкриті плівковою оболонкою. Основні фізико-хімічні властивості: Таблетки по 30В мг: двоопуклі таблетки яблукоподібної форми, вкриті плівковою оболонкою синьо-зеленого кольору, з гравіруванням <101> з одного боку та <ACXВ 30> з іншого. Таблетки по 60В мг: двоопуклі таблетки яблукоподібної форми, вкриті плівковою оболонкою темно-зеленого кольору, з гравіруванням <200> з одного боку та <ARCOXIAВ 60> з іншого. Таблетки по 90В мг: двоопуклі таблетки яблукоподібної форми, вкриті плівковою оболонкою білого кольору, з гравіруванням <202> з одного боку та <ARCOXIAВ 90> з іншого. Таблетки по 120В мг: двоопуклі таблетки яблукоподібної форми, вкриті плівковою оболонкою блідо-зеленого кольору, з гравіруванням <204> з одного боку та <ARCOXIAВ 120> з іншого. В В

Упаковка Для таблеток по 30В мг, 60В мг та 90В мг. По 7В таблеток у блістері. 1 або 4В блістери в картонній коробці. Для таблеток по 120В мг. По 7В таблеток у блістері. 1В блістер в картонній коробці. В В

Фармацевтична група Нестероїдні протизапальні та протиревматичні препарати. Коксиби. Код АТХ M01A H05. В В

Код АТХ - НЕМАЄ

Лікарський засіб Аркоксія® застосовують перорально. Препарат можна приймати незалежно від вживання їжі. Початок ефекту препарату настає швидше при прийомі перед їдою. Це потрібно враховувати при необхідності швидкого послаблення симптомів. Оскільки ризик виникнення порушень з боку серцево-судинної системи при застосуванні еторикоксибу зростає при підвищенні дози і тривалості експозиції, слід проводити найкоротші курси лікування при застосуванні найменших ефективних добових доз. Слід періодично переоцінювати потребу у полегшенні симптомів і відповідь на лікування, особливо у пацієнтів з остеоартритом. Остеоартрит Рекомендована доза становить 30В мг 1В раз на добу. У деяких пацієнтів при недостатньому послабленні симптомів збільшення дози до 60 мг 1 раз на добу може підвищити ефективність. За відсутності поліпшення ефекту слід розглянути питання про інші можливі методи лікування. Ревматоїдний артрит Рекомендована доза становить 60В мг 1В раз на добу. У деяких пацієнтів при недостатньому послабленні симптомів збільшення дози до 90В мг 1В раз на добу може покращувати терапевтичний ефект. При досягненні клінічної стабілізації пацієнта, доцільно знизити дозу до 60В мг 1В раз на добу. За відсутності поліпшення ефекту слід розглянути питання про інші можливі методи лікування. Анкілозуючий спондиліт Рекомендована доза становить 60В мг 1В раз на добу. У деяких пацієнтів при недостатньому послабленні симптомів збільшення дози до 90В мг 1В раз на добу може покращувати терапевтичний ефект. При досягненні клінічної стабілізації пацієнта, доцільно знизити дозу до 60В мг 1В раз на добу. За відсутності поліпшення ефекту слід розглянути питання про інші можливі методи лікування. Гострий біль У разі появи гострого болю еторикоксиб застосовують лише у гострий симптоматичний період. Гострий подагричний артрит Рекомендована доза становить 120В мг 1В раз на добу. Під час клінічних досліджень гострого подагричного артриту еторикоксиб застосовували впродовж 8В днів. Післяопераційний біль, пов’язаний зі стоматологічним оперативним втручанням Рекомендована доза – 90В мг на 1В раз на добу протягом максимум 3В днів. Для деяких пацієнтів може бути необхідним додаткове післяопераційне знеболювання. Дози, що перевищують рекомендовані для кожного показання, не мають додаткової ефективності або не вивчалися. Тому: ·В В В В В В В доза при остеоартриті не повинна перевищувати 60В мг на добу; ·В В В В В В В доза при ревматоїдному артриті та анкілозуючому спондиліті не повинна перевищувати 90В мг на добу; ·В В В В В В В доза при гострій подагрі не повинна перевищувати 120В мг на добу впродовж максимального періоду лікування 8В днів; ·В В В В В В В доза при гострому болю після стоматологічного оперативного втручання не повинна перевищувати 90В мг на добу впродовж максимального 3-денного періоду. Пацієнти літнього віку Немає необхідності в корекції дозування для пацієнтів літнього віку. Як і у разі застосування інших препаратів, препарат слід призначати з обережністю пацієнтам літнього віку. Порушення функції печінки Незалежно від показання пацієнтам з порушенням функції печінки легкого ступеня (5‒6В балів за шкалою Чайлда ‒ П’ю) не слід перевищувати дозу 60В мг 1В раз на добу. Пацієнтам з порушенням функції печінки помірного ступеня тяжкості (7‒9В балів за шкалою Чайлда – П’ю) незалежно від показання не слід перевищувати дозу 30В мг 1В раз на добу. Клінічний досвід застосування обмежений, особливо щодо пацієнтів з порушенням функції печінки помірного ступеня, тому препарат слід призначати з обережністю. Відсутній клінічний досвід застосування препарату пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки (≥10В балів за шкалою Чайлда ‒ П’ю); тому препарат протипоказаний таким пацієнтам. Порушення функції нирок Коригування дози не потрібне пацієнтам із кліренсом креатиніну ≥30В мл/хв. Застосування еторикоксибу пацієнтам із кліренсом креатиніну <30В мл/хв протипоказано. В В

Симптоматична терапія при остеоартриті, ревматоїдному артриті, анкілозуючому спондиліті, а також при болю і ознаках запалення, пов’язаних із гострим подагричним артритом. Нетривале лікування помірного післяопераційного болю, пов’язаного зі стоматологічними операціями. Рішення про призначення селективного інгібітору ЦОГ-2 повинно ґрунтуватися на оцінці всіх індивідуальних ризиків у пацієнта.

У ході клінічних досліджень застосування разової дози еторикоксибу до 500В мг або багаторазовий прийом до 150В мг на добу протягом 21В дня не спричиняли істотних токсичних ефектів. Повідомлялося про гостре передозування еторикоксибом, хоча в більшості випадків про побічні реакції не повідомлялось. Побічні реакції, що спостерігались найчастіше, відповідали профілю безпеки еторикоксибу (такі як реакції з боку шлунково-кишкового тракту, з боку серця та нирок). У разі передозування доцільно вжити звичайних підтримувальних заходів, наприклад видалення неабсорбованого препарату зі шлунково-кишкового тракту, ведення клінічного спостереження, у разі необхідності ‒ проведення підтримувального лікування. Еторикоксиб не виводиться при гемодіалізі; невідомо, чи виводиться препарат при проведенні перитонеального діалізу. В В

Вагітність Немає клінічних даних про застосування еторикоксибу в період вагітності. Дослідження на тваринах продемонстрували репродуктивну токсичність. Потенційний ризик для вагітних невідомий. Застосування еторикоксибу протягом останнього триместру вагітності, як і інших препаратів, що інгібують синтез простагландинів, може призводити до відсутності скорочень матки та передчасного закриття боталової протоки. Застосування еторикоксибу протипоказано в період вагітності. Якщо жінка завагітніла під час лікування, еторикоксиб необхідно відмінити. Період годування груддю Невідомо, чи проникає еторикоксиб в грудне молоко. У щурів еторикоксиб виводиться з молоком. Жінки, які застосовують еторикоксиб, не повинні годувати груддю. Фертильність Застосування еторикоксибу, як і інших препаратів, що інгібують ЦОГ-2, не рекомендовано жінкам, які планують вагітність. В В

