Виробник Приватне акціонерне товариство «Лекхім-Харків».

Умови відпуску За рецептом.

Лікарська форма Розчин для ін’єкцій. Основні фізико-хімічні властивості: прозора безбарвна рідина.

Упаковка По 1 мл в ампулі; по 5 або 100 ампул в пачці або по 5 ампул у блістері, по 1 блістеру в пачці. По 1 мл в ампуле; по 5 или 100 ампул в пачке или по 5 ампул в блистере, по 1 блистеру в пачке. Категория отпуска. По рецепту. Производитель. Частное акционерное общество «Лекхим-Харьков». Местонахождение производителя и его адрес места осуществления деятельности. Украина, 61115, Харьковская обл., город Харьков, улица Северина Потоцкого, дом 36.

Фармацевтична група Кортикостероїди для системного застосування. Код АТХ Н02А B02.

Код АТХ - НЕМАЄ

Дексаметазон, розчин для ін’єкцій, призначати дорослим та дітям від народження. Розчин для ін’єкцій можна застосовувати внутрішньовенно (за допомогою ін’єкції або інфузії з розчином глюкози або розчином натрію хлориду), внутрішньом’язово або місцево (за допомогою ін’єкції у суглоб або ін’єкції у місце ураження на шкірі або в інфільтрат у м’які тканини). Як розчинник для внутрішньовенної інфузії застосовувати 0,9 % розчин натрію хлориду або 5 % розчин глюкози. Розчини, призначені для внутрішньовенного введення або подальшого розчинення препарату, не повинні містити консерванти при застосуванні для немовлят, особливо недоношених. Змішувати препарат з розчинником для інфузії слід у стерильних умовах. Суміш слід застосовувати протягом 24 годин, оскільки розчини для інфузій зазвичай не містять консервантів. Препарати для парентерального введення слід візуально перевіряти на наявність сторонніх включень та зміни кольору кожного разу перед введенням. Дозу слід визначати індивідуально відповідно до захворювання конкретного пацієнта, передбаченого періоду лікування, переносимості кортикоїдів і реакції організму. Парентеральне введення. Дексаметазон вводити парентерально у невідкладних випадках, у випадках, коли пероральна терапія неможлива, та у випадках, зазначених у розділі «Показання». Розчин для ін’єкцій призначається для введення внутрішньовенно, внутрішньом’язово або за допомогою інфузії (з розчином глюкози або розчином натрію хлориду). Рекомендована середня початкова добова доза для внутрішньовенного чи внутрішньом’язового введення – 0,5–9 мг на добу, при необхідності дозу можна збільшити. Початкові дози лікарського засобу слід застосовувати до появи клінічної реакції, а потім дозу слід поступово зменшувати до найнижчої клінічно ефективної дози. При призначенні високих доз протягом кількох днів дозу поступово зменшувати протягом кількох наступних днів або й тривалішого періоду. Місцеве застосування. Для введення у суглоб рекомендовані дози від 0,4 мг до 4 мг. Доза залежить від розміру ураженого суглоба. Зазвичай вводити 2–4 мг у великі суглоби та 0,8–1 мг – у маленькі. Повторне введення в суглоб можливе після 3–4 місяців. Введення може бути виконано три або чотири рази в один суглоб протягом усього життя та не більш ніж у 2 суглоби одночасно. Частіше внутрішньосуглобне введення може ушкодити суглобовий хрящ та викликати кістковий некроз. Доза дексаметазону, що вводиться у синовіальну сумку, зазвичай становить 2–3 мг, в оболонку сухожилля – 0,4–1 мг, у ганглії – від 1 до 2 мг. Доза дексаметазону, що вводиться у місце пошкодження, прирівнюється до внутрішньосуглобної дози. Дексаметазон можна водночас вводити не більше ніж у два місця пошкодження. Дози для введення у м’які тканини (навколо суглоба) становлять 2–6 мг. Дози для дітей. При внутрішньом’язовому введенні рекомендована доза при замісній терапії становить 0,02 мг/кг маси тіла або 0,67 мг/м2 площі поверхні тіла, розподілених на 3 дози, що вводиться кожного третього дня, або 0,008–0,01 мг/кг маси тіла або 0,2–0,3 мг/м2 площі поверхні тіла на добу. При всіх інших показаннях рекомендована доза становить 0,02–0,1 мг/кг маси тіла або 0,8–5 мг/м2 площі поверхні тіла кожні 12–24 години. Еквівалентні дози кортикостероїдів: Дексаметазон 0,75 мг Преднізон 5 мг Кортизон 25 мг Метилпреднізолон 4 мг Гідрокортизон 20 мг Тріамцинолон 4 мг Преднізолон 5 мг Бетамезон 0,75 мг

Дексаметазон вводити внутрішньовенно або внутрішньом’язово у невідкладних випадках та при неможливості перорального застосування. Захворювання ендокринної системи: ? замісна терапія первинної або вторинної (гіпофізарної) недостатності надниркових залоз (крім гострої недостатності надниркових залоз, при якій гідрокортизон або кортизон є більш придатними, зважаючи на їх більш виражений гормональний ефект); ? гостра недостатність надниркових залоз (гідрокортизон або кортизон є препаратами вибору; може виявитися необхідним сумісне застосування з мінералокортикоїдами, особливо при застосуванні синтетичних аналогів); ? перед операціями та у випадках серйозних травм або захворювань у пацієнтів зі встановленою наднирковозалозною недостатністю або при невизначеному адренокортикальному запасі; ? шок, стійкий до традиційної терапії, при наявній або підозрюваній недостатності надниркових залоз; ? уроджена гіперплазія надниркових залоз; ? негнійне запалення щитовидної залози та тяжкі форми радіаційних тиреоїдитів. Ревматологічні захворювання (як допоміжна терапія у період, коли базова терапія не подіяла, тобто у пацієнтів, у яких знеболювальна та протизапальна дії нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ) були незадовільними): ? ревматоїдний артрит, включаючи ювенільний ревматоїдний артрит та позасуглобові прояви ревматоїдного артриту (ревматичні легені, зміни серця, очей, шкірний васкуліт); ? синовіт при остеоартрозі; посттравматичний остеоартроз; епікондиліт; гострий неспецифічний тендосиновіїт; гострий подагричний артрит; псоріатичний артрит; анкілозуючий спондиліт; системні захворювання сполучної тканини; васкуліт. Захворювання шкіри: ? пухирчатка; тяжка мультиформна еритема (синдром Стівенса – Джонсона); ексфоліативний дерматит; бульозний герпетиформний дерматит; тяжкі форми ексудативної еритеми; вузликова еритема; тяжкі форми себорейного дерматиту; тяжкі форми псоріазу; кропив’янка, що не піддається стандартному лікуванню; фунгоїдний мікоз; дерматоміозити. Алергічні захворювання (що не піддаються традиційному лікуванню): ? бронхіальна астма; контактний дерматит; атопічний дерматит; сироваткова хвороба; хронічний або сезонний алергічний риніт; алергія на ліки; кропив’янка після переливання крові. Захворювання органів зору: ? запальні захворювання очей (гострий центральний хоріоїдит, неврит зорового нерва); алергічні захворювання (кон’юнктивіти, увеїти, склерити, кератити, ірити); системні імунні захворювання (саркоїдоз, скроневий артеріїт); проліферативні зміни в очниці (ендокринна офтальмопатія, псевдопухлина); імуносупресорна терапія при пересадці рогівки. Розчин можливо вводити системно або ж місцево (введення під кон’юнктиву та ретробульбарне або парабульбарне введення). Шлунково-кишкові захворювання: для виведення пацієнта із критичного стану при: ? виразковому коліті (тяжкий розвиток); хворобі Крона (тяжкий розвиток); хронічних аутоімунних гепатитах; реакції відторгнення після пересадки печінки. Захворювання дихальних шляхів: ? симптоматичний саркоїдоз (симптоматично); гострий токсичний бронхіоліт; хронічний бронхіт та астма (при загостренні); вогнищевий або дисемінований туберкульоз легенів (разом із відповідною протитуберкульозною терапією); бериліоз (гранулематозне запалення); радіаційний або аспіраційний пневмоніт. Гематологічні захворювання: ? набута або вроджена хронічна апластична анемія; аутоімунна гемолітична анемія; вторинна тромбоцитопенія у дорослих; еритробластопенія; гостра лімфобластомна лейкемія (індукційна терапія); ідіопатична тромбоцитопенічна пурпура у дорослих (лише внутрішньовенне введення – внутрішньом’язове введення протипоказане). Ниркові захворювання: – імуносупресорна терапія при трансплантації нирки; стимулювання діурезу або зменшення протеїнурії при ідіопатичному нефротичному синдромі (без уремії) і порушення функції нирок при системному червоному вовчаку. Злоякісні онкологічні захворювання: ? паліативне лікування лейкемії та лімфоми у дорослих; гостра лейкемія у дітей; гіперкальціємія при злоякісних захворюваннях. Набряк мозку: ? набряк головного мозку внаслідок первинної чи метастатичної пухлини головного мозку, трепанація черепа та черепно-мозкові травми. Шок: ? шок, який не піддається стандартному лікуванню; шок у пацієнтів із недостатністю кори надниркової залози; анафілактичний шок (внутрішньовенно після призначення адреналіну); перед операцією для запобігання шоку при підозрі або при встановленій недостатності кори надниркових залоз. Інші показання: ? туберкульозний менінгіт із субарахноїдальною блокадою (разом із належною протитуберкульозною терапією); трихінельоз із неврологічними симптомами або трихінельоз міокарда; кістозна пухлина апоневрозу або сухожилля (ганглія). Показання для внутрішньосуглобового введення або введення у м’які тканини: ? ревматоїдний артрит (тяжке запалення окремого суглоба); анкілозуючий спондиліт (коли запалені суглоби не піддаються традиційному лікуванню); псоріатичний артрит (олігоартикулярна форма та тендовагініт); моноартрит (після евакуації синовіальної рідини); остеоартрит суглобів (тільки у випадку синовіту та ексудації); позасуглобовий ревматизм (епікондиліт, тендовагініт, бурсит); гострий та подагричний артрит. Місцеве введення (введення у місце ураження): – келоїдні ураження; гіпертрофічні, запальні та інфільтровані ураження при лишаї, псоріазі, кільцеподібній гранульомі, склерозуючому фолікуліті, дискоїдному вовчаку та шкірному саркоїдозі; дисковий червоний вовчий лишай; хвороба Урбаха – Оппенгейма; локалізована алопеція.

