Виробник ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця». В В

Умови відпуску За рецептом. В В

Лікарська форма Таблетки, вкриті плівковою оболонкою. Основнi фiзико-хiмiчнi властивості: Тіара Дуо 80/12,5 мг: таблетки круглої форми, покриті оболонкою рожевого кольору, з двоопуклою поверхнею; Тіара Дуо 160/12,5 мг: таблетки круглої форми, покриті оболонкою білого або майже білого кольору, з двоопуклою поверхнею; Тіара Дуо 160/25 мг: таблетки круглої форми, покриті оболонкою рожевого кольору, з двоопуклою поверхнею. В В

Упаковка По 7 таблеток у контурній чарунковій упаковці, по 2 або 4 контурні чарункові упаковки в пачці. В В По 7 таблеток в контурной ячейковой упаковке, по 2 или 4 контурные ячейковые упаковки в пачке. В Категория отпуска. По рецепту. В Производитель. ЧАО «Фармацевтическая фирма «Дарница». В Местонахождение производителя и его адрес места осуществления деятельности. Украина, 02093, г. Киев, ул. Бориспольская, 13.

Фармацевтична група Антагоністи ангіотензину ІІ та діуретики. Валсартан та діуретики. Код АТХ С09D А03. В В

Код АТХ - НЕМАЄ

Рекомендована доза Тіари Дуо – 1 таблетка 80В мг/12,5В мг на добу. При недостатньому зниженні артеріального тиску через 3-4 тижні лікування рекомендується розглянути можливість продовження лікування з дозуванням 1 таблетка 160В мг/12,5В мг на добу. Таблетки 160В мг/25В мг призначати пацієнтам, у яких не досягається достатнє зниження артеріального тиску при застосуванні таблеток 160В мг/12,5В мг. Якщо у подальшому при застосуванні таблеток 160В мг/25В мг артеріальний тиск знижується недостатньо, рекомендується розглянути можливість продовження лікування з дозуванням 320В мг/12,5В мг. (для отримання рекомендованої дози застосовувати лікарські засоби, що містять відповідну пропорціональну кількість діючих речовин) Таблетки 320В мг/25В мг призначати пацієнтам, у яких не досягається достатнє зниження артеріального тиску при застосуванні таблеток 320В мг/12,5В мг. Максимальна добова доза становить 320 мг/25 мг. Максимальний антигіпертензивний ефект досягається протягом 2-4 тижнів. Для деяких пацієнтів може знадобиться 4-8 тижнів лікування. Лікарський засіб Тіара Дуо можна застосовувати незалежно від вживання їжі. Таблетки слід запивати невеликою кількістю води. У пацієнтів з легкою та помірною печінковою недостатністю небіліарного походження і без холестазу доза валсартану не повинна перевищувати 80 мг. В В

Есенціальна артеріальна гіпертензія у пацієнтів, тиск крові яких відповідно не регулюється монотерапією. В В

Передозування валсартаном може спричинити виражену гіпотензію, яка, у свою чергу, може призвести до пригнічення свідомості, розвитку судинної недостатності та/або шоку. При передозуванні гідрохлортіазидом можуть виникнути такі ознаки та симптоми: нудота, сонливість, гіповолемія, порушення балансу електролітів, і як наслідок, аритмію та м’язові спазми. Найхарактернішими ознаками та симптомами передозування також є тахікардія, артеріальна гіпотензія, шок, слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення, спазмі м’язів, парестезія, виснаження, розлади свідомості, блювання, спрага, поліурія, олігурія, анурія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини в крові (в основному ниркова недостатність). Терапевтичні заходи залежать від того, як давно була прийнята велика доза препарату, а також вид тяжкості симптомів; при цьому першочерговим заходом є нормалізація гемоциркуляції. Якщо лікарський засіб був прийнятий нещодавно, слід викликати блювання. Якщо після застосування лікарського засобу пройшов тривалий час, необхідно дати пацієнту достатню кількість активованого вугілля. При гіпотензії слід покласти пацієнта у горизонтальне положення та невідкладно забезпечити відновлення водно-сольового балансу шляхом внутрішньовенного введення ізотонічного сольового розчину. Валсартан не можна вивести з організму за допомогою гемодіалізу внаслідок його зв’язування з білками плазми, але для виведення з організму гідрохлортіазиду гемодіаліз є ефективним. В В

У період вагітності не слід розпочинати застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II. Якщо тільки продовження терапії антагоністами рецепторів ангіотензину II не вважається необхідним, пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на альтернативні види антигіпертензивного лікування, що мають встановлений профіль безпеки для використання у період вагітності. При виявленні вагітності лікування антагоністами рецепторів ангіотензину II слід негайно припинити, і, при необхідності, розпочати альтернативну терапію. Загальні. Слід дотримуватися обережності при застосуванні препарату пацієнтам із підвищеною чутливістю до інших антагоністів рецепторів ангіотензину II в анамнезі. Реакції підвищеної чутливості до гідрохлортіазиду більш імовірні у пацієнтів з алергією та астмою. Ангіоневротичний набряк. Про виникнення набряку Квінке (у тому числі набряку гортані та голосової щілини, що призводить до обструкції дихальних шляхів та/або набряк обличчя, губ, глотки та/або язика) повідомлялося у пацієнтів, які отримували валсартан, деякі з цих пацієнтів мали в анамнезі набряк Квінке при застосуванні інших препаратів, у тому числі і при застосуванні інших антагоністів рецепторів ангіотензину II. При розвитку набряку Квінке лікування антагоністами рецепторів ангіотензину II слід негайно припинити. Протипоказане повторне застосування лікарського засобу. Гостра закритокутова глаукома. Застосування гідрохлортіазиду, сульфонаміду було пов’язане з виникненням ідіосинкратичної реакції, яка може призвести до гострої перехідної короткозорості і гострої закритокутової глаукоми. Відзначається гостре зниження гостроти зору або біль в очах. Ця симптоматика зазвичай триває протягом кількох годин на тиждень при прийомі лікарського засобу. Нелікована глаукома може призвести до незворотної втрати зору. Слід негайно припинити застосування лікарського засобу так швидко, як це можливо. Можливо, знадобиться медикаментозне або хірургічне лікування. Фактором ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми є алергічна реакція на застосування сульфонаміду або пеніциліну. Для пацієнтів літнього віку корекція дози не потрібна. Гідрохлортіазид може знижувати рівень зв’язаного з білками йоду у плазмі крові. Гідрохлортіазид здатний підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові. В В Вагітність Валсартан Лікарський засіб не слід застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для застосування вагітним. Відомо, що застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II протягом ІІ та ІІІ триместрів спричиняє у людей фетотоксичність (зниження функції нирок, маловоддя, уповільнення окостеніння черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II мало місце, починаючи з ІІ триместру вагітності, рекомендується проведення ультразвукового контролю функції нирок та черепа. Немовлята, матері яких приймали антагоністи рецепторів ангіотензину II, потребують ретельного нагляду щодо гіпотензії. Гідрохлортіазид Досвід застосування гідрохлортіазиду у період вагітності є обмеженим, особливо протягом ІВ триместру. Дослідження на тваринах є недостатніми. Гідрохлортіазид проникає через плаценту. На підставі фармакологічних механізмів дії гідрохлортіазиду його використання протягом ІІ та ІІІ триместрів вагітності може призвести до порушення фетоплацентарного кровообігу і спричинити у плода та новонародженого такі ефекти як жовтяницю, порушення електролітного балансу та тромбоцитопенію. Період годування груддю Якщо використання препарату вкрай необхідне, годування груддю слід припинити. Немає жодної інформації щодо використання валсартану протягом годування груддю. Гідрохлортіазид проникає у грудне молоко в невеликих кількостях. Тіазиди у високих дозах викликають діурез, що може пригнічувати продукування грудного молока. Протягом періоду годування груддю бажано використовувати альтернативні методи лікування з краще встановленими профілями безпеки, особливо у період годування новонародженого або недоношеної дитини. В В