Фармакокінетика еторикоксибу в дітей (віком до 12В років) не вивчалась. У ході досліджень фармакокінетики (n=16), що проводилось за участю підлітків (віком від 12 до 17В років), фармакокінетика у пацієнтів з масою тіла 40‒60В кг, яким призначали еторикоксиб у дозі 60В мг 1В раз на добу, та у пацієнтів з масою тіла більше 60В кг, яким призначали препарат у дозі 90В мг 1В раз на добу, була подібною до фармакокінетики у дорослих, які застосовували еторикоксиб у дозі 90В мг 1В раз на добу. Безпека та ефективність застосування еторикоксибу дітям не встановлені. В В Еторикоксиб протипоказаний дітям віком до 16В років. В В

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 30В °С в недоступному для дітей місці. В В

Вплив на шлунково-кишковий тракт Повідомлялося про ускладнення з боку верхніх відділів шлунково-кишкового тракту (перфорації, виразки або кровотечі), іноді з летальним наслідком, у пацієнтів, що отримували еторикоксиб. З обережністю слід призначати нестероїдні протизапальні засоби пацієнтам з підвищеним ризиком ускладнень з боку шлунково-кишкового тракту; пацієнтам літнього віку, пацієнтам, що застосовують будь-який інший нестероїдний протизапальний засіб або ацетилсаліцилову кислоту одночасно, або пацієнтам зі шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі, а саме виразками та шлунково-кишковими кровотечами в анамнезі. Існує додатковий ризик розвитку побічних ефектів з боку шлунково-кишкового тракту (шлунково-кишкова виразка або інші ускладнення з боку шлунково-кишкового тракту) при одночасному застосуванні еторикоксибу та ацетилсаліцилової кислоти (навіть у низьких дозах). У ході тривалих клінічних досліджень не спостерігалося вираженої відмінності у безпеці щодо шлунково-кишкового тракту при застосуванні селективного інгібітору ЦОГ-2В + ацетилсаліцилова кислота та нестероїдних протизапальних засобів + ацетилсаліцилова кислота. Вплив на серцево-судинну систему Клінічні дослідження вказують на те, що застосування лікарських засобів класу селективних інгібіторів ЦОГ-2 може бути пов’язано з ризиком виникнення тромботичних ускладнень (особливо інфаркту міокарда та інсульту) порівняно з плацебо та деякими нестероїдними протизапальними засобами. Оскільки ризик серцево-судинних ускладнень зростає при збільшенні дози та тривалості застосування еторикоксибу, препарат слід призначати на якомога коротший період часу та в найнижчих ефективних добових дозах. Слід періодично переглядати потребу пацієнтів у симптоматичному полегшенні болю та реакцію на лікування, особливо у пацієнтів з остеоартритом. Пацієнтам з вираженими факторами ризику розвитку серцево-судинних ускладнень (наприклад артеріальна гіпертензія, гіперліпідемія, цукровий діабет, паління) призначати еторикоксиб слід лише після ретельної оцінки ризику розвитку ускладнення. Селективні інгібітори ЦОГ-2 не замінюють застосування ацетилсаліцилової кислоти для профілактики тромбоемболічних серцево-судинних захворювань, оскільки не чинять антиагрегантної дії. Тому не слід відміняти антиагрегантні препарати. Вплив на нирки Ниркові простагландини можуть відігравати компенсаторну роль в підтримці перфузії нирок. Тому при станах, що супроводжуються погіршенням ниркової перфузії, застосування еторикоксибу може призводити до послаблення утворення простагландинів і, як наслідок, ниркового кровотоку, тим самим погіршуючи функцію нирок. Високий ризик розвитку такої реакції існує у пацієнтів з уже наявним вираженим порушенням функції нирок, некомпенсованою серцевою недостатністю або цирозом. У таких пацієнтів слід контролювати функцію нирок. Затримка рідини, набряки та артеріальна гіпертензія

діюча речовина: etoricoxib; 1В таблетка містить 30В мг, 60В мг, 90В мг або 120В мг еторикоксибу; допоміжні речовини: кальцію гідрофосфат безводний, целюлоза мікрокристалічна, натрію кроскармелоза, магнію стеарат; оболонка таблетки: барвник Опадрай®В II синьо-зелений 39К11526 (для дозування 30В мг), Опадрай®В II зелений 39К11520 (для дозування 60В мг), Опадрай®В II білий 39К18305 (для дозування 90В мг), Опадрай®В II зелений 39К11529 (для дозування 120В мг), віск карнаубський; склад барвника Опадрай®В II синьо-зелений 39К11526, Опадрай®В II зелений 39К11520, Опадрай®В II зелений 39К11529: лактоза, моногідрат; гіпромелоза; титану діоксид (ЕВ 171); триацетин; індигокармін (ЕВ 132); заліза оксид жовтий (ЕВ 172); склад барвника Опадрай® II білий 39К18305: лактоза, моногідрат; гіпромелоза; титану діоксид (ЕВ 171); триацетин. В В

