Виробник ТОВ Тева Оперейшнз Поланд. В В В В В В

Умови відпуску За рецептом. В В

Лікарська форма Таблетки. Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого кольору, продовгуваті, з гладкою поверхнею, без плям та пошкоджень. В В

Упаковка По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери у коробці. В В

Фармацевтична група Пероральні гіпоглікемічні засоби, за винятком інсулінів. Бігуаніди. Код АТX А10В А02. В В

Код АТХ - НЕМАЄ

Дорослі. Монотерапія або комбінована терапія сумісно з іншими пероральними гіпоглікемічними засобами. Зазвичай початкова доза становить 500 мг (застосовувати у відповідному дозуванні) або 850В мг метформіну гідрохлориду (1В таблетка) 2‑3В рази на добу під час або після прийому їжі. Через 10‑15 днів дозу необхідно відкоригувати відповідно до результатів вимірювань рівня глюкози у сироватці крові. Повільне збільшення дози сприяє зниженню побічних ефектів з боку травного тракту. Максимальна рекомендована доза становить 3000В мг на добу, розподілена на 3В прийоми. У випадку переходу з іншого протидіабетичного засобу необхідно припинити прийом цього засобу та призначити метформін, як зазначено вище. Комбінована терапія сумісно з інсуліном. Для досягнення кращого контролю рівня глюкози у крові метформін та інсулін можна застосовувати у вигляді комбінованої терапії. Зазвичай початкова доза становить 500 мг (застосовувати у відповідному дозуванні) або 850В мг метформіну гідрохлориду (1 таблетка) 2‑3В рази на добу, у той час як дозу інсуліну слід підбирати відповідно до результатів вимірювання рівня глюкози у крові.

Цукровий діабет ІІ типу при неефективності дієтотерапії та режиму фізичних навантажень, особливо у хворих з надлишковою масою тіла; в€’ як монотерапія або комбінована терапія сумісно з іншими пероральними гіпоглікемічними засобами або сумісно з інсуліном для лікування дорослих; в€’ як монотерапія або комбінована терапія з інсуліном для лікування дітей віком від 10 років та підлітків. Зменшення ускладнень діабету у дорослих пацієнтів з цукровим діабетом ІІ типу і надлишковою масою тіла, які застосовували метформін як препарат першої лі після неефективної дієтотерапії. В В

При застосуванні препарату у дозі 85 г розвитку гіпоглікемії не спостерігалося. Однак у цьому випадку спостерігався розвиток лактат-ацидозу. Значне перевищення дози метформіну або супутні фактори ризику можуть спричиняти виникнення лактат-ацидозу. Лактат-ацидоз є невідкладним станом і його слід лікувати у стаціонарі. Найефективнішим заходом для виведення з організму лактату і метформіну є гемодіаліз. В В

Неконтрольований діабет у період вагітності (гестаційний або постійний) збільшує ризик розвитку вроджених аномалій і перинатальної летальності. Наявні обмежені дані про застосування метформіну вагітним жінкам, що не вказують на підвищений ризик розвитку вроджених аномалій. Дослідження на тваринах не виявили негативного впливу на вагітність, розвиток ембріона або плода, пологи та післяпологовий розвиток. У разі планування вагітності, а також у випадку настання вагітності для лікування діабету рекомендовано застосовувати не метформін, а інсулін для підтримки рівня глюкози крові максимально наближеним до нормального, задля зменшення ризику розвитку вад плода. Годування груддю. Метформін проникає у грудне молоко, проте у новонароджених/немовлят, які знаходилися на грудному годуванні, побічних ефектів не спостерігалося. Однак, оскільки недостатньо даних щодо безпеки застосування метформіну під час годування груддю, його застосування не рекомендоване у цей період. Рішення щодо припинення годування груддю необхідно приймати з урахуванням переваг грудного годування та потенційного ризику побічних ефектів для дитини. Фертильність. Метформін не впливав на фертильність тварин при застосуванні у дозах 600В мг/кг на добу, що майже у 3В рази перевищувало максимальну рекомендовану добову дозу для людини з розрахунку на площу поверхні тіла. В В