Існують поодинокі повідомлення про гостре передозування або про летальний наслідок через гостре передозування. Передозування виникає зазвичай тільки після кількох тижнів введення. Передозування може спричинити більшість із небажаних ефектів, зазначених у розділі «Побічні реакції», насамперед синдром Кушинга. Специфічного антидоту не існує. Лікування передозування має бути підтримуючим і симптоматичним. Гемодіаліз не є ефективним методом прискореного виведення дексаметазону з організму.

Шкідливий ефект на плід та новонароджену дитину не може бути виключеним. Лікарський засіб пригнічує внутрішньоутробний розвиток дитини. Дексаметазон можна призначати вагітним жінкам тільки у поодиноких невідкладних випадках, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Особлива обережність рекомендується при прееклампсії. Відповідно до загальних рекомендацій, при лікуванні під час вагітності глюкокортикоїдами слід застосовувати найнижчу дієву дозу для контролю основного захворювання. Дітей, народжених матерями, яким призначали глюкокортикоїди під час вагітності, треба ретельно перевіряти на наявність недостатності надниркових залоз. Глюкокортикоїди проходять крізь плаценту і досягають високих концентрацій у плоді. Дексаметазон менш активно метаболізується у плаценті, ніж, наприклад, преднізон. Виходячи з цього, у сироватці крові зародка можуть спостерігатися високі концентрації дексаметазону. За деякими даними, навіть фармакологічні дози глюкокортикоїдів підвищують ризик недостатності плаценти, олігогідрамніозу, уповільненого розвитку плода або його внутрішньоматкової загибелі, підвищення кількості лейкоцитів (нейтрофілів) у плода і недостатності надниркових залоз. Немає жодних доказів, що підтверджують тератогенну дію глюкокортикостероїдів. Рекомендується застосовувати додаткові дози глюкокортикостероїдів під час пологів жінкам, які приймали глюкокортикостероїди під час вагітності. У випадку затяжних пологів або якщо планується кесарів розтин, рекомендується внутрішньовенне введення 100 мг гідрокортизону кожні 8 годин. Годування груддю. Застосування у період годування груддю протипоказане (за винятком невідкладних випадків). Невелика кількість глюкокортикоїдів проникає у грудне молоко, тому матерям, які лікуються дексаметазоном, не рекомендується годувати дитину груддю, особливо при його застосуванні понад фізіологічні норми (близько 1 мг). Це може призвести до уповільнення росту дитини та зменшення секреції ендогенних кортикостероїдів.

Застосовують дітям з періоду новонародженості, але тільки у разі крайньої необхідності. Під час лікування дексаметазоном необхідний ретельний нагляд за ростом і розвитком дітей і підлітків. Применяют детям с периода новорожденности, но только в случае крайней необходимости. Во время лечения дексаметазоном необходимо тщательное наблюдение за ростом и развитием детей и подростков. Передозировка. Существуют единичные сообщения об острой передозировке или о летальном исходе из-за острой передозировки. Передозировка возникает обычно только после нескольких недель введения. Передозировка может вызвать большинство нежелательных эффектов, указанных в разделе «Побочные реакции», прежде всего синдром Кушинга. Специфического антидота не существует. Лечение передозировки должно быть поддерживающим и симптоматическим. Гемодиализ не является эффективным методом ускоренного выведения дексаметазона из организма. Побочные реакции. Побочные явления при краткосрочном лечении дексаметазоном Со стороны иммунной системы: реакции гиперчувствительности. Со стороны эндокринной системы: транзиторное подавление функции надпочечных желез. Со стороны обмена веществ и питания: снижение толерантности к углеводам, увеличение аппетита и увеличение массы тела, гипертриглицеридемия. Со стороны психики: психические расстройства. Со стороны желудочно-кишечного тракта: пептическая язва и острый панкреатит. Побочные явления при длительном лечении дексаметазоном Со стороны иммунной системы: уменьшение иммунного ответа и увеличение восприимчивости к инфекциям. Со стороны эндокринной системы: постоянное угнетение функции надпочечных желез, задержка роста у детей и подростков, преждевременное закрытие эпифизарных зон роста. Со стороны обмена веществ и питания: ожирение. Со стороны органов зрения: катаракта, глаукома. Со стороны сосудов: гипертензия; телеангиэктазия. Со стороны кожи и подкожных тканей: утончение кожи. Со стороны костно-мышечной и соединительной ткани: мышечная атрофия, остеопороз, асептический костный некроз, переломы трубчатых костей. Побочные явления, которые также могут возникать в отдельных органах и системах при лечении дексаметазоном Со стороны крови и лимфатической системы: тромбоэмболические осложнения; уменьшение количества моноцитов и/или лимфоцитов; лейкоцитоз; эозинофилия (как и при применении других глюкокортикостероидов); тромбоцитопения и нетромбоцитопеническая пурпура. Со стороны иммунной системы: сыпь, бронхоспазм, анафилактические реакции, развитие оппортунистических инфекций, реакции гиперчувствительности. Со стороны сердца: мультифокальная экстрасистолия желудочка, временная брадикардия, сердечная недостаточность, остановка сердца, перфорация миокарда вследствие перенесенного инфаркта миокарда. Со стороны сосудов: гипертензивная энцефалопатия. Со стороны дыхательной системы, органов грудной клетки и средостения: рецидив неактивного туберкулеза. Со стороны нервной системы: отек зрительного нерва и повышение внутричерепного давления (доброкачественная внутричерепная гипертензия) после прекращения лечения, головокружение, вертиго, головная боль, судороги. Со стороны психики: изменения личности и поведения чаще проявляются в виде эйфории; бессонница, раздражительность, гиперкинез, депрессия, нервозность, беспокойство, маниакально-депрессивный психоз, делирий, дезориентация, галлюцинации, паранойя, лабильность настроения, мысли о самоубийстве, психозы, нарушения сна, спутанность сознания, амнезия, ухудшение течения шизофрении, ухудшение течения эпилепсии. Со стороны эндокринной системы: угнетение функции надпочечных желез и атрофия надпочечных желез (уменьшение реагирования на стресс), синдром Кушинга, нарушения менструального цикла, гирсутизм. Со стороны обмена веществ и питания: переход от латентной формы к клиническим проявлениям диабета; увеличение потребности в инсулине и пероральных противодиабетических лекарственных средствах у больных сахарным диабетом; задержка натрия и воды; увеличение расходов калия; гипокалиемический алкалоз; отрицательный азотистый баланс, обусловленный белковым катаболизмом; гипокальциемия. Со стороны желудочно-кишечного тракта: диспепсия, тошнота, рвота, икота, пептическая язва желудка или двенадцатиперстной кишки, эзофагит, перфорации и кровотечения в желудочно-кишечном тракте (рвота с примесью крови, мелена), панкреатиты, перфорация желчного пузыря и кишечная перфорация (особенно у пациентов с воспалительными заболеваниями кишечника). Со стороны костно-мышечной и соединительной ткани: мышечная слабость, стероидная миопатия (мышечная слабость, обусловленная мышечным катаболизмом), переломы позвоночника при сдавливании, разрывы сухожилий (особенно при одновременном применении с некоторыми хинолинами), повреждения суставного хряща и костный некроз (при частых введениях в сустав). Со стороны кожи и подкожных тканей: замедленное заживление ран, стрии, петехии и синяки, повышенное потоотделение, акне, подавленная реакция на кожные тесты, отек Квинке, аллергический дерматит, крапивница, зуд кожи. Со стороны органов зрения: повышение внутриглазного давления; экзофтальм; обострение бактериальных, грибковых или вирусных инфекций глаз; истончение роговицы. Со стороны половых органов и молочной железы: импотенция, аменорея. Общие нарушения и расстройства в месте введения: транзиторное ощущение жжения и пощипывания в промежности при внутривенном введении или при введении высоких доз; отек, гипер- или гипопигментация кожи, атрофия кожи и подкожной ткани, стерильный абсцесс и покраснение кожи. Признаки синдрома отмены глюкокортикоидов У пациентов, которые длительное время лечились дексаметазоном, во время слишком быстрого снижения дозы может наблюдаться синдром отмены, вследствие чего возможны случаи недостаточности надпочечных желез, артериальной гипотензии, возможен летальный исход. В некоторых случаях признаки синдрома отмены могут быть подобными признакам ухудшения или рецидива заболевания, от которого пациент лечился. Если случаются тяжелые нежелательные реакции, лечение необходимо прекратить. Срок годности. 2 года. Условия хранения. Хранить в недоступном для детей месте в оригинальной упаковке при температуре не выше 25 °С. Несовместимость. Лекарственное средство не следует смешивать с другими препаратами, кроме следующих: 0,9 % раствор натрия хлорида или 5 % раствор глюкозы. При смешивании дексаметазона с хлорпромазином, дифенгидрамином, доксапрамом, доксорубицином, даунорубицином, идарубицином, гидроморфоном, ондансетроном, прохлорперазином, калия нитратом и ванкомицином образуется осадок. Примерно 16 % дексаметазона разлагается в 2,5 % растворе глюкозы и 0,9 % растворе натрия хлорида с амикацином. Некоторые лекарственные средства, такие как лоразепам, следует смешивать с дексаметазоном в стеклянных флаконах, а не в пластиковых пакетах (концентрация лоразепама снижается до значений ниже 90 % за 3–4 часа хранения в поливинилхлоридных пакетах при комнатной температуре). С некоторыми лекарствами, такими как метараминол, развивается так называемая несовместимость, которая развивается медленно после 24 часов при смешивании с дексаметазоном. Дексаметазон и гликопироллат: значение рН окончательного раствора составляет 6,4, что находится за пределами диапазона стабильности.