Фармакодинамічні взаємодії Пероральні антикоагулянти. У пацієнтів, стан яких стабілізований постійним застосуванням варфарину, прийом еторикоксибу в дозі 120В мг на добу супроводжується збільшенням приблизно на 13В % протромбінового часу міжнародного нормалізованого відношення (МНВ). Тому в пацієнтів, які застосовують пероральні антикоагулянти, слід часто перевіряти показники протромбінового часу МНВ, особливо в перші дні прийому еторикоксибу або при зміні його дозування. Діуретики, інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) і антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ. Нестероїдні протизапальні засоби можуть послаблювати ефект діуретиків та інших антигіпертензивних препаратів. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад у пацієнтів з дегідратацією або у літніх пацієнтів з ослабленою функцією нирок) одночасне застосування інгібітору АПФ або антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ і препаратів, що інгібують циклооксигеназу, може призводити до подальшого погіршення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність, що зазвичай має оборотний характер. Слід пам’ятати про можливість таких взаємодій у пацієнтів, які застосовують еторикоксиб одночасно з інгібіторами АПФ або з антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ. Тому такі комбінації слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Слід провести належну гідратацію та розглянути питання про проведення моніторингу функції нирок на початку комбінованого лікування, а також з певною періодичністю і надалі. Ацетилсаліцилова кислота. У ході дослідження за участю здорових добровольців в умовах рівноважного стану застосування еторикоксибу в дозі 120В мг 1В раз на добу не впливало на антиагрегантну активність ацетилсаліцилової кислоти (81В мг 1В раз на добу). Еторикоксиб можна призначати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою в дозах, що застосовуються для профілактики серцево-судинних захворювань (застосування ацетилсаліцилової кислоти в низьких дозах). Однак одночасне застосування низьких доз ацетилсаліцилової кислоти та еторикоксибу може збільшувати частоту виникнення виразки ШКТ та інших ускладнень порівняно з монотерапією еторикоксибом. Не рекомендовано одночасне застосування еторикоксибу з ацетилсаліциловою кислотою, дози якої вищі за профілактичні, а також з іншими нестероїдними протизапальними засобами. Циклоспорин та такролімус. Хоча взаємодія еторикоксибу з цими препаратами не вивчалась, одночасне застосування будь-якого нестероїдного протизапального засобу із циклоспорином або такролімусом може посилювати нефротоксичний вплив останніх. Слід контролювати функцію нирок при одночасному застосуванні еторикоксибу з будь-яким із цих препаратів. Фармакокінетичні взаємодії Вплив еторикоксибу на фармакокінетику інших препаратів. Літій. Нестероїдні протизапальні засоби послаблюють виведення літію нирками, тим самим підвищуючи рівень літію в плазмі крові. Якщо необхідно, проводять ретельний контроль рівня літію у крові та коригують дозу літію протягом одночасного застосування цих препаратів, а також при припиненні застосування нестероїдних протизапальних засобів. Метотрексат. У ході двох досліджень вивчалися ефекти еторикоксибу при застосуванні у дозах 60, 90 або 120В мг 1В раз на добу протягом 7В днів пацієнтами, які одержували 1В раз на тиждень метотрексат у дозі від 7,5 до 20В мг при ревматоїдному артриті. Еторикоксиб у дозі 60 і 90В мг не впливав на концентрацію в плазмі крові або нирковий кліренс метотрексату. В одному дослідженні при застосуванні еторикоксибу в дозі 120В мг не спостерігалось впливу на концентрацію в плазмі крові та нирковий кліренс метотрексату, тоді як в іншому дослідженні при застосуванні еторикоксибу в дозі 120В мг концентрація метотрексату в плазмі крові підвищувалася на 28В %, а нирковий кліренс метотрексату знижувався на 13В %. При одночасному призначенні еторикоксибу та метотрексату слід проводити відповідний моніторинг стосовно появи токсичного впливу метотрексату. Пероральні контрацептиви. Еторикоксиб у дозі 60В мг при одночасному застосуванні з пероральними контрацептивами, що містять 35В мкг етинілестрадіолу та 0,5–1В мг норетиндрону, протягом 21В дня призводив до підвищення показника AUC0-24hr у рівноважному стані для етинілестрадіолу на 37В %. Еторикоксиб у дозі 120В мг при застосуванні з вищевказаними пероральними контрацептивами одночасно або через 12В годин підвищував у рівноважному стані значення AUC0-24hr етинілестрадіолу на 50–60В %. Про таке підвищення концентрації етинілестрадіолу слід пам’ятати при виборі перорального контрацептиву з різним вмістом етинілестрадіолу, який застосовуватиметься одночасно з еторикоксибом. Підвищення експозиції етинілестрадіолу може збільшувати частоту виникнення побічних реакцій, пов’язаних із застосуванням пероральних контрацептивів (наприклад тромбоемболії вен у жінок групи ризику). Гормонозамісна терапія (ГЗТ). Прийом 120В мг еторикоксибу з гормонозамісними препаратами, що включають кон’юговані естрогени (0,625В мг «Премарину™»), протягом 28В днів збільшує середній показник AUC0-24hr у рівноважному стані некон’югованого естрону (на 41В %), еквіліну (на 76В %) і 17-ОІ-естрадіолу (на 22В %). Вплив доз еторикоксибу, рекомендованих для тривалого застосування (30, 60 і 90В мг), не вивчався. Порівняно зі збільшенням дозування з 0,625 до 1,25В мг при монотерапії препаратом «Премарин™», вплив еторикоксибу в дозах 120В мг на експозицію (AUC0-24hr) естрогенних компонентів препарату «Премарин™» був меншим, ніж на половину. Клінічне значення такого підвищення невідоме, а прийом високих доз препарату «Премарин™» одночасно з еторикоксибом не вивчався. Слід брати до уваги таке збільшення концентрації естрогену при виборі гормонального препарату для застосування у період постменопаузи при одночасному застосуванні з еторикоксибом, оскільки зростання експозиції естрогену підвищує ризик виникнення побічних реакцій при замісній гормонотерапії. Преднізон/преднізолон. У дослідженнях взаємодії еторикоксиб не виявляв клінічно значущого впливу на фармакокінетику преднізону/преднізолону. Дигоксин. При застосуванні еторикоксибу в дозі 120В мг 1В раз на добу протягом 10В днів здоровим добровольцям не спостерігався вплив на показник AUC0-24hr у рівноважному стані та на виведення дигоксину нирками. Спостерігалося збільшення показника Сmax дигоксину (приблизно на 33В %). Таке підвищення, як правило, не є суттєвим у більшості пацієнтів. Однак слід спостерігати за станом пацієнтів з високим ризиком токсичної дії дигоксину при одночасному призначенні еторикоксибу та дигоксину. Вплив еторикоксибу на препарати, що метаболізуються сульфотрансферазами Еторикоксиб є інгібітором активності людської сульфотрансферази, зокрема SULT1E1, а також може підвищувати концентрацію етинілестрадіолу в сироватці крові. Оскільки на сьогодні даних про вплив численних сульфотрансфераз недостатньо, а клінічні ефекти багатьох препаратів досі вивчаються, доцільно з обережністю призначати еторикоксиб одночасно з іншими препаратами, що метаболізуються головним чином людськими сульфотрансферазами (наприклад пероральний сальбутамол та міноксидил). Вплив еторикоксибу на препарати, що метаболізуються ізоферментами CYP За даними досліджень in vitro, не очікується пригнічення цитохромів Р450 (CYP) 1А2, 2С9, 2С19, 2D6, 2E1 або 3А4. У ході досліджень за участю здорових добровольців щоденне застосування еторикоксибу в дозі 120В мг не впливало на активність печінкового CYP3A4, що встановлено за еритроміциновим дихальним тестом. Вплив інших препаратів на фармакокінетику еторикоксибу Основний шлях обміну еторикоксибу залежить від ферментів CYP. CYP3A4 сприяє метаболізму еторикоксибу in vivo. Дослідження in vitro вказують на те, що CYP2D6, CYP2C9, CYP1A2 та CYP2C19 також можуть каталізувати основний шлях обміну еторикоксибу, але їх кількісні характеристики не вивчались in vivo. Кетоконазол. Кетоконазол є потужним інгібітором CYP3A4. При застосуванні здоровими добровольцями у дозах 400В мг 1В раз на добу протягом 11В днівВ кетоконазол не чинив клінічно значущого впливу на фармакокінетику еторикоксибу в разовій дозі 60В мг (збільшення AUC на 43В %). Вориконазол і міконазол. Одночасне застосування перорального вориконазолу або міконазолу у вигляді орального гелю для місцевого застосування (потужні інгібітори CYP3A4) з еторикоксибом викликало невелике підвищення експозиції еторикоксибу, що, однак, не вважалося клінічно значущим згідно з опублікованими даними. Рифампіцин. Одночасне призначення еторикоксибу та рифампіцину (потужного індуктора ферментів CYP) призводило до зниження концентрації еторикоксибу в плазмі крові на 65В %. Це може супроводжуватись повторним проявом симптомів при одночасному застосуванні з еторикоксибом. Тоді як такі дані можуть вказувати на необхідність збільшення дози, не рекомендовано застосовувати еторикоксиб у дозах, що перевищують вказані для кожного показання, оскільки не вивчалось комбіноване застосування рифампіцину та еторикоксибу в таких дозах. Антациди. Антацидні препарати не чинять клінічно значущого впливу на фармакокінетику еторикоксибу. В В

Лікарський засіб Аркоксія® протипоказаний: ·В В В В В В В при гіперчутливості до діючої або будь-якої допоміжної речовини препарату; ·В В В В В В В при активній пептичній виразці або активній шлунково-кишковій кровотечі; ·В В В В В В В пацієнтам, у яких виникав бронхоспазм, гострий риніт, назальні поліпи, ангіоневротичний набряк, кропив’янка або інші алергічні реакції після застосування ацетилсаліцилової кислоти або НПЗП, включаючи інгібітори ЦОГ-2 (циклооксигексаназа-2); ·В В В В В В В у період вагітності та годування груддю; ·В В В В В В В при тяжких порушеннях функції печінки (альбумін сироватки крові <25В г/л або ≥10В балів за шкалою Чайлда ‒ П’ю); ·В В В В В В В якщо розрахований нирковий кліренс креатиніну < 30В мл/хв; ·В В В В В В В дітям віком до 16В років; ·В В В В В В В при запальних захворюваннях кишечнику; ·В В В В В В В при застійній серцевій недостатності (NYHA ІІвЂ’ІV); ·В В В В В В В пацієнтам з артеріальною гіпертензією, у яких показники артеріального тиску постійно вищі за 140/90В мм рт. ст. та недостатньо контролюються; ·В В В В В В В при діагностованій ішемічній хворобі серця, захворюваннях периферичних артерій та/або цереброваскулярних захворюваннях. В В