Монотерапія або комбінована терапія сумісно з інсуліном. Метформіну гідрохлорид можна застосовувати дітям віком від 10 років та підліткам. Зазвичай початкова доза становить 500В мг (застосовувати у відповідному дозуванні) або 850В мг метформіну гідрохлориду 1В раз на добу під час або після прийому їжі. Через 10‑15 днів дозу необхідно відкоригувати відповідно до результатів вимірювань рівня глюкози у сироватці крові. Повільне збільшення дози сприяє зниженню побічних ефектів з боку травного тракту. Максимальна рекомендована доза становить 2000В мг на добу, розподілена на 2‑3 прийоми. У пацієнтів літнього віку можливе зниження функції нирок, тому дозу метформіну необхідно підбирати на основі оцінки функції нирок, яку необхідно проводити регулярно протягом лікування препаратом (див. розділ «Особливості застосування»). Пацієнти з нирковою недостатністю. Перед початком застосування метформіну або метформінвмісних препаратів слід оцінювати швидкість клубочкової фільтрації та, щонайменше, раз на рік під час лікування. У пацієнтів з підвищеним ризиком прогресування погіршення ниркової функції у подальшому та у пацієнтів літнього віку функція нирок має оцінюватись частіше, щонайменше кожні 3-6 місяців (див. таблицю): В В ШКФ (мл/хв) Максимальна добова доза (має бути розділена на 2-3 прийоми) Додаткові вказівки 60-89 3000 мг У випадку зниження ниркової функції має бути розглянуте зниження дози 45-59 2000 мг Фактори, що підвищують ризик виникнення лактат-ацидозу (див. розділ «Особливості застосування») слід оцінювати до початку застосування метформіну. Початкова доза становить не більше половини від максимальної дози 30-44 1000 мг <В 30 в€’ Застосування метформіну протипоказане В В Метформін застосовувати для лікування дітей віком від 10 років. В В