Зберігати у недоступному для дітей місці в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Несумісність. Лікарський засіб не слід змішувати з іншими препаратами, крім таких: 0,9 % розчин натрію хлориду або 5 % розчин глюкози. При змішуванні дексаметазону з хлорпромазином, дифенгідраміном, доксапрамом, доксорубіцином, даунорубіцином, ідарубіцином, гідроморфоном, ондансетроном, прохлорперазином, калію нітратом та ванкоміцином утворюється осад. Приблизно 16 % дексаметазону розкладається у 2,5 % розчині глюкози та 0,9 % розчині натрію хлориду з амікацином. Деякі лікарські засоби, такі як лоразепам, слід змішувати з дексаметазоном у скляних флаконах, а не у пластикових пакетах (концентрація лоразепаму зменшується до значень нижче 90 % за 3–4 години зберігання у полівінілхлоридних пакетах при кімнатній температурі). Із деякими ліками, такими як метарамінол, розвивається так звана несумісність, що розвивається повільно після 24 годин при змішуванні з дексаметазоном. Дексаметазон та глікопіролат: значення рН остаточного розчину становить 6,4, що знаходиться поза межами діапазону стабільності.

До початку і під час проведення терапії глюкокортикостероїдами необхідно проводити загальний аналіз крові, контролювати рівень глікемії та вміст електролітів у плазмі крові. Під час лікування дексаметазоном (особливо тривалого) необхідний нагляд окуліста, контроль артеріального тиску і водно-електролітного балансу, а також картини периферичної крові і рівня глікемії. Під час парентерального лікування кортикоїдами зрідка можуть спостерігатися реакції гіперчутливості, тому треба вжити належних заходів перед початком лікування дексаметазоном, зважаючи на можливість алергічних реакцій (особливо у пацієнтів з алергічними реакціями на будь-які ліки в анамнезі). Особливої уваги потребує питання застосування системних глюкокортикостероїдів хворим з існуючими або наявними в анамнезі тяжкими афективними розладами, що включають депресивний, маніакально-депресивний психоз, попередній стероїдний психоз. Пацієнтів та/або опікунів слід попередити щодо можливості розвитку серйозних побічних ефектів з боку психіки. Зазвичай симптоми проявляються через кілька днів або тижнів після початку лікування. Ризик розвитку цих симптомів збільшується при застосуванні високих доз. Більшість реакцій проходить при зменшенні дози або відміні препарату, хоча інколи необхідне специфічне лікування. Потрібно спостерігати та вчасно виявляти зміни психічного стану, особливо депресивного настрою, суїцидальних думок та намірів. З особливою обережністю потрібно застосовувати кортикостероїди пацієнтам з афективними розладами, наявними в анамнезі, особливо пацієнтам з алергічними реакціями на будь-які інші ліки в анамнезі, в тому числі у родинному анамнезі. Появі небажаних ефектів можна запобігти, застосовуючи мінімальні ефективні дози протягом найкоротшого періоду або застосовуючи необхідну денну дозу лікарського засобу один раз вранці. У пацієнтів, які тривалий час лікуються дексаметазоном, у разі припинення лікування може спостерігатися синдром відміни (без видимих ознак недостатності надниркових залоз) із симптомами: підвищена температура, нежить, почервоніння кон’юнктиви, головний біль, запаморочення, сонливість або дратівливість, біль у м’язах і суглобах, блювання, зменшення маси тіла, загальна слабкість, часто судоми. Тому дозу дексаметазону треба зменшувати поступово. Раптове припинення прийому може мати летальний наслідок. Якщо пацієнт знаходиться у стані тяжкого стресу (через травму, операцію або тяжке захворювання) протягом терапії, дозу дексаметазону слід збільшити, якщо ж це відбувається під час припинення лікування, застосовувати слід гідрокортизон або кортизон. Пацієнтам, яким вводили дексаметазон тривалий час і які перебувають у тяжкому стресі після припинення терапії, слід відновити застосування дексаметазону, оскільки спричинена ним недостатність надниркових залоз може тривати протягом кількох місяців після припинення лікування. Лікування дексаметазоном або природними глюкокортикоїдами може приховати симптоми вже наявної або нової інфекції, а також симптоми кишкової перфорації. Під час лікування слід уникати контакту з хворими на застуду або інші інфекції. Дексаметазон може загострити системну грибкову інфекцію, латентний амебіаз і туберкульоз легенів. Пацієнти з туберкульозом легенів в активній формі повинні одержувати дексаметазон (разом із засобами проти туберкульозу) тільки при швидкоплинному або сильно розсіяному туберкульозі легенів. Пацієнти з неактивною формою туберкульозу легенів, які лікуються дексаметазоном, або пацієнти, які реагують на туберкулін, повинні одержувати хімічні профілактичні засоби. Обережність і медичний нагляд рекомендовані хворим на остеопороз, артеріальну гіпертензію, серцеву недостатність, туберкульоз, глаукому, печінкову або ниркову недостатність, гастрит, езофагіт, дивертикуліт, тиреотоксикоз, ожиріння (ІІІ–ІV ступеня), нефроуролітіаз, гіперліпідемію, поліомієліт (за винятком форми бульбарного енцефаліту), хворим з гіпоальбумінемією та хворим у станах, що призводять до її виникнення, хворим з імунодефіцитними станами (у т. ч. СНІД або ВІЛ-інфікування), лімфаденітом після щеплення БЦЖ, діабетом, активною пептичною виразкою, з недавнім кишковим анастомозом, виразковим колітом і епілепсією. Особливого догляду потребують пацієнти протягом перших тижнів після інфаркту міокарда, пацієнти з тромбоемболією, міастенією гравіс, глаукомою, гіпотиреозом, психозом або психоневрозом, а також пацієнти літнього віку. Під час лікування може спостерігатися загострення діабету або перехід від латентної фази до клінічних проявів діабету. При тривалому лікуванні слід контролювати рівні калію у сироватці. Якщо у пацієнта порушення водно-електролітного балансу, слід бути обережним при застосуванні дексаметазону, тому що середні та великі дози глюкокортикостероїдів можуть викликати в організмі затримку солі та рідини, а також підвищену екскрецію калію. У таких випадках показане обмеження вживання солі та додатковий прийом калію. Усі кортикостероїди підвищують процес виведення кальцію, внаслідок чого може бути порушена секреція мінералокортикоїдів. Тому показане додаткове призначення солі та/або мінералокортикоїдів. Тривалий прийом глюкокортикостероїдів може призвести до розвитку задньої субкапсулярної катаракти, глаукоми, з можливим пошкодженням очного нерва, також збільшується ризик вторинних вірусних або грибкових очних інфекцій. Вакцинація живою вакциною протипоказана під час лікування дексаметазоном. Вакцинація неживою вірусною або бактеріальною вакциною не призводить до очікуваного синтезу антитіл і не має очікуваного захисного ефекту. Дексаметазон зазвичай не призначають за 8 тижнів до вакцинації і не починають застосовувати раніше ніж через 2 тижні після вакцинації. Лікарський засіб з обережністю призначати інфекційним хворим, особливо з вітряною віспою та кором, тому що ці захворювання при застосуванні дексаметазону протікають у тяжчій формі. Особам, які не хворіли на ці захворювання, слід бути обережними, щоб максимально виключити інфікування. У разі контакту з хворими необхідно одразу ж звернутися до лікаря. Рекомендовано профілактичне лікування імуноглобуліном. Глюкокортикостероїди слід з обережністю призначати хворим на пухирчатий лишай очей (herpes simplex), тому що їхнє застосування може призвести до перфорації рогівки. Рекомендується виявляти обережність пацієнтам, які одужують після операції або перелому кісток, оскільки дексаметазон може уповільнити загоєння ран та утворення кісткової тканини. Дія глюкокортикоїдів посилюється у хворих на цироз печінки або гіпотиреоз. Внутрішньосуглобне введення кортикостероїдів може призвести до місцевого та системного ефектів. Часте застосування може спричинити ураження хряща або некроз кістки. Перед внутрішньосуглобним введенням слід видалити із суглоба синовіальну рідину і дослідити її (перевірити на наявність інфекції). Слід уникати введення кортикоїдів в інфіковані суглоби. Якщо інфекція суглоба розвивається після ін’єкції, слід розпочати належну терапію антибіотиками. Пацієнтів треба повідомити про те, щоб вони уникали фізичного навантаження на уражені суглоби до повного зникнення запального процесу, навіть при настанні симптоматичного поліпшення. Треба уникати введення лікарського засобу у нестійкі суглоби. Кортикоїди можуть впливати на результати шкірних алергічних тестів. Дітей можна лікувати дексаметазоном тільки у разі явної необхідності. Під час лікування дексаметазоном необхідний ретельний нагляд за ростом і розвитком дітей. Існують дані, які свідчать про довгострокові неврологічні побічні ефекти після раннього лікування (< 96 годин) недоношених дітей із хронічним захворюванням легенів при початкових дозах 0,25 мг/кг двічі на день. Слід припинити застосування лікарського засобу хворим, у яких при внутрішньосуглобовому введенні глюкокортикостероїдів значно посилився біль, що супроводжується припухлістю і подальшим обмеженням рухливості суглоба, гарячкою і загальним нездужанням (такі симптоми свідчать про виникнення септичного артриту). У разі розвитку септичного артриту і при підтвердженні діагнозу сепсису необхідно призначати відповідну антибактеріальну терапію. Особливі застереження щодо допоміжних речовин. Лікарський засіб містить менше 1 ммоль (23 мг) натрію на дозу, що є надзвичайно малою кількістю. Пропіленгліколь може спричинити симптоми, схожі з такими, що виникають при вживанні алкоголю. Метилпарабен та пропілпарабен можуть спричинити алергічні реакції (можливо уповільнені).