Лікарський засіб Тіара Дуо не рекомендується для застосування дітям у зв’язку з відсутністю даних про безпеку та ефективність. В В Лекарственное средство Тиара Дуо не рекомендуется для применения детям в связи с отсутствием данных о безопасности и эффективности. В В Передозировка. Передозировка валсартаном может вызвать выраженную гипотензию, которая, в свою очередь, может привести к угнетению сознания, развитию сосудистой недостаточности и/или шока. При передозировке гидрохлоротиазидом могут возникнуть следующие признаки и симптомы: тошнота, сонливость, гиповолемия, нарушение баланса электролитов, и как следствие, аритмия и мышечные спазмы. Наиболее характерными признаками и симптомами передозировки также является тахикардия, артериальная гипотензия, шок, слабость, спутанность сознания, головокружение, спазме мышц, парестезии, истощение, нарушение сознания, рвота, жажда, полиурия, олигурия, анурия, алкалоз, повышенный уровень азота мочевины в крови (в основном почечная недостаточность). Терапевтические меры зависят от того, как давно была принята большая доза, а также вид тяжести симптомов; при этом первоочередной мерой является нормализация гемоциркуляции. Если лекарственное средство было принято недавно, следует вызвать рвоту. Если после применения лекарственного средства прошло длительное время, необходимо дать пациенту достаточное количество активированного угля. При гипотензии следует положить пациента в горизонтальное положение и безотлагательно обеспечить восстановление водно-солевого баланса путем введения изотонического солевого раствора. Валсартан нельзя вывести из организма с помощью гемодиализа вследствие его связывания с белками плазмы, но для выведения из организма гидрохлоротиазида гемодиализ эффективен. В Побочные реакции. Нежелательные реакции, о которых чаще всего сообщалось в ходе клинических испытаний и проведения лабораторных исследований в течение применения валсартана с гидрохлоротиазидом по сравнению с плацебо и в индивидуальных постмаркетинговых сообщениях, приведен ниже в зависимости от класса системы органов. Нежелательные реакции, которые могут возникнуть при применении каждого компонента отдельно, но которые не наблюдались в клинических испытаниях, могут возникнуть во время лечения комбинацией валсартан/гидрохлоротиазид. Нежелательные побочные реакции приведены по частоте: очень часто (1/10) часто (1/100, <1/10); нечасто (1/1000, <1/100) редко (1/10000, <1/1000); очень редко (<1/10000), неизвестно (нельзя оценить на основе доступных данных). В пределах каждой группы частоты побочных реакций приведены в порядке уменьшения серьезности проявлений. Частота нежелательных реакций валсартана/гидрохлоротиазида Со стороны органов зрения: нечасто: нечеткость зрения; редко конъюнктивит. Со стороны органов слуха и вестибулярного аппарата: нечасто: отит среднего уха, звон в ушах. Со стороны респираторной системы, органов грудной клетки и средостения: часто: кашель, насморк, фарингит, инфекции верхних дыхательных путей; нечасто: бронхит, одышка, синусит, глоточно-гортанная боль, сухость во рту; очень редко: носовое кровотечение; неизвестно: некардиогенный отек легких. Со стороны желудочно-кишечного тракта: очень редко: диарея; нечасто: боль в животе, диспепсия, тошнота, гастроэнтерит. Со стороны почек и мочевыделительной системы: нечасто: частое мочеиспускание, инфекции мочевыводящих путей; неизвестно: нарушение функции почек. Со стороны обмена веществ, метаболизма: нечасто: дегидратация; неизвестно: гипокалиемия, гипонатриемия. Со стороны нервной системы: часто: головная боль, усталость; нечасто астения, головокружение, бессонница, тревожность, парестезии; редко: депрессия; неизвестно: синкопе. Со стороны сердечно-сосудистой системы: нечасто: учащенное сердцебиение, тахикардия, отек, артериальная гипотензия, гипергидроз. Со стороны иммунной системы: нечасто: вирусные инфекции, лихорадка. Со стороны опорно-двигательного аппарата и соединительной ткани: часто: боль в спине, артралгия; нечасто: боль в руках или ногах, боль в груди, боль в шее, артрит, растяжения и деформации, мышечные судороги, миалгия. Со стороны репродуктивной системы и функции молочных желез: редко: эректильная дисфункция. Общие нарушения и реакции в месте введения: нечасто: повышенная утомляемость. Лабораторные показатели: неизвестно: повышение мочевой кислоты в плазме, повышение билирубина и креатинина в плазме крови, гипокалиемия, гипонатриемия, повышение азота мочевины в крови, нейтропения. Следующие реакции наблюдались во время клинических испытаний у больных гипертонической болезнью, независимо от их причинной связи с исследуемым лекарственным средством: абдоминальная боль, боль в верхней части живота, беспокойство, артрит, боли в спине, бронхит, острый бронхит, боли в груди, головокружение, диспепсия, одышка, сухость во рту, носовые кровотечения, импотенция, гастроэнтерит, головная боль, повышенное потоотделение, гипестезия, грипп, бессонница, растяжение связок, судороги мышц, растяжение мышц, тошнота, заложенность носа, застойные явления в околоносовых пазухах, боль в шее, отек, периферический отек, средний отит, боль в конечностях, учащенное сердцебиение, фаринголарингеальная боль, поллакиурия, повышение температуры, назофарингит, синусит, сонливость, тахикардия, инфекции верхних дыхательных путей, инфекции мочевыводящих путей, вертиго, вирусные инфекции, нарушения зрения. Неизвестно, имели ли эти эффекты причинную связь с терапией. Дополнительная информация по отдельным компонентам. Нежелательные реакции, ранее возникали при применении каждого компонента отдельно, могут быть потенциальными побочными эффектами также и при применении Тиары Дуо, даже если они не наблюдались в клинических испытаниях или в течение постмаркетингового периода. Частота нежелательных реакций валсартана. Со стороны органов слуха и вестибулярного аппарата: нечасто: вестибулярное головокружение (вертиго). Со стороны желудочно-кишечного тракта: редко: боль в животе. Со стороны печени и желчевыводящих путей: неизвестно: повышение показателей функции печени. Со стороны почек и мочевыделительной системы: неизвестно: почечная недостаточность. Со стороны обмена веществ, метаболизма: часто: гипонатриемия, гипомагниемия, гиперурикемии, потеря аппетита. Со стороны сердечно-сосудистой системы: неизвестно: васкулит. Со стороны крови и лимфатической системы: неизвестно: снижение гемоглобина, снижение гематокрита, тромбоцитопения. Со стороны иммунной системы: очень редко: некротизирующий васкулит, реакции гиперчувствительности/аллергические реакции. Со стороны кожи и подкожной клетчатки: неизвестно: ангионевротический отек, сыпь, зуд, буллезный дерматит. Следующие реакции наблюдались во время клинических испытаний у больных гипертонической болезнью, независимо от их причинной связи с исследуемым препаратом: артралгия, астения, боль в спине, диарея, головокружение, головная боль, бессонница, снижение либидо, тошнота, отек, фарингит, ринит, синусит, воспаление верхних дыхательных путей, вирусные инфекции. Частота нежелательных реакций гидрохлоротиазида. Гидрохлоротиазид широко используется в течение многих лет, часто в высоких дозах, чем те, которые содержатся в Тиаре Дуо. Следующие нежелательные реакции были зарегистрированы у пациентов, получавших тиазидные диуретики, включая гидрохлоротиазид, в виде монотерапии. Со стороны органов зрения: нечасто нечеткость зрения в первые несколько недель после начала лечения; неизвестно: острая закрытоугольная глаукома. Со стороны респираторной системы, органов грудной клетки и средостения: очень редко: дыхательная недостаточность, включая пневмонию и отек легких. Со стороны желудочно-кишечного тракта: часто: потеря аппетита, легкая тошнота и рвота; редко: запор, ощущение желудочно-кишечного дискомфорта, диарея; очень редко: панкреатит. Со стороны печени и желчевыводящих путей: редко внутрипеченочный холестаз или желтуха. Со стороны почек и мочевыделительной системы: неизвестно: острая почечная недостаточность, почечные нарушения. Со стороны обмена веществ, метаболизма: очень часто: при применении высоких доз увеличение уровней липидов крови; часто: гипомагниемия, гиперурикемия; редко гиперкальциемия, гипергликемия, глюкозурия и метаболизм у больных диабетом; очень редко гипохлоремический алкалоз. Со стороны нервной системы: редко: головная боль, головокружение, парестезия. Со стороны психики: редко депрессия, нарушение сна. Со стороны сердечно-сосудистой системы: часто: постуральная гипотензия, которая может усиливаться при применении алкоголя, анестетиков, седативных препаратов; редко: сердечная аритмия. Со стороны крови и лимфатической системы: редко: тромбоцитопения, иногда с пурпурой, очень редко агранулоцитоз, лейкопения, гемолитическая анемия, угнетение функций костного мозга неизвестно: апластическая анемия Стороны иммунной системы: очень редко: реакции гиперчутливости. Со стороны кожи и подкожной клетчатки: часто крапивница и другие виды сыпи; редко: фотосенсибилизация; очень редко: некротизирующий васкулит и токсический эпидермальный некролиз, кожные реакции, подобные красной волчанке, реактивация красной волчанки кожи; неизвестно: мультиформная еритема. Со стороны опорно-двигательной системы и соединительной ткани: неизвестно: мышечные спазмы. Со стороны репродуктивной системы и функции молочных желез: часто: импотенция. Общие расстройства и реакции в месте введения: неизвестно: повышение температуры, усталость. В Срок годности. 2 года. В Условия хранения. Хранить в оригинальной упаковке при температуре не выше 25 °С. Хранить в недоступном для детей месте. В

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці. В В

Зміни електролітів. Слід дотримуватись обережності при сумісному застосуванні Тіари Дуо із солями калію, калійзберігаючими діуретиками, замінниками солі, що містять калій, або іншими лікарськими засобами, які можуть підвищувати рівень калію (наприклад, гепарин). Повідомлялося про випадки гіпокаліємії під час лікування тіазидними діуретиками. Рекомендується часто перевіряти вміст калію у сироватці крові. Лікування тіазидними діуретиками часто пов’язане з виникненням гіпонатріємії і гіпохлоремічного алкалозу. Тіазиди посилюють виведення магнію з сечею, що в результаті може призвести до гіпомагмії. Пацієнти з дефіцитом в організмі натрію та/або об’єму циркулюючої крові (ОЦК). У пацієнтів із тяжким ступенем дефіциту натрію та/або об’єму циркулюючої крові в організмі, як наприклад у тих, хто отримує високі дози діуретиків, в окремих випадках після початку терапії Тіарою Дуо може спостерігатися симптоматична гіпотензія. Тому перед початком терапії даним лікарським засобом слід провести корекцію вмісту в організмі натрію та/або об’єму циркулюючої крові. У разі гіпотензії пацієнта слід покласти у положенні лежачи і, якщо необхідно, провести внутрішньовенну інфузію сольового розчину. Лікування можна продовжувати одразу ж після стабілізації артеріального тиску. Пацієнти з тяжкою хронічною серцевою недостатністю або іншими станами з підвищеною активністю ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. У пацієнтів, функція нирок яких може залежати від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад, у пацієнтів з важкою застійною серцевою недостатністю), лікування інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту пов’язано з олігурією та/або прогресуючою азотемією, і рідко – з гострою нирковою недостатністю. Застосування Тіари Дуо хворим із тяжкою хронічною серцевою недостатністю не обґрунтовано. Оскільки не може бути виключено, що через пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи застосування Тіари Дуо також може бути пов’язаним із порушенням функції нирок, Тіару Дуо не слід застосовувати таким пацієнтам. Стеноз ниркової артерії. Не слід застосовувати лікарський засіб пацієнтам з однобічним або двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом, спричиненим єдиною ниркою, оскільки у таких пацієнтів можуть збільшуватися рівні сечовини крові та креатиніну плазми. Первинний гіперальдостеронізм. Не слід застосовувати Тіару Дуо пацієнтам із первинним гіперальдостеронізмом, оскільки їх ренін-ангіотензинова система не активована. Стеноз аортального та мітрального клапана, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія. Як і при застосуванні інших вазодилататорів, пацієнти зі стенозом аортального та мітрального клапана або гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією (ГОКМ) потребують особливої обережності. Порушення функції нирок. Для пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну > 30 мл/хв ) регулювання дози не потрібне. Треба з обережністю застосовувати Тіару Дуо при тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну <30 мл/хв). Тіазидні діуретики можуть провокувати азотемію у пацієнтів із хронічним порушенням функції нирок. Вони неефективні в якості монотерапії при тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну <30 мл/хв), але їх можна застосовувати з належною обережністю у комбінації з петльовими діуретиками навіть пацієнтам з кліренсом креатиніну <30В мл/хв. Трансплантація нирок. У даний час немає досвіду щодо безпеки застосування лікарського засобу пацієнтам, яким нещодавно проведено трансплантацію нирки. Порушення функції печінки. У пацієнтів із незначними і помірними порушеннями функції печінки без холестазу корекція дози не потрібна. Однак Тіару Дуо слід застосовувати з обережністю. Захворювання печінки істотно не змінюють фармакокінетичні параметри гідрохлортіазиду. Системний червоний вовчак. Повідомлялося, що тіазидні діуретики посилюють або активують прояви системного червоного вовчака. Інші метаболічні порушення. Тіазидні діуретики можуть змінювати толерантність до глюкози і підвищувати рівні холестерину, тригліцеридів і сечової кислоти в сироватці крові. У хворих на діабет може знадобитися корекція дозування інсуліну або пероральних гіпоглікемічних препаратів. Тіазиди можуть зменшувати екскрецію кальцію з сечею та спричиняти непостійне та незначне підвищення рівня сироваткового кальцію при відсутності порушень метаболізму кальцію. Значна гіперкальціємія може свідчити про наявність у пацієнта фонового гіперпаратиреозу. Слід припинити застосування тіазидів перед проведенням тестів щодо оцінки функції паращитовидних залоз. Фоточутливість. Повідомлялося про випадки виникнення реакції фоточутливості при застосуванні тіазидних діуретиків. Якщо реакція фоточутливості виникає під час лікування, рекомендується припинити лікування. Якщо повторне застосування сечогінного засобу вважається необхідним, рекомендується захищати відкриті ділянки шкіри від сонячних променів або штучного ультрафіолетового випромінювання.