Безпека застосування еторикоксибу оцінювалась у ході клінічних досліджень за участю 9295В пацієнтів, включаючи 6757В пацієнтів з остеоартритом, ревматоїдним артритом, хронічним болем у нижній частині спини або анкілозуючим спондилітом (приблизно 600В пацієнтів з остеоартритом або ревматоїдним артритом одержували лікування протягом 1В року або довше). Під час клінічних досліджень профіль небажаних явищ був однаковим у пацієнтів з остеоартритом або ревматоїдним артритом, які застосовували еторикоксиб протягом 1В року або довше. У ході клінічного дослідження за участю пацієнтів із гострим подагричним артритом еторикоксиб призначали в дозі 120В мг 1В раз на добу протягом 8В днів. Профіль небажаних явищ у цьому дослідженні був у цілому таким самим, як у дослідженнях за участю пацієнтів з остеоартритом, ревматоїдним артритом та хронічним болем у нижній частині спини. У програмі оцінки безпеки для серцево-судинної системи за даними трьох контрольованих досліджень з активним препаратом порівняння 17412В пацієнтів з остеоартритом або ревматоїдним артритом отримували еторикоксиб (у дозах 60В мг або 90В мг) в середньому впродовж приблизно 18В місяців. Дані про безпеку та більш детальна інформація про цю програму представлені в розділі «Фармакологічні властивості». У ході клінічних досліджень за участю пацієнтів із гострим післяопераційним болем після стоматологічних, абдомінально-гінекологічних хірургічних втручань, включаючи 1222В пацієнти, які застосовували еторикоксиб (у дозах 90В мг або 120В мг), профіль небажаних явищ був у цілому таким же, як у дослідженнях за участю пацієнтів з остеоартритом, ревматоїдним артритом та хронічним болем у нижній частині спини. Про нижчезазначені побічні реакції повідомлялось з більшою частотою при застосуванні препарату, ніж плацебо, у ході клінічних досліджень за участю пацієнтів з остеоартритом, ревматоїдним артритом, хронічним болем у нижній частині спини або анкілозуючим спондилітом, які застосовували еторикоксиб у дозі 30В мг, 60В мг або 90В мг протягом 12В тижнів (дослідження за програмою MEDAL, короткострокові дослідження щодо гострого болю та постмаркетинговий досвід). В В ТаблицяВ 2 Клас системи органів Побічні реакції Категорія частоти* Інфекції та інвазії альвеолярний остит часто гастроентерит, інфекції верхніх дихальних шляхів, інфекції сечовивідного тракту нечасто Порушення з боку крові і лімфатичної системи анемія (переважно в результаті шлунково-кишкової кровотечі), лейкопенія, тромбоцитопенія нечасто Порушення з боку імунної системи гіперчутливість‡ Гџ нечасто ангіоневротичний набряк, анафілактичні/анафілактоїдні реакції, у тому числі шок‡ рідко Розлади метаболізму і харчування набряки/ затримка рідини часто зниження або посилення апетиту, збільшення маси тіла нечасто Психічні порушення тривожність, депресія, погіршення розумової діяльності, галюцинації‡ нечасто сплутаність свідомості‡, неспокійний стан‡ рідко Порушення з боку нервової системи запаморочення, головний біль часто дисгевзія, безсоння, парестезія/гіпестезія, сонливість нечасто Порушення з боку органів зору нечіткість зору, кон’юнктивіт нечасто Порушення з боку органів слуху і вестибулярного апарату шум у вухах, запаморочення нечасто Порушення з боку серця серцебиття, аритмія‡ часто фібриляція передсердь, тахікардія‡, застійна серцева недостатність, неспецифічні зміни на ЕКГ, стенокардія‡, інфаркт міокарда§ нечасто Порушення з боку судинної системи гіпертензія часто припливи крові, порушення мозкового кровообігу§, транзиторна ішемічна атака, гіпертонічний криз‡, васкуліт‡ нечасто Порушення з боку органів дихальної системи, грудної клітки і середостіння бронхоспазм‡ часто кашель, диспное, носова кровотеча нечасто Порушення з боку шлунково-кишкового тракту біль у животі дуже часто запор, метеоризм, гастрит, печія/ кислотний рефлюкс, діарея, диспепсія/дискомфорт в ділянці епігастрія, нудота, блювання, езофагіт, виразки в ротовій порожнині часто здуття живота, зміна характеру перистальтики кишечнику, сухість у роті, гастродуоденальні виразки, пептичні виразки, у тому числі перфорація і кровотеча ШКТ, синдром подразненого кишечнику, панкреатит‡ нечасто Порушення з боку гепатобіліарної системи підвищення АЛТ, підвищення АСТ часто гепатит‡ рідко печінкова недостатність‡, жовтяниця‡ рідко† Порушення з боку шкіри і підшкірної клітковини екхімоз часто набряк обличчя, свербіж, висип, еритема‡, кропив’янка‡ нечасто синдром Стівенса ‒ Джонсона‡, токсичний епідермальний некроліз‡, стійка медикаментозна еритема‡ рідко† Порушення з боку опорно-рухової системи і сполучної тканини спазми/судоми м’язів, скелетно-м’язовий біль/скутість нечасто Порушення з боку нирок і сечовидільної системи протеїнурія, підвищення рівня креатиніну в сироватці крові, ниркова недостатність/дисфункція‡ (див. розділ “Особливості застосування”) нечасто ПорушенняВ загального стану та порушення,В пов’язані зі способомВ застосування астенія/втома, грипоподібні симптоми часто біль у грудній клітці нечасто Лабораторні дослідження підвищення рівня азоту сечовини крові, підвищення рівня креатинфосфокінази, гіперкаліємія, підвищення рівня сечової кислоти нечасто зниження рівня натрію в крові рідко * Категорія частоти визначається для кожного терміну побічного явища за частотою в базі даних клінічних досліджень: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, <1/10); нечасто (≥1/1000, <1/100); рідко (≥1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000). ‡ Побічна реакція ідентифікована у ході постмаркетингового спостереження. Частота визначалася за максимальною частотою у клінічних дослідженнях (дані зібрані за затвердженими показаннями та дозами). † Категорія частоти “рідко” визначалася відповідно до Guideline on summary of product characteristics (SmPC) (2-йВ перегляд, вересень 2009) на підставі розрахованої верхньої межі 95В % довірчого інтервалу для 0 явищ з урахуванням кількості учасників, які приймали лікарський засіб Аркоксія®, в аналізі даних III фази, об’єднаних за дозою і показанням (n=15470). Гџ Гіперчутливість включає поняття: алергія, медикаментозна алергія, медикаментозна гіперчутливість, гіперчутливість, гіперчутливість неуточнена, реакція гіперчутливості і неуточнена алергія. § За результатами аналізу тривалих, контрольованих за допомогою плацебо і активного препарату порівняння клінічних досліджень, селективні інгібітори ЦОГ-2 були пов’язані зі збільшенням ризику виникнення серйозних артеріальних тромботичних подій, включаючи інфаркт міокарда та інсульт. Базуючись на наявних даних, малоймовірно, що збільшення абсолютного ризику виникнення таких явищ перевищить 1В % на рік (нечасто). В В При застосуванні НПЗП повідомлялося про такі серйозні побічні реакції: нефротоксичність, включаючи інтерстиціальний нефрит і нефротичний синдром, тому не можна виключати їх виникнення при застосуванні еторикоксибу. В В Звітування про підозрювані побічні реакції Важливо звітувати про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу. Це дає змогу й надалі контролювати співвідношення користь/ризик при застосуванні лікарського засобу. Кваліфікованих працівників у галузі охорони здоров’я просять повідомляти про всі підозрювані побічні реакції. В В Термін придатності. 3 роки. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці. В В

Пацієнти, у яких під час застосування еторикоксибу виникає запаморочення, вертиго або сонливість, не повинні керувати автотранспортом та працювати з іншими механізмами. В В

Ваардервег 39, 2031 БН Хаарлем, Нідерланди / Waarderweg 39, 2031 BN Haarlem, the Netherlands.