діюча речовина: дексаметазону натрію фосфат; 1 мл розчину містить 4 мг дексаметазону натрію фосфату у перерахуванні на суху речовину; допоміжні речовини: пропіленгліколь, гліцерин, динатрію едетат, фосфатний буферний розчин рН 7,5, метилпарабен (Е 218), пропілпарабен (Е 216), вода для ін’єкцій.

Паралельне застосування дексаметазону і нестероїдних протизапальних засобів підвищує ризик шлунково-кишкової кровотечі та утворення виразок. Дія дексаметазону зменшується з одночасним застосуванням препаратів, які активують фермент CYP 3A4 (фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін, примідон, рифабутин, рифампіцин) або збільшують метаболічний кліренс глюкокортикоїдів (ефедрин та аміноглутетимід). У цих випадках доза дексаметазону має бути збільшена. Взаємодія між дексаметазоном та усіма вищезгаданими лікарськими засобами може впливати на результати тесту пригнічення дексаметазону. Це потрібно враховувати при оцінці результатів тесту. Сумісне застосування дексаметазону і препаратів, які інгібують активність ферменту CYP 3A4 (кетоконазол, макроліди), може спричиняти збільшення концентрації дексаметазону у сироватці. Дексаметазон є помірним індуктором CYP 3A4. Сумісне застосування з препаратами, які метаболізуються CYP 3A4 (індинавір, еритроміцин), може збільшувати їх кліренс, що спричиняє зниження концентрацій у сироватці. Шляхом інгібування ферментної дії CYP 3A4 кетоконазол може збільшувати концентрацію дексаметазону в сироватці. З іншого боку, кетоконазол може пригнічувати наднирковозалозний синтез глюкокортикоїдів, таким чином, унаслідок зниження концентрації дексаметазону може розвиватися недостатність надниркових залоз. Дексаметазон зменшує терапевтичний ефект ліків проти діабету, артеріальної гіпертензії, празиквантелу і натрійуретиків (тому дозу цих ліків слід збільшити), проте підвищує активність гепарину, альбендазолу і калійуретиків (дозу цих препаратів слід зменшити у разі необхідності). Дексаметазон може змінити дію кумаринових антикоагулянтів, тому при застосуванні такої комбінації ліків слід частіше перевіряти протромбіновий час. Паралельне застосування високих доз глюкокортикоїдів та агоністів ?2-адренорецепторів підвищує ризик гіпокаліємії. У пацієнтів із гіпокаліємією серцеві глікозиди більшою мірою сприяють порушенню ритму і мають більшу токсичність. Дексаметазон зменшує терапевтичний ефект антихолінестеразних засобів, які застосовуються при міастенії. Антациди зменшують всмоктування дексаметазону у шлунку. Дія дексаметазону при одночасному прийомі з їжею та алкоголем не досліджена, проте одночасне вживання ліків та їжі з високим вмістом натрію не рекомендується. Куріння не впливає на фармакокінетику дексаметазону. Глюкокортикоїди посилюють нирковий кліренс саліцилатів, тому іноді важко одержати їх терапевтичні концентрації у сироватці. Необхідно виявляти обережність пацієнтам, яким поступово знижують дозу кортикостероїдів, оскільки при цьому може спостерігатись підвищення концентрації саліцилатів у сироватці та інтоксикація. Якщо паралельно застосовувати пероральні контрацептиви, період напіввиведення глюкокортикоїдів може подовжитись, що посилює їхню біологічну дію і підвищує ризик побічних ефектів. Одночасне застосування ритордину і дексаметазону протипоказане під час пологів, оскільки це може призвести до летального наслідку для породіллі, зумовленого набряком легенів. Повідомлялося про летальний наслідок для породіллі через розвиток такого стану. Одночасне застосування дексаметазону і талідоміду може спричинити токсичний епідермальний некроліз. Види взаємодії, які мають терапевтичні переваги: паралельне призначення дексаметазону і метоклопраміду, дифенгідраміду, прохлорперазину або антагоністів рецепторів 5-НТ3 (рецепторів серотоніну або 5-гідрокситриптаміну, тип 3, таких як ондансетрон або гранісетрон) ефективне для профілактики нудоти і блювання, спричинених хіміотерапією цисплатином, циклофосфамідом, метотрексатом, фторурацилом.

Підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якого іншого інгредієнта лікарського засобу. Гострі вірусні, бактеріальні або системні грибкові інфекції (якщо не застосовується належна терапія). Синдром Кушинга. Вакцинація живою вакциною. Період годування груддю (за винятком невідкладних випадків). Внутрішньом’язове введення протипоказане пацієнтам з тяжкими захворюваннями згортання крові. Місцеве введення протипоказане при бактеріємії, системних грибкових інфекціях, пацієнтам із нестабільними суглобами, інфекціями у місці застосування, у тому числі при септичному артриті внаслідок гонореї чи туберкульозу.

Побічні явища при короткостроковому лікуванні дексаметазоном З боку імунної системи: реакції гіперчутливості. З боку ендокринної системи: транзиторне пригнічення функції надниркових залоз. З боку обміну речовин та харчування: зниження толерантності до вуглеводів, збільшення апетиту та збільшення маси тіла, гіпертригліцеридемія. З боку психіки: психічні розлади. З боку шлунково-кишкового тракту: пептична виразка та гострий панкреатит. Побічні явища при довготривалому лікуванні дексаметазоном З боку імунної системи: зменшення імунної відповіді та збільшення сприйнятливості до інфекцій. З боку ендокринної системи: постійне пригнічення функції надниркових залоз, затримка росту у дітей та підлітків, передчасне закриття епіфізарних зон росту. З боку обміну речовин та харчування: ожиріння. З боку органів зору: катаракта, глаукома. З боку судин: гіпертензія; телеангіектазія. З боку шкіри та підшкірних тканин: потоншання шкіри. З боку кістково-м’язової та сполучної тканини: м’язова атрофія, остеопороз, асептичний кістковий некроз, переломи трубчатих кісток. Побічні явища, що також можуть виникати в окремих органах та системах при лікуванні дексаметазоном З боку крові та лімфатичної системи: тромбоемболічні ускладнення; зменшення кількості моноцитів та/або лімфоцитів; лейкоцитоз; еозинофілія (як і при застосуванні інших глюкокортикостероїдів); тромбоцитопенія та нетромбоцитопенічна пурпура. З боку імунної системи: висип, бронхоспазм, анафілактичні реакції, розвиток опортуністичних інфекцій, реакції гіперчутливості. З боку серця: мультифокальна екстрасистолія шлуночка, тимчасова брадикардія, серцева недостатність, зупинка серця, перфорація міокарда внаслідок перенесеного інфаркту міокарда. З боку судин: гіпертензивна енцефалопатія. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: рецидив неактивного туберкульозу. З боку нервової системи: набряк зорового нерва та збільшення внутрішньочерепного тиску (доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія) після припинення лікування, запаморочення, вертиго, головний біль, судоми. З боку психіки: зміни особистості та поведінки частіше проявляються у вигляді ейфорії; безсоння, дратівливість, гіперкінез, депресія, нервозність, неспокій, маніакально-депресивний психоз, делірій, дезорієнтація, галюцинації, параноя, лабільність настрою, думки про самогубство, психози, порушення сну, сплутаність свідомості, амнезія, погіршення перебігу шизофренії, погіршення перебігу епілепсії. З боку ендокринної системи: пригнічення функції надниркових залоз та атрофія надниркових залоз (зменшення реагування на стрес), синдром Кушинга, порушення менструального циклу, гірсутизм. З боку обміну речовин та харчування: перехід від латентної форми до клінічних проявів діабету; збільшення потреби в інсуліні та пероральних протидіабетичних лікарських засобах у хворих на цукровий діабет; затримка натрію та води; збільшення витрат калію; гіпокаліємічний алкалоз; негативний азотний баланс, зумовлений білковим катаболізмом; гіпокальціємія. З боку шлунково-кишкового тракту: диспепсія, блювання, нудота, гикавка, пептична виразка шлунка або дванадцятипалої кишки, езофагіт, перфорації та кровотечі у шлунково-кишковому тракті (блювання з домішками крові, мелена), панкреатити, перфорація жовчного міхура та кишкова перфорація (особливо у пацієнтів із запальними захворюваннями кишечнику). З боку кістково-м’язової та сполучної тканини: м’язова слабкість, стероїдна міопатія (м’язова слабкість, зумовлена м’язовим катаболізмом), переломи хребта при здавлюванні, розриви сухожиль (особливо при одночасному застосуванні з деякими хінолінами), пошкодження суглобового хряща та кістковий некроз (при частих введеннях у суглоб). З боку шкіри та підшкірних тканин: уповільнене загоєння ран, стрії, петехії та синці, підвищене потовиділення, акне, пригнічена реакція на шкірні тести, набряк Квінке, алергічний дерматит, кропив’янка, свербіж шкіри. З боку органів зору: підвищення внутрішньоочного тиску; екзофтальм; загострення бактеріальних, грибкових або вірусних інфекцій очей; потоншення рогівки. З боку статевих органів та молочної залози: імпотенція, аменорея. Загальні розлади та розлади у місці введення: транзиторне відчуття печіння та пощипування у промежині при внутрішньовенному введенні або при введенні високих доз; набряк, гіпер- або гіпопігментація шкіри, атрофія шкіри та підшкірної тканини, стерильний абсцес та почервоніння шкіри. Ознаки синдрому відміни глюкокортикоїдів У пацієнтів, які тривалий час лікувалися дексаметазоном, під час надто швидкого зниження дози може спостерігатися синдром відміни, внаслідок чого може розвиватися недостатність надниркових залоз, артеріальна гіпотензія, можливий летальний наслідок. У деяких випадках ознаки синдрому відміни можуть бути подібними до ознак посилення або рецидиву захворювання, від якого пацієнт лікувався. Якщо трапляються тяжкі небажані реакції, лікування необхідно припинити. Термін придатності. 2 роки.