Зберігати при температурі не вище 25 °С у недоступному для дітей місці. В В

Лактат-ацидоз. Виникає у поодиноких випадках, але є небезпечним метаболічним ускладненням (високий рівень летальності при відсутності невідкладного лікування), що найчастіше виникає як наслідок гострого погіршення функції нирок, кардіо-респіраторних захворювань або сепсису. Гостре погіршення функції нирок призводить до кумуляції метформіну, підвищуючи тим самим ризик виникнення лактат-ацидозу. Випадки виникнення лактат-ацидозу реєструвались головним чином у пацієнтів, хворих на цукровий діабет із значним погіршенням функції нирок. Частота виникнення лактат-ацидозу може бути зменшена, якщо контролювати та постійно переоцінювати такі інші фактори ризику, як: недостатній контроль перебігу цукрового діабету, кетоз, тривале голодування, надмірне вживання алкоголю, печінкова недостатність та будь-які стани, пов’язані з гіпоксією (декомпенсована серцева недостатність, гострий інфаркт міокарда) (див. розділ «Протипоказання»). У випадках зневоднення (сильна діарея або блювання, лихоманка або зменшений прийом рідини) необхідно тимчасово припинити застосування метформіну та звернутись до лікаря. Лікарські засоби, що можуть спричиняти гостре порушення функції нирок (такі, як антигіпертензивні препарати, діуретики або НПЗЗ) слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які отримують лікування метформіном. Лікар має попереджати пацієнтів та доглядаючий за хворим персонал про ризик виникнення лактат-ацидозу, який може проявлятися такими ознаками: ацидотичним типом дихання (диханням Куссмауля), болем у животі, м’язовими судомами, астею та гіпотермією з наступним розвитком коми. При виникненні вище вказаних ознак необхідно припинити застосування метформіну та терміново звернутись за медичною допомогою. До лабораторних маркерів лактат-ацидозу відносять: зниження рівня рН крові (нижче від 7,35), збільшення рівня сироваткової концентрації лактату (вище 5В ммоль/л), збільшення аніонного проміжку та співвідношення лактат/піруват. У випадку розвитку лактат-ацидозу пацієнта необхідно негайно госпіталізувати (див. розділ «Передозування»). Лактат-ацидоз може проявлятися у вигляді таких неспецифічних симптомів, як м’язові судоми, порушення травлення, біль у животі та тяжка астенія. Пацієнтам слід негайно повідомити лікаря про виникнення таких реакцій, особливо якщо раніше пацієнти добре переносили застосування метформіну. У цих випадках необхідно тимчасово припинити застосування метформіну до зКјясування ситуації. Терапію метформіном можна поновлювати лише після оцінки співвідношення користь/ризик у кожному індивідуальному випадку та оцінки функції нирок. Ниркова недостатність. Перед початком і регулярно під час лікування метформіном необхідно оцінювати швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Прийом метформіну протипоказаний пацієнтам зі ШКФ <30 мл/хв та його потрібно тимчасово припинити у разі наявності станів, які змінюють функцію нирок (див. розділ «Протипоказання»). Зниження функції нирок у пацієнтів літнього віку виникає часто та зазвичай протікає безсимптомно. Cлід проявляти обережність у випадках, коли може порушуватися функція нирок, наприклад, на початку лікування гіпотензивними засобами або діуретиками та на початку терапії нестероїдними протизапальними засобами (НПЗЗ). У таких випадках також рекомендується перевіряти функцію нирок перед початком лікування метформіном. Серцева функція. Пацієнти із серцевою недостатністю мають більш високий ризик розвитку гіпоксії та ниркової недостатності. Пацієнтам зі стабільною хронічною серцевою недостатністю метформін можна застосовувати при регулярному моніторингу серцевої та ниркової функції. Метформін протипоказаний пацієнтам із гострою серцевою недостатністю та нестабільною серцевою функцією. Йодовмісні рентгеноконтрастні засоби. Внутрішньовенне застосування рентгеноконтрастних йодовмісних засобів може спричинити індуковану контрастом нефропатію та призвести до кумуляції метформіну і, як наслідок, до підвищення ризику розвитку лактат‑ацидозу. Прийом метформіну необхідно припинити до або під час проведення дослідження та не поновлювати раніше ніж через 48В годин після проведення дослідження, лише після повторної оцінки функції нирок та визначення її як стабільної (див. розділ «Особливості застосування»). Хірургічні втручання. Необхідно припинити застосування метформіну на час проведення планових хірургічних втручань під загальною, спінальною або перидуральною анестезією. Терапію метформіном не слід поновлювати раніше ніж через 48В годин після проведення операції або відновлення перорального харчування та після переоцінки функції нирок та визначення її як стабільної. Діти та підлітки. До початку лікування метформіном має бути підтверджений діагноз цукрового діабету ІІ типу. За результатами досліджень тривалістю один рік не було виявлено впливу метформіну на зріст і статеве дозрівання у дітей. Однак немає даних щодо дії метформіну на зріст і статеве дозрівання при більш тривалому застосуванні, тому слід з особливою обережністю застосовувати препарат дітям у період статевого дозрівання, особливо віком від 10 до 12 років. Інші застережні заходи. Пацієнтам необхідно дотримуватися дієти, рівномірного прийому вуглеводів протягом доби. Пацієнтам із надмірною масою тіла слід продовжувати дотримуватися низькокалорійної дієти. Необхідно регулярно контролювати показники вуглеводного обміну пацієнтів. Монотерапія метформіном не спричиняє гіпоглікемії, однак слід бути обережним при одночасному застосуванні метформіну з інсуліном або іншими пероральними гіпоглікемічними засобами (наприклад, похідними сульфонілсечовини або меглітинідами). В В