Фармакодинаміка. Механізм дії Еторикоксиб є пероральним селективним інгібітором циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) у межах клінічного діапазону доз. У ході клінічних фармакологічних досліджень лікарський засіб Аркоксія® дозозалежно інгібував ЦОГ-2 без інгібування ЦОГ-1 при застосуванні у дозах до 150В мг на добу. Еторикоксиб не інгібує синтез простагландинів шлунка та не впливає на функцію тромбоцитів. Циклооксигеназа відповідає за утворення простагландинів. Ідентифіковано дві ізоформи – ЦОГ-1 та ЦОГ-2. ЦОГ-2 є ізоформою ферменту, що індукується імпульсом прозапалення та розглядається як основний фактор, що відповідає за синтез простаноїдних медіаторів болю, запалення та гарячки. ЦОГ-2 також задіяна у процесах овуляції, імплантації та закриття артеріальної протоки, регуляції функції нирок та центральної нервової системи (індукція гарячки, відчуття болю, когнітивна функція). Також може брати участь у процесі загоєння виразок. ЦОГ-2 було ідентифіковано у тканині навколо виразки шлунка у людини, але значення для загоєння виразки не встановлено. Ефективність У пацієнтів з остеоартритом еторикоксиб у дозі 60В мг 1В раз на добу значно покращує стан при болях та оцінку пацієнта щодо стану захворювання. Ці позитивні ефекти спостерігалися вже на другий день лікування і зберігалися протягом періоду до 52В тижнів. У ході досліджень із застосуванням еторикоксибу в дозі 30В мг 1В раз на добу ефективність цього препарату перевищувала плацебо протягом 12В тижнів лікування (використовувалися оцінки, що застосовувалися в інших дослідженнях). Під час дослідження підбору дози еторикоксиб у дозі 60В мг демонстрував значно більш виражене покращення, ніж в дозі 30В мг, відносно усіх 3В основних кінцевих точок після 6В тижнів лікування. Застосування дози 30В мг при остеоартриті кисті не вивчалося. У пацієнтів з ревматоїдним артритом еторикоксиб у дозі 60В мг та 90В мг 1В раз на добу значно покращував стан стосовно вираженості болю, запалення, а також рухливості. У ході досліджень з оцінки доз 60В мг та 90В мг позитивні ефекти зберігалися протягом 12-тижневого періоду лікування. У ході дослідження з оцінки дози 60 мг порівняно з дозою 90 мг, обидва дозування еторикоксибу – 60В мг 1В раз на добу та 90В мг 1В раз на добу – були більш ефективні ніж плацебо. Доза 90В мг була ефективніша, ніж доза 60 мг відповідно до методу Загальної оцінки болю пацієнтів (0–100В мм візуальна аналогова шкала), з середнім покращенням -2,71В мм (95В % ДІ: -4,98В мм, -0,45В мм). У пацієнтів з нападами гострого подагричного артриту еторикоксиб у дозі 120В мг 1В раз на добу протягом 8В днів полегшував біль у суглобах середнього та тяжкого ступеня та запалення порівняно з індометацином у дозі 50В мг 3В рази на добу. Зменшення вираженості болю спостерігається вже через 4В години після початку лікування. У пацієнтів із анкілозуючим спондилітом еторикоксиб у дозі 90В мг 1В раз на добу забезпечує значне покращення при болю у хребті, запаленні, обмеженні рухів, а також покращує функціональну здатність. Клінічні переваги еторикоксибу спостерігалися на другий день після початку терапії і зберігалися упродовж 52-тижневого періоду лікування. У ході другого дослідження з оцінки дози 60В мг порівняно з дозою 90В мг, еторикоксиб у дозі 60В мг 1В раз на добу та 90В мг 1В раз на добу продемонстрував схожу ефективність порівняно з напроксеном 1000В мг щоденно. У пацієнтів, що не демонстрували адекватної відповіді під час застосування дози 60В мг щоденно протягом 6 тижнів, підвищення дози до 90В мг щоденно покращувало оцінку інтенсивності болю у спині (0–100В мм візуальна аналогова шкала) порівняно з продовженням прийому 60В мг щоденно, з середнім покращенням -2,70В мм (95В % ДІ: -4,88В мм, -0,52В мм). Під час клінічного дослідження післяопераційного зубного болю еторикоксиб у дозі 90В мг застосовувався 1В раз на добу до трьох днів. У підгрупі пацієнтів з помірним болем в початковому стані еторикоксиб у дозі 90В мг демонстрував знеболюючий ефект, подібний до такого в ібупрофену 600В мг (16,11 проти 16,39; P=0,722), і перевищував ефект парацетамолу/кодеїну 600В мг/60В мг (11,00; P<0,001) і плацебо (6,84; P<0,001), що визначалося за показником повного полегшення болю через 6В годин (TOPAR6). Кількість пацієнтів, які повідомляли про застосування препаратів екстреного знеболення протягом 24В годин, склала 40,8В % у групі застосування еторикоксибу 90В мг, 25,5В % у групі застосування ібупрофену 600В мг кожні 6В годин і 46,7В % у групі застосування парацетамолу/кодеїну 600В мг/60В мг кожні 6В годин порівняно з 76,2В % пацієнтів, які приймали плацебо. У цьому дослідженні початок аналгезивної дії (відчутне полегшення болю) 90В мг еторикоксибу спостерігалося вже через 28В хвилин після прийому препарату. Безпека Міжнародна дослідницька програма тривалого застосування еторикоксибу і диклофенаку при артриті (MEDAL) Програма MEDAL була проспективно розробленою програмою відносно результатів щодо безпеки з боку серцево-судинної системи, отриманих за об’єднаними даними трьох рандомізованих, подвійно сліпих, контрольованих активним препаратом порівняння досліджень (дослідження MEDAL, EDGEВ II і EDGE). У дослідженні MEDAL, що було направлене на визначення впливу на серцево-судинну систему, брали участь 17804В пацієнти з остеоартритом (ОА) і 5700 ‒ з ревматоїдним артритом (РА), які застосовували еторикоксиб у дозі 60В мг (ОА) чи 90В мг (ОА і РА) або диклофенак у дозі 150В мг на добу протягом в середньому 20,3В місяця (максимально ‒ 42,3В місяця, медіана ‒ 21,3В місяця). У цьому дослідженні були зафіксовані тільки серйозні побічні реакції і припинення прийому препарату внаслідок виникнення будь-яких побічних реакцій. У ході досліджень EDGE і EDGEВ II порівнювали шлунково-кишкову переносимість еторикоксибу і диклофенаку. У дослідженні EDGE брали участь 7111В пацієнтів з ОА, які отримували еторикоксиб у дозі 90В мг на добу (у 1,5В раза вище рекомендованої дози для лікування ОА), або диклофенак у дозі 150В мг на добу протягом в середньому 9,1В місяця (максимум ‒ 16,6В місяця, медіана ‒ 11,4В місяця). У дослідженні EDGE II брали участь 4086В пацієнтів з РА, які отримували лікування еторикоксибом у дозі 90В мг на добу або диклофенаком у дозі 150В мг на добу протягом в середньому 19,2В місяця (максимум ‒ 33,1В місяця, медіана ‒ 24В місяці). У об’єднаній програмі MEDAL брали участь 34701В пацієнт з ОА і РА, які отримували лікування упродовж періоду в середньому 17,9В місяця (максимум ‒ 42,3В місяця, медіана ‒ 16,3В місяця); приблизно 12800В пацієнтів отримували лікування понад 24В місяці. У