Дексаметазон не впливає на здатність керувати автомобілем та іншими механічними засобами.

Україна, 61115, Харківська обл., місто Харків, вулиця Северина Потоцького, будинок 36. ИНСТРУКЦИЯ по медицинскому применению лекарственного средства ДЕКСАМЕТАЗОН Состав: действующее вещество: дексаметазона натрия фосфат; 1 мл раствора содержит 4 мг дексаметазона натрия фосфата в пересчете на сухое вещество; вспомогательные вещества: пропиленгликоль, глицерин, динатрия эдетат, фосфатный буферный раствор рН 7,5, метилпарабен (Е 218), пропилпарабен (Е 216), вода для инъекций. Лекарственная форма. Раствор для инъекций. Основные физико-химические свойства: прозрачная бесцветная жидкость. Фармакотерапевтическая группа. Кортикостероиды для системного применения. Код АТХ Н02А B02. Фармакологические свойства. Фармакодинамика. Дексаметазон – это полусинтетический гормон надпочечной железы (кортикостероид) с глюкокортикоидной активностью. Оказывает противовоспалительное и иммуносупрессивное действие, а также влияет на энергетический обмен, обмен глюкозы и (через отрицательную обратную связь) на секрецию фактора активации гипоталамуса и трофического гормона аденогипофиза. Механизм действия глюкокортикоидов до сих пор не полностью выяснен. Сейчас существует достаточное количество сообщений о механизме действия глюкокортикоидов в подтверждение того, что они действуют на клеточном уровне. В цитоплазме клеток существуют две хорошо установленные системы рецепторов. Из-за связывания с рецепторами глюкокортикоидов кортикоиды оказывают противовоспалительное и иммуносупрессивное действие и регулируют обмен глюкозы, а вследствие связывания с рецепторами минералокортикоидов они регулируют метаболизм натрия, калия и водно-электролитное равновесие. Глюкокортикоиды растворяются в липидах и легко проникают в целевые клетки через клеточную мембрану. Связывание гормона с рецептором приводит к изменению конформации рецептора, что способствует усилению его родства с ДНК. Комплекс гормон/рецептор попадает в ядро клетки и связывается с регулирующим центром молекулы ДНК, который также называют элементом глюкокортикоидного отклика (ЭГО). Активированный рецептор, связанный с ЭГО или со специфическими генами, регулирует транскрипцию мРНК, которая может быть увеличенной или уменьшенной. Новообразованная мРНК транспортируется к рибосоме, после чего происходит образование новых белков. В зависимости от целевых клеток и процессов, происходящих в клетках, синтез белков может быть усиленным (например, образование тирозинтрансаминазы в клетках печени) или уменьшенным (например, образование интерлейкина (IL-2) в лимфоцитах). Поскольку рецепторы глюкокортикоидов есть во всех типах тканей, можно считать, что глюкокортикоиды действуют на большинство клеток организма. Влияние на энергетический обмен и гомеостаз глюкозы. Дексаметазон вместе с инсулином, глюкагоном и катехоламинами регулируют сохранение и потребление энергии. В печени увеличивается образование глюкозы из пируватов или аминокислот и образование гликогена. В периферических тканях, особенно в мышцах, уменьшается потребление глюкозы и мобилизация аминокислот (из белков), которые являются субстратами для глюконеогенеза в печени. Прямое влияние на обмен жиров ? это центровое распределение жировой ткани и увеличение липолитической реакции на катехоламины. С помощью рецепторов в почечных проксимальных канальцах дексаметазон увеличивает почечный кровоток и клубочковую фильтрацию, тормозит образование и секрецию вазопрессина, улучшает способность почек выводить из организма кислоты. За счет увеличения количества ?-адренорецепторов и сродства с ?-адренорецепторами, которые передают положительный инотропный эффект катехоламинов, дексаметазон непосредственно повышает сократительную функцию сердца и тонус периферических сосудов. При применении высоких доз дексаметазон тормозит фибробластическое продуцирование коллагена типа I и типа III и образование гликозаминогликанов. Таким образом, благодаря торможению образования внеклеточного коллагена и матрикса возникает задержка заживления ран. Длительное введение высоких доз вызывает путем косвенного воздействия прогрессирующую резорбцию костей и уменьшает остеогенез путем прямого воздействия (увеличение секреции паратиреоидного гормона и уменьшение секреции кальцитонина), а также является причиной негативного кальциевого баланса за счет уменьшения кальциевой абсорбции в кишечнике и увеличения выделения его с мочой. Это обычно приводит ко вторичному гиперпаратиреозу и фосфатурии. Воздействие на гипофиз и гипоталамус. Дексаметазон оказывает в 30 раз более сильное действие, чем кортизол. Таким образом, он является более мощным ингибитором кортикотропин-рилизинг-фактора (КРФ) и секреции адренокортикотропного гормона (АКТГ) по сравнению с эндогенным кортизолом. Это приводит к уменьшению секреции кортизола, а после длительного подавления секреции КРФ и АКТГ – к атрофии надпочечной железы. Недостаточность коры надпочечной железы может возникнуть уже на 5-й и 7-й день введения дексаметазона в дозе, эквивалентной 20–30 мг преднизона в день, или после 30-дневной терапии низкими дозами. После отмены кратковременной терапии (до 5 дней) высокими дозами функция коры надпочечной железы должна восстановиться в течение 1 недели; после длительной терапии нормализация происходит позже, обычно до 1 года. У некоторых пациентов может развиться необратимая атрофия надпочечной железы. Противовоспалительное и иммунодепрессивное действие глюкокортикоидов базируется на их молекулярном и биохимическом воздействии. Молекулярное противовоспалительное действие возникает в результате связывания с глюкокортикоидными рецепторами и от изменения экспрессии ряда генов, которые регулируют формирование различных информационных молекул, белков и ферментов, участвующих в воспалительной реакции. Биохимическое противовоспалительное действие глюкокортикоидов – результат блокирования образования и функционирования гуморальных медиаторов воспаления: простагландинов, торомбоксанов, цитокинов и лейкотриенов. Дексаметазон уменьшает образование лейкотриенов путем уменьшения высвобождения арахидоновой кислоты из клеточных фосфолипидов, что вызвано ингибированием активности фосфолипазы А2. Воздействие на фосфолипазы достигается не прямым воздействием, а в результате увеличения концентрации липокортина (макрокортин), который является ингибитором фосфолипазы А2. Дексаметазон тормозит образование простагландинов и тромбоксана путем уменьшения образования специфического ДНК и тем самым уменьшает образование циклооксигеназы. Дексаметазон также уменьшает продуцирование фактора активации тромбоцитов за счет увеличения концентрации липокортина. Другие биохимические противовоспалительные эффекты включают снижение образования фактора некроза опухолей и интерлейкина (IL-1). Фармакокинетика. Абсорбция. Дексаметазон достигает пика концентрации в плазме крови в течение первых 5 минут при внутривенном введении и в течение 1 часа при внутримышечном введении. После местного введения в сустав или мягкие ткани (очаг воспаления) всасывание происходит медленнее, чем в случае внутримышечного введения. При внутривенном введении начало действия мгновенное, после внутримышечного введения клинический эффект наступает через 8 часов. Действие продолжается 17–28 дней после внутримышечного введения и от 3 дней до 3 недель после местного введения. Распределение. В плазме крови и синовиальной жидкости преобразование дексаметазона фосфата в дексаметазон происходит очень быстро. В плазме крови приблизительно 77 % дексаметазона связываются с белками плазмы, преимущественно с альбумином. Лишь небольшое количество дексаметазона связывается с другими белками. Дексаметазон является жирорастворимым, поэтому он свободно проникает в клетки и межклеточное пространство. В центральной нервной системе (гипоталамус, гипофиз) он связывается и действует через мембранные рецепторы. В периферических тканях связывается и действует с помощью цитоплазматических рецепторов. Биотрансформация. Разрушение дексаметазона происходит в месте действия, то есть в самой клетке. Дексаметазон в первую очередь метаболизируется в печени, также, возможно, в почках и других тканях. Выведение. Биологический период полувыведения дексаметазона составляет 24–72 часа. Преимущественно экскретируется с мочой. Клинические характеристики. Показания. Дексаметазон вводить внутривенно или внутримышечно в неотложных случаях и при невозможности перорального применения. Заболевания эндокринной системы: ? заместительная терапия первичной или вторичной (гипофизарной) недостаточности надпочечных желез (кроме острой недостаточности надпочечных желез, при которой гидрокортизон или кортизон являются более подходящими, учитывая их более выраженный гормональный эффект); – острая недостаточность надпочечных желез (гидрокортизон или кортизон являются препаратами выбора; может оказаться необходимым одновременное применение с минералокортикоидами, особенно в случае применения синтетических аналогов); – перед операциями и в случаях серьезных травм или заболеваний у пациентов с установленной надпочечниковой недостаточностью или при неопределенном адренокортикальном запасе; – шок, устойчивый к традиционной терапии, при имеющейся или подозреваемой недостаточности надпочечных желез; – врожденная гиперплазия надпочечных желез; – негнойное воспаление щитовидной железы и тяжелые формы радиационных тиреоидитов. Ревматологические заболевания (в качестве вспомогательной терапии в период, когда базовая терапия не подействовала, то есть у пациентов, у которых обезболивающее и противовоспалительное действие нестероидных противовоспалительных средств (НПВС) было неудовлетворительным): ? ревматоидный артрит, включая ювенильный ревматоидный артрит и внесуставные проявления ревматоидного артрита (ревматические легкие, изменения сердца, глаз, кожный васкулит); ? синовит при остеоартрозе, посттравматический остеоартроз; эпикондилит; острый неспецифический тендосиновиит; острый подагрический артрит; псориатический артрит; анкилозирующий спондилит; системные заболевания соединительной ткани; васкулит. Заболевания кожи: ? пузырчатка; тяжелая мультиформная эритема (синдром Стивенса – Джонсона); эксфолиативный дерматит; буллезный герпетиформный дерматит; тяжелые формы экссудативной эритемы; узловатая эритема; тяжелые формы себорейного дерматита; тяжелые формы псориаза; крапивница, которая не поддается стандартному лечению; фунгоидный микоз; дерматомиозиты. Аллергические заболевания (не поддающиеся традиционному лечению): ? бронхиальная астма; контактный дерматит; атопический дерматит; сывороточная болезнь; хронический или сезонный аллергический ринит; аллергия на лекарства; крапивница после переливания крови. Заболевания органов зрения: ? воспалительные заболевания глаз (острый центральный хориоидит, неврит зрительного нерва); аллергические заболевания (конъюнктивиты, увеиты, склериты, кератиты, ириты); системные иммунные заболевания (саркоидоз, височный артериит); пролиферативные изменения в глазнице (эндокринная офтальмопатия, псевдоопухоль); иммуносупрессорная