діючі речовини: 1 таблетка містить: валсартану 80 мг, гідрохлортіазиду 12,5 мг або валсартану 160 мг, гідрохлортіазиду 12,5 мг, або валсартану 160 мг, гідрохлортіазиду 25 мг; допомiжнi речовини: целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, опадрай II 85F рожевий в€’ для таблеток по 80/12,5 мг та 160/25 мг; опадрай II 85F білий в€’ для таблеток по 160/12,5 мг.

Взаємодії, пов’язані як з валсартаном, так і з гідрохлортіазидом Одночасне застосування не рекомендується Літій Оборотне підвищення концентрації літію у плазмі крові та прояви токсичності були зареєстровані при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та тіазидів, у тому числі гідрохлортіазиду. У зв’язку з відсутністю досвіду одночасного застосування валсартану та літію така комбінація не рекомендується. У випадку необхідності застосування такої комбінації рекомендується проводити ретельний моніторинг рівнів літію у плазмі крові. Одночасне застосування, що вимагає обережності Інші антигіпертензивні лікарські засоби Тіара Дуо може посилювати дію інших препаратів з антигіпертензивними властивостями (наприклад, гуанетидин, метилдопи, вазодилататори, інгібітори АПФ, антагоністи рецептора ангіотензину, бета-блокатори, блокатори кальцієвих каналів та інгібіторів зворотного захоплення дофаміну). Пресорні аміни (наприклад, норадреналін, адреналін) Можлива знижена реакція на пресорні аміни, яка не є достатньою, щоб виключити їх використання. Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилову кислоту > 3 г/добу та неселективні НПЗП НПЗП можуть послаблювати антигіпертензивний ефект як антагоністів ангіотензину II, так і гідрохлортіазиду при одночасному застосуванні. Крім того, одночасний прийом Тіари Дуо та НПЗП може призвести до погіршення функції нирок та підвищення рівня калію у плазмі крові. Таким чином, рекомендується контроль функції нирок на початку лікування, а також адекватна гідратація пацієнта. Взаємодії, пов’язані з валсартаном Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) АРА, інгібіторами АПФ або аліскіреном У разі одночасного застосування АРА, включаючи валсартан, з іншими засобами, що блокують РААС, такими як інгібітори АПФ або аліскірен, збільшується кількість випадків гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії і дисфункції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності) порівняно з монотерапією. Не рекомендується подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) із застосуванням інгібіторів АПФ, АРА або аліскірену. Якщо терапія подвійною блокадою ренін-ангіотензин-альдостеронової системи вважається абсолютно необхідною, її слід проводити тільки під наглядом фахівця і за умови ретельного моніторингу функції нирок, рівня електролітів і показників артеріального тиску. Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину (АРА), включаючи валсартан, або інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) з аліскіреном пацієнтам з тяжким порушенням функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв), пацієнтам з цукровим діабетом типу 1 і 2 та пацієнтам з діабетичною нефропатією протипоказане. Одночасне застосування не рекомендується Калійзберігаючі діуретики, калійвмісні харчові добавки, сольові лікарські засоби для замісної терапії, що містять калій, та інші речовини, що можуть підвищувати рівень калію У разі необхідності застосування лікарського засобу, що впливає на рівень калію, у комбінації з валсартаном, рекомендується моніторинг рівня калію у плазмі крові. Транспортери Отримані in vitro дані показують, що валсартан є субстратом транспортера печінкового поглинання ОАТР1В1/ОАТР1В3 та ефлюксного печінкового транспортера MRP2. Клінічне значення цих даних остаточно не з'ясоване. Одночасне застосування інгібіторів транспортера поглинання (наприклад, рифампіну, циклоспорину) або транспортерів ефлюксу (наприклад, ритонавіру) може призводити до підвищення системної експозиції валсартану. Починаючи або закінчуючи одночасне лікування такими лікарськими засобами, рекомендується проявляти необхідну обережність. Відсутність взаємодії У дослідженнях лікарської взаємодії валсартану не було відзначено клінічно значущих взаємодій валсартану та будь-якого з наступних препаратів: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлортіазид, амлодипін, глібенкламід. Дигоксин та індометацин можуть взаємодіяти з гідрохлортіазидним компонентом Тіари Дуо (див. взаємодії, пов’язані з гідрохлортіазидом). В В В В В В Взаємодії, пов’язані з гідрохлортіазидом Одночасне застосування, що вимагає обережності Лікарські засоби, застосування яких пов’язано з втратою калію та гіпокаліємією Гіпокаліємічний ефект гідрохлортіазиду може посилюватися у разі одночасного застосування калійуретичних діуретиків, кортикостероїдів, проносних засобів, АКТГ, амфотерицину, карбеноксолону, пеніциліну G, саліцилової кислоти та похідних). Якщо є необхідність у призначенні цих лікарських засобів з комбінацією гідрохлортіазиду та валсартану, рекомендується проводити моніторинг рівня калію у плазмі крові. Лікарські засоби, здатні індукувати шлуночкову тахікардію типу «пірует» З огляду на ризик гіпокаліємії, гідрохлортіазид слід з обережністю застосовувати одночасно з лікарськими засобами, що можуть індукувати шлуночкову тахікардію типу «пірует», зокрема антиаритмічними засобами Іа та ІІІ класу, а також з деякими антипсихотичними засобами. Лікарські засоби, що впливають на рівень натрію у сироватці крові Гіпонатріємічний ефект діуретиків може посилюватися у разі одночасного прийому таких лікарських засобів як антидепресанти, антипсихотичні лікарські засоби, протиепілептичні препарати тощо. У разі тривалого застосування цих лікарських засобів рекомендується обережність. Лікарські засоби, які можуть спричинити двонаправлену тахікардію (torsades de pointes) • Антиаритмічні препарати Ia класу (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід). • Антиаритмічні препарати III класу (наприклад, аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід). • Деякі нейролептики (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлуоперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол). • Інші (наприклад, бепридил, цисаприд, дифеманіл, еритроміцин в/в, галофантрин, кетансерин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин, вінкамін в/в). У зв’язку з ризиком розвитку гіпокаліємії гідрохлортіазид слід застосовувати з обережністю одночасно з лікарськими засобами, які можуть спричинити двонаправлену тахікардію (torsades de pointes). Глікозиди наперстянки Індукована тіазидами гіпокаліємія або гіпомагмія може виникнути як небажаний ефект, що сприяє розвитку серцевої аритмії, індукованої препаратами наперстянки. Солі кальцію та вітамін D Застосування тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлортіазид, одночасно з вітаміном D або солями кальцію може сприяти підвищенню рівня кальцію у плазмі крові. Одночасне застосування тіазидних діуретиків з солями кальцію може спричиняти гіперкальціємію у пацієнтів, схильних до гіперкальціємії (наприклад, пацієнтів з гіперпаратиреозом, злоякісними новоутвореннями або вітамін D-опосередкованими станами), за рахунок посилення канальцевої реабсорбції кальцію. Антидіабетичні засоби (пероральні лікарські засоби та інсулін) Лікування тіазидами може впливати на толерантність до глюкози. Корекція дози антидіабетичного лікарського засобу може бути необхідною. Слід з обережністю використовувати метформін через ризик лактоацидозу, індукованого можливою функціональною нирковою недостатністю, пов’язаною з гідрохлортіазидом. Бета-блокатори та діазоксид Одночасне використання тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлортіазид, з бета-блокаторами може підвищувати ризик гіперглікемії. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлортіазид, можуть посилити гіперглікемічний ефект діазоксиду. Лікарські засоби, що застосовують у лікуванні подагри (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол) Може виникнути необхідність корекції дози лікарських засобів, що сприяють виведенню сечової кислоти, оскільки гідрохлортіазид може підвищувати рівень сечової кислоти у плазмі. Може виникнути необхідність збільшення дози пробенециду або сульфінпіразону. Одночасне застосування тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлортіазид, може збільшити частоту реакцій гіперчутливості до алопуринолу. В В В В Антихолінергічні засоби (наприклад, атропін, біпериден) Біодоступність тіазидних діуретиків може бути збільшена антихолінергічними засобами, вірогідно, через зниження моторики шлунково-кишкового тракту та швидкості випорожнення шлунка. Навпаки, можна очікувати, що прокінетичні лікарські засоби, такі як цизаприд, можуть знижувати біодоступність діуретиків тіазидного типу. Амантадин Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, можуть збільшити ризик небажаних ефектів, спричинене амантадином. Іонообмінні смоли Абсорбція тіазидних діуретиків, у тому числі гідрохлортіазиду, знижується під впливом холестираміну або колестиполу. Це може зумовити субтерапевтичні ефекти тіазидних діуретиків. Однак зміщення у часі прийому гідрохлортіазиду та смоли таким чином, щоб гідрохлортіазид приймати не менше ніж за 4 години до або через 4-6 годин після прийому смоли, може звести до мінімуму ризик взаємодії. Цитотоксичні засоби (наприклад, циклофосфамід, метотрексат) Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, можуть зменшувати ниркову екскрецію цитотоксичних засобів та посилювати їх мієлосупресивні ефекти. Недеполяризуючі релаксанти скелетних м’язів (наприклад, тубокурарин) Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, посилюють дію таких релаксантів скелетних м'язів як похідні кураре. Циклоспорин Одночасне призначення з циклоспорином може збільшувати ризик гіперурикемії та ускладнень, подібних до подагри. Алкоголь, анестетики та седативні лікарські засоби. У разі одночасного застосування тіазидних діуретиків з препаратами, що також можуть знижувати артеріальний тиск (наприклад за рахунок зниження активності симпатичної центральної нервової системи або прямої судинорозширювальної дії), можливе потенціювання ортостатичної гіпотензії. Метилдопа Отримані окремі повідомлення про гемолітичну анемію у пацієнтів, яким призначають одночасне лікування метилдопою та гідрохлортіазидом. Карбамазепін У пацієнтів, які отримують гідрохлортіазид одночасно з карбамазепіном, може розвинутися гіпонатріємія. Таких пацієнтів слід повідомити про можливість гіпонатріємічної реакції і спостерігати належним чином. Контрастні речовини, що містять йод У разі спричиненої діуретиком дегідратації існує підвищений ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при високих дозах препарату, що містить йод. Слід провести адекватне поповнення втрати рідини у пацієнта перед застосуванням. В В