діюча речовина: метформіну гідрохлорид; 1 таблетка містить метформіну гідрохлориду 850 мг; допоміжні речовини: повідон, тальк, магнію стеарат. В В

Нерекомендовані комбінації. Алкоголь. Гостра алкогольна інтоксикація асоціюється з підвищеним ризиком лактат-ацидозу, особливо у випадках голодування або дотримання низькокалорійної дієти, а також при порушеній печінковій функції. При лікуванні метформіном слід уникати прийому алкоголю і лікарських засобів, що містять спирт. Йодовмісні рентгеноконтрастні речовини. Внутрішньовенне застосування йодовмісних рентгеноконтрастних речовин може призводити до ниркової недостатності і, як наслідок, акумуляції метформіну та підвищення ризику розвитку лактат-ацидозу. Застосування метформіну слід припинити до або під час проведення дослідження та не поновлювати раніше ніж через 48 годин після дослідження, лише після повторної оцінки функції нирок та визначення її як стабільної (див. розділ «Особливості застосування»). Комбінації, що слід застосовувати з обережністю. Деякі лікарські препарати можуть негативно впливати на функцію нирок, збільшуючи ризик лактат-ацидозу, наприклад НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази II (ЦОГ), інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II та діуретики, особливо петльові діуретики. На початку терапії одночасне використання цих лікарських засобів в комбінації з метформіном потребує ретельного спостереження за нирковою функцією. Лікарські засоби, що чинять гіперглікемічну дію (глюкокортикостероїди системної та місцевої дії, симпатоміметики). Необхідно частіше контролювати рівень глюкози у крові, особливо на початку лікування. Під час і після припинення такої сумісної терапії необхідно коригувати дозу метформіну. Діуретичні засоби, особливо петльові діуретики, можуть підвищувати ризик розвитку лактат-ацидозу внаслідок можливого зниження функції нирок. В В

Підвищена чутливість до метформіну або до будь-якого іншого компонента препарату. Будь-який тип гострого метаболічного ацидозу (наприклад, лактат-ацидоз, діабетичний кетоацидоз). Діабетична прекома. Тяжка ниркова недостатність (ШКФВ <В 30В мл/хв). Гострі стани, які протікають з ризиком розвитку порушень функції нирок: в€’ зневоднення організму; в€’ тяжкі інфекційні захворювання; в€’ шок. Захворювання, які можуть призводити до розвитку гіпоксії тканин (особливо гострі захворювання або загострення хронічних хвороб): декомпенсована серцева недостатність, дихальна недостатність, нещодавно перенесений інфаркт міокарда, шок. Печінкова недостатність. Гостра алкогольна інтоксикація, алкоголізм. В В

Найчастішими небажаними реакціями, особливо на початку лікування, є нудота, блювання, діарея, біль у животі, відсутність апетиту. З боку шлунково-кишкового тракту: можуть спостерігатись нудота, блювання, діарея, біль у животі та відсутність апетиту. Найчастіше ці побічні явища виникають на початку лікування і, як правило, минають самостійно. Для попередження виникнення побічних явищ з боку травної системи рекомендується повільне збільшення дозування та застосування добової дози препарату у 2-3 прийоми під час або після прийому їжі. З боку метаболізму: лактат-ацидоз. При тривалому застосуванні препарату може знижуватися всмоктування вітаміну В12, що супроводжується зниженням його рівня у сироватці крові. Рекомендується враховувати таку можливу причину гіповітамінозу В12, якщо у пацієнта наявна мегалобластна анемія. З боку нервової системи: порушення смаку. З боку гепатобіліарної системи: у поодиноких випадках в€’ зниження показників функції печінки або гепатити, які зазвичай зникають після відміни метформіну. З боку шкіри і підшкірної клітковини: можливе виникнення таких шкірних реакцій, як еритема, свербіж, кропив'янка. Повідомлялося, що при застосуванні метформіну протягом 1 року дітям віком від 10 до 16 років, побічні реакції були подібні до таких у дорослих. В В Термін придатності. 3 роки. В В

Монотерапія метформіном не впливає на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами, оскільки препарат не спричиняє гіпоглікемії. Однак слід бути обережним при застосуванні метформіну у комбінації з іншими гіпоглікемічними засобами (похідні сульфонілсечовини, інсулін або меглітиніди) через ризик розвитку гіпоглікемії. В В

Вул. Могильська 80, 31-546 Краків, Польща.