терапия при пересадке роговицы. Раствор возможно вводить системно или местно (введение под конъюнктиву и ретробульбарное или парабульбарное введения). Желудочно-кишечные заболевания: для выведения пациента из критического состояния при: ? язвенном колите (тяжелое развитие); болезни Крона (тяжелое развитие); хронических аутоиммунных гепатитах; реакции отторжения после пересадки печени. Заболевания дыхательных путей: ? симптоматический саркоидоз (симптоматично); острый токсический бронхиолит; хронический бронхит и астма (при обострении); очаговый или диссеминированный туберкулез легких (вместе с соответствующей противотуберкулезной терапией); бериллиоз (гранулематозное воспаление); радиационный или аспирационный пневмонит. Гематологические заболевания: ? приобретенная или врожденная хроническая апластическая анемия; аутоиммунная гемолитическая анемия; вторичная тромбоцитопения у взрослых; эритробластопения; острая лимфобластомная лейкемия (индукционная терапия); идиопатическая тромбоцитопеническая пурпура у взрослых (только внутривенное введение – внутримышечное введение противопоказано). Почечные заболевания: ? иммуносупрессорная терапия при трансплантации почки; стимулирование диуреза или уменьшение протеинурии при идиопатическом нефротическом синдроме (без уремии) и нарушение функции почек при системной красной волчанке. Злокачественные онкологические заболевания: ? паллиативное лечение лейкемии и лимфомы у взрослых; острая лейкемия у детей; гиперкальциемия при злокачественных заболеваниях. Отек мозга: – отек головного мозга вследствие первичной или метастатической опухоли головного мозга, трепанация черепа и черепно-мозговые травмы. Шок: – шок, который не поддается стандартному лечению; шок у пациентов с недостаточностью коры надпочечной железы; анафилактический шок (внутривенно после назначения адреналина) перед операцией для предотвращения шока при подозрении или при установленной недостаточности коры надпочечных желез. Другие показания: ? туберкулезный менингит с субарахноидальной блокадой (вместе с надлежащей противотуберкулезной терапией); трихинеллез с неврологическими симптомами или трихинеллез миокарда; кистозная опухоль апоневроза или сухожилия (ганглия). Показания для внутрисуставного введения или введения в мягкие ткани: ? ревматоидный артрит (тяжелое воспаление отдельного сустава); анкилозирующий спондилит (когда воспаленные суставы не поддаются традиционному лечению); псориатический артрит (олигоартикулярная форма и тендовагинит); моноартрит (после эвакуации синовиальной жидкости); остеоартрит суставов (только в случае синовита и экссудации); внесуставной ревматизм (эпикондилит, тендовагинит, бурсит); острый и подагрический артрит. Местное введение (введение в место поражения): ? келоидные поражения; гипертрофические, воспалительные и инфильтрированные поражения при лишае, псориазе, кольцевидной гранулеме, склерозирующем фолликулите, дискоидной волчанке и кожном саркоидозе; дисковый красный волчий лишай; болезнь Урбаха – Оппенгейма; локализованная алопеция. Противопоказания. Повышенная чувствительность к действующему веществу или к какому-либо другому ингредиенту лекарственного средства. Острые вирусные, бактериальные или системные грибковые инфекции (если не применяется надлежащая терапия). Синдром Кушинга. Вакцинация живой вакциной. Период кормления грудью (за исключением неотложных случаев). Внутримышечное введение противопоказано пациентам с тяжелыми заболеваниями свертывания крови. Местное введение противопоказано при бактериемии, системных грибковых инфекциях, пациентам с нестабильными суставами, инфекциями в месте применения, в том числе при септическом артрите вследствие гонореи или туберкулеза. Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий. Параллельное применение дексаметазона и нестероидных противовоспалительных средств повышает риск желудочно-кишечного кровотечения и образования язв. Действие дексаметазона уменьшается с одновременным применением препаратов, которые активируют фермент CYP 3A4 (фенитоин, фенобарбитал, карбамазепин, примидон, рифабутин, рифампицин) или увеличивают метаболический клиренс глюкокортикоидов (эфедрин и аминоглутетимид). В этих случаях доза дексаметазона должна быть увеличена. Взаимодействие между дексаметазоном и всеми вышеупомянутыми лекарственными средствами может исказить результаты теста подавления дексаметазона. Это нужно учитывать при оценке результатов теста. Совместное применение дексаметазона и препаратов, ингибирующих активность фермента CYP 3A4 (кетоконазол, макролиды), может вызывать увеличение концентрации дексаметазона в сыворотке. Дексаметазон является умеренным индуктором CYP 3A4. Совместное применение с препаратами, которые метаболизируются CYP 3A4 (индинавир, эритромицин), может увеличивать их клиренс, что приводит к снижению концентрации в сыворотке. Путем ингибирования ферментного действия CYP 3A4 кетоконазол может повышать концентрацию дексаметазона в сыворотке. С другой стороны, кетоконазол может подавлять надпочечниковый синтез глюкокортикоидов, таким образом, вследствие снижения концентрации дексаметазона может развиваться недостаточность надпочечных желез. Дексаметазон уменьшает терапевтический эффект препаратов против диабета, артериальной гипертензии, празиквантела и натрийуретиков (поэтому дозу этих препаратов следует увеличить), однако повышает активность гепарина, альбендазола и калийуретиков (дозу этих препаратов следует уменьшить в случае необходимости). Дексаметазон может изменить действие кумариновых антикоагулянтов, поэтому при применении такой комбинации препаратов следует чаще контролировать протромбиновое время. Параллельное применение высоких доз глюкокортикоидов и агонистов ?2-адренорецепторов повышает риск развития гипокалиемии. У пациентов с гипокалиемией сердечные гликозиды в большей степени способствуют нарушению ритма и имеют большую токсичность. Дексаметазон уменьшает терапевтический эффект антихолинэстеразных средств, применяемых при миастении. Антациды уменьшают всасывание дексаметазона в желудке. Действие дексаметазона при одновременном приеме с пищей и алкоголем не исследовано, однако одновременное употребление лекарств и пищи с высоким содержанием натрия не рекомендуется. Курение не влияет на фармакокинетику дексаметазона. Глюкокортикоиды усиливают почечный клиренс салицилатов, поэтому иногда трудно получить их терапевтические концентрации в сыворотке. Необходимо проявлять осторожность пациентам, которым постепенно снижают дозу кортикостероидов, поскольку при этом может наблюдаться повышение концентрации салицилатов в сыворотке и интоксикация. Если параллельно применять пероральные контрацептивы, период полувыведения глюкокортикоидов может удлиняться, что усиливает их биологическое действие и повышает риск побочных эффектов. Одновременное применение ритордина и дексаметазона противопоказано во время родов, поскольку это может привести к летальному исходу для роженицы, обусловленному отеком легких. Сообщалось о летальном исходе у роженицы из-за развития такого состояния. Одновременное применение дексаметазона и талидомида может вызвать токсический эпидермальный некролиз. Виды взаимодействия, которые имеют терапевтические преимущества: параллельное назначение дексаметазона и метоклопрамида, дифенгидрамида, прохлорперазина или антагонистов рецепторов 5-НТ3 (рецепторов серотонина или 5-гидрокситриптамина, тип 3, таких как ондансетрон или гранисетрон) эффективно для профилактики тошноты и рвоты, вызванных химиотерапией цисплатином, циклофосфамидом, метотрексатом, фторурацилом. Особенности применения. До начала и во время проведения терапии глюкокортикостероидами необходимо проводить общий анализ крови, контролировать уровень гликемии и содержание электролитов в плазме крови. Во время лечения дексаметазоном (особенно длительного) необходимо наблюдение окулиста, контроль артериального давления и водно-электролитного баланса, а также картины периферической крови и уровня гликемии. Во время парентерального лечения кортикоидами изредка могут наблюдаться реакции гиперчувствительности, поэтому надо принять надлежащие меры перед началом лечения дексаметазоном, учитывая возможность аллергических реакций (особенно у пациентов с аллергическими реакциями на любые лекарственные средства в анамнезе). Особого внимания требует вопрос применения системных глюкокортикостероидов больным с существующими или имеющимися в анамнезе тяжелыми аффективными расстройствами, включающими депрессивный, маниакально-депрессивный психоз, предыдущий стероидный психоз. Пациентов и/или опекунов следует предупредить относительно возможности развития серьезных побочных эффектов со стороны психики. Обычно симптомы проявляются через несколько дней или недель после начала лечения. Риск развития этих симптомов увеличивается при применении высоких доз. Большинство реакций проходит при уменьшении дозы или отмене препарата, хотя иногда необходимо специфическое лечение. Нужно наблюдать и своевременно выявлять изменения психического состояния, особенно депрессивного настроения, суицидальных мыслей и намерений. С особой осторожностью следует применять кортикостероиды пациентам с аффективными расстройствами, имеющимися в анамнезе, особенно пациентам с аллергическими реакциями на какие-либо другие лекарства в анамнезе, в том числе в семейном анамнезе. Появления нежелательных эффектов можно избежать, применяя минимальные эффективные дозы в течение короткого периода или применяя необходимую дневную дозу лекарственного средства один раз утром. У пациентов, которые длительное время лечатся дексаметазоном, в случае прекращения лечения может наблюдаться синдром отмены (без видимых признаков недостаточности надпочечных желез) с симптомами: повышенная температура, насморк, покраснение конъюнктивы, головная боль, головокружение, сонливость или раздражительность, боль в мышцах и суставах, рвота, уменьшение массы тела, общая слабость, часто судороги. Поэтому дозу дексаметазона следует снижать постепенно. Внезапное прекращение приема может иметь летальный исход. Если пациент находится в состоянии тяжелого стресса (из-за травмы, операции или тяжелого заболевания) в течение терапии, дозу дексаметазона следует увеличить, если же это происходит во время прекращения лечения, применять следует гидрокортизон или кортизон. Пациентам, которым вводили дексаметазон продолжительное время и которые испытывают тяжелый стресс после прекращения терапии, следует восстановить применение дексаметазона, поскольку вызванная им недостаточность надпочечных желез может длиться в течение нескольких месяцев после прекращения лечения. Лечение дексаметазоном или естественными глюкокортикоидами может скрыть симптомы уже существующей или новой инфекции, а также симптомы кишечной перфорации. Во время лечения следует избегать контакта с больными простудой или другими инфекциями. Дексаметазон может обострить системную грибковую инфекцию, латентный амебиаз и туберкулез легких. Пациенты с туберкулезом легких в активной форме должны получать дексаметазон (вместе со средствами против