·В В В В В В В В Підвищена чутливість до будь-якого з компонентів Тіари Дуо або до інших похідних сульфонамідів. ·В В В В В В В В Тяжкі порушення функції печінки, цироз печінки і холестаз. ·В В В В В В В В Анурія, тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв). ·В В В В В В В В Рефрактерна гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія, симптоматична гіперурикемія. ·В В В В В В В В Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину (АРА), включаючи валсартан, або інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) з аліскіреном пацієнтам з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м2). ·В В В В В В В В Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. «Застосування у період вагітності або годування груддю»). В В

Небажані реакції, про які найчастіше повідомлялися у ході клінічних випробувань та проведення лабораторних досліджень протягом застосування валсартану з гідрохлортіазидом порівняно з плацебо та в індивідуальних постмаркетингових повідомленнях, наведені нижче залежно від класу системи органів. Небажані реакції, які можуть виникнути при застосуванні кожного компонента окремо, але які не спостерігалися у клінічних випробуваннях, можуть виникнути протягом лікування комбінацією валсартан/гідрохлортіазид. Небажані побічні реакції наведено за частотою: дуже часто (1/10); часто (1/100, <1/10); нечасто (1/1000, <1/100); рідко (1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000), невідомо (не можна оцінити на основі доступних даних). У межах кожної групи частоти небажані реакції наведені у порядку зменшення серйозності прояві. Частота небажаних реакцій валсартану/гідрохлортіазиду З боку органів зору: нечасто: нечіткість зору; рідко: кон’юнктивіт. З боку органів слуху та вестибулярного апарату: нечасто: отит середнього вуха, дзвін у вухах. З боку респіраторної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто: кашель, нежить, фарингіт, інфекції верхніх дихальних шляхів; нечасто: бронхіт, задишка, синусит, глотково-гортанний біль, сухість у роті; дуже рідко: носова кровотеча; невідомо: некардіогенний набряк легенів. З боку шлунково-кишкового тракту: дуже рідко: діарея; нечасто: біль у животі, диспепсія, нудота, гастроентерит. З боку нирок та сечовидільної системи: нечасто: часте сечовипускання, інфекції сечовивідних шляхів; невідомо: порушення функції нирок. З боку обміну речовин, метаболізму: нечасто: дегідратація; невідомо: гіпокаліємія, гіпонатріємія. З боку нервової системи: часто: головний біль, втома; нечасто: астенія, запаморочення, безсоння, тривожність, парестезії; рідко: депресія; невідомо: синкопе. З боку серцево-судинної системи: нечасто: прискорене серцебиття, тахікардія, набряк, артеріальна гіпотензія, гіпергідроз. З боку імунної системи: нечасто: вірусні інфекції, пропасниця. З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: часто: біль у спині, артралгія; нечасто: біль у руках або ногах, біль у грудях, біль у шиї, артрит, розтягнення і деформації, м'язові судоми, міалгія. З боку репродуктивної системи та функції молочних залоз: рідко: еректильна дисфункція. Загальні розлади та реакції у місці введення: нечасто: підвищена втомлюваність. Лабораторні показники: невідомо: підвищення сечової кислоти у плазмі крові, підвищення білірубіну та креатиніну у плазмі крові, гіпокаліємія, гіпонатріємія, підвищення азоту сечовини в крові, нейтропенія. Наступні реакції спостерігалися під час клінічних випробувань у хворих на гіпертонічну хворобу, незалежно від їхнього причинного зв’язку із досліджуваним лікарським засобом: абдомінальний біль, біль у верхній частині живота, занепокоєння, артрит, біль у спині, гострий бронхіт, гострий бронхіт, біль у грудях, запаморочення, диспепсія, задишка, сухість у роті, носові кровотечі, імпотенція, гастроентерит, головний біль, підвищене потовиділення, гіпестезія, грип, безсоння, розтягнення зв’язок, судоми м’язів, розтягнення м’язів, нудота, закладеність носа, застійні явища у навколоносових пазухах, біль у шиї, набряк, периферичний набряк, середній отит, біль у кінцівках, прискорене серцебиття, фаринголарингеальний біль, полакіурія, підвищення температури, назофарингіт, синусит, сонливість, тахікардія, інфекції верхніх дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів, вертиго, вірусні інфекції, порушення зору. Невідомо, чи мали ці ефекти причинний зв’язок із терапією. Додаткова інформація щодо окремих компонентів. Небажані реакції, що раніше виникали при застосуванні кожного компонента окремо, можуть бути потенційними небажаними ефектами також і при застосуванні Тіари Дуо, навіть якщо вони не спостерігалися у клінічних випробуваннях або протягом постмаркетингового періоду. В В Частота небажаних реакцій валсартану З боку органів слуху та вестибулярного апарату: нечасто: вестибулярне запаморочення (вертиго). З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто: біль у животі. З боку печінки і жовчовивідних шляхів: невідомо: підвищення показників функції печінки. З боку нирок та сечовидільної системи: невідомо: ниркова недостатність. З боку обміну речовин, метаболізму: часто: гіпонатріємія, гіпомагмія, гіперурикемії, втрата апетиту. З боку серцево-судинної системи: невідомо: васкуліт. З боку крові та лімфатичної системи: невідомо: зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія. З боку імунної системи: дуже рідко: некротизуючий васкуліт, реакції гіперчутливості/алергічні реакції. З боку шкіри та підшкірної клітковини: невідомо: ангіоневротичний набряк, висип, свербіж, бульозний дерматит. Наступні реакції спостерігалися під час клінічних випробувань у хворих на гіпертонічну хворобу, незалежно від їхнього причинного зв’язку із досліджуваним препаратом: артралгія, астенія, біль у спині, діарея, запаморочення, головний біль, безсоння, зниження лібідо, нудота, набряк, фарингіт, риніт, синусіт, запалення верхніх дихальних шляхів, вірусні інфекції. Частота небажаних реакцій гідрохлортіазиду Гідрохлортіазид широко використовується протягом багатьох років, часто у вищих дозах, ніж ті, які містяться у Тіарі Дуо. Наступні небажані реакції були зареєстровані у пацієнтів, які отримували тіазидні діуретики, включаючи гідрохлортіазид, у вигляді монотерапії: З боку органів зору: нечасто: нечіткість зору у перші кілька тижнів після початку лікування; невідомо: гостра закритокутова глаукома. З боку респіраторної системи, органів грудної клітки та середостіння: дуже рідко: дихальна недостатність, включаючи пневмонію та набряк легенів. З боку шлунково-кишкового тракту: часто: втрата апетиту, легка нудота і блювання; рідко: запор, відчуття шлунково-кишкового дискомфорту, діарея; дуже рідко: панкреатит. З боку печінки і жовчовивідних шляхів: рідко: внутрішньопечінковий холестаз або жовтяниця. З боку нирок та сечовидільної системи: невідомо: гостра ниркова недостатність, ниркові розлади. З боку обміну речовин, метаболізму: дуже часто: при застосуванні високих доз збільшення рівнів ліпідів крові; часто: гіпомагмія, гіперурикемія; рідко: гіперкальціємія, гіперглікемія, глюкозурія та метаболізм у хворих на діабет; дуже рідко: гіпохлоремічний алкалоз. З боку нервової системи: рідко: головний біль, запаморочення, парестезія. З боку психіки: рідко: депресія, порушення сну. З боку серцево-судинної системи: часто: постуральна гіпотензія, яка може посилюватися при застосуванні алкоголю, анестетиків, седативних препаратів. рідко: серцева аритмія. З боку крові та лімфатичної системи: рідко: тромбоцитопенія, іноді з пурпурою; дуже рідко: агранулоцитоз, лейкопенія, гемолітична анемія, пригнічення функцій кісткового мозку; невідомо: апластична анемія. З боку імунної системи: дуже рідко: реакції гіперчутливості. З боку шкіри та підшкірної клітковини: часто: кропив’янка та інші види висипу; рідко: фотосенсибілізація; дуже рідко: некротизуючий васкуліт та токсичний епідермальний некроліз, шкірні реакції, подібні до червоного вовчака, реактивація червоного вовчака шкіри; невідомо: мультиформна еритема. З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: невідомо: м’язові спазми. З боку репродуктивної системи та функції молочних залоз: часто: імпотенція. Загальні розлади та реакції у місці введення: невідомо: підвищення температури, втома. В В Термін придатності. 2 роки. В В В В В В