пацієнтів, зареєстрованих у цій програмі, були різні початкові чинники ризику стосовно серцево-судинної системи і шлунково-кишкового тракту (ШКТ). Пацієнти з нещодавно перенесеним інфарктом міокарда, аортокоронарним шунтуванням або черезшкірною коронарною ангіопластикою упродовж 6В місяців до реєстрації в дослідженні були виключені з дослідження. У дослідженнях було дозволено застосування гастропротекторних препаратів і ацетилсаліцилової кислоти у низьких дозах. Загальна безпека Не було суттєвих відмінностей у частоті тромботичних серцево-судинних ускладнень при застосуванні еторикоксибу і диклофенаку. Кардіоренальні побічні реакції частіше спостерігалися при застосуванні еторикоксибу, ніж диклофенаку; цей ефект був дозозалежним (детально про результати див. нижче). Побічні реакції з боку ШКТ і печінки виникали значно частіше при застосуванні диклофенаку, ніж еторикоксибу. Частота виникнення побічних реакцій в дослідженнях EDGE і EDGEВ II, а також побічних реакцій, що розглядалися як серйозні або такі, що призводять до відміни препарату в дослідженні MEDAL, була вищою при застосуванні еторикоксибу, ніж диклофенаку. Безпека відносно серцево-судинної системи Частота підтверджених тромботичних серцево-судинних серйозних побічних реакцій (включаючи реакції з боку серця, цереброваскулярні реакції і реакції з боку периферичних судин) була порівнянною у еторикоксибу і диклофенаку (дані підсумовано в таблиціВ 1). Не було суттєвих відмінностей в показниках частоти тромботичних ускладнень при застосуванні еторикоксибу і диклофенаку в усіх проаналізованих підгрупах, включаючи пацієнтів із кардіоваскулярним ризиком. При окремому розгляді відносний ризик виникнення підтверджених серйозних тромботичних побічних реакцій з боку серцево-судинної системи при застосуванні еторикоксибу в дозі 60В мг або 90В мг і диклофенаку в дозі 150В мг був однаковим. В В ТаблицяВ 1 Показники підтверджених тромботичних ускладнень з боку серцево-судинної системи (об’єднана програма MEDAL) Ускладнення Еторикоксиб (N=16819) 25836В пацієнто-років Диклофенак (N=16483) 24766В пацієнто-років Порівняння між групами лікування Показник† (95В % ДІ) Показник† (95В % ДІ) Відносний ризик (95В % ДІ) Підтверджені серйозні тромботичні побічні реакції з боку серцево-судинної системи За протоколом 1,24 (1,11; 1,38) 1,30 (1,17; 1,45) 0,95 (0,81; 1,11) За наміром лікуватися 1,25 (1,14; 1,36) 1,19 (1,08; 1,30) 1,05 (0,93; 1,19) Підтверджені ускладнення з боку серця За протоколом 0,71 (0,61; 0,82) 0,78 (0,68; 0,90) 0,90 (0,74; 1,10) За наміром лікуватися 0,69 (0,61; 0,78) 0,70 (0,62; 0,79) 0,99 (0,84; 1,17) Підтверджені цереброваскулярні ускладнення За протоколом 0,34 (0,28; 0,42) 0,32 (0,25; 0,40) 1,08 (0,80; 1,46) За наміром лікуватися 0,33 (0,28; 0,39) 0,29 (0,24; 0,35) 1,12 (0,87; 1,44) Підтверджені ускладнення з боку периферичних судин За протоколом 0,20 (0,15; 0,27) 0,22 (0,17; 0,29) 0,92 (0,63; 1,35) За наміром лікуватися 0,24 (0,20; 0,30) 0,23 (0,18; 0,28) 1,08 (0,81; 1,44) †Ускладнень на 100В пацієнто-років; ДІ – довірчий інтервал. N – загальна кількість пацієнтів у популяції за протоколом. За протоколом: усі ускладнення під час досліджуваної терапії або протягом 14В днів після її припинення (за винятком пацієнтів, які прийняли <75В % досліджуваного препарату або приймали недосліджувані нестероїдні протизапальні препарати >10В % всього періоду). За наміром лікуватися: всі підтверджені ускладнення до закінчення дослідження (у т. ч. у пацієнтів, які могли зазнати втручання, не пов’язаного з дослідженням, з подальшим припиненням прийому досліджуваного препарату). Загальна кількість рандомізованих пацієнтів: 17412 у групі еторикоксибу і 17289 у групі диклофенаку. В В Показник серцево-судинної смертності, як і загальної смертності, був подібним у групах лікування еторикоксибом і диклофенаком. Кардіоренальні ускладнення Приблизно 50В % пацієнтів, прийнятих у дослідження MEDAL, мали артеріальну гіпертензію в анамнезі на початковому етапі. У цьому дослідженні частота припинення лікування унаслідок виникнення побічних реакцій, пов’язаних із артеріальною гіпертензією, була статистично значно вищою у групі застосування еторикоксибу, ніж у групі диклофенаку. Частота такої побічної реакції, як застійна серцева недостатність (припинення прийому препарату і серйозні реакції), була аналогічною як при прийомі еторикоксибу 60В мг, так і при прийомі диклофенаку 150В мг, проте частота виникнення цих реакцій була вищою при прийомі еторикоксибу 90В мг порівняно з диклофенаком 150В мг (статистично значуща різниця при прийомі еторикоксибу 90В мг порівняно з 150В мг диклофенаку в групі ОА MEDAL). Частота підтверджених побічних реакцій, пов’язаних із застійною серцевою недостатністю (явища, що були серйозними і вимагали госпіталізації або невідкладної допомоги), була незначно вищою при прийомі еторикоксибу порівняно з прийомом диклофенаку 150В мг, і цей ефект залежав від дози. Частота припинення лікування унаслідок виникнення побічних реакцій, пов’язаних з набряками, була значно вищою при прийомі еторикоксибу порівняно з прийомом диклофенаку 150В мг, і цей ефект залежав від дози (статистично значуща різниця при прийомі еторикоксибу 90В мг, але не еторикоксибу 60В мг). Кардіоренальні результати, отримані в дослідженнях EDGE і EDGEВ II, відповідали даним, про які повідомлялося в дослідженні MEDAL. В окремих дослідженнях програми MEDAL абсолютна частота припинення лікування в будь-якій групі лікування еторикоксибом (60В мг або 90В мг) становила до 2,6В % при артеріальній гіпертензії, до 1,9В % при набряках і до 1,1В % при застійній серцевій недостатності, при цьому вища частота відміни препарату спостерігалася у разі прийому еторикоксибу 90В мг, ніж 60В мг. Результати шлунково-кишкової переносимості в програмі MEDAL Значно менший показник відміни препарату внаслідок виникнення будь-якого клінічного ускладнення з боку ШКТ (наприклад диспепсії, абдомінального болю, виразки) спостерігався при застосуванні еторикоксибу, ніж диклофенаку, в кожному з трьох досліджень програми MEDAL. Показники відміни препарату внаслідок клінічних реакцій з боку ШКТ на 100В пацієнто‑років за весь період дослідження були такими: 3,23 для еторикоксибу і 4,96 для диклофенаку в дослідженні MEDAL; 9,12 для еторикоксибу і 12,28 для диклофенаку в дослідженні EDGE; 3,71 для еторикоксибу і 4,81 для диклофенаку в дослідженні EDGEВ II. Результати програми MEDAL щодо безпеки для ШКТ Загальні реакції з боку верхнього відділу ШКТ були визначені як перфорації, виразки і кровотечі. Підгрупа загальних реакцій з боку верхнього відділу