туберкулеза) только при быстротечном или сильно рассеянном туберкулезе легких. Пациенты с неактивной формой туберкулеза легких, которые лечатся дексаметазоном, или пациенты, которые реагируют на туберкулин, должны получать химические профилактические средства. Осторожность и медицинское наблюдение рекомендованы больным остеопорозом, артериальной гипертензией, сердечной недостаточностью, туберкулезом, глаукомой, печеночной или почечной недостаточностью, гастритом, эзофагитом, дивертикулитом, тиреотоксикозом, ожирением (ІІІ–ІV степени), нефроуролитиазом, гиперлипидемией, полиомиелитом (за исключением формы бульбарного энцефалита), больным с гипоальбуминемией и больным в состояниях, приводящих к ее возникновению, больным с иммунодефицитными состояниями (в т. ч. СПИД или ВИЧ-инфицирование), лимфаденитом после прививки БЦЖ, диабетом, активной пептической язвой, с недавним кишечным анастомозом, язвенным колитом и эпилепсией. В особом уходе нуждаются пациенты в течение первых недель после инфаркта миокарда, пациенты с тромбоэмболией, миастенией гравис, глаукомой, гипотиреозом, психозом или психоневрозом, а также пациенты пожилого возраста. Во время лечения может наблюдаться обострение диабета или переход от латентной фазы к клиническим проявлениям диабета. При длительном лечении следует контролировать уровень калия в сыворотке. Если у пациента нарушен водно-электролитный баланс, следует быть осторожным при применении дексаметазона, потому что средние и большие дозы глюкокортикостероидов могут вызывать в организме задержку соли и жидкости, а также повышенную экскрецию калия. В таких случаях показано ограничение употребления соли и дополнительный прием калия. Все кортикостероиды повышают процесс выведения кальция, вследствие чего может быть нарушена секреция минералокортикоидов. Поэтому показано дополнительное назначение соли и/или минералокортикоидов. Продолжительный прием глюкокортикостероидов может привести к развитию задней субкапсулярной катаракты, глаукомы, с возможным повреждением глазного нерва, также увеличивается риск вторичных вирусных или грибковых глазных инфекций. Вакцинация живой вакциной противопоказана при лечении дексаметазоном. Вакцинация неживой вирусной или бактериальной вакциной не влечет ожидаемого синтеза антител и не имеет ожидаемого защитного эффекта. Дексаметазон обычно не назначают за 8 недель до вакцинации и не начинают применять ранее чем через 2 недели после вакцинации. Лекарственное средство с осторожностью назначать инфекционным больным, особенно с ветряной оспой и корью, так как эти заболевания при применении дексаметазона протекают в более тяжелой форме. Лицам, которые не болели этими заболеваниями, следует быть осторожными, чтобы максимально исключить инфицирование. В случае контакта с больными необходимо сразу же обратиться к врачу. Рекомендовано профилактическое лечение иммуноглобулином. Глюкокортикостероиды следует с осторожностью назначать больным пузырчатым лишаем глаз (herpes simplex), потому что их применение может привести к перфорации роговицы. Рекомендуется проявлять осторожность пациентам, которые выздоравливают после операции или перелома костей, поскольку дексаметазон может замедлить заживление ран и образование костной ткани. Действие глюкокортикоидов усиливается у больных циррозом печени или гипотиреозом. Внутрисуставное введение кортикостероидов может привести к местным и системным эффектам. Частое применение может вызвать поражение хряща или некроз кости. Перед внутрисуставным введением следует удалить из сустава синовиальную жидкость и исследовать ее (проверить на наличие инфекции). Следует избегать введения кортикоидов в инфицированные суставы. Если инфекция сустава развивается после инъекции, следует начать надлежащую терапию антибиотиками. Пациентам следует сообщить о том, чтобы они избегали физической нагрузки на пораженные суставы до полного исчезновения воспалительного процесса, даже при наступлении симптоматического улучшения. Следует избегать введения лекарственного средства в неустойчивые суставы. Кортикоиды могут влиять на результаты кожных аллергических тестов. Детей можно лечить дексаметазоном только в случае явной необходимости. Во время лечения дексаметазоном необходим тщательный контроль за ростом и развитием детей. Существуют данные, которые свидетельствуют о долгосрочных неврологических побочных эффектах после раннего лечения (< 96 часов) недоношенных детей с хроническим заболеванием легких при начальных дозах 0,25 мг/кг дважды в день. Следует пркратить применение лекарственного средства больным, у которых при внутрисуставном введении глюкокортикостероидов значительно усиливается боль, что сопровождается припухлостью и дальнейшим ограничением подвижности сустава, лихорадкой и общим недомоганием (такие симптомы свидетельствуют о возникновении септического артрита). В случае развития септического артрита и при подтверждении диагноза сепсиса необходимо назначать соответствующую антибактериальную терапию. Особые предостережения относительно вспомогательных веществ. Лекарственное средство содержит менее 1 ммоль (23 мг) натрия на дозу, что является чрезвычайно малым количеством. Пропиленгликоль может вызвать симптомы, подобные с такими, которые появляются при употреблении алкоголя. Метилпарабен и пропилпарабен могут вызвать аллергические реакции (возможно замедленные). Применение в период беременности или кормления грудью. Беременность. Вредное воздействие на плод и новорожденного ребенка не может быть исключено. Лекарственное средство подавляет внутриутробное развитие ребенка. Дексаметазон можно назначать беременным женщинам только в единичных неотложных случаях, когда ожидаемая польза для матери превышает потенциальный риск для плода. Особая осторожность рекомендуется при преэклампсии. Согласно общим рекомендациям, при лечении во время беременности глюкокортикоидами следует применять минимальную эффективную дозу для контроля основного заболевания. Детей, рожденных матерями, которым назначали глюкокортикоиды во время беременности, нужно тщательно проверять на наличие недостаточности надпочечников. Глюкокортикоиды проходят через плаценту и достигают высоких концентраций в плоде. Дексаметазон менее активно метаболизируется в плаценте, чем, например, преднизон. Исходя из этого, в сыворотке крови зародыша могут наблюдаться высокие концентрации дексаметазона. По некоторым данным, даже фармакологические дозы глюкокортикоидов повышают риск недостаточности плаценты, олигогидрамниоза, замедленного развития плода или его внутриутробной гибели, повышения количества лейкоцитов (нейтрофилов) у плода и недостаточности надпочечников. Нет никаких доказательств, подтверждающих тератогенное действие глюкокортикостероидов. Рекомендуется применять дополнительные дозы глюкокортикостероидов во время родов женщинам, принимавшим глюкокортикостероиды во время беременности. В случае затяжных родов или если планируется кесарево сечение, рекомендуется внутривенное введение 100 мг гидрокортизона каждые 8 часов. Кормление грудью. Применение в период кормления грудью противопоказано (за исключением неотложных случаев). Небольшое количество глюкокортикоидов проникает в грудное молоко, поэтому матерям, которые лечатся дексаметазоном, не рекомендуется кормить ребенка грудью, особенно при его применении свыше физиологических норм (около 1 мг). Это может привести к замедлению роста ребенка и уменьшению секреции эндогенных кортикостероидов. Способность влиять на скорость реакции при управлении автотранспортом или другими механизмами. Дексаметазон не влияет на способность управлять автомобилем и другими механическими средствами. Способ применения и дозы. Дексаметазон, раствор для инъекций, назначать взрослым и детям с рождения. Раствор для инъекций можно применять внутривенно (с помощью инъекции или инфузии с раствором глюкозы или раствором натрия хлорида), внутримышечно или местно (с помощью инъекции в сустав или инъекции в место поражения на коже или в инфильтрат в мягкие ткани). В качестве растворителя для внутривенной инфузии применять 0,9 % раствор натрия хлорида или 5 % раствор глюкозы. Растворы, предназначенные для внутривенного введения или дальнейшего растворения препарата, не должны содержать консерванты при применении для младенцев, особенно недоношенных. Смешивать препарат с растворителем для инфузии следует в стерильных условиях. Смесь следует применять в течение 24 часов, так как растворы для инфузий обычно не содержат консервантов. Препараты для парентерального введения следует визуально проверять на наличие посторонних включений и изменения цвета каждый раз перед введением. Дозу следует определять индивидуально в соответствии с заболеванием конкретного пациента, предусмотренным периодом лечения, переносимостью кортикоидов и реакцией организма. Парентеральное введение. Дексаметазон вводить парентерально в неотложных случаях, в случаях, когда пероральная терапия невозможна, и в случаях, указанных в разделе «Показания». Раствор для инъекций предназначен для введения внутривенно, внутримышечно или с помощью инфузии (с раствором глюкозы или раствором натрия хлорида). Рекомендуемая средняя начальная суточная доза для внутривенного или внутримышечного введения – 0,5–9 мг в сутки, при необходимости дозу можно увеличить. Начальные дозы лекарственного средства следует применять до появления клинической реакции, а затем дозу следует постепенно снижать до самой низкой клинически эффективной дозы. При назначении высоких доз в течение нескольких дней дозу постепенно уменьшать в течение нескольких следующих дней или более длительного периода. Местное применение. Для введения в сустав рекомендуются дозы от 0,4 мг до 4 мг. Доза зависит от размера пораженного сустава. Обычно вводить 2–4 мг в крупные суставы и 0,8–1 мг – в маленькие. Повторное введение в сустав возможно после 3–4 месяцев. Введение может быть выполнено три или четыре раза в один сустав в течение всей жизни и не более чем в 2 сустава одновременно. Более частое внутрисуставное введение может повредить суставной хрящ и вызвать костный некроз. Доза дексаметазона, которая вводится в синовиальную сумку, обычно составляет 2–3 мг, в оболочку сухожилия – 0,4–1 мг, в ганглии – от 1 до 2 мг. Доза дексаметазона, которая вводится в место повреждения, приравнивается к внутрисуставной дозе. Дексаметазон можно одновременно вводить не более чем в два места повреждения. Дозы для введения в мягкие ткани (вокруг сустава) составляют 2–6 мг. Дозы для детей. При внутримышечном введении рекомендуемая доза при заместительной терапии составляет 0,02 мг/кг массы тела или 0,67 мг/м2 площади поверхности тела, разделенных на 3 дозы, которая вводится каждый третий день, или 0,008–0,01 мг/кг массы тела или 0,2–0,3 мг/м2 площади поверхности тела в сутки. При всех других показаниях рекомендуемая доза составляет 0,02–0,1 мг/кг массы тела или 0,8–5 мг/м2 площади поверхности тела каждые 12–24 часа. Эквивалентные дозы кортикостероидов: Дексаметазон 0,75 мг Преднизон 5 мг Кортизон 25 мг Метилпреднизолон 4 мг Гидрокортизон 20 мг Триамцинолон 4 мг Преднизолон 5 мг Бетамезон 0,75 мг