На початку застосування лікарського засобу (період визначається індивідуально лікарем) забороняється керувати автомобілем та виконувати роботу, що може призвести до нещасного випадку. Пізніше ступінь заборони визначається лікарем. В В

Україна, 02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 13. В В ИНСТРУКЦИЯ по медицинскому применению лекарственного средства В Тиара Дуо В В Состав: действующие вещества:1 таблетка содержит: валсартана 80 мг, гидрохлортиазида 12,5 мг или валсартана 160 мг, гидрохлоротиазида 12,5 мг, или валсартана 160 мг, гидрохлортиазида 25 мг; вспомогательные вещества: целлюлоза микрокристаллическая, кросповидон, кремния диоксид коллоидный безводный, магния стеарат, опадрай II 85F розовый в€’ для таблеток по 80/12,5 мг и 160/25 мг; опадрай II 85F белый в€’ для таблеток по 160/12,5 мг. В Лекарственная форма. Таблетки, покрытые пленочной оболочкой. Основные физико-химические свойства: Тиара Дуо 80/12,5 мг: таблетки круглой формы, покрытые оболочкой розового цвета, с двояковыпуклой поверхностью; Тиара Дуо 160/12,5 мг: таблетки круглой формы, покрытые оболочкой белого или почти белого цвета, с двояковыпуклой поверхностью; Тиара Дуо 160/25 мг: таблетки круглой формы, покрытые оболочкой розового цвета, с двояковыпуклой поверхностью. В Фармакотерапевтическая группа. Антагонисты ангиотензина II и диуретики. Валсартан и диуретики. Код АТХ С09D А03. В Фармакологические свойства. Фармакодинамика. Активным гормоном ренин-ангиотензин-альдостероновой системы (РААС) является ангиотензин II, образующийся из ангиотензина I при участии ангиотензин-превращающего фермента (АПФ). Ангиотензин II связывается со специфическими рецепторами, расположенными на клеточных мембранах в различных тканях. Он имеет широкий спектр физиологических эффектов, включая как непосредственное, так и опосредованное участие в регуляции артериального давления. Являясь мощным сосудосуживающим веществом, ангиотензин II оказывает прямое вазопрессорное действие. Кроме того, он способствует задержке натрия и стимулирует секрецию альдостерона. Валсартан является активным и специфическим антагонистом рецепторов ангиотензина II, предназначенный для приема внутрь. Он действует избирательно на рецепторы подтипа АТ1, которые ответственны за эффекты ангиотензина II. Увеличенные уровни ангиотензинаВ II вследствие блокады АТ1-рецепторов валсартаном могут стимулировать свободные АТ2-рецепторы, что уравновешивает эффект АТ1-рецепторов. Валсартан не имеет какой-либо частичной активности агониста относительно АТ1-рецепторов и имеет намного большее (примерно в 20000 раз) родство с АТ1-рецепторами, чем с АТ2-рецепторами. Валсартан не ингибирует АПФ, известный также под названием кининаза II, который превращает ангиотензин I в ангиотензин II и разрушает брадикинин. Не наблюдается никаких побочных эффектов, обусловленных брадикинином. В клинических исследованиях, где валсартан сравнивали с ингибитором АПФ, частота развития сухого кашля была значительно меньше (Р < 0,05) у пациентов, принимавших валсартан, чем у пациентов, принимавших ингибитор АПФ (2,6В % по сравнению с 7,9 % соответственно). У пациентов, которые ранее лечились ингибиторами АПФ, развивался сухой кашель, при лечении валсартаном это осложнение было отмечено в 19,5В % случаев, а при лечении тиазидным диуретиком в€’ в 19В % случаев, в то время как в группе больных, получавших лечение ингибитором АПФ, кашель наблюдался в 68,5В % случаев (Р < 0,05). Валсартан не вступает во взаимодействие и не блокирует рецепторы других гормонов или ионные каналы, которые, как известно, играют важную роль в регуляции функций сердечно-сосудистой системы. Назначение лекарственного средства пациентам с гипертензией приводит к снижению артериального давления, не влияя при этом на частоту пульса. У большинства пациентов после назначения внутреннего применения разовой дозы лекарственного средства начало антигипертензивной активности отмечается в пределах 2 часов, а максимальное снижение артериального давления достигается в пределах 4-6 часов. Антигипертензивный эффект сохраняется более 24 часов после приема разовой дозы. При регулярном применении лекарственного средства максимальный терапевтический эффект обычно достигается в течение 2-4 недель и поддерживается на достигнутом уровне в ходе длительной терапии. Комбинация с гидрохлоротиазидом эффективно снижает артериальное давление. Точкой действия тиазидных диуретиков является корковый отдел дистальных извитых почечных канальцев, где расположены рецепторы, обладают высокой чувствительностью к действию диуретиков, и где происходит подавление транспортировки ионов Na и Cl. Механизм действия тиазидов связан с подавлением насоса Na + Cl-, что, очевидно, происходит за счет конкуренции за места транспортировки Cl-. В результате этого экскреция ионов натрия и хлора увеличивается примерно в одинаковой степени. Вследствие диуретического действия наблюдается уменьшение объема циркулирующей плазмы, вследствие чего повышается активность ренина, секреция альдостерона, выведение с мочой калия и, следовательно, снижение концентрации калия в сыворотке крови. Взаимосвязь между ренином и альдостероном опосредуется ангиотензином II, поэтому назначение антагониста рецепторов ангиотензина II уменьшит потери калия, связанные с применением тиазидного диуретика. Фармакокинетика. Валсартан. После приема лекарственного средства внутрь всасывание валсартана и гидрохлоротиазида происходит быстро, однако степень всасывания варьирует в широких пределах. Средняя величина биодоступности Тиары Дуо составляет 23В %. Фармакокинетическая кривая валсартана имеет нисходящий мультиэкспоненциальный характер (t1/2О± <1:00 и t1/2ОІ почти 9 часов). В диапазоне изученных доз кинетика валсартана имеет линейный характер. При повторном применении лекарственного средства изменений кинетических показателей не отмечалось. При приеме лекарственного средства один раз в день кумуляция незначительна. Концентрации лекарственного средства в плазме крови у женщин и мужчин были одинаковы. Валсартан в значительной степени связывается с белками плазмы крови (94в€’97%), преимущественно с альбумином. Объем распределения в период равновесного состояния низкий (около 17 л). По сравнению с печеночным кровотоком (около 30 л/ч), плазмовый клиренс валсартана происходит относительно медленно (около 2 л/ч). Количество валсартана, что выводится с калом, составляет 70В % (от величины, принятой внутрь дозы), а почти 30В % выводится с мочой, преимущественно в неизмененном виде. При назначении валсартана с пищей площадь под кривой «концентрация-время» (AUC) уменьшается на 48В %, хотя, начиная примерно после 8В часов после приема лекарственного средства, концентрация лекарственного средства в плазме как в случае приема его натощак, так и в случае приема с пищей одинаковые. Уменьшение площади под кривой «концентрация-время» не сопровождается значительным снижением терапевтического эффекта. Гидрохлоротиазид. Всасывание гидрохлоротиазида после приема внутрь происходит быстро (tmax – примерно 2 часа). Фармакокинетика лекарственного средства в фазах распределения и выведения описывается в целом биекспоненционной нисходящей кривой; период полувыведения конечной фазы составляет 6-15 часов. В терапевтическом диапазоне доз средняя величина площади под кривой «концентрация-время» (AUC) растет прямо пропорционально увеличенной дозе. При повторных назначениях фармакокинетика гидрохлоротиазида не изменяется; при назначении один раз в сутки кумуляция незначительна. Абсолютная биодоступность гидрохлоротиазида при приеме внутрь составляет 60-80В %. Выводится с мочой более 95В % дозы в неизмененном виде и около 4В % в€’ в виде гидролизата – 2-амино-4-хлор-m-бензенедисульфонамида. При одновременном применении гидрохлоротиазида с пищей отмечалось как повышение, так и снижение его системной биодоступности по сравнению с соответствующим показателем при приеме натощак. Диапазон этих изменений незначителен и не имеет клинической значимости. Валсартан/гидрохлоротиазид. При одновременном применении с валсартаном системная биодоступность гидрохлоротиазида уменьшается примерно на 30В %. Одновременное назначение гидрохлоротиазида, со своей стороны, не оказывает существенного влияния на кинетику валсартана. Однако это взаимодействие не влияет на эффективность комбинированного применения валсартана и гидрохлоротиазида. В контролируемых клинических исследованиях был обнаружен отчетливый антигипертензивный эффект данной комбинации, который превышал эффект каждого из компонентов в отдельности, а также эффект плацебо. Фармакокинетика у отдельных групп пациентов. Пациенты пожилого возраста. У некоторых пациентов пожилого возраста системное воздействие валсартана было несколько более выражен, чем у пациентов молодого возраста, однако он не был клинически значимым. Ограниченные данные позволяют предположить, что у пациентов пожилого возраста как здоровых, так и тех, которые страдают артериальной гипертензией, системный клиренс гидрохлоротиазида ниже, чем у здоровых добровольцев. Пациенты с нарушением функции почек. Пациентам с клиренсом креатинина 30-70 мл/мин коррекция дозы не требуется. Нет данных о применении Тиары Дуо пациентам с выраженными нарушениями функции почек (клиренс креатинина < 30 мл/мин) пациентам, находящимся на гемодиализе. Валсартан имеет высокую степень связывания с белками плазмы и не выводится при гемодиализе; гидрохлоротиазид, наоборот, выводится из организма при гемодиализе. Выведение гидрохлоротиазида почками происходит путем пассивной фильтрации и активной секреции в просвет почечных канальцев. Состояние функции почек играет большую роль в фармакокинетике гидрохлоротиазида, что и понятно, учитывая, что это лекарственное средство выводится почками. Нарушение функции печени. Системное воздействие валсартана у пациентов со слабо выраженными (n = 6) и умеренно выраженными (n = 5) нарушениями функции печени было в 2В раза больше, чем у здоровых добровольцев. Данных о применении валсартана пациентам с тяжелыми нарушениями функции печени нет. Заболевания печени существенно не влияют на фармакокинетику гидрохлоротиазида, и поэтому снижение его дозы не требуется. В Клинические характеристики. Показания. Эссенциальная артериальная гипертензия у пациентов, давление крови которых соответственно не регулируется монотерапией. В Противопоказания. ·В В В В В Повышенная чувствительность к компонентам Тиары Дуо или к другим производным сульфонамидов. ·В В В В В Тяжелые нарушения функции печени, цирроз печени и холестаз. ·В В В В В Анурия, тяжелые нарушения функции почек (клиренс креатинина < 30 мл/мин). ·В В В В В Рефрактерная гипокалиемия, гипонатриемия, гиперкальциемия, симптоматическая гиперурикемия. ·В В В В В Одновременное применение антагонистов рецепторов ангиотензина (АРА), включая валсартан, или ингибиторов АПФ (АПФ) с алискиреном пациентам с сахарным диабетом или нарушением функции почек (СКФ <60 мл/мин /1,73 м2). ·В В В В В Беременные или женщины, планирующие забеременеть (см. «Применение