ШКТ, які вважалися ускладненими, включала перфорації, обструкції і ускладнені кровотечі; підгрупа загальних реакцій з боку верхнього відділу ШКТ, які вважалися неускладненими, включала неускладнені кровотечі і неускладнені виразки. Значно менший показник частоти загальних реакцій з боку верхніх відділів ШКТ спостерігався при застосуванні еторикоксибу, ніж диклофенаку. Не було суттєвої різниці між еторикоксибом і диклофенаком щодо показника частоти ускладнених реакцій. Для підгрупи таких реакцій, як кровотеча у верхньому відділі ШКТ (об’єднані ускладнені і неускладнені), не було суттєвої відмінності між еторикоксибом і диклофенаком. Перевага еторикоксибу щодо впливу на верхній відділ ШКТ порівняно з диклофенаком не була статистично значущою у пацієнтів, що одночасно застосовують аспірин в низьких дозах (приблизно 33В % пацієнтів). Показник частоти на 100В пацієнто-років підтверджених ускладнених і неускладнених клінічних реакцій з боку верхнього відділу ШКТ (перфорації, виразки і кровотечі) становив 0,67 (95В % ДІ 0,57, 0,77) при прийомі еторикоксибу і 0,97 (95В % ДІ 0,85, 1,10) при прийомі диклофенаку, при цьому відносний ризик становив 0,69 (95В % ДІ 0,57, 0,83). Визначався показник частоти підтверджених реакцій з боку верхнього відділу ШКТ у пацієнтів літнього віку; найбільше зниження спостерігалося у пацієнтів віком ≥75В років (1,35 [95В % ДІ 0,94, 1,87] реакцій на 100В пацієнтів-років при прийомі еторикоксибу порівняно з 2,78 [95В % ДІ 2,14, 3,56] при прийомі диклофенаку). Показники частоти підтверджених клінічних реакцій з боку нижнього відділу ШКТ (перфорація тонкого або товстого кишечнику, обструкція або кровотеча) статистично не відрізнялися при застосуванні еторикоксибу і диклофенаку. Результати програми MEDAL щодо безпеки для печінки Еторикоксиб був асоційований із статистично значно меншою частотою відміни препарату унаслідок виникнення побічних реакцій з боку печінки, ніж диклофенак. У об’єднаній програмі MEDAL 0,3В % пацієнтів, що застосовували еторикоксиб, і 2,7В % пацієнтів, що застосовували диклофенак, припинили застосування препарату внаслідок виникнення побічних реакцій з боку печінки. Показник на 100В пацієнто-років становив 0,22 при застосуванні еторикоксибу і 1,84 при застосуванні диклофенаку (р-значення було <В 0,001 для еторикоксибу порівняно з диклофенаком). Проте в програмі MEDAL більшість побічних реакцій з боку печінки були несерйозними. Додаткові дані з безпеки для серцево-судинної системи щодо тромботичних ускладнень У ході клінічних досліджень, за винятком досліджень програми MEDAL, приблизно 3100В пацієнтів отримували еторикоксиб у дозах ≥ 60В мг на добу упродовж 12В тижнів і довше. Не було значущої відмінності показників підтверджених серйозних тромботичних серцево-судинних ускладнень у пацієнтів, які приймали еторикоксиб у дозі в‰ҐВ 60В мг, плацебо або інші НПЗП (за винятком напроксену). Проте частота таких реакцій була вищою у пацієнтів, які отримували еторикоксиб, порівняно з тими, хто отримував напроксен у дозі 500В мг 2В рази на добу. Відмінність антитромботичної активності між деякими НПЗП, що інгібують ЦОГ-1, і селективними інгібіторами ЦОГ-2 може бути клінічно значущою у пацієнтів групи ризику виникнення тромбоемболічних ускладнень. Селективні інгібітори ЦОГ-2 знижують утворення системного (і тому, можливо, ендотеліального) простацикліну без впливу на тромбоцитарний тромбоксан. Клінічне значення цих даних невідоме. Додаткові дані щодо безпеки для ШКТ Під час двох 12-тижневих подвійно сліпих ендоскопічних досліджень кумулятивна частота виникнення гастродуоденальних виразок була значно нижчою у пацієнтів, які отримували лікування еторикоксибом у дозі 120В мг 1В раз на добу, ніж у пацієнтів, які отримували лікування напроксеном у дозі 500В мг 2В рази на добу або ібупрофеном у дозі 800В мг 3В рази на добу. Частота виникнення виразок була вищою при застосуванні еторикоксибу, ніж плацебо. Дослідження функції нирок у пацієнтів літнього віку У ході рандомізованого, подвійно сліпого, плацебо-контрольованого дослідження з паралельними групами оцінювався вплив 15-денного лікування еторикоксибом (90В мг), целекоксибом (200В мг 2В рази на добу), напроксеном (500В мг 2В рази на добу) і плацебо на виведення натрію з сечею, артеріальний тиск та інші показники функції нирок у пацієнтів від 60 до 85В років, що дотримуються дієти із вмістом солі 200В мЕкв/добу. Еторикоксиб, целекоксиб і напроксен мали подібний вплив на виведення натрію з сечею при 2-тижневому лікуванні. Усі активні препарати порівняння показали підвищення відносно плацебо систолічного артеріального тиску; проте еторикоксиб асоціювався зі статистично значущим підвищенням на 14-й день порівняно з целекоксибом і напроксеном (середня зміна систолічного тиску порівняно з початковим рівнем: еторикоксиб 7,7В мм рт. ст., целекоксиб 2,4В мм рт. ст., напроксен 3,6В мм рт. ст.). Фармакокінетика. Абсорбція. Еторикоксиб добре всмоктується при пероральному прийомі. Абсолютна біодоступність становить приблизно 100В %. Після прийому 120В мг 1В раз на добу до досягнення рівноважного стану максимальна концентрація у плазмі крові (середнє геометричне значення Cmax=3,6В мкг/мл) спостерігається приблизно через 1В годину (Tmax) після прийому дорослими натще. Середнє геометричне значення AUC0‑24hr становить 37,8В мкгГ—год/мл. У межах клінічного дозування фармакокінетика еторикоксибу є лінійною. При прийомі препарату у дозі 120В мг під час їди (їжа з високим вмістом жирів) не спостерігалось впливу на ступінь абсорбції еторикоксибу. Швидкість абсорбції змінювалась, що характеризувалось зниженням Сmax на 36В % та збільшенням Тmax на 2В години. Такі дані не розглядаються як клінічно значущі. Під час клінічних досліджень еторикоксиб застосовували незалежно від прийому їжі. Розподіл. Еторикоксиб приблизно на 92В % зв’язується з білками плазми крові людини з концентраціями від 0,05 до 5В мкг/мл. Об’єм розподілу при рівноважному стані (Vdss) становить приблизно 120В л у людини. Еторикоксиб проникає через плацентарний бар’єр у щурів та кролів, а також через гематоенцефалічний бар’єр у щурів. Метаболізм. Еторикоксиб активно метаболізується, менше 1В % дози виділяється із сечею у вигляді незміненого препарату. Основний шлях метаболізму ‒ це формування похідної 6'-гідроксиметилу шляхом каталізації ферментами цитохрому. CYP3A4 сприяє метаболізму еторикоксибу in vivo. Дослідження in vitro вказують на те, що CYP2D6, CYP2C9, CYP1A2 та CYP2C19 також можуть каталізувати основний шлях метаболізму, але їх кількісні характеристики не вивчалися in vivo. У людини ідентифіковано 