Фармакодинаміка. Дексаметазон – це напівсинтетичний гормон надниркової залози (кортикостероїд) з глюкокортикоїдною активністю. Чинить протизапальну та імуносупресивну дію, а також впливає на енергетичний обмін, обмін глюкози і (через негативний зворотний зв’язок) на секрецію фактора активації гіпоталамуса і трофічного гормону аденогіпофіза. Механізм дії глюкокортикоїдів досі не повністю з’ясований. Зараз існує достатня кількість повідомлень про механізм дії глюкокортикоїдів на підтвердження того, що вони діють на клітинному рівні. У цитоплазмі клітин існують дві добре визначені системи рецепторів. Через зв’язування з рецепторами глюкокортикоїдів кортикоїди виявляють протизапальну та імуносупресивну дію і регулюють обмін глюкози, а внаслідок зв’язування з рецепторами мінералокортикоїдів вони регулюють метаболізм натрію, калію та водно-електролітну рівновагу. Глюкокортикоїди розчиняються у ліпідах і легко проникають у цільові клітини через клітинну мембрану. Зв’язування гормону з рецептором призводить до зміни конформації рецептора, що сприяє збільшенню його спорідненості з ДНК. Комплекс гормон/рецептор потрапляє в ядро клітини і зв’язується з регулюючим центром молекули ДНК, який також називають елементом глюкокортикоїдного відгуку (ЕГВ). Активований рецептор, зв’язаний з EГВ або зі специфічними генами, регулює транскрипцію мРНК, яка може бути збільшеною або зменшеною. Новоутворена мРНК транспортується до рибосоми, після чого відбувається утворення нових білків. Залежно від цільових клітин і процесів, які відбуваються у клітинах, синтез білків може бути посиленим (наприклад, утворення тирозинтрансамінази у клітинах печінки) або зменшеним (наприклад, утворення інтерлейкіну (IL-2) у лімфоцитах). Оскільки рецептори глюкокортикоїдів є в усіх типах тканин, можна вважати, що глюкокортикоїди діють на більшість клітин організму. Вплив на енергетичний обмін та гомеостаз глюкози. Дексаметазон разом з інсуліном, глюкагоном та катехоламінами регулюють зберігання та споживання енергії. У печінці збільшується утворення глюкози із піруватів або амінокислот та утворення глікогену. У периферичних тканинах, особливо у м’язах, зменшується споживання глюкози та мобілізація амінокислот (із білків), які є субстратами для глюконеогенезу у печінці. Прямий вплив на обмін жирів – це центровий розподіл жирової тканини та збільшення ліполітичної реакції на катехоламіни. За допомогою рецепторів у ниркових проксимальних канальцях дексаметазон збільшує нирковий кровообіг та клубочкову фільтрацію, гальмує утворення та секрецію вазопресину, покращує здатність нирок виводити з організму кислоти. За рахунок збільшення кількості ?-адренорецепторів та спорідненості з ?-адренорецепторами, які передають позитивний інотропний ефект катехоламінів, дексаметазон безпосередньо підвищує скоротливу функцію серця та тонус периферичних судин. При застосуванні високих доз дексаметазон гальмує фібробластичне продукування колагену типу І і типу ІІІ та утворення глікозаміногліканів. Таким чином, завдяки гальмуванню утворення позаклітинного колагену та матриксу виникає затримання загоєння ран. Довготривале введення високих доз спричиняє шляхом непрямого впливу прогресуючу резорбцію кісток та зменшує остеогенез шляхом прямого впливу (збільшення секреції паратиреоїдного гормону та зменшення секреції кальцитоніну), а також є причиною негативного кальцієвого балансу за рахунок зменшення кальцієвої абсорбції у кишечнику та збільшення виділення його із сечею. Це зазвичай призводить до вторинного гіперпаратиреозу та фосфатурії. Вплив на гіпофіз та гіпоталамус. Дексаметазон виявляє у 30 разів сильнішу дію, ніж кортизол. Таким чином, він є більш потужним інгібітором кортикотропін-рилізинг-фактора (КРФ) та секреції адренокортикотропного гормона (АКТГ) порівняно з ендогенним кортизолом. Це призводить до зменшення секреції кортизолу, а після довготривалого пригнічення секреції КРФ та АКТГ – до атрофії надниркової залози. Недостатність кори надниркової залози може виникнути уже на 5-й та 7-й день введення дексаметазону у дозі, еквівалентній 20–30 мг преднізону на день, або після 30-денної терапії низькими дозами. Після скасування короткочасної терапії (до 5 днів) високими дозами функція кори надниркової залози повинна відновитись протягом 1 тижня; після довготривалої терапії нормалізація відбувається пізніше, зазвичай до 1 року. У деяких пацієнтів може розвинутись необоротна атрофія надниркової залози. Протизапальна та імунодепресивна дія глюкокортикоїдів базується на їх молекулярному та біохімічному впливі. Молекулярна протизапальна дія виникає у результаті зв’язування з глюкокортикоїдними рецепторами та від зміни експресії ряду генів, які регулюють формування різних інформаційних молекул, білків та ферментів, що беруть участь у запальній реакції. Біохімічна протизапальна дія глюкокортикоїдів – результат блокування утворення та функціонування гуморальних медіаторів запалення: простагландинів, торомбоксанів, цитокінів та лейкотрієнів. Дексаметазон зменшує утворення лейкотрієнів шляхом зменшення вивільнення арахідонової кислоти з клітинних фосфоліпідів, що викликане інгібуванням активності фосфоліпази А2. Дія на фосфоліпази досягається не прямим впливом, а в результаті збільшення концентрації ліпокортину (макрокортин), який є інгібітором фосфоліпази А2. Дексаметазон гальмує утворення простагландинів та тромбоксану шляхом зменшення утворення специфічного ДНК і тим самим зменшує утворення циклооксигенази. Дексаметазон також зменшує продукування фактора активації тромбоцитів за рахунок збільшення концентрації ліпокортину. Інші біохімічні протизапальні ефекти включають зниження утворення фактора некрозу пухлин та інтерлейкіну (IL-1). Фармакокінетика. Абсорбція. Дексаметазон досягає піка концентрації у плазмі крові протягом перших 5 хвилин при внутрішньовенному введенні та протягом 1 години при внутрішньом’язовому введенні. Після місцевого введення у суглоб або м’які тканини (вогнище запалення) всмоктування відбувається повільніше, ніж у разі внутрішньом’язового введення. При внутрішньовенному введенні початок дії є миттєвим; після внутрішньом’язового введення клінічний ефект настає через 8 годин. Дія триває 17–28 днів після внутрішньом’язового введення та від 3 днів до 3 тижнів після місцевого введення. Розподіл. У плазмі крові та синовіальній рідині перетворення дексаметазону фосфату у дексаметазон стається дуже швидко. У плазмі крові приблизно 77 % дексаметазону зв’язуються з білками плазми, переважно з альбуміном. Лише невелика кількість дексаметазону зв’язується з іншими білками. Дексаметазон є жиророзчинним, тому він вільно проникає у клітини та міжклітинний простір. У центральній нервовій системі (гіпоталамус, гіпофіз) він зв’язується та діє через мембранні рецептори. У периферичних тканинах зв’язується та діє за допомогою цитоплазматичних рецепторів. Біотрансформація. Руйнування дексаметазону відбувається у місці дії, тобто у самій клітині. Дексаметазон у першу чергу метаболізується у печінці, також, можливо, у нирках та інших тканинах. Виведення. Біологічний період напіввиведення дексаметазону становить 24–72 години. Переважно екскретується разом із сечею.