в период беременности или кормления грудью»). В В Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий. Взаимодействия, связанные как с валсартаном, так и с гидрохлоротиазидом Одновременное применение не рекомендуется Литий Обратимое повышение концентрации лития в плазме крови и проявление токсичности были зарегистрированы при одновременном применении ингибиторов АПФ и тиазидов, в том числе гидрохлоротиазида. В связи с отсутствием опыта одновременного применения валсартана и лития такая комбинация не рекомендуется. В случае необходимости применения такой комбинации рекомендуется проводить тщательный мониторинг уровня лития в плазме крови. Одновременное применение, которое требует осторожности Другие антигипертензивные лекарственные средства Тиара Дуо может усиливать действие других лекарственных средств с антигипертензивными свойствами (например, гуанетидин, метилдопы, вазодилататоры, ингибиторы АПФ, антагонисты рецепторов ангиотензина, бета-блокаторы, блокаторы кальциевых каналов и ингибиторов обратного захвата дофамина). Прессорные амины (например, норадреналин, адреналин) Возможна сниженная реакция на прессорные амины, которая не является достаточной, чтобы исключить их использование. Нестероидные противовоспалительные препараты (НПВП), включая селективные ингибиторы ЦОГ-2, ацетилсалициловую кислоту> 3 г/сут и неселективные НПВП НПВП могут ослаблять антигипертензивный эффект как антагонистов ангиотензина II, так и гидрохлоротиазида при одновременном применении. Кроме того, одновременный прием Тиары Дуо и НПВП может привести к ухудшению функции почек и уровня калия в плазме крови. Таким образом, рекомендуется контроль функции почек в начале лечения, а также адекватная гидратация пациента. Взаимодействия, связанные с валсартаном Двойная блокада ренин-ангиотензин-альдостероновой системы (РААС) АРА, ингибиторами АПФ или алискиреном В случае одновременного применения АРА, включая валсартан, с другими средствами, блокирующие РААС, такими как ингибиторы АПФ или алискирен, увеличивается количество случаев гипотензии, обмороки, гиперкалиемии и дисфункции почек (в том числе острой почечной недостаточности) по сравнению с монотерапией. Не рекомендуется двойная блокада ренин-ангиотензин-альдостероновой системы (РААС) с применением ингибиторов АПФ, АРА или алискиреном. Если терапия двойной блокадой ренин-ангиотензинальдостероновой системы считается абсолютно необходимой, ее следует проводить только под наблюдением специалиста и при условии тщательного мониторинга функции почек, уровня электролитов и показателей артериального давления. Одновременное применение антагонистов рецепторов ангиотензина (АРА), включая валсартан, или ингибиторов АПФ (АПФ) с алискиреном пациентам с тяжелыми нарушениями функции почек (СКФ <60 мл/мин), пациентам с сахарным диабетом типа 1 и 2 и пациентам с диабетической нефропатией противопоказано. Одновременное применение не рекомендуется Калийсберегающие диуретики, калийсодержащие пищевые добавки, солевые лекарственные средства для заместительной терапии, содержащие калий и другие вещества, которые могут повышать уровень калия При необходимости применения лекарственного средства, которое влияет на уровень калия в комбинации с валсартаном, рекомендуется мониторинг уровня калия в плазме крови. Транспортеры Полученные in vitro данные показывают, что валсартан является субстратом транспортера печеночного поглощения ОАТР1В1/ОАТР1В3 и ефлюксного печеночного транспортера MRP2. Клиническое значение этих данных окончательно не выяснено. Одновременное применение ингибиторов транспортера поглощения (например, рифампина циклоспорина) или транспортеров ефлюксу (например, ритонавира) может приводить к повышению системной экспозиции валсартана. Начиная или заканчивая одновременное лечение такими лекарственными средствами, рекомендуется проявлять необходимую осторожность. В Отсутствие взаимодействия В исследованиях лекарственного взаимодействия валсартана не было отмечено клинически значимых взаимодействий валсартана и любого из следующих препаратов: циметидин, варфарин, фуросемид, дигоксин, атенолол, индометацин, гидрохлоротиазид, амлодипин, глибенкламид. Дигоксин и индометацин могут взаимодействовать с гидрохлоротиазидним компонентом Тиары Дуо (см. взаимодействия, связанные с гидрохлоротиазидом). Взаимодействия, связанные с гидрохлоротиазидом Одновременное применение, которые требует осторожности Лекарственные средства, применение которых связано с потерей калия и гипокалиемией Гипокалиемический эффект гидрохлоротиазида может усиливаться при одновременном применении калийуретических диуретиков, кортикостероидов, слабительных средств, АКТГ, амфотерицина, карбеноксолона, пенициллина G, салициловой кислоты и производных). Если есть необходимость в назначении этих лекарственных средств с комбинацией гидрохлоротиазида и валсартана, рекомендуется проводить мониторинг уровня калия в плазме. Лекарственные средства, способные индуцировать желудочковую тахикардию типа «пируэт» Учитывая риск гипокалиемии, гидрохлоротиазид следует с осторожностью применять одновременно с лекарственными средствами, которые могут индуцировать желудочковую тахикардию типа «пируэт», в частности, антиаритмическими средствами ІІа и III класса, а также с некоторыми антипсихотическими средствами. Лекарственные средства, влияющие на уровень натрия в сыворотке крови Гипонатриемический эффект диуретиков может усиливаться в случае одновременного приема таких лекарственных средств как антидепрессанты, антипсихотические средства, противоэпилептические препараты и тому подобное. В случае длительного применения этих лекарственных средств рекомендуется осторожность. Лекарственные средства, которые могут вызвать двунаправленную тахикардию (torsades de pointes) •Антиаритмические препараты Ia класса (например, хинидин, гидрохинидин, дизопирамид). •Антиаритмические препараты III класса (амиодарон, соталол, дофетилида, ибутилид). •Некоторые нейролептики (например, тиоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлуоперазин, циамемазин, сульпирид, сультопридом, амисульприд, тиаприд, пимозид, галоперидол, дроперидол). • Другие (например, бепридил, цизаприд, дифеманил, эритромицин в/в, галофантрин, кетансерин, мизоластин, пентамидин, спарфлоксацин, терфенадин, винкамин в/в) в связи с риском развития гипокалиемии гидрохлоротиазид следует применять с осторожностью одновременно с лекарственными средствами, которые могут повлечь двунаправленную тахикардию (torsades de pointes). Гликозиды наперстянки Индуцированная тиазидами гипокалиемия или гипомагниемия может возникнуть как нежелательный эффект, что способствует развитию сердечной аритмии, индуцированной препаратами наперстянки. Соли кальция и витамин D Применение тиазидных диуретиков, включая гидрохлоротиазид, одновременно с витамином D или солями кальция может способствовать повышению уровня кальция в плазме крови. Одновременное применение тиазидных диуретиков с солями кальция может вызвать гиперкальциемии у пациентов, склонных к гиперкальциемии (например, пациентов с гиперпаратиреозом, злокачественными новообразованиями или витамин D-опосредованными состояниями), за счет усиления канальцевой реабсорбции кальция. Антидиабетические средства (пероральные лекарственные средства и инсулин) Лечение тиазидами может влиять на толерантность к глюкозе. Коррекция дозы антидиабетического лекарственного средства может быть необходимой. Следует с осторожностью использовать метформин из-за риска лактацидоза, индуцированного возможной функциональной почечной недостаточностью, связанной с гидрохлоротиазидом. В В В Бета-блокаторы и диазоксид Одновременное использование тиазидных диуретиков, включая гидрохлоротиазид, с бета-блокаторами может повышать риск гипергликемии. Тиазидные диуретики, включая гидрохлоротиазид, могут усилить гипергликемический эффект диазоксида. Лекарственные средства, применяемые при лечении подагры (пробенецид, сульфинпиразон и аллопуринол) Может возникнуть необходимость коррекции дозы лекарственных средств, способствующих выведению мочевой кислоты, поскольку гидрохлоротиазид может повышать уровень мочевой кислоты в плазме. Может возникнуть необходимость увеличения дозы пробенецида или сульфинпиразона. Одновременное применение тиазидных диуретиков, включая гидрохлоротиазид, может увеличить частоту реакций гиперчувствительности к алопуринолу. Антихолинергические средства (например, атропин, бипериден) Биодоступность тиазидных диуретиков может быть увеличена антихолинергическими средствами, вероятно, из-за снижения моторики желудочно-кишечного тракта и скорости опорожнения желудка. Наоборот, можно ожидать, что прокинетические лекарственные средства, такие как цизаприд, могут снижать биодоступность диуретиков тиазидного типа. Амантадин Тиазиды, включая гидрохлоротиазид, могут увеличить риск побочных эффектов, вызванных амантадином. Ионообменные смолы Абсорбция тиазидных диуретиков, в том числе гидрохлоротиазида, снижается под влиянием колестирамина или колестипола. Это может привести к субтерапевтическим эффектам тиазидных диуретиков. Однако смещение во времени приема гидрохлоротиазида и смолы таким образом, чтобы гидрохлоротиазид принимать не менее чем за 4 часа до или через 4-6 часов после приема смолы, может свести к минимуму риск взаемодействия. Цитотоксические средства (например, циклофосфамид, метотрексат) Тиазиды, включая гидрохлоротиазид, могут уменьшать почечную экскрецию цитотоксических средств и усиливать их миелосупрессивные эффекты. Недеполяризующие релаксанты скелетных мышц (например, тубокурарин) Тиазиды, включая гидрохлоротиазид, усиливают действие таких релаксантов скелетных мышц, как производные кураре. Циклоспорин Одновременное назначение с циклоспорином может увеличивать риск гиперурикемии и осложнений, подобных подагре. Алкоголь, анестетики и седативные лекарственные средства В случае одновременного применения тиазидных диуретиков с препаратами, которые также могут снижать артериальное давление (например, за счет снижения активности симпатической центральной нервной системы или прямого сосудорасширяющего действия), возможно потенцирование ортостатической гипотензии. Метилдопа Получены отдельные сообщения о гемолитической анемии у пациентов, которым назначают одновременное лечение метилдопой и гидрохлоротиазидом. Карбамазепин У пациентов, получающих гидрохлоротиазид одновременно с карбамазепином, может развиться гипонатриемия. Таким пациентам следует сообщить о возможности гипонатриемической реакции и наблюдать должным образом. Контрастные вещества, содержащие йод В случае вызванной диуретиком дегидратации существует повышенный риск развития острой почечной недостаточности, особенно при высоких дозах препарата, содержащего йод. Следует провести адекватное восполнение потери жидкости у пациента перед применением. В Особенности применения. Изменения электролитов. Следует соблюдать осторожность при совместном применении Тиары Дуо с солями калия, калийсберегающими диуретиками, заменителями соли, содержащими