Фармакодинаміка. Метформіну гідрохлорид є протидіабетичним лікарським засобом групи похідних бігуанідів, які знижують концентрацію глюкози у плазмі крові як натще, так і після прийому їжі. Не стимулює секрецію інсуліну і не спричиняє гіпоглікемічного ефекту, опосередкованого цим механізмом. Метформіну гідрохлорид має три механізми протидіабетичної дії. 1. Зменшує продукування глюкози у печінці шляхом гальмування глюконеогенезу і глікогенолізу. 2. Підвищує чутливість до інсуліну у м'язах, посилюючи захоплення та утилізацію глюкози у периферичних тканинах. 3. Знижує абсорбцію глюкози у кишечнику. Метформіну гідрохлорид стимулює внутрішньоклітинний синтез глікогену; збільшує транспортну здатність усіх видів транспортних систем, які переносять глюкозу через клітинну мембрану; позитивно впливає на метаболізм ліпідів. Доведено, що метформін у терапевтичних дозах знижує концентрацію загального холестерину, ліпопротеїнів низької щільності та тригліцеридів. Повідомлялося, що під час застосування метформіну маса тіла пацієнтів залишалася стабільною або помірно знижувалася. Фармакокінетика. Всмоктування. Після перорального прийому метформіну час досягнення максимальної концентрації (Тmax) становить близько 2,5 години. Абсолютна біодоступність таблеток 500 мг становить приблизно 50-60 %. Після перорального застосування фракція, що не всмокталася та виводиться з калом, становить 20-30 %. Після перорального застосування абсорбція метформіну є насичуваною і неповною. Передбачається, що фармакокінетика абсорбції метформіну є нелінійною. При застосуванні рекомендованих доз метформіну і режимів дозування стабільні концентрації у плазмі крові досягаються протягом 24-48 годин і становлять менше 1 мкг/мл. Повідомлялося, що максимальні рівні метформіну у плазмі крові (Сmах) не перевищували 5 мкг/мл навіть при застосуванні максимальних доз. При одночасному прийомі їжі абсорбція метформіну знижується і злегка уповільнюється. Після перорального застосування дози 850 мг спостерігалося зниження максимальної концентрації у плазмі крові на 40 %, зменшення AUC – на 25 % і збільшення на 35 хвилин часу досягнення максимальної концентрації у плазмі крові. Клінічна значущість цих змін невідома. Розподіл. Метформін у незначній мірі зв'язується з білками плазми крові. Метформін проникає в еритроцити. Максимальна концентрація у крові нижча, ніж максимальна концентрація у плазмі крові, і досягається приблизно через той самий час. Еритроцити, імовірніше за все, представляють другу камеру розподілу. Середній об'єм розподілу (Vd) становить 63-276 л. Метаболізм. Метформін виводиться з сечею у незміненому стані. Метаболітів у людини не виявлено. Виведення. Нирковий кліренс метформіну – понад 400 мл/хв. Це вказує на те, що метформін виводиться завдяки клубочковій фільтрації і канальцевій секреції. Після перорального прийому період напіввиведення становить приблизно 6,5 години. При порушенні функції нирок нирковий кліренс зменшується пропорційно до кліренсу креатиніну, у зв'язку з цим період напіврозпаду подовжується. Це призводить до підвищення концентрації метформіну у плазмі крові. В В