5В метаболітів. Основним метаболітом є 6'-карбоксилової кислоти дериват еторикоксибу, що утворюється при подальшій оксидації похідної 6'-гідроксиметилу. Ці основні метаболіти або не виявляють активності, або є слабоактивними інгібіторами ЦОГ-2. Жоден із цих метаболітів не інгібує ЦОГ-1. Виведення. Після разового внутрішньовенного введення здоровим добровольцям 25В мг еторикоксибу, міченого радіоізотопом, 70В % радіоактивного препарату виводиться із сечею і 20В % ‒ з калом, головним чином у вигляді метаболітів. Менше 2В % виводиться у вигляді незміненого препарату. Виведення еторикоксибу відбувається майже повністю шляхом метаболізму з подальшим виведенням нирками. Рівноважні концентрації еторикоксибу досягаються через 7В днів при застосуванні у дозі 120В мг 1В раз на добу з показником кумуляції приблизно 2, що відповідає періоду напіввиведення приблизно 22В години. Кліренс плазми крові після внутрішньовенного введення 25В мг препарату становить приблизно 50В мл/хв. Окремі групи пацієнтів. Пацієнти літнього віку. Фармакокінетика у пацієнтів літнього віку (віком від 65В років) є подібною до фармакокінетики у молодших пацієнтів. Стать. Фармакокінетика еторикоксибу є подібною у чоловіків та жінок. Порушення функції печінки. У пацієнтів з легким порушенням функції печінки (5‒6В балів за шкалою Чайлда ‒ П’ю) при застосуванні еторикоксибу в дозі 60В мг 1В раз на добу середній показник AUC приблизно на 16В % більший, ніж у здорових добровольців при такому ж дозуванні препарату. У пацієнтів з помірним порушенням функції печінки (7‒9В балів за шкалою Чайлда ‒ П’ю) при застосуванні еторикоксибу у дозі 60В мг через добу середній показник AUC був подібний до показника у здорових добровольців, які приймали препарат у дозі 60В мг 1В раз на добу щоденно; застосування еторикоксибу в дозі 30В мг 1 раз на добу не вивчалось у цій групі пацієнтів. Немає клінічних або фармакокінетичних даних стосовно пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки (≥10В балів за шкалою Чайлда ‒ П’ю). Порушення функції нирок. Фармакокінетика разової дози еторикоксибу 120В мг у пацієнтів із помірними та тяжкими порушеннями функції нирок, а також у пацієнтів із захворюваннями нирок термінальної стадії, яким проводять гемодіаліз, не відрізняється значним чином від фармакокінетики у здорових добровольців. При гемодіалізі препарат майже не виводиться (кліренс діалізу ‒ приблизно 50В мл/хв). Як і при застосуванні інших препаратів, що інгібують синтез простагландинів, затримка рідини, набряки та артеріальна гіпертензія спостерігалися у пацієнтів, яким застосовували еторикоксиб. Всі нестероїдні протизапальні засоби, включаючи еторикоксиб, можуть призводити до розвитку або рецидиву застійної серцевої недостатності. Інформацію про реакцію залежно від дози див. в розділі « Фармакодинаміка». З обережністю препарат призначають пацієнтам із серцевою недостатністю, порушенням функції лівого шлуночка або артеріальною гіпертензією в анамнезі, а також пацієнтам з набряками, що виникли з будь-яких інших причин. При клінічних ознаках погіршення стану таких пацієнтів слід вжити відповідних заходів, включаючи відміну еторикоксибу. Еторикоксиб, особливо у високих дозах, може призводити до частішої та тяжчої артеріальної гіпертензії порівняно з деякими іншими нестероїдними протизапальними засобами та селективними інгібіторами ЦОГ-2. Тому артеріальну гіпертензію слід контролювати до початку лікування еторикоксибом, та особливу увагу слід приділити контролю за артеріальним тиском під час лікування еторикоксибом. Артеріальний тиск слід контролювати протягом 2В тижнів після початку лікування, а потім – періодично. Якщо артеріальний тиск суттєво підвищується, слід розглянути можливість альтернативного лікування. Вплив на печінку Підвищення рівня аланінамінотрансферази (АЛТ) та/або аспартатамінотрансферази (АСТ) (приблизно в 3 або більше разів порівняно з верхньою межею норми) спостерігалося приблизно в 1В % пацієнтів, які брали участь у клінічних дослідженнях та застосовували еторикоксиб у дозах 30, 60 та 90В мг на добу протягом періоду до 1В року. Слід спостерігати за станом всіх пацієнтів із симптомами порушення функції печінки, а також пацієнтів з патологічними показниками функції печінки. При ознаках порушення функції печінки та при стійких патологічних змінах показників функції печінки (в 3В рази вище за верхню межу норми) еторикоксиб слід відмінити. Загальні вказівки Якщо протягом лікування у пацієнта спостерігається погіршення функції будь-якої із систем органів, зазначених вище, слід вжити відповідних заходів та розглянути питання про відміну еторикоксибу. Слід забезпечити відповідне медичне спостереження при застосуванні еторикоксибу пацієнтам літнього віку та пацієнтам з порушенням функції нирок, печінки або серця. З обережністю слід починати лікування еторикоксибом пацієнтів з дегідратацією. Рекомендовано провести регідратацію до початку застосування еторикоксибу. Про розвиток серйозних шкірних реакцій, у деяких випадках з летальним наслідком, у тому числі ексфоліативного дерматиту, синдрому Стівенса ‒ Джонсона й токсичного епідермального некролізу, дуже рідко повідомлялося при застосуванні нестероїдних протизапальних засобів і деяких селективних інгібіторів ЦОГ-2 під час постмаркетингового спостереження (див. розділ «Побічні реак). Найвищий ризик розвитку таких реакцій у пацієнтів ‒ на початку терапії, а початок їх проявів у більшості випадків ‒ протягом першого місяця лікування. Серйозні реакції гіперчутливості (такі як анафілаксія і ангіоневротичний набряк) спостерігалися у пацієнтів, які застосовують еторикоксиб. Деякі селективні інгібітори ЦОГ-2 підвищують ризик виникнення шкірних реакцій у пацієнтів з алергічною реакцією до будь-якого препарату в анамнезі. Еторикоксиб слід відмінити при перших проявах висипів на шкірі, ушкоджень слизової оболонки або інших ознаках гіперчутливості. При застосуванні еторикоксибу можуть маскуватися прояви гарячки та інші ознаки запального процесу. З обережністю призначають одночасно еторикоксиб та варфарин або інші пероральні антикоагулянти. Застосування еторикоксибу, як і інших препаратів, що інгібують циклооксигеназу/ синтез простагландинів, не рекомендовано жінкам, які планують вагітність. Лікарський засіб Аркоксія®, таблетки, вкриті плівковою оболонкою, містить лактозу. Пацієнти з рідкісною спадковою непереносимістю галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не повинні застосовувати цей препарат. Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль (23 мг)/дозу натрію, тобто практично вільний від натрію. В В