калий, или другими лекарственными средствами, которые могут повышать уровень калия (например, гепарин). Сообщалось о случаях гипокалиемии при лечении тиазидными диуретиками. Рекомендуется часто проверять содержание калия в сыворотке крови. Лечение тиазидными диуретиками часто связано с возникновением гипонатриемии и гипохлоремического алкалоза. Тиазиды усиливают выведение магния с мочой, что в результате может привести к гипомагниемии. Пациенты с дефицитом в организме натрия и/или объема циркулирующей крови (ОЦК). У пациентов с тяжёлой степенью дефицита натрия и/или объема циркулирующей крови в организме, например, у тех, которые получают высокие дозы диуретиков, в редких случаях в начале терапии Тиарой Дуо может наблюдаться симптоматическая гипотензия. Поэтому перед началом терапии данным лекарственным средством следует провести коррекцию содержания в организме натрия и/или объема циркулирующей крови. В случае гипотензии пациента следует положить в положении лежа и, если необходимо, провести внутривенную инфузию солевого раствора. Лечение можно продолжать сразу после стабилизации артериального давления. Пациенты с тяжелой хронической сердечной недостаточностью или другими состояниями с повышенной активностью ренин-ангиотензин-альдостероновой системы. У пациентов, функция почек которых зависит от активности ренин-ангиотензин-альдостероновой системы (например, у пациентов с тяжелой застойной сердечной недостаточностью), лечение ингибиторами АПФ связано с олигурией и или прогрессирующей азотемией и редко – с острой почечной недостаточностью. Применение Тиары Дуо больным с тяжелой хронической сердечной недостаточностью необоснованно. Поскольку не может быть исключено, что из-за подавления ренин-ангиотензин-альдостероновой системы применение Тиары Дуо также может быть связано с нарушением функции почек, Тиару Дуо не следует применять таким пациентам. Стеноз почечной артерии. Не следует применять препарат пациентам с односторонним или двусторонним стенозом почечной артерии или стенозом, вызванным единственной почкой, поскольку у таких пациентов могут увеличиваться уровни мочевины и креатинина плазмы. Первичный гиперальдостеронизм. Не следует применять Тиару Дуо пациентам с первичным гиперальдостеронизмом, поскольку их ренин-ангиотензиновая система не активирована. Стеноз аортального и митрального клапана, гипертрофическая обструктивная кардиомиопатия. Как и при применении других вазодилататоров, пациенты со стенозом аортального и митрального клапана или гипертрофической обструктивной кардиомиопатией (ГОКМ) требуют особой осторожности. Нарушение функции почек. Для пациентов с легкими и умеренными нарушениями функции почек (клиренс креатинина > 30 мл/мин) коррекции дозы не требуется. Следует с осторожностью применять Тиару Дуо при тяжелой почечной недостаточности (клиренс креатинина <30 мл/мин). Тиазидные диуретики могут провоцировать азотемию у пациентов с хроническим нарушением функции почек. Они неэффективны в качестве монотерапии при тяжелой почечной недостаточности (клиренс креатинина <30 мл/мин), но их можно применять с надлежащей осторожностью в комбинации с петлевыми диуретиками даже у пациентов с клиренсом креатинина <30 мл/мин. Трансплантация почек. В настоящее время нет опыта относительно безопасности применения лекарственного средства пациентам, которым недавно проведена трансплантация почки. Нарушение функции печени. У пациентов с незначительными и умеренными нарушениями функции печени без холестаза коррекция дозы не требуется. Однако Тиару Дуо следует применять с осторожностью. Заболевания печени существенно не изменяют фармакокинетику гидрохлоротиазида. Системная красная волчанка. Сообщалось, что тиазидные диуретики усиливают или активируют проявления системной красной волчанки. В В Другие метаболические нарушения. Тиазидные диуретики могут изменять толерантность к глюкозе и повышать уровень холестерина, триглицеридов и мочевой кислоты в сыворотке крови. У больных диабетом может потребоваться коррекция дозы инсулина или пероральных противодиабетических препаратов. Тиазиды могут уменьшать выведение кальция с мочой и вызывать непостоянное и незначительное повышение уровня сывороточного кальция при отсутствии нарушений метаболизма кальция. Значительная гиперкальциемия может свидетельствовать о наличии у пациента фонового гиперпаратиреоза. Следует прекратить применение тиазидов перед проведением тестов по оценки функции паращитовидных желез. Светочувствительность. Сообщалось о случаях возникновения фотосенсибилизации при применении тиазидных диуретиков. Если реакция фоточувствительности возникает во время лечения, рекомендуется прекратить лечение. Если повторное применение мочегонного средства считается необходимым, рекомендуется защищать открытые участки кожи от солнечных лучей или искусственного ультрафиолетового излучения. Беременность. В период беременности не следует начинать примение антагонистов рецепторов ангиотензина II. Если только продолжения терапии антагонистами рецепторов ангиотензина II не считается необходимым, пациенток, которые планируют беременность, следует перевести на альтернативные виды антигипертензивного лечения, имеющие установленный профиль безопасности для использования во время беременности. При обнаружении беременности лечение антагонистами рецепторов ангиотензина II следует немедленно прекратить, и, при необходимости, назначить альтернативную терапию. Общие. Следует соблюдать осторожность при применении лекарственного средства пациентам с повышенной чувствительностью к другим антагонистам рецепторов ангиотензина II в анамнезе. Реакции повышенной чувствительности к гидрохлоротиазиду более вероятны у пациентов с аллергией и астмой. Ангионевротический отек. О возникновении отека Квинке (в том числе отека гортани и голосовой щели, что приводит к обструкции дыхательных путей и/или отек лица, губ, глотки и/или языка) сообщалось у пациентов, получавших валсартан, некоторые из этих пациентов имели в анамнезе отек Квинке при применении других препаратов, в том числе и при применении других антагонистов рецепторов ангиотензина II. При развитии отека Квинке лечения антагонистами рецепторов ангиотензина II следует немедленно прекратить. Противопоказано повторное применение лекарственного средства. Острая закрытоугольная глаукома. Применение гидрохлоротиазида, сульфонамида было связано с возникновением идиосинкратической реакции, которая может привести к острой переходной близорукости и острой закрытоугольной глаукомы. Отмечается острое снижение остроты зрения или боль в глазах. Эта симптоматика обычно длится в течение нескольких часов в неделю при приеме лекарственного средства. Нелеченая глаукома может привести к необратимой потере зрения. Следует немедленно прекратить применение лекарственного средства так быстро, как это возможно. Возможно, понадобится медикаментозное или хирургическое лечение. Фактором риска развития острой закрытоугольной глаукомы является аллергическая реакция на применение сульфонамида или пеницилина. Для пациентов пожилого возраста коррекции дозы не требуется. Гидрохлоротиазид может снижать уровень связанного с белками йода в плазме крови. Гидрохлоротиазид способен повышать концентрацию свободного билирубина в сыворотке крови. В В Применение в период беременности или кормления грудью. Беременность Валсартан Лекарственное средство не следует применять беременным или женщинам, которые планируют забеременеть. Если во время лечения этим средством подтверждается беременность, его применение необходимо немедленно прекратить и заменить другим лекарственным средством, разрешенным к применению беременным. Известно, что применение антагонистов рецепторов ангиотензина II в течение II и III триместров вызывает у людей фетотоксичность (снижение функции почек, маловодие, замедление окостенения черепа) и неонатальной токсичности (почечная недостаточность, гипотензия, гиперкалиемия). Если применение антагонистов рецепторов ангиотензина II имело место, начиная со II триместра беременности, рекомендуется проведение ультразвукового контроля функции почек и черепа. Младенцы, матери которых принимали антагонисты рецепторов ангиотензина II, требуют тщательного наблюдения по поводу гипотензии. Гидрохлоротиазид Опыт применения гидрохлоротиазида в период беременности ограничен, особенно в течение IВ триместра. Исследования на животных недостаточны. Гидрохлоротиазид проникает через плаценту. На основании фармакологических механизмов действия гидрохлоротиазида его использования в течение II и III триместров беременности может привести к нарушению фетоплацентарного кровообращения и вызвать у плода и новорожденного такие эффекты как желтуху, нарушение электролитного баланса и тромбоцитопению. Период кормления грудью Если использование лекарственного средства крайне необходимо, кормление грудью следует прекратить. Нет никакой информации относительно использования валсартана в течение кормления грудью. Гидрохлоротиазид проникает в грудное молоко в небольших количествах. Тиазиды в высоких дозах вызывают диурез, что может подавлять продуцирование грудного молока. В период кормления грудью желательно использовать альтернативные методы лечения с лучше установленными профилями безопасности, особенно в период кормления новорожденного или недоношенного ребенка. В Способность влиять на скорость реакций при управлении автотранспортом или другими механизмами. В начале применения лекарственного средства (период определяется индивидуально врачом) запрещается управлять автомобилем и выполнять работу, что может привести к несчастному случаю. Позже степень запрета определяется врачом. В Способ применения и дозы. Рекомендуемая доза Тиары Дуо в€’ 1 таблетка 80 мг/12,5 мг в сутки. При недостаточном снижении артериального давления через 3-4 недели лечения рекомендуется рассмотреть возможность продолжения лечения с дозировкой 1 таблетка 160 мг/12,5 мг в сутки. Таблетки 160 мг/25 мг назначать пациентам, у которых не достигается достаточное снижение артериального давления при применении таблеток 160 мг/12,5 мг. Если в дальнейшем при применении таблеток 160 мг/25 мг артериальное давление снижается недостаточно, рекомендуется рассмотреть возможность продолжения лечения с дозировкой 320В мг/12,5 мг. (для получения рекомендуемой дозы применять лекарственные средства, которые содержат соответствующее пропорциональное количество действующих веществ) Таблетки 320 мг/25 мг назначать пациентам, у которых не достигается достаточное снижение артериального давления при применении таблеток 320 мг/12,5 мг. Максимальная суточная доза составляет 320 мг/25 мг. Максимальный антигипертензивный эффект достигается в течение 2-4 недель. Для некоторых пациентов может понадобится 4-8 недель лечения. Лекарственное средство Тиара Дуо можно применять независимо от приема пищи. Таблетки следует запивать небольшим количеством воды. У пациентов с легкой и умеренной печеночной недостаточностью небилиарного происхождения и без холестаза доза валсартана не должна превышать 80 мг. В

Фармакодинаміка. Активним гормоном ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) є ангіотензин ІІ, утворений з ангіотензину І з участю ангіотензин-перетворювального ферменту (АПФ). Ангіотензин ІІ зв’язується зі специфічними рецепторами, розташованими на клітинних мембранах у різних тканинах. Він має широкий спектр фізіологічної дії, включаючи як безпосередню, так і опосередковану участь у регулюванні артеріального тиску. Як потужна судинозвужувальна речовина, ангіотензин ІІ чинить пряму вазопресорну дію. Крім того, він сприяє затримці натрію і стимулює секрецію альдостерону. Валсартан є активним і специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину ІІ, що призначений для внутрішнього застосування. Він діє вибірково на рецептори підтипу АТ1, які є відповідальними за ефекти ангіотензину ІІ. Збільшені рівні ангіотензину II внаслідок блокади АТ1-рецепторів валсартаном можуть стимулювати вільні АТ2-рецептори, що врівноважує ефект АТ1-рецепторів. Валсартан не має будь-якої часткової активності агоніста відносно АТ1-рецепторів і має набагато більшу (приблизно у 20000 разів) спорідненість з АТ1-рецепторами, ніж із АТ2-рецепторами. Валсартан не пригнічує АПФ, відомий також під назвою кініназа ІІ, який перетворює ангіотензин І на ангіотензин ІІ і руйнує брадикінін. Не спостерігається ніяких побічних ефектів, зумовлених брадикініном. У клінічних дослідженнях, де валсартан порівнювався з інгібітором АПФ, частота випадків сухого кашлю була значно меншою (Р < 0,05) у пацієнтів, які лікувалися валсартаном, ніж у пацієнтів, які приймали інгібітор АПФ (2,6 % порівняно з 7,9 % відповідно). У пацієнтів, які раніше лікувалися інгібітором АПФ, розвивався сухий кашель, при лікуванні валсартаном це ускладнення було відзначено у 19,5 % випадків, а при лікуванні тіазидним діуретиком – у 19 % випадків, у той час як у групі хворих, які отримували лікування інгібітором АПФ, кашель спостерігався у 68,5 % випадків (Р < 0,05). Валсартан не вступає у взаємодію і не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, які, як відомо, відіграють важливу роль у регуляції функцій серцево-судинної системи. Призначення лікарського засобу пацієнтам з гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску, не впливаючи при цьому на частоту пульсу. У більшості пацієнтів після призначення внутрішнього застосування разової дози лікарського засобу початок антигіпертензивної активності відзначається у межах 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається у межах 4-6 годин. Антигіпертензивний ефект зберігається більше 24 годин після прийому разової дози. За умови регулярного застосування лікарського засобу максимальний терапевтичний ефект зазвичай досягається протягом 2-4В тижнів і утримується на досягнутому рівні у ході тривалої терапії. Комбінація з гідрохлортіазидом ефективніше знижує артеріальний тиск. Точкою дії тіазидних діуретиків є корковий відділ дистальних звивистих ниркових канальців, де розташовані рецептори, що мають високу чутливість до дії діуретиків, і де відбувається пригнічення транспортування іонів Na i Cl. Механізм дії тіазидів пов’язаний з пригніченням насоса Na+Cl-, що, очевидно, відбувається за рахунок конкуренції за місця транспортування Cl-. Як результат цього екскреція іонів натрію і хлору збільшується приблизно однаковою мірою. Внаслідок діуретичної дії спостерігається зменшення об’єму циркулюючої плазми, внаслідок чого підвищується активність реніну, секреція альдостерону, виведення з сечею калію і, отже, зниження концентрації калію у сироватці крові. Взаємозв’язок між реніном та альдостероном опосередковується ангіотензином ІІ, тому призначення антагоніста рецепторів ангіотензину ІІ зменшить втрату калію, пов’язану з застосуванням тіазидного діуретика. Фармакокінетика. Валсартан. Після внутрішнього прийому препарату всмоктування валсартану і гідрохлортіазиду відбувається швидко, однак ступінь всмоктування варіює у широких межах. Середня величина абсолютної біодоступності Тіари Дуо становить 23 %. Фармакокінетична крива валсартану має нисхідний мультиекспоненційний характер (t1/2О± < 1 годину та t1/2ОІ майже 9 годин). У діапазоні вивчених доз кінетика валсартану має лінійний характер. При повторному застосуванні лікарського засобу змін кінетичних показників не відзначалося. При прийомі лікарського засобу один раз на день кумуляція незначна. Концентрації лікарського засобу у плазмі крові у жінок і чоловіків були однакові. Валсартан значною мірою зв’язується з білками сироватки крові (94–97В %), переважно з альбуміном. Об’єм розподілу у період рівноважного стану низький (приблизно 17 л). Порівняно з печінковим кровотоком (приблизно 30 л/год), плазмовий кліренс валсартану відбувається відносно повільно (приблизно 2 л/год). Кількість валсартану, що виводиться з калом, становить 70 % (від величини, прийнятої внутрішньо дози), а майже 30 % виводиться з сечею, переважно у незміненому вигляді. При призначенні валсартану з їжею площа під кривою «концентрація-час» (AUC) зменшується на 48 %, хоча, починаючи приблизно після 8 годин після прийому лікарського засобу, концентрація лікарського засобу у плазмі як у разі прийому його натще, так і у разі прийому з їжею однакові. Зменшення площі під кривою «концентрація-час» не супроводжується значним зниженням терапевтичного ефекту. Гідрохлортіазид. Всмоктування гідрохлортіазиду після прийому внутрішньо відбувається швидко (tmax – приблизно 2 години). Фармакокінетика лікарського засобу у фазах розподілу і виведення описується загалом біекспоненційною низхідною кривою; період напіввиведення кінцевої фази становить 6-15 годин. У терапевтичному діапазоні доз середня величина площі під кривою «концентрація-час» (AUC) зростає прямо пропорційно до збільшення дози. При повторних призначеннях фармакокінетика гідрохлортіазиду не змінюється; при призначенні один раз на добу кумуляція незначна. Абсолютна біодоступність гідрохлортіазиду при прийомі внутрішньо становить 60-80 %. Виведення відбувається з сечею: понад 95 % дози у незміненому вигляді і приблизно 4 % – у вигляді гідролізату – 2-аміно-4-хлоро-m-бензенедисульфонаміду. При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду з їжею відзначалося як підвищення, так і зниження його системної біодоступності порівняно з відповідним показником при прийомі натще. Діапазон цих змін незначний і не має клінічної значущості. Валсартан/гідрохлортіазид. При одночасному застосуванні з валсартаном системна біодоступність гідрохлортіазиду зменшується приблизно на 30 %. Одночасне призначення гідрохлортіазиду, зі свого боку, не чинить істотного впливу на кінетику валсартану. Проте ця взаємодія не впливає на ефективність комбінованого застосування валсартану і гідрохлортіазиду. У контрольованих клінічних дослідженнях був виявлений чіткий антигіпертензивний ефект даної комбінації, який перевищував ефект кожного із компонентів окремо, а також ефект плацебо. Фармакокінетика в окремих групах пацієнтів Пацієнти літнього віку. У деяких пацієнтів літнього віку системний вплив валсартану був дещо більше виражений, ніж у пацієнтів молодого віку, однак він не був клінічно значущим. Обмежені дані дають змогу припустити, що у пацієнтів літнього віку як здорових, так і тих, хто страждає на артеріальну гіпертензію, системний кліренс гідрохлортіазиду нижчий, ніж у здорових молодих добровольців. Пацієнти з порушенням функції нирок. Пацієнтам з кліренсом креатиніну 30-70 мл/хв корекція дози не потрібна. Немає даних про застосування Тіари Дуо пацієнтам із вираженими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) і пацієнтам, які знаходяться на гемодіалізі. Валсартан має високий ступінь зв’язування з білками плазми і не виводиться при гемодіалізі; гідрохлортіазид, навпаки, виводиться з організму при гемодіалізі. Виведення гідрохлортіазиду нирками відбувається шляхом пасивної фільтрації та активної секреції у просвіт ниркових канальців. Стан функції нирок відіграє велику роль у фармакокінетиці гідрохлортіазиду, що і зрозуміло, враховуючи, що цей лікарський засіб виводиться лише нирками. Порушення функції печінки. Системний вплив валсартану у пацієнтів зі слабко вираженими (n = 6) і помірно вираженими (n = 5) порушеннями функції печінки був у 2 рази більший, ніж у здорових добровольців. Даних щодо застосування валсартану пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки немає. Захворювання печінки істотно не впливають на фармакокінетику гідрохлортіазиду, і тому зниження його дози не потрібне.